Історія справи

Постанова КАС ВП від 21.09.2023 року у справі №320/2520/20
Постанова КАС ВП від 21.09.2023 року у справі №320/2520/20
Постанова КАС ВП від 21.09.2023 року у справі №320/2520/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 320/2520/20

адміністративне провадження № К/990/33439/22, К/990/36361/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 320/2520/20

за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень та вимоги про сплату боргу,

за касаційними скаргами Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду (суддя Басай О. В.) від 15 червня 2022 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: Сорочко Є. О., Коротких А. Ю., Федотов І. В.) від 01 листопада 2022 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: Сорочко Є. О., Коротких А. Ю., Федотов І. В.) від 22 листопада 2022 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У березні 2020 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати:

- повідомлення-рішення від 07 жовтня 2019 року № 002353304, № 0002403304, № 0002393304, № 0002383304;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07 жовтня 2019 року № 0002373304;

- рішення від 07 жовтня 2019 року № 0002363304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимога та рішення про застосування штрафних санкцій є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки позивач не порушував вимог податкового законодавства, на які вказує податковий орган, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які засвідчують належне виконання ним вимог податкового законодавства України.

Позивач вважає, що оскаржувані акти індивідуальної дії, прийнятті відповідачем за результатами перевірки, проведеної з порушенням вимог статей 75 77 81 Податкового кодексу України (далі - ПК України), є самостійною підставою для скасування таких актів. Також позивач наголошує, що висновки відповідача сформовані на підставі власних припущень перевіряючих, без дослідження бухгалтерських документів та виписок з банківських рахунків.

3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року, позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 07 жовтня 2019 року № 002353304, № 0002403304, № 0002393304, № 0002383304.

Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07 жовтня 2019 року № 0002373304.

Визнано протиправним та скасовано рішення від 07 жовтня 2019 року № 0002363304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Стягнуто на користь ФОП ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області судовий збір у розмірі 10 510 грн.

Стягнуто на користь ФОП ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 000 грн.

4. 07 листопада 2022 року представником позивача подано до Шостого апеляційного адміністративного суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення, у якій він просить стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. Вказана заява мотивована тим, що при ухваленні постанови судом апеляційної інстанції не було вирішене питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

5. Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року заяву про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Стягнуто на користь ФОП ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області понесені у суді апеляційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.

6. Не погоджуючись з вказаними судовими рішення судів першої та апеляційної інстанцій, 29 листопада та 22 грудня 2022 року Головне управління ДПС у Київській області звернулося до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просило скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року, і ухвалити нове рішення, яким відмовити ФОП ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог та стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу.

7. Ухвалами Верховного Суду від 12 та 29 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами Головного управління ДПС у Київській області, встановлено строк для подання відзиву. Витребувані матеріали справи.

8. 02 січня 2023 року до Верховного Суду від ФОП ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року залишити без змін.

9. Також 13 січня 2023 року до Верховного Суду від ФОП ОСОБА_1 надійшов відзив на іншу касаційну скаргу, в якому останній просить касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року залишити без змін.

10. 06 червня 2023 року до Верховного Суду від ФОП ОСОБА_1 надійшла заява про стягнення з Головного управління ДПС у Київській області судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 10 000 грн.

11. 15 червня 2023 року до Верховного Суду від Головного управління ДПС у Київській області надійшли письмові заперечення щодо судових витрат.

12. Ухвалою Верховного Суду касаційні скарги Головного управління ДПС у Київській області об`єднано в одне провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у попередньому судовому засіданні.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 27 січня 2004 року зареєстрований фізичною особою-підприємцем та є платником податку на додану вартість з 12 лютого 2004 року.

14. Наказом Головного управління ДФС у Київській області від 02 серпня 2019 року № 1607 на підставі пункту 77.1 статті 77 ПК України, пункту 2 частини першої статті 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відповідно до затвердженого ДФС України плану-графіку проведення документальних планових перевірок платників податків на 2019 рік, було наказано провести документальну планову виїзну перевірку позивача, тривалістю 10 календарних днів, за період діяльності з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року з метою перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

15. На підставі вказаного наказу, Головним управлінням ДФС у Київській області було оформлено повідомлення від 02 серпня 2019 року № 388/10-36-13-03 про початок проведення з 13 серпня 2019 року документальної планової виїзної перевірки позивача.

16. Наказом Головного управління ДФС у Київській області від 27 серпня 2019 року № 1742, на підставі абзацу 2 пункту 82.1 статті 82 ПК України, строк проведення перевірки позивача було продовжено з 28 серпня 2019 року на 5 робочих днів.

17. За результатами перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області складено акт від 10 вересня 2019 року № 54/10-36-33-04/ НОМЕР_1 , яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, а саме:

- пункту 167.1 статті 167, пункту 177.2 статті 177 ПК України, в частині заниження суми чистого доходу з період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року на загальну суму 2 361 815,25 грн без ПДВ, в т.ч. за 2017 рік в сумі 22 243,08 грн без ПДВ та за 2018 рік в сумі 2 339 572,17 грн без ПДВ, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 425 126,74 грн, в т.ч. за 2017 рік в сумі 4 003,75 грн та 2018 рік в сумі 421 122,99 грн;

- пункту 2 частини першої статті 7, статті 8, частини другої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в частині заниження чистого доходу з якого відраховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року на загальну суму 2 361 815,25 грн, в т.ч. за 2017 рік в сумі 22 243,08 грн та за 2018 рік в сумі 2 339 572,17 грн (з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску в сумі 572 523,14 грн, в тому числі за 2017 рік - 22 243,08 грн та за 2018 рік - 550 280,06 грн), що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з сум доходу від здійснення підприємницької діяльності, з яких нараховується єдиний внесок в сумі 125 955,12 грн, в т.ч. за 2017 рік в сумі 4 893,48 грн та за 2018 рік в сумі 121 061,64 грн;

- пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.5, 198.6 статті 198 ПК України, в частині заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 352 210 грн та завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду в сумі 21 241 грн;

- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, в частині заниження чистого оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року на загальну суму 2 361 815,25 грн без ПДВ, в т.ч. за 2017 рік в сумі 22 243,08 грн без ПДВ та за 2018 рік в сумі 2 339 572,17 грн без ПДВ, що призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності в сумі 35 427,23 грн, в т.ч. за 2017 рік в сумі 333,65 грн та за 2018 рік в сумі 35 093,58 грн.

18. Не погоджуючись з наведеними в акті висновками, позивач подав відповідачу заперечення.

19. Відповідачем на підставі висновків акта перевірки 07 жовтня 2019 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0002353304, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доході фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 637 690,12 грн, у т.ч. за податковими зобов`язаннями - 425 126,74 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 212 563,38 грн;

- № 0002393304, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 440 262,50 грн, у т.ч. за податковими зобов`язаннями - 352 210 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 88 052,50 грн;

- № 0002403304, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору, що сплачується з фізичної особи за результатами річного декларування на загальну суму 53 140,85 грн, у т.ч. за податковими зобов`язаннями - 35 427,23 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 17 713,62 грн;

- № 0002383304, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 21 241 грн.

20. Також, відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07 жовтня 2019 року № Ф-0002373304, якою визначено, що станом на 07 жовтня 2019 року заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 125 955,12 грн та, відповідно, прийнято рішення від 07 жовтня 2019 року № 0002363304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 13 084,86 грн.

21. За результатами адміністративного оскарження, рішенням про залишення скарги без розгляду від 29 листопада 2019 року № 11280/6/99-00-08-06-01 Державна податкова служба України залишила без розгляд скаргу позивача в частині оскарження вимоги від 07 жовтня 2019 року № Ф-0002373304 та рішення від 07 жовтня 2019 року № 0002363304, у зв`язку з пропущенням 10-денного строку для подання скарги. Рішенням про результати розгляду скарги від 20 грудня 2019 року № 13921/6/99-00-08-05-04 Державна податкова служба України залишила без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

22. Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

23. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що відповідачем протиправно зменшено позивачу задекларовані витрати та завищено оподатковуваний дохід за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, що призвело до донарахування останньому податкових зобов`язань з податку на додану вартість, податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску та військового збору.

24. Такий висновок судів попередніх інстанцій обґрунтовано тим, що первинними документами підтверджується купівля позивачем ТМЦ, їх реалізація та використання у власній господарській діяльності. Відповідачем не наведено обставин (з посиланням на досліджені під час перевірки первинні документи), за яких він дійшов висновку про наявність розбіжностей в обсягах ТМЦ зазначених позивачем та виявлених в ході перевірки.

25. На переконання судів попередніх інстанцій, твердження відповідача про наявність розбіжностей в обсягах ТМЦ зазначених позивачем та виявлених в ході перевірки спростовується також й тим, що під час перевірки відповідач не вимагав від позивача проведення інвентаризації ТМЦ, у зв`язку з виявленими розбіжностями та не складав актів нестачі ТМЦ.

26. Водночас ухвалюючи додаткову постанову про часткове задоволення заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції виходив з того, що огляду складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, та враховуючи принципи розумності і співмірності, загальна сума вартості витрат складає 12 000 грн.

При цьому апеляційний суд зауважив, що витрати адвоката за ознайомлення з апеляційною скаргою та підготовку відзиву є завищеними та такими, що не співвідносяться із характером та обсягом роботи, здійснення якої було необхідним для надання такої послуги.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ

1) Касаційна скарга Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року

27. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

28. Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

29. Зокрема в доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували приписи пункту, 177.4, підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177, пункту 44.6 статті 44 ПК України без врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 жовтня 2021 року по справі № 801/1463/17-а стосовно факту ненадання платником податків документів до перевірки, та надання їх згодом.

30. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зауважує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування сукупності норм в нерозривній єдності, а саме: пункту 44.1 статті 44, підпункту 83.1.6 пункту 83.1 статті 83, підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177, пункту 177.4 статті 177, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.5, 198.6 статті 198 ПК України.

Зокрема відповідач зазначає, що відсутній висновок щодо можливості використання наданої платником податків інформації щодо обсягів залишків товарів та подальшого визначення обсягів реалізації товарів відповідно до наданої інформації фізичною особою-підприємцем, наявних первинних документів, інформаційних систем податкового органу (ЄРПН), а також щодо можливості визначення обсягу залишків, руху товарів відповідно до даних ЄРПН у зв`язку з наявністю обов`язку щодо реєстрації податкових накладних та відсутності показів платника податків щодо відсутності порушень при реєстрації податкових накладних.

31. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження передбачену пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зауважує про встановлення судами обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, а саме суди встановили обсяги реалізації товарів на підставі актів виконаних робіт, наданих послуг по ремонту та переобладнанню оприскувачів, які до перевірки надано не було.

2) Касаційна скарга Головного управління ДПС у Київській області на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року

32. Головне управління ДПС у Київській області у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про стягнення судових витрат, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.

33. Зокрема в доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги, зокрема:

- що в розглядуваних спірних правовідносинах включено до судових витрат на правничу допомогу таку послугу як «Ознайомлення з матеріалами справи № 320/252020 в Шостому апеляційному адміністративному суді»;

- не надано оцінки обставинам пов`язаності заявлених до відшкодування витрат з розглядом судом справи, які не відповідають ознакам «неминучості»;

- судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки доводам відповідача стосовно неспівмірності розміру заявлених витрат зі складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання цих послуг;

- судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки доводам відповідача щодо долученого до заяви про ухвалення додаткового рішення ордеру на надання правничої (правової) допомоги (відсутність в ньому обов`язкових реквізитів: підпису адвоката та назви органу, у якому надається правова допомога).

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

35. Відповідно до пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

36. Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

37. Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (пункти 44.1, 44.3 статті 44 ПК України).

38. Згідно з підпунктом 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 ПК України, платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

39. Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

40. В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

41. Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі Положення № 88), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

42. Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

43. Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 996-ХІV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

44. Тобто, з урахуванням вказаних положень, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

45. При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону № 996-ХІV, повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

46. Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування врегульовано положеннями статті 177 ПК України.

47. Відповідно до пункту 177.1 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

48. Згідно з пунктом 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

49. Перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем встановлено пунктом 177.4 статті 177 ПК України.

50. Відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать, зокрема:

3) витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що створюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

4) інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, до котрих належать: витрати на відрядження найманих працівників; та послуги зв`язку та реклами; плата за розрахунково-касове обслуговування; на оплату оренди, ремонт й експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності; на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні й інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів); вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

51. Згідно з підпунктом 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою-підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

52. Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України, в якій зазначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

53. Тобто, з урахуванням вказаних вище норм, фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування може віднести до складу витрат витрати, якщо вони документально підтверджені первинними документами; пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи-підприємця; безпосередньо пов`язані з отриманням доходів; фактично сплачені; товари (послуги) фактично отримано фізичною особою-підприємцем.

54. Згідно з пунктом 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

55. Відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

56. Згідно з пунктом 199.1 статті 199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати зведену податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях.

57. Як вбачається зі змісту Акта перевірки, який був предметом дослідження судами попередніх інстанцій, висновки про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу Головне управління ДПС у Київській області пов`язувало з тим, що позивачем у податковому обліку безпідставно враховані суми на придбання ТМЦ, які станом на 31 грудня 2018 року не реалізовані та не використані у виробництві продукції, що призвело до завищення витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності, а також податкового кредиту.

58. Свою позицію відповідач мотивує тим, що враховуючи дані інвентаризації ТМЦ від 31 грудня 2016 року та інформацію щодо придбаних/реалізованих ТМЦ за період до 31 грудня 2018 року, то дані здійсненої інвентаризації ТМЦ від 31 грудня 2018 року свідчать про нестачу ТМЦ, відомості про реалізацію яких у цей період відсутні. При цьому, відповідач наголошує на тому, що документів щодо реалізації відповідних обсягів ТМЦ до перевірки надано позивачем не було.

59. Саме сукупність показників заниження доходу та завищення витрат у 2017 - 2018 роках і обумовила висновок про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб у цей період.

60. Визначивши чистий оподатковуваний дохід позивача протягом зазначених періодів, відповідач дійшов висновку про заниження позивачем також військового збору та ЄСВ.

61. Встановивши відсутність залишків придбаних ТМЦ станом на 01 січня 2017 року, 01 січня 2018 року, 31 грудня 2018 року та факту їх реалізації, відповідач дійшов висновку, що позивач протиправно не склав, не зареєстрував податкові накладні на суму ПДВ, сплачену вартості товарів, яка була включена до складу податкового кредиту. Тим самим, за позицією контролюючого органу, позивач також занизив податкові зобов`язанні з ПДВ.

62. У свою чергу позивач наполягав на тому, що до перевірки надані усі первинні документи, які підтверджують понесення витрат на придбання ТМЦ, пов`язаність витрат із господарською діяльністю та безпідставності висновків Головного управління ДПС у Київській області про відсутність їх у залишках.

63. Проаналізувавши позицію сторін, колегія суддів звертає увагу, що у цій справі Головне управління ДПС у Київській області не заперечувало факт понесення позивачем витрат на придбання ТМЦ, однак, заперечувало можливість їх включення до складу витрат при визначенні бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб відповідного періоду, оскільки, як встановило Головне управління ДПС, позивач не отримав доходу від їх реалізації у відповідному звітному періоді.

64. Водночас судовим розглядом встановлено, що згідно з Актом інвентаризації ТМЦ на 31 грудня 2016 року обліковується, зокрема: Штанга гідравлічна 18 м в кількості 2 одиниць вартістю 28 666,67 грн; Штанга гідравлічна 21 м в кількості 4 одиниці вартістю 59 733,33 грн; Штанга для обприскувача 21 м з гідравлічним поршнем в кількості 1 одиниця вартістю 155 203,07 грн; Штанга для обприскувача 24 м з гідравлічним поршнем в кількості 1 одиниця вартістю 158 241,33 грн; Штанга для обприскувача 28 м з гідравлічним поршнем в кількості 1 одиниця вартістю 187 396,83 грн.

65. Згідно з Актом інвентаризації ТМЦ на 31 грудня 2018 року обліковується, зокрема: Контролер BRAVO180 у кількості 1 одиниця вартістю 28 913,20 грн; комп`ютер BRAVO400S SELETRON у кількості 2 одиниці вартістю 472 317,06 грн; Штанга 21 м в кількості 3 одиниці вартістю 81 249,99 грн; Штанга для обприскувача 24 м з гідравлічним поршнем в кількості 1 одиниця вартістю 166 671,16 грн.

65. Відповідно до зведеної таблиці придбання товарів за період 2017- 2018 роки, встановлено придбання позивачем: Штанги 21 м в кількості 45 одиниць; Штанги 24 м в кількості 55 одиниць; Штанги 28 м в кількості 3 одиниць; Штанги 18 м в кількості 39 одиниць; Контролера BRAVO180 в кількості 59 одиниць.

66. Вказані операції придбання відповідних ТМЦ підтверджується видатковими накладними, митними деклараціями, виписками банку за особовим рахунком позивача.

67. Відповідно до зведеної таблиці реалізації товарів за період 2017- 2018 роки, встановлено реалізація позивачем: Штанги 21 м в кількості 47 одиниць; Штанги 24 м в кількості 55 одиниць; Штанги 28 м в кількості 4 одиниці; Штанги 18 м в кількості 41одиниця; Контролера BRAVO180 в кількості 58 одиниць.

68. Вказані операції щодо реалізації відповідних ТМЦ підтверджується видатковими накладними; договорами купівлі-продажу від 03 лютого 2017 року № 14, від 11 травня 2017 року № 32, № 93 від 08 грудня 2017 року, від 17 січня 2017 року № 14, від 08 грудня 2017 року № 93, від 26 грудня 2017 року № 86, від 16 лютого 2018 року № 22, від 12 лютого 2018 року № 20, від 19 лютого 2018 року № 25, від 24 квітня 2018 року № 71, від 27 лютого 2018 року № 24, від 06 лютого 2018 року № 34; актами надання послуг від 13 березня 2017 року № 54, від 23 травня 2017 року № 294, від 13 вересня 2017 року № 1, від 12 грудня 2017 року № 433, від 30 січня 2018 року № 36, від 19 лютого 2018 року № 43, від 22 лютого 2018 року № 47, від 07 березня 2018 року № 64, від 25 квітня 2018 року № 341, від 13 червня 2018 року № 243.

69. Оцінивши первинні документи бухгалтерського обліку та податкову звітність позивача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вони підтверджують купівлю ТМЦ, їх реалізацію та використання, а також залишок відповідних ТМЦ позивача на 31 грудня 2018 року у наступній кількості: Штанга 21 м - 3 одиниці; Штанга 24 м - 1 одиниця; Штанга 28 м - 0 одиниць; Штанги 18 м - 0 одиниць; Контролера BRAVO180 в кількості 1 одиниця, комп`ютер BRAVO400S SELETRON - 2 одиниці.

70. Доводи відповідача, які покладені в основу висновків Акта щодо порушення позивачем вимог податкового та іншого законодавства, про те, що залишки вказаних ТМЦ мають становити: Штанги 21 м - 17 одиниць; Штанги 24 м - 4 одиниці; Штанги 28 м - 1 одиницю; Штанги 18 м - 17 одиниць; Контролера BRAVO180 - 17 одиниць спростовуються матеріали справи.

71. Отже, колегія суддів уважає, що судами правомірно встановлено, що під час проведення перевірки податковим органом взагалі не врахована специфіка господарської діяльності платника податків, належним чином технічна документація не вивчалась та не аналізувалась, а висновки фахівців контролюючого органу базуються на припущеннях та на застосуванні суцільного методу, що є в даному випадку неприйнятним, оскільки базується на припущеннях.

72. Крім того, податковий орган під час проведення перевірки робив висновки стосовно придбання та реалізації ТМЦ на підставі лише податкових накладних, без врахування даних видаткових накладних та актів виконаних робіт, які знаходяться в матеріалах справи та надавались позивачем до перевірки. Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що встановивши спірну нестачу ТМЦ відповідач запитував у позивача документи щодо реалізації цих ТМЦ та складав акти про ненадання таких документів.

73. Суди попередніх інстанцій вірно встановили, що позивачем надавались до перевірки та надані до матеріалів справи первинні документи, які відповідно до підпункту 177.4.1 пункту 177.4 статті 177 ПК України, надають право платнику податків включати вартість продукції або товарів придбаних у його контрагентів до переліку витрат.

74. При цьому, пункт 198.5 статті 198 ПК України також визначає, що у разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

75. Відповідно до підпункту 20.1.19 підпункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

76. Отже, вимога щодо проведення інвентаризації поширюється на усіх платників податків, в тому числі і фізичних осіб-підприємців. При цьому проведення інвентаризації має здійснюватись саме платником, а контролюючий орган може лише вимагати її проведення. Водночас, нестача придбаних товарів має бути виявлена в результаті інвентаризації, яка здійснена під час проведення перевірки, в межах якої вона була призначена (ініційована).

77. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не скористався наданим йому підпунктом 20.1.19 підпункту 20.1 статті 20 ПК України правом на зобов`язання платника податків провести інвентаризацію залишків ТМЦ, однак, безпосереднє встановлення наявності/відсутності таких ТМЦ у залишках позивача входило до предмета доказування.

При цьому твердження відповідача в касаційній скарзі про порушення судами пункту, 177.4, підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177, пункту 44.6 статті 44 ПК України не знайшли свого підтвердження.

78. Отже, суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість донарахування відповідачем позивачу податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності.

79. З огляду на відсутність обставин, які б свідчили про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу, донарахування відповідачем позивачу військового збору та єдиного внеску є необґрунтованим, так як вказані зобов`язання визначено позивачу виходячи із позиції контролюючого органу щодо заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу.

80. Колегія суддів уважає безпідставними посилання скаржника на висновки Верховного Суду, які на його думку, не були враховані судами попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень, скільки вони здійснені за різних фактичних обставин, з урахуванням повноти, належності, достатності доказів, наданих учасниками справи та зібраних судами у кожній конкретній справі в підтвердження складу податкових правопорушень.

81. Як уже зазначалось судом, підставою для відкриття провадження у цій справі слугували посилання скаржника на приписи пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, за якими підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках - якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

82. Скаржник вказував, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання правомірності використання контролюючим органом наданих позивачем до перевірки довідок про залишки ТМЦ.

83. З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 19 вересня 2022 року по справі №640/18627/18 висловлену правову позицію за якою «Платник податків під час проведення перевірки зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Усі документи, які надаються платником податків контролюючому органу під час проведення перевірки як такі, що стосуються її предмета, в обов`язковому порядку мають бути враховані і перевірені (оцінені) контролюючим органом. У правильності і відповідності даних, відображених у наданих контролюючому органу документах, у першу чергу зацікавленим є саме платник податків, який не може не усвідомлювати, що наданий ним документ буде використаний під час проведення перевірки. У випадку, якщо відповідний документ надається контролюючому органу саме на підтвердження обсягу наявних залишків ТМЦ станом на певне число, у подальшому платник податків не може посилатися на сумнівність наданих ним відомостей або ж вважати їх такими, що не є належними доказами. Контролюючий орган під час проведення перевірки має право витребувати у платника податків додаткову інформацію на підтвердження правильності відображених відомостей у довідках про залишки ТМЦ, у разі виникнення у нього обґрунтованих сумнівів у достовірності таких».

84. При цьому висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається не суперечать вказаній правовій позиції Верховного Суду.

При цьому, позиція Суду у справі, що розглядається не стосується порядку застосування певних норм права, що мала би враховуватись судами попередніх інстанцій при розгляді аналогічних спорів, а є висновком за результатом оцінки наданих учасниками справи доказів та установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

85. Довід відповідача щодо наявності підстави касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, також не знайшов підтвердження. Фактично довід щодо цієї підстави касаційного оскарження стосується переоцінки доказів, тобто відповідач не згодний з оцінкою доказів судами попередніх інстанцій, про що свідчить зміст касаційної скарги. Разом з тим, відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

86. Надаючи правову оцінку висновкам суду апеляційної інстанції, пов`язаним з вирішенням питання про відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.

87. Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

88. Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

89. Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

90. Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

91. Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

92. Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

93. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

94. Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

95. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

96. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

97. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

98. Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

99. Відповідно до статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

100. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

101. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

102. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

103. Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

104. Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

105. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

106. Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

107. Як свідчать матеріали справи та було встановлено апеляційним судом між ФОП ОСОБА_1 (далі - замовник) та Адвокатським об`єднанням «Компаньйон та партнери» (далі - виконавець) 03 березня 2020 року було укладено договір про надання юридичних послуг № 16/А, за умовами якого виконавець зобов`язався надати замовнику наступні юридичні послуги протягом строку дії договору, а саме: представляти у встановленому законом порядку інтереси замовника в суді стосовно оскарження рішень Головного управління ДПС у Київській області (що є предметом оскарження в справі, яка розглядається); складати заяви, скарги, процесуальні та інші документи правового характеру.

108. Пунктом 8 договору (з урахуванням Додатку № 1 до договору) визначено, що вартість послуг, що надаються на підставі цього договору, визначається залежно від обсягу послуг з урахуванням вартості години надання послуг юристами, залученими для надання послуг. Вартість години надання послуг адвокатом відповідної посади встановлюється у відповідному додатку до Договору. Загальна вартість послуг є сумою вартості всіх послуг, наданих на виконання цього договору, вказаних в актах наданих послуг.

109. Також 03 березня 2020 року між сторонами було підписано Додаток № 1 до договору, в якому сторони визначили вартість послуг, а саме: вартість правничої допомоги у адміністративній справі за годину роботи адвоката під час вчинення окремих процесуальних дій становить 1 000 грн година; участь адвоката в судовому засіданні в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції, з урахуванням проїзда адвоката з м. Біла Церква до м. Києва та назад, - 3 000 грн за один судодень.

110. Як встановлено судами, представництво інтересів позивача у даній справі здійснював адвокат Павловський Б. М.

111. На підтвердження наданих послуг було надано договір про надання правничої допомоги № 16/А від 03 березня 2020 року та додаток № 1 від 03 березня 2020 року до нього, розрахунок витрат від 04 листопада 2022 року, акт про надання правничої допомоги від 04 листопада 2022 року, платіжні доручення від 22 вересня 2022 року, від 04 листопада 2022 року, від 02 листопада 2022 року, від 04 листопада 2022 року.

112. Згідно вказаних документів, позивачу бути надані послуги на суму 20 000 грн, а саме: ознайомлення з матеріалами справи (1 година) - 1 000 грн; вивчення та аналіз апеляційної скарги, підготовка та складання відзиву на апеляційну скаргу (16 годин) - 16 000 грн; участь представника у судовому засіданні (судодень) - 3 000 грн.

113. Отже, дійсність юридичного факту понесення витрат на професійну правничу допомогу з боку ФОП ОСОБА_1 підтверджено належними доказами.

114. При цьому в акті надання послуг та звіті про надані послуги вказано види наданих адвокатом позивачу послуг та зазначено кількість використаного часу (години) по кожному виду послуги, а тому доводи скаржника щодо відсутності такої інформації є необґрунтованими.

115. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що витрати позивача на правову допомогу підлягають відшкодуванню у розмірі 12 000 грн.

116. При цьому, при вирішенні заяви позивача апеляційним судом було перевірено співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та наданих адвокатами послуг, обсягом цих послуг, а також ціною позову, як цього вимагає частина п`ята статті 134 КАС України. Суд апеляційної інстанції навів мотиви, з яких він виходив при частковому задоволенні заяви, й такі заявником касаційної скарги не спростовані.

При цьому колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на недоліки доданого до заяви про ухвалення додаткового рішення ордеру на надання правничої (правової) допомоги (відсутність в ньому обов`язкових реквізитів: підпису адвоката та назви органу, у якому надається правова допомога), оскільки наявний матеріалах справи ордер на надання правничої (правової) допомоги місить як підпис адвоката, так і назву органу, у якому надається правова допомога (Шостий апеляційний адміністративний суд), про відсутність яких стверджує відповідач.

117. Відтак, проаналізувавши доводи касаційної скарги, встановлені фактичні обставини, описані вище, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, підстави для скасування додаткової постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року відсутні.

118. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, на оплату послуг адвокатів, обсягом цих послуг, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.

120. У контексті оцінки доводів касаційних скарг Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

121. З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційних скарг отримали достатню оцінку.

122. Ураховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а підстави, наведені скаржником для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, не є такими, що відповідають вимогам пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України.

123. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

124. З огляду на наведене, касаційні скарги Головного управління ДПС у Київській області не підлягає задоволенню.

VI. ВИСНОВКИ ЩОДО РЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

125. Як зазначалося в цій постанові, 06 червня 2023 року до Верховного Суду від ФОП ОСОБА_1 надійшла заява про стягнення з Головного управління ДПС у Київській області судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 10 000 грн.

126. На підтвердження наданих послуг було надано акт про надання правничої допомоги від 19 травня 2023 року, платіжні інструкції від 19 травня 2023 року № 19685 та від 27 січня 2023 року № 19490.

127. Згідно вказаних документів, позивачу бути надані послуги на суму 10 000 грн, а саме: 8 000 грн - складення відзиву на касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року у справі № 320/2520/20; 2 000 грн - складення відзиву на касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року.

128. 15 червня 2023 року до Верховного Суду від Головного управління ДПС у Київській області надійшли письмові заперечення щодо судових витрат. Колегія суддів погоджується із такими запереченнями та вважає, що витрати адвоката на підготовку відзивів на касаційні скарги не відповідають ознакам неминучості, внаслідок чого їх вартість не підлягає розподілу. При цьому колегія суддів враховує, що викладена позивачем у відзивах на касаційні скарги позиція повністю дублює зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій, без зазначення нових обґрунтувань.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 320/2520/20 залишити без змін.

У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з Головного управління ДПС у Київській області судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов