Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.04.2021 року у справі №160/12091/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року

м. Київ

справа № 160/12091/20

адміністративне провадження № К/9901/11953/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О. А.,

суддів: Калашнікової О. В., Мартинюк Н. М.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Головко О. В. (головуючий), Ясенової Т. І. Суховарова А. В.,

І. Суть спору:

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, в якому просила:

1.1. визнати протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (включно) із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47 320 грн.00 коп. ;

1.2. зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди (оклад з доплатою за вислугу років) позивачу на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, в наступних розмірах: 19 483
грн. 28 коп. - за квітень 2020 року, 51 143 грн. 60 коп. - за травень 2020 року, 28 128 грн. 98 коп. - за червень 2020 року, 51 143 грн. 60 коп. - за липень 2020 року, 25 571 грн. 80 коп. - за серпень 2020 року, а всього разом 175 471 грн. 26 коп. з утриманням при виплаті з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (включно);

1.3. допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди (оклад з доплатою за вислугу років) за один місяць - квітень 2020 у розмірі 19 483 грн. 28 коп. (з утриманням при виплаті з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів);

1.4. зобов'язати відповідача як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вона працює на посаді судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, однак, суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 року нараховано та виплачено на підставі ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а не ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення її прав та гарантій.

3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Позивач указом Президента України №336/201 від 18.05.2012 призначена на посаду судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська строком на 5 років.

5. Указом Президента України №239/2019 від 17.05.2019 позивача призначено на посаду судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська безстроково.

6. Наказом голови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська №4-к від
17.01.2020 позивачу визначено стаж роботи на посаді судді - 10 років 7 місяців 02 дні та право на виплату щомісячної надбавки за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу судді.

7. У період з 01.01.2020 по 31.03.2020 року позивачу нарахована суддівська винагорода (оклад з доплатою за вислугу років), для визначення розміру якої використовувся посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та надбавка за вислугу років 30% від посадового окладу.

8. За період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року позивачу нараховано та виплачено суддівську винагороду в обмеженому розмірі згідно ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, а саме 47 230,00 грн.

9. Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди, позивач звернулась до суду з цим позовом.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 03 листопада 2020 року позовні вимоги задовольнив частково.

10.1. Визнав протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди (оклад з доплатою за вислугу років) за період з 18.04.2020 по
27.08.2020 (включно) із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47 320 грн. 00 коп.

10.2. Зобов'язав Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а також надбавки за вислугу років 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період квітень-серпень 2020 року.

10.3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

11. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" відповідач діяв з порушенням вимог ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

12. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 04 березня 2021 року скасував рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року та прийняв нову постанову, якою відмовив у задоволенні позовних вимог.

13. Таке рішення апеляційного суду ґрунтується на тому, що з системного аналізу норм бюджетного законодавства вбачається, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов'язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань. Таким чином відповідач у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди діяв межах законодавства, чинного на час спірних правовідносин. Висновки суду першої інстанції про те, що відповідач у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", спростовуються положеннями Бюджетного кодексу України.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

14. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

15. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме стосовно виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2.

15.1. При цьому, позивач посилається на те, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини 2 статті 130 Конституції України. Зміни до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по серпень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати не було. Щодо Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX (яким внесено зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-IX, зокрема доповнено його ~law45~), на який покликається відповідач обґрунтовуючи заперечення позовних вимог, то у вимірі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин слід зазначити, що ~law46~, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до ~law47~ (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді.

Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності ~law48~, має вирішуватися на користь ~law49~. При цьому зазначає, що вказані обґрунтування скаржника повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові, винесеній у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 (провадження № К/99001/369/21).

15.2. Скаржник також зазначила, що висновки, викладені в оскаржуваній постанові Третього апеляційного суду від 04.03.2021 року, щодо необхідності застосування до виниклих правовідносин норм Бюджетного кодексу України, які за своїм змістом фактично нівелюють правове регулювання правовідносин, передбачене ст. 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", являються відверто хибними. Вказані висновки суду апеляційної інстанції повністю суперечать висновкам Верховного Суду, викладеними в постанові, винесеній у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 (провадження № К/99001/369/21).

15.3. Скаржник вважає, що заявлені позовні вимоги, як і рішення суду першої інстанції побудовані на положеннях статті 130 Конституції України, як нормах прямої дії та ~law51~, при цьому Рішення Конституційного Суду України № 10- р/2020 від 28 серпня 2020 року (яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: ~law52~ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" ~law53~), яке було винесено пізніше періоду виникнення спірних правовідносин, впливає саме на спосіб захисту порушеного права позивача.

16. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність і просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

V. Джерела права й акти їх застосування

17. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

19. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

20. У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі-Закон № 1402-VIII) зазначено, що Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі-Закон № 1402-VIII визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

21. За ~law56~ судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до ~law57~ можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

22. Відповідно до ~law59~ суддівська винагорода регулюється ~law60~ та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

23. За ~law61~ суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено ~law62~. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

24. Відповідно до ~law63~ (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції ~law64~) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року

25.18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі-Закон № 553-ІХ), згідно з пунктом 10 розділу 1 якого Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі-Закон № 294-IX) доповнено, зокрема, ~law67~, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): "установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)" (частина третя).

26. Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ~law68~ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" ~law69~.

27. За текстом цього Рішення, указані положення законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

VI. Висновок Верховного Суду

28. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Згідно з приписами частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 4 статті 328 КАС України.

30. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 12 травня 2021 року вбачається, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме стосовно виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2.

31. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

32.03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову у справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин.

Так, спір у справі №340/1916/20 виник у зв'язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі ~law70~ (зі змінами, внесеними згідно із ~law71~), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб'єктний склад спірних правовідносин, але пам'ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20) у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.

33. Варто наголосити, що у розрізі встановлених обставин справи №340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року висловив правову позицію з приводу застосування положень ~law72~ при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв'язку із набранням чинності положень ~law73~, яким ~law74~ було доповнено статтею 29 (текст якої написано вище). Тобто у попередній справі Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.

34. Так, у постанові від 03 березня 2020 року Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у ~law75~, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини 2 статті 130 Конституції України (~law76~ в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).

35. Щодо ~law77~ (яким внесено зміни до ~law78~, зокрема доповнено його ~law79~), на який посилається відповідач у спірному Наказі (який позивач, водночас, трактує як правову підставу для обмеження виплати йому суддівської винагороди), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що ~law80~, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до ~law81~ (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді.

Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності ~law82~, має вирішуватися на користь ~law83~ (~law84~, які попри те, що в часі ~law85~ прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень ~law86~ (у редакції ~law87~). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" ~law88~, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).

36. Суд першої інстанції правильно застосував норми ~law89~, констатуючи, що ~law90~ є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним було обмеження виплати позивачці суддівської винагороди протягом квітня-серпня 2020 року розміром, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів на підставі ~law91~ (у редакції ~law92~).

37. За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд вважає правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди (оклад з доплатою за вислугу років) за період з 18.04.2020 по
27.08.2020 (включно) із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47 320 грн. 00 коп.

38. Третій апеляційний адміністративний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права та помилково скасував рішення суду першої інстанції.

39. З огляду на викладене та, зважаючи на приписи статті 352 КАС України, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2021 року підлягає скасуванню, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди (оклад з доплатою за вислугу років) за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (включно) із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47 320 грн. 00 коп. - залишенню в силі.

40. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що згаданою вище постановою від 03 березня 2020 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах.

41. У ситуації, яка склалася у зв'язку із прийняттям ~law93~ і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним. Поміж тим, при вирішенні питання про те, який суб'єкт владних повноважень повинен відповідати у такій-от ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу ( № 340/1916/20) на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.

42. Так, відповідачем у справі № 340/1916/20 був апеляційний суд (у якому позивач працює суддею), а предметом спору - наказ голови цього суду (в частині пункту 1, у якому йдеться про обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 року, починаючи з 18 квітня 2020 року, який був застосований до судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_2 із застуванням обмеження нарахування у сумі 47320,00 грн). У контексті спірних правовідносин тієї справи і фактичних підстав їх виникнення питання про те, чи міг апеляційний суд (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня) виконувати свої зобов'язання по виплаті суддівської винагороди у повному обсязі (з огляду на наявність чи відсутність у нього фінансових ресурсів на цю виплату) було недослідженим. Тому оцінити правомірність дій конкретно відповідача (як розпорядника бюджетних коштів) у вимірі спірних правовідносин тієї справи, а також чи ефективним у такому випадку був застосований судами спосіб захисту порушеного права суд касаційної інстанції у межах своїх повноважень на цій стадії не міг. Для захисту порушеного права вимагалося з'ясувати додаткові обставини (як-от щодо обсягу фінансування потреб на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, зокрема чи вносилися зміни до кошторису суду в цій частині і які, яким чином розпорядилися цими коштами) для того, щоб правильно визначити відповідача за позовом і належний спосіб захисту (адже інакше сама лиш констатація адміністративним судом порушення права судді на отримання суддівської винагороди без його (ефективного) захисту, зважаючи на завдання адміністративного судочинства, була б позбавлена сенсу).

43. Повертаючись до обставин цієї справи зазначимо, що задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а також надбавки за вислугу років 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період квітень-серпень 2020 року, суд першої інстанції, виходив з того, що порушення прав позивача допустило ТУ ДСА.

44. Так, з приводу належного відповідача за цим позовом (ТУ ДСА) і обраного способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає таке.

45. У постанові від 03 березня 2020 року №340/1916/20 Верховний Суд не висловлював правової позиції з приводу того, хто має бути відповідачем за позовом (у справі № 340/1916/20), позаяк цей аспект вказаної справи вимагав з'ясування додаткових обставин, у зв'язку з чим справу було направлено на новий розгляд.

46. Аналогічне питання виникло також в рамках спірних правовідносин цієї справи.

47. Судячи зі змісту рішення суду першої інстанції, він теж не з'ясовували обставин справи у цій площині. Зокрема поза його увагою залишилися питання щодо обсягів фінансування витрат на виплату суддівської винагороди суддям Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, та, безпосередньо, судді ОСОБА_1., протягом спірного періоду.

48. Зважаючи на мотиви, які навів Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20, орієнтуючи суди нижчих інстанцій на те, що має значення для визначення належного відповідача (у схожих правовідносинах), колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції у цій частині не відповідають тим настановам і вказівкам, які за подібних обставин справи ( № 340/1916/20) позначив Верховний Суд для правильного вирішення спору щодо виплати суддівської винагороди.

49. З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання (саме) ТУ ДСА провести нарахування та виплату судді Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська ОСОБА_1, суддівської винагороди за період квітень-серпень 2020 року є передчасними, що, відповідно до вимог частини 2 статті 353 КАС, є підставою для скасування судового рішення в цій частині і направлення справи на новий розгляд.

50. Водночас, з метою запобігти неоднозначному розумінню чи двоякому підходу до вирішення цієї справи колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

51. Відповідно до ~law95~, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.

52. Відповідно до ~law96~ суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог ~law97~, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

53. На думку колегії суддів, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з'ясувати також правовий (звідси - і процесуальний) статус ДСА (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених ~law98~ (зі змінами, внесеними ~law99~), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).

54. Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених ~law100~ (зі змінами, внесеними ~law101~), на думку колегії суддів, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.

55. Зважаючи на наведені положення ~law102~ у зіставленні з положеннями частини 1 , пункту 1 частини 2 , частини 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

56. Крім того, Суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку треба зауважити також, що враховуючи приписи частини 1 статті 2, частини 1 статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА).

57. У розрізі обставин цієї справи колегія суддів не намагається заперечити, що ТУ ДСА є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди теж вимагали правового оцінювання, що суд першої інстанції і зробив.

58. Водночас, з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.

69. Між тим, суб'єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначила позивач. Ураховуючи принцип офіційного з'ясування обставин справи суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина 3 статті 48 КАС) чи залучити другого відповідача (частина 4 статті 48 КАС), якщо для цього є підстави. На думку колегії суддів, в такій площині суд першої інстанції спірних правовідносин не розглядав. Це дає колегії суддів підстави стверджувати, що рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання ТУ ДСА нарахувати і виплатити заборгованість є помилковим.

60. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/2020.

61. Відповідно до частин 1 , 2 статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

62. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

63. Відповідно до часини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених статті 353 КАС ; або.

64. Отже, в обсязі встановлених в цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин колегія суддів вважає, що висновки суду першої в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання ТУ ДСА провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а також надбавки за вислугу років 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період квітень-серпень 2020 року є передчасними, а правильне вирішення справи в цій частині вимагає дослідження доказів і з'ясування на цій підставі обставин, у зв'язку з чим справу слід направити на новий розгляд (в цій частині).

VII. Судові витрати

65. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2021 року у справі №160/12091/20 скасувати.

3. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди (оклад з доплатою за вислугу років) за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (включно) із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47 320 грн. 00 коп. - залишити в силі.

4. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді О. В. Калашнікова

Н. М. Мартинюк