Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа №825/1340/16

адміністративне провадження №К/9901/12881/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року (судді: Твердохліб В.А., Костюк Л.О., Троян Н.М.) у справі № 825/1340/16 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі - Управління ДМС України в Чернігівській області) про визнання протиправним та скасування рішення Управління ДМС України в Чернігівській області від 8 липня 2016 року № 74.01./05-9200 щодо скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Грузії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що Управлінням ДМС України в Чернігівській області під час прийняття спірного рішення не враховано всіх обставин, за наявності яких 28 липня 2015 року він як громадянин Грузії отримав право на тимчасове проживання в Україні.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління ДМС України в Чернігівській області від 8 липня 2016 року № 74.01./05-9200 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Грузії ОСОБА_1

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року та прийнято нову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції. У касаційній скарзі, крім доводів, викладених у позовній заяві, позивач зазначає про відсутність у нього станом на час прийняття спірного рішення правового статусу громадянина Грузії. Зазначає, що він не притягувався до відповідальності за вчинення кримінальних або інших правопорушень на території України, веде звичайний спосіб життя, одружений, має на утриманні малолітню дитину і у законний спосіб отримав право на проживання на території України.

У запереченні на касаційну скаргу відповідач вказує на правомірність рішення суду апеляційної інстанції та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що громадянин Грузії ОСОБА_1 25 липня 2015 року звернувся до Управління ДМС України в Чернігівській області із заявою про отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні на підставі частини 17 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).

28 липня 2015 року позивач отримав посвідку на тимчасове проживання ТР № 113878, і вважався таким, що на законних підставах перебуває на території України до 27 липня 2016 року.

8 липня 2016 року рішенням Управління ДМС України в Чернігівській області, на підставі п.п. 4 п. 19 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання від 28 березня 2012 року № 251 (далі - Порядок № 251) позивачу скасовано посвідку на тимчасове проживання ТР № 113878.

Про прийняте рішення позивача повідомлено, що ним не заперечується.

Не погоджуючись з таким рішенням Управління ДМС України в Чернігівській області від 8 липня 2016 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність прийняття відповідачем рішення від 8 липня 2016 року. Вважав, що наявність заборони в'їзду ОСОБА_1 в Україну до 15 квітня 2018 року не є підставою за п.п. 4 п. 19 Порядку № 251 для скасування раніше виданої посвідки на тимчасове проживання в Україні від 28 липня 2015 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що у даному випадку підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання стала не наявність заборони в'їзду ОСОБА_1 в Україну до 15 квітня 2018 року, а подання Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України від 24 червня 2016 року

№ 137887, яким встановлено, що дії позивача загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, відповідно до п.п. 4 п. 19 Порядку № 251. Тому вважав, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, в повній мірі доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції, на підставі наступного.

Відповідно до Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої Держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон № 3773-VI визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.

Пунктом 18 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI встановлено, що посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Відповідно до частини 17 статі 4 Закону № 3773-VI (чинного на час видачі посвідки) іноземці та особи без громадянства, яких до завершення граничного терміну перебування у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, не було примусово видворено з України з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною їх походження або з інших причин, що не залежать від таких осіб, визнаються такими, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України, на період дії обставин, що унеможливлюють їхнє примусове видворення з України.

Як зазначено вище, постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251 затверджений Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

Відповідно до підпункту 4 пункту 19 Порядку № 251 посвідка на тимчасове проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що тимчасова посвідка позивача від 28 липня 2015 року скасована Управлянням на підставі підпункту 4 пункт 19 Порядку № 251.

У рішенні Управління ДМС України в Чернігівській області про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Грузії ОСОБА_3 зазначено, що підставою для його прийняття стало подання Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України від 24 червня 2016 року № 137887.

Зі змісту наведеного подання вбачається, що суспільна небезпечність перебування ОСОБА_3 на території України полягає у тому, що вказана особа повністю підконтрольна спецслужбам Російської Федерації, використовується ними для впливу на оперативну обстановку та загальну криміногенну ситуацію в Україні. З цією метою ОСОБА_3 встановлює контроль за протиправною діяльністю організованих злочинних угрупувань, якими вчиняються тяжкі та особливо тяжкі злочини, зберігає і розвиває злочинні традиції, ідеї та погляди з метою залучення до злочинної діяльності молоді, намагається контролювати лідерів організованих злочинних угруповань, які діють на території одного (декількох) регіонів та збільшувати масштаби їх злочинної діяльності, координує і узгоджує свої дії з лідерами криміногенного середовища, так званими «злодіями в законі», впливає на криміногенні процеси у злочинному середовищі регіону. Також у поданні вказано, що 15 квітня 2013 року Державною міграційною службою України стосовно позивача прийнято рішення про заборону в'їзду в Україну строком на 5 років, тобто до 15 квітня 2018 року.

Аналізуючи правомірність застосування судами норми матеріального права, суд касаційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 року № 964-IV (чинного, на час внесення подання, далі - Закон № 964-IV) загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.

Згідно частини першої статті 5 Закону № 964-IV основними принципами забезпечення національної безпеки є: пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки; використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Загрози національним інтересам і національній безпеці України визначені у статті 7 Закону № 964-IV, відповідно до якої на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є поширення корупції в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності.

Абзацом сьомим статті 9 Закону № 964-IV (чинного на час внесення подання) передбачено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Служба безпеки України та Служба зовнішньої розвідки України в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійснюють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки, підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забезпечення національної безпеки.

Статтею 2 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992, № 2229-XII (чинного, на час внесення подання, далі - Закон № 2229-XII) на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

Відповідно до пункту 13 статті 24 Закону № 2229-XII (чинного на час внесення подання) служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Тобто, подання про скасування посвідки на тимчасове проживання позивача в Україні, підготовлене службою в межах компетенції, визначеної Законом № 2229-XII. Крім того, позивачем не оскаржувалось ані в адміністративному, ані в судовому порядку правомірність прийняття службою такого подання та не перевірялась достовірність встановлених у ньому обставин.

Окремо слід зазначити, що постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 25 липня 2014 року у справі № 755/1972/14-а, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 примусово видворений з території України, внаслідок встановлених судом обставин, що за приписами частини 1 статті 72 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року), не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Так, зазначеним судовим рішенням встановлено, що 24 липня 2014 року ОСОБА_1 було виявлено в ході проведення оперативно-розшукових заходів з перевірки оперативної інформації щодо перебування на території міста Києва осіб, віднесених до категорії «злодії в законі», кримінальних авторитетів, лідерів та учасників організованих злочинних угрупувань. Встановлено, що 25 липня 2014 року Дніпровським РВ ГУ ДМС України в м. Києві на позивача, за порушення ним частини 15 статті 4 Закону № 3773-VI щодо незаконного в'їзду на територію України, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн. Також встановлено, що позивач не має родичів та близьких громадян України, документів у міграційній службі не реєстрував після перетину кордону, офіційною трудовою діяльністю не займається, дозволу на працевлаштування не має.

Отже, за умови встановленої судом загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні з боку ОСОБА_1 про що зазначено в поданні Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України № 137887, а також з урахуванням відсутності обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, то суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав до прийняття Управлінням ДМС України в Чернігівській області 8 липня 2016 року рішення № 4.01./05-9200 про скасування позивачу посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Доводи касаційної скарги щодо виходу позивача з Громадянства Грузії є безпідставними та не мають значення для вирішення питання про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні. Інші доводи позивача спростовуються встановленими по справі обставинами та є необґрунтованими.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини справи, повно дослідив докази по справі та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення відсутні.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року № 825/1340/16 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець