Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.11.2019 року у справі №520/1849/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 грудня 2019 року

Київ

справа №520/1849/19

адміністративне провадження №К/9901/31636/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М. Б., Усенко Є. А.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року (головуючий суддя - Мар'єнко Л.

М. ) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року (головуючий суддя - Присяжнюк О. В., судді: Любчич Л. В., Спаскін О. А.) у справі №520/1849/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибопромислова компанія" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рибопромислова компанія" звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просило суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 листопада 2018 року №000046001403, №00004591403, і №00004581403 в частині донарахування сум податку на додану вартість 736192 грн та застосування фінансових санкцій на суму 184048
грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року позов задоволено у повному обсязі.

Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року доповнено рішення суду від 22 липня 2019 року. Стягнуто з Головного управління ДФС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті професійної правничої допомоги на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибопромислова компанія" у розмірі 20500 грн (двадцять тисяч п'ятсот гривень).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанцій, а також його додатковим рішенням, Головне управління ДФС у Харківській області подало апеляційну скаргу.

Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 7 жовтня 2019 року повернув апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху (несплатою судового збору).

За наслідками розгляду апеляційної скарги на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року, Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 16 жовтня 2019 року залишив її без задоволення, а додаткове рішення - без змін.

Не погодившись з додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року, Головне управління ДФС у Харківській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) підлягають розподілу лише витрати на правничу допомогу, які вже були понесені та які є деталізованими. З посиланням на постанову Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №814/1258/16 скаржник вважає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Проте суди не звернули уваги, що всупереч частині 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката у цій справі не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) (підготовка до розгляду справи); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки підготовка позовної заяви та представництво інтересів позивача у судовому засіданні не потребує значного часу на надання адвокатом зазначених вище послуг, а сама справа не може вважатися справою значної складності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 КАС України).

Згідно з частинами 1 -3 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134).

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 5 статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Як установлено судами попередніх інстанцій, на підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року, акти здачі - приймання робіт (надання послуг), виписку по рахунку, рахунки - фактури.

Як вбачається з актів наданих послуг, адвокатом Кокоревим Е. О. позивачеві надано юридичні послуги:

- зі складання позовної заяви, в кількості 16 годин, винагорода визначена в розмірі 24000 грн,

- зі складання документів (крім позовної заяви), в кількості 6 годин 40 хвилин, винагорода визначена в розмірі 11500 грн.

Також за участь адвоката у судових засіданнях 3 квітня 2019 року, 17 квітня 2019 року, 10 травня 2019 року, 27 травня 2019 року, 19 червня 2019 року, 17 липня 2019 року, 22 липня 2019 року визначена винагорода в розмірі 17500 грн.

Позивачем заявлено до відшкодування фактично понесені витрати на правничу допомогу у загальній сумі 53000 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав заявлену суму завищеною, а тому, врахувавши складність справи та надані адвокатом послуги, час, витраченим адвокатом на надання таких послуг, обсяги наданих адвокатом послуг, ціну позову та значення справи для сторони, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 20500 грн, виходячи з такого.

З семи судових засідань, у яких представник позивача приймав участь, три судових засідання (17 квітня 2019 року, 27 травня 2019 року, 22 липня 2019 року) тривали досить значний час, та потребували певної підготовки для представлення інтересів позивача, водночас, 4 судових засідання (3 квітня 2019 року, 10 травня 2019 року, 19 червня 2019 року, 17 липня 2019 року), у яких представник позивача приймав участь, тривали до 10 хвилин, в яких зокрема, представник позивача заявляв клопотання про відкладення розгляду справи, що підтверджується відповідними протоколами судових засідань, які містяться в матеріалах справи.

Таким чином, щодо представництва інтересів позивача у судових засіданнях, суд визнав за можливе визначити суму витрат - 11500 грн (три судових засідання * 2500 грн) + (чотири судових засідання * 1000 грн).

Враховуючи зміст позовної заяви, відповіді на відзив, заяви щодо часткової відмови від позову, клопотання про прийняття документів, пояснення, запити до контрагентів, суди вважали, що винагорода за такі послуги також полягає зменшенню, оскільки:

- розмір оплати за складання позовної заяви в розмірі 24000 грн є дещо завищеним;

- заява щодо часткової відмови від позову, клопотання про прийняття документів, пояснення, запити до контрагентів не потребують багато часу та зусиль для їх складання.

Отже, суди дійшли висновку, що співмірним, відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, буде розмір витрат з підготовки позовної заяви - 6000 грн; підготовки відповіді на відзив, заяви щодо часткової відмови від позову, клопотання про прийняття документів, пояснення, запити до контрагентів - 3000
грн.

З матеріалів справи вбачається, що клопотань від Головного управління ДФС у Харківській області про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не заявлялося.

Суди попередніх інстанцій, перевіривши та надавши оцінку наданим позивачем документам на підтвердження вартості послуг представництва інтересів позивача під час розгляду справи, дійшли обґрунтованого висновку, що ці документи є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у розмірі, який є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи те, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суди виходили з критеріїв їх співмірності із обсягом складених адвокатом в рамках цієї адміністративної справи документів, часу, витраченого адвокатом на надання таких послуг, а також на представництво інтересів у судових засіданнях, складність справи, ціни позову та значення справи для сторони, Верховний Суд дійшов висновку, що додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування немає.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частин 6 -7 статті 134 КАС України, недостатньо самого лише зазначення особою, яка не погоджується із розміром заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу, про те, що такий розмір є неспівмірним критеріям, визначеним частиною 5 статті 134 КАС України. На особу, яка заявляє про неспімірність витрат покладено обов'язок це належним чином обґрунтувати та довести.

Доводи касаційної скарги, які дублюють доводи апеляційної скарги в частині розподілу витрат на оплату послуг адвоката, лише містять посилання на неспімірність розмір витрат, натомість, не містять обґрунтованих доводів, які б доводили неправильність вирішення цього питання судом, який зменшив розмір заявлених до відшкодування витрат з 53000 грн до 20500 грн, і за наслідками апеляційного перегляду співмірність цієї суми підтримана апеляційним судом.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 341 КАС України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судом, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року у справі №520/1849/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.........................................

М. М. Гімон

М. Б. Гусак

Є. А. Усенко,

Судді Верховного Суду