Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

20 листопада 2018 року

справа №818/921/16

адміністративне провадження №К/9901/7957/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна компанія «Електрофікатор» на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року у складі суддів Донець Л.О., Бартош Н.С., Мельникової Л.В. у справі №818/921/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна компанія «Електрофікатор» до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

У С Т А Н О В И В :

01 серпня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна компанія «Електрофікатор» (далі - Товариство, платник єдиного внеску) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправною та скасування вимоги від 04 липня 2016 року № Ю-21953-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 19541 грн. 97 коп., з мотивів безпідставності її прийняття.

18 серпня 2016 року постановою Сумського окружного адміністративного суду, позов Товариства задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано вимогу податкового органу від 04 липня 2016 року №Ю-21953-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 19541,97 грн., з мотивів безпідставності її формування внаслідок сплати позивачем зобов'язання зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за травень 2016 року в межах граничного строку.

27 жовтня 2016 року постановою Харківського апеляційного адміністративного суду, скасовано постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову Товариству відмовлено, з посиланням на те, що вимога від 04 липня 2016 року містить вимогу податкового органу про сплату недоїмки у розмірі 19541,97 грн., яка є узгодженою та не є спірною між сторонами.

18 листопада 2016 року Товариством подана касаційна скарга, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

19 грудня 2016 року податковим органом подані заперечення на касаційну до Вищого адміністративного суду України, які долучені до матеріалів справи, посилаючись на не виконання позивачем свого обов'язку щодо сплати узгодженої суми зобов'язання зі сплати єдиного внеску, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції без змін.

21 листопада 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано справу №818/921/16 з Сумського окружного адміністративного суду.

02 грудня 2016 року справа № 818/921/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

23 січня 2018 року справу № 818/921/16 разом із матеріалами касаційного провадження К/9901/7957/18 передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 17 червня 2016 року Товариством, як страхувальником поданий (направлений) до податкового органу звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу) застрахованим особам та сума нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за травень 2016 року, рядком 8 якого визначена загальна сума, що підлягає сплаті у розмірі 35 779 грн. 73 коп.

Станом на 30 червня 2016 року у позивача, як платника єдиного внеску виникла заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за травень 2016 року.

04 липня 2016 року податковим органом направлено Товариству вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-21953-17 про зобов'язання сплатити недоїмку з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 19 541,97 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність вини позивача у не проведенні платежів, оскільки вимоги Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» виконанні позивачем добросовісно, ним перераховані кошти платіжними дорученнями від 06 травня 2016 року №226, від 13 травня 2016 року №234, від 18 травня 2016 року №247 через банківську установу ПАТ «Фідобанк», але у зв'язку з введенням 20 травня 2016 року тимчасової адміністрації та блокування всіх його рахунків кошти не перераховані до бюджету.

Суд апеляційної інстанції оцінюючи спірні правовідносини висновувався на системному аналізі пункту 1.3 пункту 22.4 статті 22, підпункту 32.2 пункту 32 статті 1, пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України, приписів пунктів 1.13, 1.14, 1.15 Розділу 1У Інструкції про ведення косих операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року №174, за результатами якого дійшов до висновку про те, що законодавець за наявності вини банку звільняє платника податку від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи санкції, а не від сплати самого платежу.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій предметом спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04 липня 2016 року є вимога податкового органу про сплату Товариством недоїмки у розмірі 19541,97 грн., прийнята відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-6.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що сума боргу (недоїмки) є наслідком не сплаченої узгодженої суми зобов'язань самостійно задекларованою позивачем, не є спірною між сторонами, не сплачена на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, що встановлено судом апеляційної інстанції шляхом дослідження витягу по особовому рахунку позивача за період з 01 травня 2016 року по 31 травня 2016 року та інформації викладеної у листі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПУАТ «ФІДОБАНК» від 26 липня 2016 року.

Суд визнає, що доведеність позивачем обставин щодо несплати єдиного внеску яка виникла з вини банку, звільняє позивача та позбавляє податковий орган права застосувати до позивача штрафні санкції, які наступають за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, разом із цим не посвідчує сплату недоїмки внаслідок відсутності обставин фактичного перерахування боргу, що встановлено судом апеляційної інстанції під час судового розгляду.

Верховний Суд вбачає необхідним сформувати правову позицію за якою конституційний обов'язок встановлений статтею 67 Конституції України сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, знайшов свій подальший розвиток та закріплення в положеннях Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-6, із наступними змінами, який відповідно до його преамбули визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, припиняється сплатою єдиного внеску, яка відповідно до частини п'ятої статті 9 цього Закону, здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

За загальним правилом встановленим частиною сьомою цієї статті єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Відповідно до пункту першого частини десятої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» днем сплати єдиного внеску у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів, вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що єдиний внесок не входить до системи оподаткування. За частиною третьою цієї статті кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій відповідно до цього Закону, не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів та використовуватися на цілі, не передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, про що зазначено положеннями частини четвертої цієї статті.

За положеннями пункту другого частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» із змінами, внесеними згідно із Законом № 77-VIII від 28 грудня 2014 року єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Сфера правового регулювання цього Закону встановлена статтею другою, за частиною першою якої дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим законом визначається зокрема порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.

Суд визнає, що не надання позивачем доказів сплати єдиного внеску на виконання та відповідно до положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» доводить неприйнятність доводів Товариства щодо сплати єдиного внеску за травень 2016 року. Спір судом апеляційної інстанції вирішений по суті вірно.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна компанія «Електрофікатор» залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року у справі №818/921/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер