Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.08.2020 року у справі №440/4736/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 червня 2021 року

Київ

справа №440/4736/19

адміністративне провадження №К/9901/18293/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М. Б., Усенко Є. А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу № 440/4736/19 за позовом Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року (головуючий суддя - Гіглава О. В. ) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року (головуючий суддя - Бартош Н. С., судді: Подобайло З. Г., Григоров А. М. ),

ВСТАНОВИВ:

3 грудня 2019 року Комунальне підприємство Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" (далі - позивач, КП ПОР "Полтававодоканал") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення від 13 вересня 2019 року №1/16-01 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу, прийняте виконуючим обов'язки начальника Головного управління ДПС у Полтавській області Рябковою А.

М.

На обґрунтування своїх вимог посилалося на те, що спеціальною нормою, яка регулює порядок погашення податкового боргу комунальних підприємств є стаття 96 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яка не дотримана ГУ ДПС. Крім того, можливість прийняття відповідачем рішення відповідно до пункту 95.5 статті 95 ПК України обумовлена, зокрема, відсутністю зобов'язань держави перед платником податків. Однак, позивач станом на 13 вересня 2019 року мав переплату з єдиного соціального внеску в сумі 2304027,18 грн, що свідчить про наявність зобов'язань держави перед позивачем, відповідно, протиправність прийнятого відповідачем рішення. Більш того, податковий борг підприємства виник через невідповідність фактичної вартості послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Судовим рішенням у справі №440/4713/18 зобов'язано Міністерство фінансів України прийняти рішення про перерахування субвенції на загальну суму 9963027,49 грн, що також свідчить про наявність зобов'язань держави перед КП ПОР "Полтававодоканал". Також, підприємство вважає протиправним прийняте рішення, оскільки останнім вирішено стягнути податковий борг не лише з рахунків в банках, але й з рахунків в інших фінансових установах, рішення не містить розміру податкового боргу підприємства та періоду його виникнення.

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 25 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року, позов задовольнив, визнав протиправним та скасував рішення ГУ ДПС від 13 вересня 2019 року №1/16-01 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

КП ПОР "Полтававодоканал" (код ЄДРПОУ 03361661) зареєстроване у встановленому законом порядку як юридична особа та перебуває на обліку в податковому органі як платник податків, в тому числі податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Відповідно до статуту КП ПОР "Полтававодоканал" останнє є комунальним унітарним комерційним підприємством, заснованим на майні спільної (комунальної) власності територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області.

Згідно з інтегрованою карткою платника станом на 13 вересня 2019 року у КП ПОР "Полтававодоканал" обліковувався податковий борг у сумі 11512538,59 грн, в тому числі податковий борг за самостійно задекларованими у податкових деклараціях сум ПДВ на загальну суму 5173997,89 грн (в тому числі: за жовтень 2018 року - 1168477,89 грн, листопад 2018 року - 2619,00 грн, грудень 2018 року - 1229,00
грн, січень 2019 року - 999692,00 грн, лютий 2019 року - 989739,00 грн, березень 2019 року - 1000002,00 грн, квітень 2019 року - 1012239,00 грн).

13 вересня 2019 року виконуюча обов'язки начальника Головного управління ДПС у Полтавській області Рябкова А. М. прийняла рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу №1/16-01, в якому зазначено, що відповідно до пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України вирішено здійснити погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків у банках, органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, та інших фінансових установах КП
ПОР "Полтававодоканал".

За результатами розгляду скарги позивача, Державна податкова служби України рішенням від 18 листопада 2019 року №9895/6/99-00-10-05-15 ДФС України залишила рішення ГУ ДПС від 13 вересня 2019 року №1/16-01 без змін, а скаргу КП ПОР "Полтававодоканал" - без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що особливості погашення податкового боргу комунальних підприємств, встановлені статтею 96 ПК України, не змінюють послідовність стадій стягнення податкового боргу, визначених статтею 95 ПК України. Стаття 96 ПК України застосовується лише тоді, коли процедура стягнення боргу за рахунок коштів, які знаходяться у власності платника, передбачена статтею 95 ПК України, з будь-яких причин, вказаних в законі, не вирішила проблему погашення боргу. За таких обставин, суди дійшли висновку, що застосування пункту 96.1 статті 96 ПК України до спірних правовідносин є передчасним.

Разом з тим, суди зазначили, що за змістом пункту 95.5 статті 95 ПК України погашення податкового боргу платника податків за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу здійснюється шляхом стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках. Однак, оскаржуваним рішенням крім стягнення безготівкових коштів з рахунків у банках вирішено здійснити погашення усієї суми податкового боргу КП ПОР "Полтававодоканал" також шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків у органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, та інших фінансових установах КП ПОР "Полтававодоканал", що не передбачено приписами пункту 95.5 статті 95 ПК України. Крім того, рішення від 13 вересня 2019 року №1/16-01 не містить розміру податкового боргу позивача, що підлягає стягненню та періоду його виникнення, що свідчить про необґрунтованість прийнятого рішення. При цьому, суди визнали безпідставним посилання відповідача на дотримання ним примірної форми рішення, затвердженої наказом Державної фіскальної служби України від 20 лютого 2017 року №107, оскільки такий наказ в Міністерстві юстиції України не зареєстрований, а тому є внутрішнім документом рекомендаційного характеру.

Не погодившись з рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що змінами до пункту 95.5 статті 95 ПК України, внесеними Законом України від 21 грудня 2016 року №1797-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покрашення інвестиційного клімату в Україні", який набрав чинності з 1 січня 2017 року, контролюючі органи наділені правом стягувати податковий борг за самостійно задекларованими грошовими зобов'язаннями без рішення суду при дотриманні таких умов: 1) виникнення податкового боргу внаслідок несплати грошового зобов'язання, самостійно визначеного платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати; 2) податковий борг перевищує 5 мільйонів гривень; 3) відсутні зобов'язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов'язань.

Таким чином, на переконання скаржника, зазначена норма закону прямо встановлює право керівника контролюючого органу (його заступника або уповноваженої особи) прийняти рішення про стягнення коштів платника податків лише при сукупності перелічених вище умов, у тому числі і у разі відсутності зобов'язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань.

ГУ ДПС звертає увагу на пункт 87.1 статті 87, пункт 95.3 статті 95 ПК України в частині виявлення джерел погашення податкового боргу з метою здійснення контролюючим органом в силу компетенції, встановленої нормами ПК України, за платника податків і на користь держави заходів щодо погашення податкового боргу такого платника податків. Тобто, при вирішенні питання про стягнення коштів податкового боргу шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, та інших фінансових установах КП ПОР "Полтававодоканал", контролюючий орган керується приписами статей 20, 87, 95 ПК України.

Водночас контролюючий орган реалізує свої повноваження шляхом виставлення інкасових доручень до банківських установ, в яких відкриті рахунки КП ПОР "Полтававодоканал", а безпосередньо у назві рішення від 13 вересня 2019 року № 1/16-01 вказано про стягнення коштів платника податків у рахунок погашення податкового боргу з рахунків у банках.

Відповідач вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність прийнятого рішення через відсутність у ньому суми податкового боргу та періоду його виникнення, оскільки примірна форма рішення, яка затверджена наказом Державної фіскальної служби України від 20 лютого 2017 року №107 (чинного на день прийняття рішення), не передбачає зазначення такої інформації. При цьому, кожна юридична особа, що є платником відповідного податку зобов'язана вести бухгалтерський облік та податкову звітність, а відтак повинна усвідомлювати розмір визначених зобов'язань перед державою.

У цій справі ГУ ДПС листом від 20 вересня 2019 року № 1676/10/16-31-50-10-15 повідомило КП ПОР "Полтававодоканал" про наявність станом на 13 вересня 2019 року (дата прийняття оскарженого рішення) податкового боргу, який складає 11512538,59 грн, що надавало можливість платнику податків з'ясувати розмір податкового боргу, який підлягає стягненню.

У відзиві на касаційну скаргу КП ПОР "Полтававодоканал", посилаючись на правильне застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Верховний Суд ухвалою від 11 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою перевірки доводів, викладених у касаційній скарзі, про відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування норм права у подібних правовідносинах щодо: можливості стягнення контролюючим органом без відповідного звернення до суду (за рішенням керівника відповідного податкового органу) податкового боргу шляхом стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках, а також в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, та інших фінансових установах КП ПОР "Полтававодоканал"; можливості скасування рішення контролюючого органу про стягнення податкового боргу через відсутність у ньому відомостей про розмір боргу платника податків, що підлягає стягненню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також доводи відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 341 КАС України в редакції, чинній з 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статті 341 КАС України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Як визначено у підпункті 19-1.1.22 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України до функцій контролюючих органів належить здійснення погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.

Згідно з підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Водночас, відповідно до підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи також мають право, зокрема, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 ПК України та іншими законами України.

Відповідно до абзацу першого пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пункту 57.1 статті 57 ПК України для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених пункту 57.1 статті 57 ПК України.

У разі не виконання платником податків обов'язку щодо своєчасної сплати узгодженої суми податкового зобов'язання контролюючий орган в силу компетенції, встановленої нормами ПК України, здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків. Ця компетенція стосується, зокрема виявлення джерел погашення податкового боргу та контролю за дотриманням платником податків черговості погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення.

Водночас, відповідні заходи мають бути здійснені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, як того вимагає частина 2 статті 19 Конституції України, якою встановлені критерії поведінки державного органу у сфері публічних відносин. Неправомірна поведінка невладного суб'єкта в цих відносинах не може виправлятися неправомірною поведінкою владного суб'єкта.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Пунктом 95.4 статті 95 ПК України визначено, що контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 95.5 статті 95 ПК України вилучені відповідно до цієї статті готівкові кошти вносяться посадовою особою контролюючого органу до банку в день їх стягнення для перерахування до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. У разі неможливості внесення зазначених коштів протягом того самого дня їх необхідно внести в банк наступного робочого дня. Забезпечення збереження зазначених коштів до моменту їх внесення в банк здійснюється відповідним контролюючим органом.

У разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошового зобов'язання та/або пені, визначених платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу в установлені пунктом 95.5 статті 95 ПК України строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг перевищує 5 мільйонів гривень та не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутні зобов'язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов'язань.

У таких випадках:

рішення про стягнення коштів з рахунків такого платника податків у банках є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов'язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи;

рішення про стягнення готівкових коштів вручається такому платнику податків і є підставою для стягнення.

Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Системний аналіз норм права дає підстави для таких висновків. Пункт 95.1 статті 95 ПК України встановлює послідовність стягнення податкового боргу за рахунок різних джерел: спочатку за рахунок коштів, а у разі їх недостатності - за рахунок майна, яке перебуває в податковій заставі. Таким чином, законом закріплено пріоритет погашення податкового боргу за рахунок коштів. Стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу може відбуватися або (1) шляхом звернення контролюючого органу до суду з відповідним позовом, або (2) шляхом прийняття рішення керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу про стягнення коштів: (а) за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або (б) коштів з рахунків такого платника у банках.

Другий спосіб реалізації контролюючим органом заходів щодо погашення податкового боргу має свої обов'язкові умови, при дотриманні сукупності яких такий спосіб реалізації є правомірним, а саме: 1) виникнення податкового боргу внаслідок несплати грошового зобов'язання, самостійно визначеного платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, 2) несплата грошових зобов'язань протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати; 3) податковий борг перевищує 5 мільйонів гривень; 4) відсутні зобов'язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов'язань. Такі умови дають підстави вважати, що основною особливістю такого заходу є безспірність суми податкового боргу за вимогою контролюючого органу.

Водночас колегія суддів вважає, що обидва способи реалізації контролюючими органами заходів з погашення податкового боргу шляхом стягнення коштів можуть бути реалізовані при дотриманні вимог, передбачених пунктом 95.2 статті 95 ПК України щодо попереднього направлення (вручення) податкової вимоги, який не встановлює різниці між способами стягнення коштів контролюючими органами: за судовим рішенням чи шляхом прийняття самостійного рішення керівником контролюючого органу.

Різниця полягає виключно в частині кількості днів, які мають сплинути після направлення податкової вимоги: 1) контролюючий орган набуває право на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу (незалежно від виду податку і підстав виникнення податкового боргу) лише у разі, якщо платник податку не сплатив узгоджену суму грошового зобов'язання протягом 60 днів після направлення платникові податків податкової вимоги; 2) контролюючий орган набуває право на прийняття рішення про стягнення податкового боргу з самостійно задекларованих платником податків грошових зобов'язань після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, але не раніше ніж через 60 днів після направлення (вручення) платникові податків податкової вимоги.

Відкриваючи касаційне провадження у справі, Верховний Суд, проаналізувавши доводи касаційної скарги, виходив з того, що спірним питанням, яке потребує відповіді шляхом формулювання правового висновку Верховного Суду з питань застосування норм права, було можливість стягнення контролюючим органом без відповідного звернення до суду (за рішенням керівника відповідного податкового органу) податкового боргу шляхом стягнення коштів з рахунків такого платника у банках, а також в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, та інших фінансових установах; можливість скасування рішення контролюючого органу про стягнення податкового боргу через відсутність у ньому відомостей про розмір боргу платника податків, що підлягає стягненню

Оскільки Верховний Суд сформулював висновок при дотриманні яких умов контролюючий орган набуває право на прийняття рішення про стягнення коштів без звернення до суду, в якому зазначив, що джерела погашення податкового боргу у такий спосіб, визначені пунктом 95.5 статті 95 ПК України, є вичерпними, а саме: (а) за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або (б) коштів з рахунків такого платника у банках, тому правильними є висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність рішення контролюючого органу, яким вирішено погасити податковий борг також шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків у органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, та інших фінансових установах КП ПОР "Полтававодоканал".

Доводи ГУ ДПС, що при вирішенні питання про стягнення коштів податкового боргу шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, та інших фінансових установах КП
ПОР "Полтававодоканал", контролюючий орган керується приписами статей 20, 87, 95 ПК України є недоречними, оскільки оскаржуване рішення прийнято відповідно до пункту 95.5 статті 95 ПК України, а відтак, має відповідати вимогам, визначеним саме зазначеною нормою.

Також ГУ ДПС під час розгляду справи доводило, що має значення безпосередньо назва прийнятого рішення, яка, на його думку, деталізує джерело погашення податкового боргу - за рахунок коштів з рахунків такого платника у банках.

Такі доводи є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 95.5 статті 95 ПК України рішення контролюючого органу є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов'язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи.

При цьому, посилання ГУ ДПС на наказ Державної фіскальної служби України від 20 лютого 2017 року №107 є безпідставним, оскільки зазначений наказ не є нормативно-правовим актом, а затвердження ним примірної форми не спростовує необхідність чіткого і зрозумілого формулювання такого рішення в частині визначення джерела, за рахунок коштів якого буде здійснено погашення податкового боргу, а також конкретної суми, яка підлягає стягненню та підстави виникнення цього податкового боргу.

Необхідність зазначення суми податкового боргу, а також підстав його виникнення пов'язана із тим, що у такий спосіб (шляхом самостійного прийняття рішення керівником контролюючого органу) можливе погашення лише податкового боргу, який виник внаслідок несплати грошового зобов'язання та/або пені, визначеного платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу в установлені пункту 95.5 статті 95 ПК України строки.

Відповідно, у спорах щодо правомірності прийнятих відповідно до пункту 95.5 статті 95 ПК України рішень предметом доказування є дотримання контролюючим органом обов'язкових умов, про які вже зазначалося, в тому числі й щодо розміру податкового боргу, підстав його виникнення, сплив 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати самостійно задекларованих грошових зобов'язань та/або пені.

Аналогічні підходи до правозастосування пункту 95.5 статті 95 ПК України знайшли відображення у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі №805/1427/17, яка враховується колегією суддів відповідно до частини 3 статті 341 КАС України.

У цій постанові Верховний Суд також зазначав, що принцип правової визначеності як загальний правовий принцип поширюється, в тому числі на етап правозастосування. Органи державної влади повинні дотримуватися цього принципу та забезпечувати правову передбачуваність прийнятих ними рішень, що досягається, зокрема чіткістю визначення правового стану особи, якої стосується індивідуальний акт.

Вирішуючи спір про правомірність рішення суб'єкта владних повноважень, адміністративний суд перевіряє це рішення на відповідність критеріям правомірності, встановленим частиною 2 статті 2 КАС України. У разі якщо рішенням порушені права, свободи або законні інтереси особи, яка оскаржила до суду це рішення, суд визнає протиправним та скасовує індивідуальний акт чи окремі його положення, як це передбачено пунктом 2 частини 1 статті 5 КАС України. Суд не наділений повноваженнями вносити зміни до рішення суб'єкта владних повноважень, зокрема визначити, яка сума податкового боргу підлягає стягненню, якщо сума податкового боргу в рішенні не вказана.

Колегія суддів також враховує, що загальні підходи до оцінки недоліків форми рішення сформульовані Верховним Судом у постановах від 19 травня 2020 року у справі №820/2300/18, від 30 квітня 2020 року у справі №810/384/16, від 17 березня 2020 року у справі № 808/4140/15, від 25 січня 2019 року у справі №812/1112/16, у яких Верховний Суд звертав увагу, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.

Якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів. Технічні помилки не є недоліками форми оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

У постанові від 5 лютого 2021 року у справі №815/6356/15 Верховний Суд зазначив, що відсутність у податковому повідомленні-рішенні посилання на законодавчий акт, на підставі якого відповідачем застосовано штрафні санкції та визначено їх розмір суттєво впливає на правомірність такого рішення, а суд позбавляє можливості встановити дійсний предмет доказування. Такий суттєвий недолік свідчить про недотримання відповідачем вимог, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень і закріплені у частині 2 статті 2 КАС України.

Оскаржуване у цій справі рішення ГУ ДПС від 13 вересня 2019 року, в якому зазначено про погашення усієї суми податкового боргу, не дає можливості встановити суму податкового боргу, щодо погашення якого його прийнято.

У листі від 20 вересня 2019 року № 1676/10/16-31-50-10-15 зазначено про наявність у КП ПОР "Полтававодоканал" станом на 13 вересня 2019 року (дата прийняття оскарженого рішення) податкового боргу, який складає 11512538,59 грн.

У письмових заявах по суті справи контролюючий орган зазначав, що податковий борг виник у вересні 2016 року у сумі 11512538,59 грн, в тому числі податковий борг з самостійно задекларованих у податкових деклараціях сум ПДВ на загальну суму 5173997,89 грн (в тому числі: за жовтень 2018 року - 1168477,89 грн, листопад 2018 року - 2619,00 грн, грудень 2018 року - 1229,00 грн, січень 2019 року - 999692,00 грн, лютий 2019 року - 989739,00 грн, березень 2019 року - 1000002,00 грн, квітень 2019 року - 1012239,00 грн). Підстави виникнення податкового боргу в сумі 6338540,70 грн (11512538,59 грн - 5173997,89 грн) ГУ ДПС не наводило, натомість зазначало про наявність судових рішень у справах №440/4596/18, №816/1513/18, №1640/2923/18, якими стягнуто з КП ПОР "Полтававодоканал" податковий борг в судовому порядку.

Відсутність у рішенні ГУ ДПС вичерпних відомостей, які б давали змогу перевірити його законність і обґрунтованість, позбавляє можливості встановити дійсний предмет доказування у справі. Такий суттєвий недолік свідчить про недотримання відповідачем вимог, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень і закріплені у частині 2 статті 2 КАС України.

Отже, у цій справі податковий орган не виконав обов'язок, покладений на нього як на суб'єкта владних повноважень частиною 2 статті 77 КАС України, і не довів правомірність свого рішення від 13 вересня 2019 року №1/16-01.

Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не дають підстав вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального права та/або порушили норми процесуального права.

Відповідно до частин 2 і 3 статті 343 КАС України у попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 355 КАС України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими частини 1 статті 355 КАС України, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права у цій справі встановлена за результатами касаційного перегляду справи, порушень норм процесуального права судом касаційної інстанції не встановлено, що є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року у справі № 440/4736/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіМ. М. Гімон М. Б. Гусак Є. А. Усенко