Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.02.2021 року у справі №320/6263/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 320/6263/20

адміністративне провадження № К/9901/4257/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л. І.,

суддів: Хохуляка В. В., Ханової Р. Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління Офісу великих платників податків Державної податкової служби (далі у тексті - Інспекція) на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2020 (суддя - Шейко Т. І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021 (головуючий суддя - Кузьменко В. В., судді - Василенко Я. М., Ганечко О. М. ) у справі за позовом Офісу великих платників податків Державної податкової служби до Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" (далі - Товариство),

УСТАНОВИЛ:

Офіс великих платників податків Державної податкової служби звернувся до суду із заявою до Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО", в якому просив стягнути кошти за податковим боргом з ПАТ "ЦЕНТРЕНЕРГО" у сумі 5 458 636,33
грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.07.2020 заяву Офісу великих платників податків Державної податкової служби залишено без руху та надано строк для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви шляхом подання до суду до 24.07.2020 до 11 години 00 хвилин посилань та відповідних доказів, наявність яких зумовила звернення до суду з вимогами про стягнення коштів за податковим боргом, у порядку статті 283 КАС України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2020, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021, заяву повернуто позивачеві у зв'язку із тим, що не усунено її недоліки.

Інспекція оскаржила зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду.

Ухвалою від 05.04.2021 колегія суддів Верховного Суду відкрила касаційне провадження у даній справі та витребувала матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, зазначає, що в ухвалі про залишення заяви без руху від
23.07.2020 у справі № 320/6263/20 суд зазначив, що тільки через 60 днів з дня направлення вимог, у органу доходів та зборів виникає право на звернення до суду щодо стягнення суми податкового боргу, в тому числі і у порядку звернення до суду з заявою, однак в подальшому суди здійснюють відлік цього терміну з дня вручення податкової вимоги. Тобто, якщо 22.05.2020 контролюючим органом було направлено на адресу відповідача податкову вимогу, отже 60-денний строк розпочався 23.05.2020.

Відповідачем заперечення на касаційну скаргу суду не надавались.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від
02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
08.02.2021 у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Бившева Л. І., судді - Хохуляк В. В., Ханова Р. Ф.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.04.2021 прийняв касаційну скаргу Товариства до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 06.04.2021.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зазначили, що оскільки винесення та надсилання податкової вимоги є обов'язковою умовою у процедурі здійснення погашення податкового боргу платника податків та передує зверненню на стягнення коштів та майна останнього.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі, сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України та законами з питань митної справи.

Пункт 58.3 статті 58 ПК України встановлює, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Пункт 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Пункт 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Нормами Податкового кодексу України встановлено порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган для стягнення податкового боргу.

Пунктом 95.2 статті 95 ПК України визначено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Як встановлено у ході судового розгляду, підставою для звернення Інспекції із заявою до суду є наявність у ПАТ "Центренерго" податкового боргу у розмірі 5 458
636,33 грн, який складається із узгодженої суми заборгованості з податку на прибуток приватних підприємств.

Так, 22.05.2020 заявником було направлено ПАТ "Центренерго" податкову вимогу від
18.05.2020 №216-10.

Таким чином, лише через 60 днів з дня направлення вимоги, у органу доходів та зборів виникає право на звернення до суду щодо стягнення суми податкового боргу (в тому числі і в порядку звернення до суду із заявою).

Враховуючи вказані норми, та наявне у матеріальних підтвердження вручення вимоги уповноваженій особі ПАТ "Центренерго" 26.05.2020, судами попередніх інстанцій зроблено належний висновок, про те, що перебіг 60-денного строку, встановленого нормами пункту 95.2 статті 95 ПК України, розпочався з 00 годин 00 хвилин
27.05.2020, а за такої умови, перебіг цього строку закінчився о 24 годині 00 хвилин - 25.07.2020, відтак, звернення до суду з даною заявою є передчасним.

Хибними вважає Суд доводи скаржника щодо того, що облік 60-ти днів, наданих контролюючому органу податковим законодавством, починається з моменту направлення податковим органом вимоги платнику податку, а не з моменту отримання (вручення) платником податку такої вимоги.

Оскільки, положеннями пунктом 58.3 статті 58 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному пунктом 58.3 статті 58 ПК України.

Пунктом 42.2. статті 42 ПК України передбачено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

У разі, коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Крім іншого, згідно з пунктом 4.5 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.10.2012 року №1113 (у редакції, чинній на дату спірних правовідносин) структурний підрозділ, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції, у день отримання податкової вимоги від податкового керуючого надсилає (вручає) податкову вимогу платнику податків, при цьому корінець податкової вимоги залишається в органі доходів і зборів та долучається до справи платника податків, а пункт 4.6 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.10.2012 року №1113 (у редакції, чинній на дату спірних правовідносин) встановлює, що податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 4.7 цього Порядку дата надсилання (вручення) проставляється на корінці податкової вимоги: посадовою особою платника податків - юридичної особи (фізичною особою - платником податків) або її законним представником - у разі вручення податкової вимоги під розписку; працівником структурного підрозділу, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції, у разі надіслання листом з повідомленням про вручення.

При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до корінця податкової вимоги.

Отже, належним доказом надіслання податкової вимоги юридичній особі є рекомендоване повідомлення про вручення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що контролюючим органом не надано належних доказів надіслання (вручення) відповідачу податкової вимоги саме 22.05.2020, оскільки, належність надіслання (вручення) платнику податку вимоги про сплату податкового боргу законодавець пов'язує із завершальною подією - фактом вручення/невручення надісланої вимоги, а сам факт передачі податкової вимоги у відділення поштового зв'язку для направлення відповідачу поштового відправлення не може вважатись врученням надісланої вимоги і є порушенням вищенаведених положень податкового законодавства щодо направлення податкової вимоги.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів, що свідчать про необґрунтованість доводів заявника.

Колегія суддів зазначає, що посилання контролюючого органу на те, що ним податкова вимога направлялась на адресу відповідача, що підтверджується роздруківкою рекомендованого відправлення №0405043500392 не заслуговує на увагу, оскільки нормами податкового законодавства чітко визначено, що податкова вимога має направлятись саме листом з повідомленням про вручення.

Суд апеляційної інстанції також правильно вказав, що контролюючим органом також не надано доказів і альтернативного способу повідомлення відповідача про наявність податкової вимоги, а саме розміщення податкової вимоги на дошці податкових оголошень, як і не надано відповідного акту, в якому би була вказана причина, що призвела до неможливості вручення податкової вимоги.

Таким чином недотримання контролюючим органом процедури стягнення податкового боргу, що визначена нормами податкового законодавства, є підставою для відмови у задоволенні вимог контролюючого органу.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому, касаційну скаргу Державної податкової служби у місті Києві на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.04.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2020 слід залишити без задоволення.

Відповідно до п. 1 частини 1 ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону, що діяв до набрання чинності Закону України від 15.01.2020 № 460-ІХ).

Керуючись пунктом 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350, ч. 1 та ч. 5 ст. 355, ст. 356, ст. 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.04.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від
14.09.2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ. І. Бившева В. В. Хохуляк Р. Ф. Ханова