Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.11.2019 року у справі №522/10785/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 січня 2020 року

Київ

справа №522/10785/19

адміністративне провадження №К/9901/28199/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №522/10785/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області

про скасування рішення про примусове видворення,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2019 року (прийняте у складі: головуючого судді Чернявської Л.М.)

і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Федусика А.Г., суддів Бойка А.В., Шевчук О.А.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати противоправним і скасувати рішення №372 від 24 травня 2019 року Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про примусове повернення до країни походження або третьої раїни іноземця або особи без громадянства громадянина Індії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язання його покинути територію України у термін до 22 червня 2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач знаходився на території України на законних підставах, отримав довідку про звернення за захистом, має постійне місце реєстрації, відсутні дані про будь-які дії позивача, які суперечили б інтересам безпеки України чи охорони громадського порядку, здоров`я і захисту прав та інтересів громадян України. Отже, на думку позивача, оскаржуване рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі також - «ГУ ДМС України в Одеській області») про примусове повернення до країни походження є протиправним, необґрунтованим і його належить скасувати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що позивач, перебуваючи на території України, порушив вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а тому відсутні підстави для скасування рішення про примусове повернення в країну громадянського походження позивача. Крім того, відсутні обставини, передбачені статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 30, 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», які забороняють примусове повернення позивача, оскільки він не є особою, яка потребує додаткового захисту. Також відсутні підстави вважати, що позивач підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Отже, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», тому правові підстави щодо скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2019 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року, і ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Зокрема, скаржник зазначає, що судами першої й апеляційної інстанцій при вирішенні справи неповно з`ясовано обставин справи, неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Позивач посилається на те, що під час розгляду справи в Приморському районному суді міста Одеси позивач не отримував жодних процесуальних документів (повістки, ухвали). До моменту звернення позивача з цією касаційною скаргою він не отримав належним чином завірену копію рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2019 року. Як зазначає позивач, він не був належним чином повідомлений про судові засідання, а також про стан розгляду справи дізнавався лише з Єдиного реєстру судових рішень.

Також скаржник вказує, що він прибув до України з метою звернення за міжнародним захистом, повідомив про небезпеку за власне життя і погрози, які надходили на його адресу від родини його дівчини, оскільки він сповідує індуїзм, а його дівчина була мусульманка. Повернутись до Індії він не може через те, що на теперішній час загострилися відносини між мусульманами (Пакистан) та індуїстами (Індія), що підтверджується повідомленнями із засобів масової інформації. На думку позивача, суди не звернули увагу на те, що ГУ ДМС в Одеській області жодним чином не врахувало інформацію щодо Індії, зокрема, не дослідило політичного аспекту обґрунтованості побоювань позивача, і не звернуло увагу на етнічну приналежність і віросповідання позивача.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Викладені у касаційній скарзі доводи, на думку відповідача, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, яке могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. Висновки судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин є правильними, а тому відсутні підстави для скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що 24 травня 2019 року працівниками ГУ ДМС в Одеській області виявлено особу без документів, яка назвалась громадянином Індії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В результаті проведеної перевірки відібраних пояснень було встановлено, що позивач, порушив правила перебування іноземців в Україні ухилився від виїзду після закінчення відповідного терміну перебування на території України.

Зі слів позивача , він прибув на територію України легально за паспортом громадянина Індії НОМЕР_2 терміном дії з 29 березня 2016 року до 28 березня 2026 року й одноразовою візою НОМЕР_1 терміном дії з 19 лютого 2018 лютого до 5 березня 2018 року, з метою звернення за міжнародним захистом.

ГУ ДМС в Одеській області встановлено, що позивач, на території України знаходиться без законних підстав, постійного зареєстрованого місця проживання, законного джерела існування не має.

24 травня 2019 року за порушення частини першої статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виразилось у порушенні правил перебування іноземців в Україні, тобто ухиленні від виїзду після закінчення відповідного терміну перебування в Україні, стосовно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД №008437, і постановою про накладення адміністративного стягнення від 24 травня 2019 року ПН МОД №008437 позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 1 700,00 грн. Зазначений штраф позивач сплатив.

На підставі зазначеного, 24 травня 2019 року ГУ ДМС в Одеській області було прийняте рішення про примусове повернення в країну походження громадянина Індії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і зобов`язано його покинути територію України у термін до 22 червня 2019 року.

Крім того, у 2018 році позивач звертався до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до наказу ГУ ДМС в Одеській області від 1 серпня 2018 року №145 позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з цим рішенням позивач оскаржив його у судовому порядку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2018 року у справі №1540/4004/18, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року, позивачу було відмовлено у задоволенні позову.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - «КАС України») завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною третьою статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є:

1) верховенство права;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі;

5) обов`язковість судового рішення;

6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи;

7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом;

8) розумність строків розгляду справи судом;

9) неприпустимість зловживання процесуальними правами;

10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Приписами частин першої та другої статті 288 КАС України позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Адміністративні справи, визначені цією статтею, розглядаються судом за обов`язкової участі сторін у десятиденний строк з дня подання позовної заяви.

Пунктом 2 частини другої статті 205 КАС України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

У разі ж повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки, суд розглядає справу за його відсутності (пункт 2 частини третьої статті 205 КАС України).

Згідно зі статтею 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини третьої статті 126 КАС України повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.

Якщо для розгляду окремих категорій справ, заяв або клопотань учасників справи цим Кодексом встановлено строк розгляду менше десяти днів, повістка має бути вручена у строк, достатній для прибуття особи до суду для участі в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У касаційній скарзі позивач вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме неотримання позивачем повісток, ухвал і кінцевого рішення у справі.

Так, відповідно до положень статті 268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

З матеріалів справи випливає, що ухвалою від 27 червня 2019 року Приморський районний суд міста Одеси відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду на 8 липня 2019 року.

Однак, матеріали справи не містять доказів про повідомлення належним чином позивача про дату, час і місце розгляду справи.

В матеріалах справи наявна заява позивача, зі змісту якої випливає, що позивач був обізнаний про дату, час і місце першого судового засідання.

Судове засідання, що було призначене на 8 липня 2019 року не відбулося, оскільки учасники справи звернулись до суду із заявами про відкладення розгляду справи.

Наступне засідання 12 серпня 2019 року також не відбулося у зв`язку з неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі.

Зі змісту повідомлення про вручення позивачу повістки на це засідання, позивач не отримав повістку, оскільки ця повістка була направлена судом за місцем реєстрації позивача, а не за вказаною у позовній заяві адресою для листування.

Крім того, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач зазначив номер телефону, а тому суд міг повідомити позивача про дату, час і місце розгляду справи телефонограмою, що прямо передбачено положеннями статті 268 КАС України.

Отже, не дивлячись на те, що позивач не отримував повісток про дату, час і місце засідань у справі або телефонограм, йому було відомо про перше судове засідання, призначене на 8 липня 2019 року. Проте, це не свідчить про виконання судом обов`язку щодо належного повідомлення позивача і про його обізнаність про дату, час і місце другого судового засідання, призначене на 12 серпня 2019 року.

Стосовно цього Верховний Суд зауважує, що суди повинні чітко дотримуватися вимог процесуального закону, який зобов`язує (частина третя статті 126 КАС України) вручати судові повістки завчасно, тобто з таким розрахунком, щоб учасники процесу мали реальну можливість з`явитися до суду.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №821/194/18.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 КАС України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

З матеріалів справи випливає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність у її матеріалах повісток і будь-яких відомостей щодо повідомлення позивача про судові засідання.

Законодавцем передбачено право учасників справи, зокрема, на участь у судових засіданнях, що в свою чергу відповідає основним засадам адміністративного судочинства, таким як, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин справи.

Матеріалами справи підтверджується, що суд першої інстанції не міг не знати про відсутність у матеріалах справи судових повісток про виклик на судові засідання, призначені на 8 липня 2019 року й 12 серпня 2019 року, як і будь-якої інформації щодо повідомлення позивача про ці засідання у порядку, визначеному процесуальним законом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції всупереч пункту 1 частини першої статті 205 КАС України розглянув справу за відсутності сторін, зокрема позивача, який не був повідомлений належним чином про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи те, що у матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження належного повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи, що відбувся 12 серпня 2019 року, у суду першої інстанції не було законних підстав для розгляду справи без участі позивача.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду. Принцип рівності вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. На суд покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки чи інші судові документи завчасно отримані учасниками справи. У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Верховний Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, сформульовану в рішенні від 8 листопада 2018 року у справі «Созонов та інші проти України» (Заява №29446/12, пункти 7, 8), в якій Європейський суд з прав людини зазначив, що загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи. Принцип рівності вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки чи інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03, пункт 26) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Отже, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає належних відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України і статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Підсумовуючи викладене, а також враховуючи наявність передбаченої законодавцем процесуальної можливості суду першої інстанції (пункт 1 частини першої статті 205 КАС України) відкласти розгляд справи та повідомити учасників справи про дату судового розгляду належним чином, Верховний Суд вважає, що допущене судом першої інстанції порушення є серйозним і піддає сумніву справедливість судового розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №815/3998/16.

Також, колегія суддів зауважує, що відповідно до положень частини другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, апеляційний суд повинен був перевірити дотримання норм процесуального права судом першої інстанції під час розгляду справи, але всупереч нормам чинного процесуального законодавства не зробив цього.

У зв`язку з цим, судом касаційної інстанції не надається оцінка іншим доводам касаційної скарги, а також не перевіряється правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних рішень.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 3 частини третьої, частини четвертої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Розглянувши доводи касаційної скарги позивача, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, що призвело до порушення гарантованих та передбачених процесуальним законодавством прав скаржника.

Встановлені Верховним Судом порушення процесуального права, які допустили суди попередніх інстанцій, свідчать про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час розгляду цієї справи суду першої інстанції необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові, забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного і повного дослідження та вивчення всіх обставин справи, необхідних для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, зокрема виконати обов`язок щодо належного повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час і місце судового розгляду.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 серпня 2019 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року скасувати.

Справу №522/10785/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Головного управління Державної Міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення про примусове видворення направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Приморського районного суду міста Одеси.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду