Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.06.2019 року у справі №813/4153/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2019 року

Київ

справа №813/4153/16

адміністративне провадження №К/9901/24214/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у касаційній інстанції адміністративну справу № 813/4153/16

за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року (головуючий суддя: Кухтейй Р.В., судді: Нос С.П., Яворський І.О.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернулася до суду з позовом до Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просила:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 01.11.2016 року №76-О «Про звільнення», на підставі якого з 01.11.2016 року її звільнено з посади головного державного ревізора-інспектора Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (скорочення штатної чисельності);

1.2. поновити її на посаді головного державного ревізора-інспектора Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ;

1.3. стягнути з Дрогобицької ОДПІ заробітну плату за час вимушеного прогулу.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що вважає спірний наказ протиправним, оскільки при скороченні посади, яку вона обіймала, загальна чисельність спеціалістів поза секторами не змінилась. З моменту попередження її про наступне вивільнення штатним розписом на 2016 рік були введені дві посади головного державного інспектора, які їй не були запропоновані. Крім того, на той момент, коли їй була запропонована тимчасова посада, інші дві посади вже були звільнені, оскільки особи, які їх обіймали, були переведені на інші посади за їх згодою, а тому у відповідача не було правових підстав скорочувати інші дві посади, в тому числі ту, яку вона обіймала. Натомість, відповідачем було переведено на вказані посади двох інших осіб, сектор і посада однієї з яких не підпали під скорочення. Також, позивач зазначила, що її функціональні обов`язки у Бориславському відділенні після скорочення збереглися.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2017 року у задоволенні позов відмовлено повністю.

3.1. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача із займаної посади, відповідач дотримався вимог чинного законодавства. При цьому, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були переведені на посади головного державного ревізора-інспектора Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ, відповідно до зведеної інформації по працівниках Дрогобицької ОДПІ, мали переваги щодо заміщення вакантних посад по відношенню до позивача. Стосовно ОСОБА_4 , яку наказом № 13-О від 31.03.2016 року було переведено на посаду головного державного ревізора-інспектора сектору податків і зборів з юридичних осіб Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ, судом першої інстанції встановлено, що вона має більший стаж державної служби ніж у позивача, а ОСОБА_5 було запропоновано та переведено на тимчасову посаду головного державного ревізора-інспектора сектору податків і зборів з юридичних осіб Бориславського відділення, згідно наказу № 13-О від 31.03.2016 року. ОСОБА_6 , згідно наказу № 56-О від 04.08.2016 року, була звільнена з займаної посади з 04.08.2016 року. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що Дрогобицькою ОДПІ 31.03.2016 року позивачу було запропоновано посаду головного державного інспектора Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ, тимчасово, на час додаткової відпустки для догляду за дитиною до трьох років основного працівника ОСОБА_7 , який, на думку суду першої інстанції, також мав переважне право по відношенню до позивача, оскільки є єдиним годувальником в сім`ї. Однак, позивач відмовилася від такої пропозиції.

4. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області № 76-О від 01 листопада 2016 року «Про звільнення», яким ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного ревізора-інспектора Бориславського відділення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу Законів про працю України. Поновлено позивача на посаді головного державного ревізора-інспектора Бориславського відділення Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області. Стягнуто з Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на користь позивача 11979, 30 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

4.1. Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з помилковості висновків суду першої інстанції щодо наявності переважного права іншого працівника перед позивачем, а також з встановленого факту наявності двох посад на день звільнення позивача, які підлягали скороченню та були вивільнені іншими працівниками шляхом їх переведення на інші посади. Крім цього, суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи суду першої інстанції щодо наявності у ОСОБА_7 переважного права, у порівнянні з позивачем, щодо залишення на роботі. Інші вимоги позову апеляційним судом задоволено як похідні.

ІІІ. Касаційне оскарження

5. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, Дрогобицька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області звернулася з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати це рішення як таке, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм законодавства, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

5.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суд невірно та неповно дослідив обставини, що стосуються наявності в штаті посад, які могли бути запропоновані позивачу, а також безпідставно дійшов висновку щодо наявності у неї переважного, в порівнянні з іншими працівниками, права на залишення на посаді.

5.2. Крім цього, автор скарги звертає увагу на невірне обрахування суми середнього заробітку, яку стягнуто на користь позивача за час вимушеного прогулу.

6. Позивач подала заперечення на касаційну скаргу, у яких висловила свою думку про її безпідставність та необгрунтованість. Вважає, що відповідачем фактично вчинено імітування формального дотримання вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України, оскільки тимчасову посаду їй не було запропоновано одночасно з попередженням про звільнення, при цьому, не було запропоновано посади, які на час такого попередження вже були введені новим штатним розписом.

6.1. Зазначила про помилковість тверджень автора касаційної скарги про відсутність у неї переважного права на залишення на роботі, оскільки вона має тривалий безперервний стаж роботи, в той час як інформація щодо ОСОБА_8 , стосовно того, що він є єдиним годувальником сім`ї, спростована наявними у матеріалах справи доказами.

6.2. При цьому, позивач наголошує, що причиною її відмови від пропозиції тимчасової посади було порушення відповідачем її переважного права на заміщення вакантної посади головного державного інспектора Бориславського відділення.

6.3. Додатково вказала, що на неї розповсюджується дія пункту 10 статті 42 Кодексу законів про працю України, оскільки вона є особою передпенсійного віку (08 травня 2017 року їй виповнилося 57 років, право на отримання пенсії за віком у неї виникне після досягнення віку 59 років).

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

7. Позивач була прийнята на роботу до органів Державної податкової служби України з 10.01.1995 року. Станом на 01.02.2016 року позивач працювала на посаді головного державного ревізора-інспектора Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ.

8. На підставі наказів Дрогобицької ОДПІ № 67 від 01.02.2016 року «Про введення в дію структури Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області та затвердження переліку індексів структурних підрозділів» та № 69 від 02.02.2016 року «Про введення в дію штатного розпису Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області», відповідачем було проведено процедуру скорочення (зменшення) штатної чисельності працівників.

9. Згідно штатного розпису на 2016 рік Дрогобицької ОДПІ було затверджено штат у кількості 127 штатних одиниць. В тому числі, по Бориславському відділенню 14 штатних одиниць, з яких вісім одиниць по секторам та шість одиниць спеціалістів поза секторами. Зокрема, поза секторами введено дві посади головного державного ревізора-інспектора та чотири посади головних державних інспекторів.

10. Штатним розписом на 2015 рік, у порівнянні з 2016 роком, було затверджено штат у кількості 176 штатних одиниць, з яких 22 штатні одиниці по Бориславському відділенню, в тому числі 16 одиниць по секторам та 6 одиниць спеціалістів поза секторами, з яких дві посади головного державного інспектора та чотири посади головного державного ревізора-інспектора.

11. 02.02.2016 року позивач попереджена про наступне вивільнення із займаної посади згідно з пунктом першим частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку із скороченням чисельності штату Дрогобицької ОДПІ.

12. 31.03.2016 року позивачу було запропоновано посаду головного державного інспектора Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ, тимчасово, на час додаткової відпустки для догляду за дитиною до трьох років основного працівника ОСОБА_7 , проте, вона від даної пропозиції відмовилася.

13. У період з 01.04.2016 року по 04.07.2016 року позивач перебувала в основній та додатковій відпустці, а з 04.07.2016 року по 31.10.2016 року - на лікарняному, що підтверджується наказом № 32-В від 28.03.2016 «Про надання відпустки» та листками непрацездатності, копії яких долучено до матеріалів справи.

14. Наказом № 76-О від 01.11.2016 року «Про звільнення» ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного ревізора-інспектора Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ у зв`язку зі скороченням штатної чисельності працівників, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

15. Не погодившись з наказом про звільнення, позивач звернулася до суду першої інстанції з вказаним вище позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

16. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

17.1. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

18. За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

19. Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

20. Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

21. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України «Про державну службу».

22. Процедура вивільнення державних службовців регулюється нормами КЗпП.

23. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

24. Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

25. За правилами частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

26. Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

27. Виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

28. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

29. Згідно з частинами першою, другою статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

30. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

VI. Позиція Верховного Суду

31. Переглядаючи судове рішення суду апеляційної інстанції, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить з такого.

32. Судами встановлено факт того, що в даній ситуації мало місце скорочення чисельності штату працівників Дрогобицької ОДПІ, що стало підставою для звільнення позивача з займаної посади.

33. Виходячи з нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд наголошує, що звільнення через скорочення штатів допускається за умови неможливості подальшого працевлаштування такої особи, що, в свою чергу, передбачає обов`язок роботодавця запропонувати працівнику всі наявні вакансії в структурі юридичної особи.

34. Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції було правильно встановлено, що запропонована позивачу тимчасова посада не може вважатись належним виконанням відповідачем передбаченого статтею 49-2 Кодексу законів про працю України обов`язку з огляду на наступне.

35. Судами було встановлено, що за штатним розписом 2015 року у ориславському відділенні Дрогобицької ОДПІ поза секторами було наявні шість посад, з яких 4 посади головного державного ревізора-інспектора (одну з яких обіймала позивач) та 2 посади головного державного інспектора.

36. У 2016 році введено в дію новий штатний розпис, за яким відбулись зміни, зокрема, щодо штатних посад, які знаходились поза межами секторів, а саме: скорочено дві з чотирьох посад головного державного ревізора-інспектора та додано дві нові посади головного державного інспектора до вже існуючих двох.

37. Тобто, фактично кількість посад, які знаходились у Бориславському відділенні Дрогобицької ОДПІ поза секторами залишилась незмінною (шість).

38. Судами встановлено, що чотири посади головного державного ревізора-інспектора займали позивач, ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

39. При цьому, встановлено, що ОСОБА_4 запропоновано посаду головного державного ревізора-інспектора сектору податків і зборів юридичних осіб, ОСОБА_5 - тимчасову посаду головного державного інспектора поза межами секторів. Останні погодились на зазначені пропозиції та переведені на ці посади відповідними наказами.

40. Таким чином, Верховний Суд констатує, що фактично на час звільнення позивача було вивільнено дві посади головного державного ревізора-інспектора, які за штатним розписом 2016 року підлягали скороченню. Крім цього, 04 серпня 2016 року, тобто до дня звільнення позивача, з посади головного державного ревізора-інспектора була вивільнена ОСОБА_6

41. Тобто, три посади головного державного ревізора-інспектора з чотирьох були вивільнені, четверту посаду обіймала позивач.

42. Оскільки за новим штатним розписом у 2016 році мало залишитись дві такі посади, тому посада позивача фактично не підпадала під скорочення.

43. Водночас, відповідачем на вивільнені посади було призначено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 31 березня 2016 року запропоновано тимчасову посаду головного державного інспектора поза межами секторів, на яку наказом від 25 березня 2016 року в порядку переведення призначено ОСОБА_7 як такого, що має переважне перед позивачем право залишення на посаді, та якому 26 березня 2016 року надано відпустку по догляду за дитиною по 16 вересня 2017 року включно.

44. Враховуючи наявні в матеріалах справи та досліджені судами докази, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про порушення відповідачем положень статті 42 Кодексу законів про працю України, оскільки ОСОБА_7 має стаж державної служби 63 місяці (5,25 роки), ОСОБА_3 - 234 місяці (19,50 років), ОСОБА_2 - 273 місці (22,75 роки), в той час як у позивача наявний стаж тривалістю 250 місяців (20,83 років). Отже, саме позивач, а не ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , мала переважне право залишення на посаді.

45. При цьому, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про помилковість доводів суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_7 переважного права перед позивачем у зв`язку з тим, що він є єдиним годувальником в сім`ї, з огляду на те, що наказом директора ТзОВ «Хотел Менеджмент Груп» № 170-К/тр від 23 березня 2016 року його дружину ОСОБА_8 переведено на посаду адміністратора відділу прийому та розміщення готелю «Міротель Резорт і спа» на повний робочий тиждень з 25 березня 2016 року.

46. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_7 не міг бути звільненим з тих причин, що є єдиним годувальником у сім`ї, є помилковими, а суд апеляційної інстанції вірно встановив фактичні обставини та дійшов обґрунтованого висновку про спростування такого твердження відповідача.

47. Вказане, на думку Верховного Суду, свідчить про протиправність спірного наказу про звільнення позивача, яким в спірних правовідносинах порушено її трудові права, позбавило її права на вільний вибір роботи та подальшого проходження служби.

48. Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що цей наказ підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на роботі з виплатою їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

49. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

50. Щодо доводів касаційної скарги про допущення судом апеляційної інстанції помилки при проведенні розрахунку середнього заробітку, який присуджено за оскаржуваним судовим рішенням на користь позивача, Верховний Суд зазначає таке.

51. Суд апеляційної інстанції, на підставі положень статті 235 Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, та з урахуванням відомостей листів Міністерства соціальної політики України № 10846/14-15/13 від 20 липня 2015 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» та № 1535/0/14-16/13 від 05 серпня 2016 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік», дійшов правильного висновку та здійснив розрахунок середнього заробітку позивача за час її вимушеного прогулу, однак, не врахував ту обставину, що, у відповідності до норм чинного законодавства України, день звільнення працівника є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня.

52. Таким чином, стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за 01 листопада 2016 року є помилковим.

53. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

54. Згідно частини 4 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

55. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду апеляційної інстанції, підлягає зміні в частині зазначення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу, шляхом викладення п`ятого абзацу його резолютивної частини у новій редакції. В іншій частині оскаржувана постанова суду відповідає нормам матеріального та процесуального права та підлягає залишенню без змін.

56. Доводи позивача про неможливість її звільнення в силу положень пункту 10 статті 42 Кодексу законів про працю України не підлягають оцінці судом касаційної інстанції як такі, що не перевірялись судами попередніх інстанцій.

VII. Судові витрати

57. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року в цій справі змінити, виклавши п`ятий абзац її резолютивної частини у наступній редакції:

«Стягнути з Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на користь ОСОБА_1 11896 (одинадцять тисяч вісімсот дев`яносто шість) гривень 80 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

3. В іншій частині постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О. В. Калашнікова