Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.05.2020 року у справі №804/868/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 травня 2020 року

Київ

справа №804/868/16

адміністративне провадження №К/9901/10937/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу №804/868/16

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування наказу та поновлення на роботі, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року, прийняту у складі: головуючого судді Головко О.В., суддів Ясенової Т.І., Суховарова А.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУ НП у Дніпропетровській області, відповідач) із вимогами:

1.1 скасувати наказ Управління кадрового забезпечення ГУ НП у Дніпропетровській області №21 о/с від 29 січня 2016 року в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції України;

1.2. поновити ОСОБА_1 на роботі в Національній поліції України на посаді оперуповноваженого сектору карної поліції Довгинцівського відділення поліції Криворізького відділу поліції ГУ НП у Дніпропетровській області;

1.3. зобов`язати ГУ НП у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 2380,00 грн.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

2. ОСОБА_1 із 10 серпня 2009 року проходив службу в органах внутрішніх справ України.

3. 07 листопада 2015 року позивача було прийнято на службу до Національної поліції України на посаду оперуповноваженого Довгинцівського відділення поліції Криворізького відділу поліції ГУ НП у Дніпропетровській області.

4. Наказом ГУ НП у Дніпропетровській області від 29 січня 2016 року №21 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) із 29 січня 2016 року.

5. Підставою для звільнення був рапорт ОСОБА_1 від 28 січня 2016 року, у якому він просив звільнити його зі служби «у зв`язку з небажанням проходити службу в Національній поліції України».

6. Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

7. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

8. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що позивач самостійно ініціював припинення публічної служби в поліції та не вчиняв дій, які б давали підстави вважати, що викладене в рапорті від 28 січня 2016 року прохання припинити службу в поліції не відповідало його дійсній волі.

9. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 вересня 2016 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2016 року скасував і прийняв нову, якою позов задовольнив:

9.1. скасовано наказ Управління кадрового забезпечення ГУ НП у Дніпропетровській області від 29 січня 2016 року № 21о/с у частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції України;

9.2. поновлено ОСОБА_1 на роботі в Національній поліції України на посаді оперуповноваженого сектору карної поліції Довгинцівського відділення поліції Криворізького відділу поліції ГУ НП у Дніпропетровській області;

9.3. зобов`язано ГУ НП у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

10. Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції керувався тим, що умовою припинення служби в поліції з такої підстави як «домовленість сторін» є досягнення поліцейським і начальником, уповноваженим приймати та звільняти зі служби, угоди щодо дати звільнення.

11. Установивши, що в спірних правовідносинах рапорт позивача був складений без пропозиції дати припинення служби, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстав для припинення служби в поліції відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» на наступний день після одержання рапорту не було.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

12. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом норм матеріального права і недотримання норм процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

13. На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначив, що рапорт позивача, в якій той висловлював бажання припинити службу в поліції, є підставою для її припинення. Водночас чинне законодавство, яке регулює порядок проходження служби поліцейськими, не містить застережень, які б зобов`язували поліцейського завчасно повідомляти про намір припинити службу або які б забороняли задовольняти відповідні рапорти до закінчення строку попередження чи іншого строку.

14. З урахуванням викладеного відповідач уважає, що звільнення поліцейського за власним бажанням безпосередньо після одержання його рапорта відповідає вимогам пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

15. Позивач правом надати відзив (заперечення) на касаційну скаргу не скористався.

16. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

17. 15 грудня 2017 року, у зв`язку із початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.

18. 29 січня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

19. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Бевзенку В.М., суддям Шарапі В.М., Данилевич Н.А.

20. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 23 квітня 2020 року, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

21. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

22. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №?2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

23. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

24. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

25. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі щодо меж касаційного перегляду, унесені зміни.

26. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 15 січня 2020 року №460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

27. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX.

28. Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено в Законі України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).

30. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

31. Згідно з частиною другою статті 77 Закону №580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

32. Відповідно до статті 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

33. Пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

34. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначений Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення №114).

35. Пунктом 63 Положення №114 передбачено, що особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), зокрема, за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

36. Відповідно до пункту 68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

VI. Позиція Верховного Суду

37. Служба в поліції є добровільною і може бути припинена за власним бажанням поліцейського.

38. Механізм припинення служби в поліції за власним бажанням визначено пунктами 63 і 68 Положення №114, яке з огляду на положення пункту 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII у частині, що не суперечить Закону №580-VIII, є чинним спеціальним нормативно-правовим актом, яке регулює порядок проходження служби в поліції.

39. З аналізу пунктів 63 і 68 Положення №114 випливає, що про припинення служби в поліції за власним бажанням поліцейський повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення.

40. Верховний Суд України в постанові від 24 червні 2014 року у справі №21-241а14 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні (стаття 38 Кодексу законів про працю України), обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

41. У цьому ж судовому рішенні Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою в межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення в більш короткий строк. Такою домовленістю необхідно вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.

42. Таку ж правову позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року у справі №819/744/16.

43. Отже, до закінчення визначеного у статті 68 Положення №114 строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови, що між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.

44. Як установив суд апеляційної інстанції, підставою для звільнення позивача відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII, був його рапорт від 28 січня 2016 року, в якому позивач не пропонував конкретної дати припинення служби в поліції. Учинена на заяві резолюція суб`єкта, уповноваженого на звільнення позивача, також не містила ні пропозиції, ні погодження строку, з якого служба може бути припинена.

45. Суд апеляційної інстанції також з`ясував, що в іншій формі позивач і відповідач дати звільнення (до спливу строку, передбаченого пунктом 68 Положення №114) не обговорювали та згоди в цій частині не досягли.

46. Таким чином, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що наказ ГУ НП у Дніпропетровській області від 29 січня 2016 року №21о/с про звільнення позивача був прийнятий передчасно.

47. Зауваження скаржника про те, що постановою від 22 вересня 2016 року суд апеляційної інстанції скасував наказ Управління кадрового забезпечення ГУ НП у Дніпропетровській області від 29 січня 2016 року №21, тоді як позивач був звільнений наказом ГУ НП в Дніпропетровській області від 29 січня 2016 року №21, як на підставу для скасування чи зміни судового рішення суду апеляційної інстанції Суд відхиляє.

48. За своїм змістом указані неточності є опискою, що може бути усунута в порядку, передбаченому статтею 253 КАС України.

49. Звільнення з публічної служби з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав звільненої особи.

50. З огляду на викладене Суд уважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення і поновлення позивача на посаді.

51. Таким чином, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права судом апеляційної інстанції і погоджується з його висновком про часткове задоволення позовних вимог.

52. Положеннями частини першої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

53. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

54. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

55. Переглянувши оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки суду апеляційної інстанції в цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні.

VII. Судові витрати

56. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

57. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

58. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

59. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року в справі №804/868/16 залишити без змін.

60. Судові витрати не розподіляються.

61. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко