Історія справи

Постанова КАС ВП від 21.08.2025 року у справі №380/20996/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 380/20996/24

адміністративне провадження № К/990/20095/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Дашутіна І.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року (суддя: Сподарик Н.І.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2025 року (судді Бруновський Н.В., Хобор Р.Б, Шавель Р.М.)

у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

11 жовтня 2024 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 серпня 2023 року №18807/13-01-24-09, №18810/13-01-24-09, №18811/13-01-24-09, №18812/13-01-24-09.

1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 23 січня 2025 року:

- визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду ФОП ОСОБА_1 ;

- відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду;

- клопотання представника Відповідача про залишення позову без розгляду задовольнив;

- залишив без розгляду адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції з урахуванням підходів Верховного Суду вказав, що Позивач пропустила місячний строк на оскарження податкових повідомлень-рішень.

При цьому, суд зазначив, що:

- не заслуговують на увагу твердження Позивача про те, що для підготовки позовної заяви остання користувалась послугами безоплатної правової допомоги, оскільки, як встановлено судом, рішення за результатами розгляду скарги отримано 13 грудня 2023 року, а за наданням безоплатної правничої допомоги Позивач звернулась в серпні 2024 року;

- щодо посилань Позивача на стан її здоров`я, то нею не наведено аргументів щодо об`єктивної неможливості подання позовної заяви у визначені процесуальним законом строки і не надано жодних доказів на підтвердження пропуску цього строку через такі обставини.

З огляду на це суд вказав, що доводи, викладені Позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду, не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 8 квітня 2025 року ухвалу суду першої інстанції залишив без змін з посиланням на те, що:

- копію рішення про результати розгляду скарги на оскаржувані податкові повідомлення-рішення Позивач отримала 13 грудня 2023 року, а звернулась до суду лише 11 жовтня 2024 року, тобто, через 9 місяців та 29 днів з моменту отримання рішення про результати розгляду скарги;

- з огляду на подання скарги щодо податкових повідомлень-рішень до ДПС України, є підстави вважати, що такі були отримані Позивачем, а тому доводи щодо їх не отримання є необґрунтованими;

- Позивач не навела будь-яких конкретних обґрунтувань неможливості звернення до суду із вказаним позовом у встановлені законом строки, які могли б свідчити про поважність пропуску такого строку.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Позивач, не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій покликається на те, що судами не враховано, що дійсною датою отримання відповідних оскаржуваних індивідуальних актів є 11 вересня 2024 року.

Наполягає на тому, що Відповідач не надсилав копій рішень Позивачу.

Доводи, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55 124 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 81 Постанови Верховного Суду від 29 вересня 2022року у справі № 500/1912/22).

Враховуючи обмеження у зв`язку із станом здоров`я, наявністю інвалідності та запровадження воєнного стану на території України, обмеження доступу до суду гарантованого статтями 55 124 129 Конституції України Позивач вважає протиправним.

З урахуванням цього Позивач просить у касаційній скарзі скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. .

2.2. Доводи Відповідача (наведені у відзиві на касаційну скаргу)

У відзиві Відповідач доводить, що акт, податкові повідомлення-рішення, рішення за результатами скарги Позивачу були надіслані та нею отримані.

Відповідач вважає обґрунтованими рішення судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на те, що поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом. Проте, Позивач не навела будь-яких конкретних обґрунтувань неможливості звернення до суду із вказаним позовом у встановлені законом строки, які могли б свідчити про поважність пропуску такого строку.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

3.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Як установили суди попередніх інстанцій, Відповідач за результатами проведеної перевірки склав акт від 16 червня 2023 року №16396/13-01-24-09/ 2286015021.

Цей акт скеровано рекомендованим листом Позивачу на податкову адресу платника та вручено особисто 25 липня 2023 року.

31 липня 2023 року Позивач до Головного управління ДПС у Львівській області надіслала заяву №1 щодо незгоди з висновками акта перевірки та з проханням здійснити повторну перевірку.

Відповідач залишив без розгляду заяву, про що повідомлено платника листом від 11 серпня 2023 року №23731/6/13-00-24-09, який вручено ФОП ОСОБА_1 8 вересня 2023 року.

На підставі акта перевірки, Головне управління ДПС у Львівській області прийняло податкові повідомлення рішення від 22 серпня 2023 року №18810/13-01-24-09, №18807/13-01-2409, №18811/13-01-24-09, №18812/13-01-24-09.

12 вересня 2023 року ФОП ОСОБА_1 подала скаргу на ці рішення.

14 листопада 2023 року за результатами розгляду скарги ДПС України прийнято рішення №34046/6/99-00-06-01-03-06, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення,, а скаргу - без задоволення.

Копію рішення Позивач отримала 13 грудня 2023 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового відправлення (том 3 а.с. 216).

Позивач, не погоджуючись з індивідуальними актами, звернулась до суду 11 жовтня 2024 року, тобто через 9 місяців та 29 днів з моменту отримання рішення про результати розгляду скарги.

Суд першої інстанції ухвалою залишив позовну заяву без руху з тих підстав, що Позивач звернулась до суду по спливу місячного строку з моменту отримання рішення за результатами розгляду скарги.

На виконання вимог ухвали Позивач надіслала клопотання про поновлення строку.

Суд першої інстанції ухвалою від 30 жовтня 2024 року відкрив провадження й указав, що клопотання про поновлення строку звернення до суду буде розглянуте в судовому засіданні.

Відповідач надіслав клопотання про залишення позовної заяви без руху з підстав пропуску Позивачем строку звернення до суду, який розпочав свій відлік з дня отримання рішення ДПС України про результати розгляду скарги на податкові повідомлення-рішення з приводу правомірності яких виник спір.

Урахувавши всі доводи сторін суд першої інстанції, висновки якого підтримані судом апеляційної інстанції, залишив позовну заяву без розгляду.

Перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права та правильності застосування норм матеріального права, Суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).

Положеннями частини першої статті 122 КАС України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень (частина четверта цієї статті).

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Стаття 123 КАС України встановлює наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. Зокрема, частиною третьою цієї статті визначено, що в разі якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30 серпня 2018 року в адміністративній справі № 813/2897/16.

Конституційний Суд України в Рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визнав конституційними положення КАС України про скорочені строки звернення до адміністративного суду в разі попереднього використання можливостей досудового порядку вирішення спору, якими лише скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту й обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Спірним у цій справі є питання додержання Позмвачем строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень після проведення процедури адміністративного оскарження та отримання рішення контролюючого органу про залишення її скарг без задоволення.

У сфері оподаткування права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.

Відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Спеціальними нормами, які встановлюють порядок оскарження рішень контролюючих органів, є норми статті 56 ПК України. Зі змісту цієї статті вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків у першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

За пунктом 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 уже сформував правовий висновок, відповідно до якого норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац 3 пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Правовий висновок Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 тривалий час застосовують адміністративні суди у своїй судовій практиці, його, зокрема, підтримав Верховний Суд у постанові від 10 травня 2024 року у справі № 520/1810/23, у якій констатував, що строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення за умови попереднього використання досудового порядку вирішення становить один місяць, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.

З огляду на викладене Велика Палата у постанові від 16 липня 2025 року у справі №500/2276/24 дійшла висновку, що за сформованою судовою практикою, яка є обов`язковою для врахування, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання за умови попереднього використання досудового порядку становить один місяць, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.

Підсумовуючи вказане вище, Велика Палата у згаданій вище постанові констатувала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб`єкта владних повноважень:

1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);

2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);

3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України).

Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Суд враховує, що до подання позовної заяви до суду ФОП ОСОБА_1 оскаржила до Державної податкової служби України податкові повідомлення-рішення, які передбачають нарахування грошових зобов`язань.

Реалізація платником податків права на подання скарги до Державної податкової служби України є неможливою без попереднього ознайомлення з відповідними рішеннями, що підлягають оскарженню. А тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність тверджень Позивача про те, що про існування оскаржуваних у справі індивідуальних актів Позивач змогла дізнатися лише у вересні 2024 року.

Таким чином, юридично правильним є висновок про те, що Позивач застосувала процедуру досудового адміністративного оскарження рішення контролюючого органу, що підтверджується матеріалами справи й не заперечується у касаційній скарзі. Про завершення процедури адміністративного оскарження Позивач дізналась в день отримання рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізовує державну податкову політику, відповідно до підпункту 56.17.3 пункту 56.17 статті 56 ПК України, а саме 13 грудня 2023 року.

Отже, при зверненні до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень після оскарження цих рішень контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку підлягала застосуванню норма пункту 56.19 статті 56 ПК України, яка є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України.

Велика Палата у постанові від 16 липня 2025 року у справі №500/2276/24 вчергове наголосила, що норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, а отже, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Аналогічні підходи суди використовують в судовій практиці вже тривалий час. Так, зокрема, було враховано саме такий висновок при ухваленні постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року у справі № 280/10147/23, в якій зазначено, що відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Згідно з пунктом 56.18 статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. У разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті (пункт 56.19 статті 56 ПК України).

Із системного аналізу означених правових норм чинного законодавства, які регулюють правовідносини при дотриманні строків звернення до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень після застосування процедури досудового (адміністративного) оскарження таких повідомлень-рішень, Велика Палата у постанові від 16 липня 2025 року у справі №500/2276/24 дійшла висновку, що загальною нормою є частина четверта статті 122 КАС України, а спеціальною нормою є пункт 56.19 статті 56 ПК України. Ці дві правові норми (загальна і спеціальна) не породжують колізію, адже має місце не суперечність між правовими нормами, а доповнення норми спеціальної дії та встановлення системного законодавчого регулювання, а тому спеціальна норма, передбачена ПК України, має пріоритет у регулюванні спірних правовідносин.

Судова практика Верховного Суду є усталеною і тривалий час незмінною, тому у платників податків не повинно бути двозначного розуміння положень чинного законодавства щодо строку звернення до суду з позовними вимогами про оскарження податкових повідомлень-рішень після процедури адміністративного оскарження цих повідомлень-рішень.

Отже, отримавши рішення за результатами розгляду скарги на податкові повідомлення рішення 13 грудня 2023 року, Позивач право на звернення до суду мала реалізувати протягом місяця.

Звернення до суду зі спливом цього строку, а саме у жовтні 2024 року, як правильно указали суди попередніх інстанцій, свідчить про пропуск строку звернення до суду.

Частинами першою, другою статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Водночас Позивач наполягав на тому, що строк звернення до суду він пропустив з поважних причин, тому він підлягає поновленню.

Частина перша статті 121 КАС України передбачає, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Усталеною також є і практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Поряд з наведеним суд касаційної інстанції звертає увагу, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

У цій справі Позивач доводив як судам попередніх інстанцій, так і касаційному суду, що пропуск ним строку звернення до суду, зумовлений поважними причинами, зокрема погіршенням стану її здоров`я та зверненням за безоплатною правовою допомогою лише у серпні 2024 року.

Однак, за усталеними підходами Верховного Суду:

- хвороба, перебування на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для звернення до суду з позовом та не є об`єктивно непереборними обставинами, оскільки залежать виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначених нормами закону (постанова від 23 травня 2024 року у справі № 420/12562/23);

- факт звернення позивача за правовою допомогою не змінює моменту, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання відповідної інформації (постанова від 14 листопада 2024 року у справі № 160/33822/23).

З урахуванням цього, юридично правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що наведені Позивачем доводи не свідчать про поважність підстав пропуску строку звернення до суду.

Щодо наведених у касаційній скарзі доводів, Суд звертає увагу на те, що питання щодо поновлення строку звернення до суду у випадку його пропуску з причин пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні було предметом дослідження Верховним Судом, зокрема у постановах від 4 квітня 2023 у справі № 140/1487/22, від 23 березня 2023 у справі № 496/4633/18, від 23 грудня 2022 року у справі № 760/5369/19, від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, від 2 червня 2022 року у справі у №757/30991/18-а.

Так, у вищевказаних постановах Верховний Суд зауважив, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, на яку покликається Позивач у касаційній скарзі, Верховний Суд наголосив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків щодо звернення до суду з позовними заявами, апеляційними й касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55 124 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У постанові від 28 листопада 2022 року у справі №140/11951/21 Верховний Суд указував, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково необхідно брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.

Разом з тим, Позивач так і не довела яким чином введення воєнного стану завадило їй своєчасно реалізувати своє право на звернення до суду з позовом.

Колегія суддів у цій справі, зважаючи на викладені у касаційній скарзі доводи та надані на їх підтвердження докази, оцінені під час судового розгляду, в повній мірі підтримує такий висновок судів попередніх інстанцій і не знайшла підстав вважати, що суди у цій справі допустили порушення норм процесуального права формуючи відповідні висновки, що стосуються обставин відсутності правових підстав для поновлення строку звернення до суду.

Отже, перевіривши наведене Позивачем обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду у взаємозв`язку із висновками судів попередніх інстанцій, що слугували підставою для залишення позову без розгляду, суд касаційної інстанції вважає його таким, що у повному обсязі ґрунтується на суб`єктивному ставленні Позивача до наведених ним обставин. Водночас зазначені доводи жодним чином не можуть сприйматись як об`єктивні перешкоди, які не залежали від волі Позивача та дійсно унеможливили звернення до суду у визначені законодавством строки.

Відповідно до частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції вважає, що Позивач так і не довела наявності інших поважних причин такого пропуску строку звернення до суду.

Підсумовуючи викладене у сукупності, суд касаційної інстанції не може не погодитись із висновком апеляційного суду, що Позивач у цій справі пропустила строк звернення до суду. Сукупність обставин у цій справі, наведених у судах першої та апеляційної інстанцій, вказує на те, що Позивачем у спірний період не було вчинено усіх залежних та можливих від неї дій, які б свідчили про бажання та дійсний намір реалізації наданого законом процесуального права на подання адміністративного позову. При цьому поважних причин пропуску такого строку Позивач не навела.

Така поведінка Позивача не може бути визнана сумлінною, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для поновлення Позивачу пропущеного строку звернення до суду.

Аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судами висновків є безпідставними та зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин, що не узгоджується з приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладені у касаційній скарзі доводи Суд прийшов до висновку, що немає підстав, передбачених процесуальним законодавством, для задоволення цієї касаційної скарги.

Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б давали підстави для поновлення строку звернення до суду, а також свідчили б про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для скасування ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції й задоволення касаційної скарги відсутні.

3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відтак, суд дійшов висновку про необхідність залишення рішень судів першої та апеляційної інстанції без змін, а касаційної скарги - без задоволення.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді І.В. Дашутін

І.Л. Желтобрюх