Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 320/11622/22

адміністративне провадження № К/990/40008/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження без виклику учасників у касаційній інстанції справу № 320/11622/22

за позовом ОСОБА_1 до Відділу Державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, порушеної за

касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року, ухвалене суддею Перепелицею А.М.

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року ухвалену колегією суддів у складі судді-доповідача Степанюка А.Г., суддів Бєлової Л.В., Кобаля М.І.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу Державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач, ВДВС у м. Біла Церква), в якому просила:

1.1. визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору № НОМЕР_2 винесену 02.02.2016 головним державним виконавцем Прохацьким Р.О., про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 126 275,60 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що після блокування рахунків дізналася що є боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 22.06.2016, яке перебуває на примусовому виконанні у ВДВС у м. Біла Церква, у межах якого постановою від 15.09.2022 відповідачем накладено арешт.

2.1. Позивачка стверджувала, що не була обізнаною про це виконавче провадження та не отримувала жодної із вищевказаних постанов, у зв`язку з чим звернулася із письмовими запитами до відповідача. Із наданих відповідачем письмових відповідей з`ясувала, що ВП № НОМЕР_1 порушено з виконання постанови державного виконавця ВП № НОМЕР_2 від 02.02.2016, проте виконавче провадження ВП № НОМЕР_2, в межах якого виносилася оскаржувана постанова, знищено за терміном зберігання. Водночас позивачці повідомлено, що згідно з відомостями автоматизованої системи виконавчих проваджень (АСВП) у період з 22.04.2013 по 31.05.2016 у Білоцерківському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області на виконанні перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-186/11, виданого 05.12.2012 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» боргу в сумі 1262756 грн. Це виконавче провадження завершено на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, що діяла на момент винесення постанови, постановою державного виконавця від 31.05.2016 виконавчий лист повернуто без виконання за письмовою заявою стягувача. При цьому постановою державного виконавця ВП № НОМЕР_2 від 02.02.2016 стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір в розмірі 126275 грн, а постановою державного виконавця від 22.06.2016 відкрито ВП НОМЕР_1 по примусовому виконанню постанови державного виконавця від 02.02.2016 ВП № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави залишку виконавчого збору у вищевказаній сумі.

2.2. На переконання позивачки, постанова державного виконавця від 02.02.2016 ВП № НОМЕР_2 є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки винесена після повернення виконавчого документу стягувачу, а не на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення, як це було передбачено пунктом 3.7.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5 (у редакції чинній на момент винесення оскаржуваної постанови). Підкреслюючи, що ВП № НОМЕР_2 відкрито постановою державного виконавця від 22.03.2013, якою боржнику надано семиденний строк на добровільне виконання рішення суду, що підлягало примусовому виконанню, доказів направлення та вручення якої боржнику не має, позивачка наполягала на тому, що оскаржувана постанова [від 02.02.2016 ВП №НОМЕР_2] винесена поза межами строку, встановленого для прийняття такого рішення.

2.3. З покликанням на правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 16.08.2019 у справі № 520/987/19 у подібних правовідносинах, позивачка наголосила на тому, що постанова державного виконавця від 22.03.2013 про відкриття ВП № НОМЕР_2 не була їй направлена та вручена у встановлений законом спосіб, що є обставиною, яка створює перешкоди чи позбавляє боржника можливості добровільно виконати рішення суду та подати державному виконавцю докази такого виконання, то, на її переконання, оскаржувана постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору [від 02.02.2016 ВП № НОМЕР_2] не відповідає вимогам законодавства.

2.4. Засновуючись на відповіді ВДВС у м. Біла Церква, наданій на запит позивачки, остання підкреслила, що ВП № НОМЕР_2 завершено на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, що діяла на момент винесення постанови, постановою державного виконавця від 31.05.2016 виконавчий лист повернуто без виконання за письмовою заявою стягувача, а тому відсутня інформація, яка б підтверджувала: 1) факт реалізації майна ОСОБА_1 з подальшим перерахуванням коштів стягувачу у ВП НОМЕР_2; 2) факт стягнення коштів з ОСОБА_1 через рахунок відділу ДВС з подальшим перерахуванням коштів стягувачу у ВП № НОМЕР_2. На підставі наведеного, позивачка доводила, що відповідач не здійснював фактичного виконання судового рішення у ВП № НОМЕР_2, а тому відповідач не мав правових підстав для стягнення з неї виконавчого збору без реального стягнення суми боргу за виконавчим документом.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3. У період з 22.04.2013 по 31.05.2016 в Білоцерківському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області на виконанні перебувало ВП НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-186/11 виданого 05.12.2012 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» боргу в сумі 1262756 грн.

4. 22.04.2013 державним виконавцем винесено постанову про відкриття вищевказаного виконавчого провадження та надано боржнику термін до 28.04.2013 для добровільного виконання рішення. В наданий строк боржником рішення не було виконано.

5. Також, 22.04.2013 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, якою було накладено арешт на майно боржника.

6. 21.05.2015 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на кошти боржника, що містяться на рахунках відкритих боржником у фінансових установах.

7. 02.02.2016 винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП НОМЕР_2 у розмірі 126275 грн.

8. Від стягувача - ПАТ «УкрСиббанк» надійшла письмова заява про повернення виконавчого листа № 2-186/11 виданого 05.12.2012 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» боргу в сумі 1262756 грн без виконання.

9. 05.02.2021 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

10. Постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № НОМЕР_2 від 02.02.2016 виведено в окреме виконавче провадження.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

11. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2023 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

11.1. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем правомірно винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 02.02.2016, оскільки остання прийнята у відповідності до положень Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, а ненаправлення її боржнику не може мати наслідком висновок про протиправність останньої. Застосовуючи до спірних правовідносин приписи Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, суд першої інстанції спирався на практику Верховного Суду щодо застосування норм цього Закону (зокрема, постанови від 28.04.2020 у справі № 480/3452/19, від 26.06.2020 у справі № 360/3324/19, від 23.12.2020 у справі № 620/334/20).

12. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.05.2023 апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, рішення суду першої інстанції змінено мотивувальну частину, шляхом викладу підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у редакції цієї постанови.

12.1. Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 у квітні 2013 року і на час його завершення у травні 2016 року, а також на день прийняття оскаржуваної постанови від 02.02.2016 про стягнення виконавчого збору умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначалися Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV. Відтак, саме приписи цього нормативно-правового акту підлягали застосуванню при вирішенні цього спору, а не положення Закону № 1404, які помилково застосовано судом першої інстанції.

12.2. Змінюючи рішення суду першої інстанції у частині підстав відмови у позові, апеляційний суд зазначив, що за частиною першою статті 28 Закону № 606-XIV, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

12.3. Суд апеляційної інстанції, виходячи з положень абзацу 2 частини другої статті 25 Закону № 606, які, маючи спрямування на стимулювання добровільного виконання рішень суду та підвищення ефективності виконавчого провадження, передбачали, що державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом, дійшов висновку, що саме добровільне виконання боржником судового рішення у строк, встановлений статтею 25 Закону № 606 є підставою для звільнення його від сплати виконавчого збору та інших витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

12.4. У цьому зв`язку суд апеляційної інстанції підкреслив, що невиконання боржником у встановлений строк рішення суду в добровільному порядку є підставою для примусового виконання такого рішення, що, в свою чергу, тягне за собою застосування специфічних санкцій майнового характеру, а саме - стягнення виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження. При цьому Закон №606 не ставить можливість застосування таких санкцій у залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду.

12.5. Суд цієї інстанції, покликаючись на висновки Верховного Суду щодо застосування норм у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 23.12.2020 у справі №160/520/19, урахував, що у справі відсутні докази того, що ОСОБА_1 скористалася своїм правом на добровільне виконання рішення, а тому здійснені державним виконавцем заходи та вчинені ним в межах виконавчого провадження дії у період з 22.04.2013 (відкриття виконавчого провадження) до 31.05.2016 (повернення виконавчого документу стягувачу), в межах якого було накладено арешт на кошти боржника, фактично є діями з примусового виконання рішення суду у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_2, а тому дійшов висновку, що з урахуванням наведених вище приписів частини першої статті 28 Закону № 606 свідчить про те, що оскаржувана постанова прийнята у відповідності до вимог чинного на той час Закону.

12.6. Суд цієї інстанції констатував, що ОСОБА_1 не вказувала у позовній заяві на те, що копію постанови державного виконавця від 22.04.2013 про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 не отримувала, а цю обставину заперечила лише в апеляційній скарзі, а тому зауважив, що такі підстави позову не підлягають розгляду судом апеляційної інстанції на підставі частини п`ятої статті 308 КАС України, позаяк не були заявлені до суду першої інстанції.

12.7. Відхиляючи як необґрунтовані доводи позивачки про те, що оскаржувана постанова прийнята поза межами встановленого частиною першою статті 28 Закону № 606 строку, апеляційний суд указав, ця постанова прийнята після закінчення строку для самостійного виконання рішення суду і законодавцем не було покладено на державного виконавця обов`язку ухвалювати таку постанову невідкладно після завершення відповідного строку. Крім того, спірна постанова винесена у межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2, а не після його закінчення, на чому помилково наполягала позивачка у позовній заяві.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

13. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.05.2023 та ухвалити рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

13.1. Ця касаційна скарга подана з підстав застосування судами попередніх інстанцій частини першої статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 756/9582/14-ц, а також у постанові Вищого господарського суду України від 29.03.2017 у справі № 910/1587/13.

13.2. Також, підставою касаційного оскарження визначено пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України в частині порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права з посиланням на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України.

13.3. Скаржниця зазначила, що чинна на момент виникнення спірних правовідносин частина перша статті 31 Закону № 606-XIV покладала обов`язок на державного виконавця надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Це обумовлено, зокрема, тим, що для вчинення добровільного виконання рішення суду боржнику необхідно знати про строки протягом яких він може виконати зобов?язання добровільно, не чекаючи при цьому вжиття виконавцем заходів щодо стягнення у примусовому порядку.

13.4. За доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не з`ясували важливі обставини для правильного вирішення справи. Згідно з частиною першою статті 28 Закону № 606-XIV, якщо боржник не виконує майнове рішення у строк, передбачений частиною 2 статті 25 цього Закону, державний виконавець стягує з нього виконавчий збір у розмірі 10% суми або вартості майна, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

13.5. Скаржниця наполягала на тому, що державний виконавець мав пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, надіслану на адресу, вказану у виконавчому документі. Якщо ж факт отримання не підтверджено, виконавець не мав права вчиняти виконавчі дії.

14. Ухвалою Суду від 13.08.2024 відкрито касаційне провадження №К/990/40008/23 за цією скаргою.

15. Згідно з довідкою про доставку електронного листа ухвала про відкриття касаційного провадження доставлена до електронного кабінету ВДВС у м. Біла Церква 18.12.2023 о 21:35. Правом подати відзив на касаційну скаргу відповідач не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.

16. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 21.03.2025 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статей 340 та 345 КАС України.

Оцінка Верховним Судом висновків судів попередніх інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

17. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

19. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

20. Спір виник у зв`язку із оскарженням ОСОБА_1 постанови державного виконавця від 02.02.2016 № НОМЕР_2 про стягнення виконавчого збору у розмірі 126 275,60 грн.

21. Суд апеляційної інстанції правильно визначив, що спеціальним законом, який визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на той час був Закон України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» (що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 606-XIV).

22. За приписами частини першої статті 17 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

23. Відповідно до частин першої та другої статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і протягом трьох робочих днів з дня надходження виконавчого документа відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

24. Частиною п`ятою статті 25 Закону № 606-XIV передбачено, що копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

25. При цьому, частиною першою статті 31 Закону № 606-XIV обумовлено, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

26. Отже, нормами Закону № 606-XIV на державного виконавця покладено обов`язок надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження саме рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Це зумовлено тим, що сторона виконавчого провадження має право знати про дії, що вчиняються державним виконавцем під час здійснення ним повноважень, визначених законом, а також бути обізнаним про строки, протягом яких боржник може виконати зобов`язання добровільно, не чекаючи при цьому вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень.

27. Така правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 810/5107/14, від 10.05.2018 у справі № 826/4030/16.

28. Початок примусового виконання рішень визначався статтею 27 Закону №606-XIV, відповідно до частини першої якої у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

29. У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються (частина третя статті 27 Закону № 606-XIV).

30. Частиною першою статті 28 Закону № 606-XIV обумовлено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

31. Верховний Суд, зокрема, у постанові від 18.01.2019 у справі № 826/19730/16 з аналізу наведених норм зазначав, що добровільне виконання боржником судового рішення у строк, встановлений статтею 25 Закону № 606-XIV, є підставою для звільнення його від сплати виконавчого збору та інших витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Дана норма спрямована на стимулювання добровільного виконання рішень суду та підвищення ефективності виконавчого провадження. Водночас невиконання боржником у встановлений строк рішення суду в добровільному порядку є підставою для примусового виконання такого рішення, що, своєю чергою, тягне за собою застосування специфічних санкцій майнового характеру, а саме - стягнення виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження.

32. Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 22.04.2013 відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 та надано боржнику термін до 28.04.2013 для добровільного виконання рішення.

33. Розгляд цієї справи ускладнений тим, що на момент вирішення цього спору судами матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_2 знищено у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

34. Водночас з наданої відповідачем довідки з АСВП (ВП-спецпідрозділ) по ВП НОМЕР_2 (а.с. 31) слідує, що постановою державного виконавця від 22.04.2013 відкрито ВП № НОМЕР_2 та того ж дня [22.04.2013] з метою забезпечення виконання рішення суду винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а 13.05.2013 державним виконавцем відкладено провадження виконавчих дій у зв`язку з надходженням звернення ОСОБА_1 від 08.05.2013, у якому остання повідомила про несвоєчасне одержання нею постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження [одержано 08.05.2013, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 08.05.2013]. На підставі цього звернення відповідно до статті 35 Закону № 606-XIV державним виконавцем відкладено провадження виконавчих дій до 24.05.2013.

35. Отже матеріалами справи спростовуються доводи скаржниці про не виконання державним виконавцем обов`язку направлення боржниці постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

36. Зважаючи на викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що, оскільки позивачка не скористалась своїм правом на добровільне виконання рішення, то здійснені державним виконавцем заходи та вчинені ним в межах виконавчого провадження дії в період з дня закінчення строку, на який державним виконавцем відкладено провадження виконавчих дій, фактично є діями з примусового виконання рішення суду у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_2.

37. На підставі досліджених матеріалів справи суди попередніх інстанцій констатували, що на момент подання стягувачем (ПАТ «УкрСиббанк») заяви про повернення виконавчого документу у справі № 2-186/11 боржником ( ОСОБА_1 ) рішення суду не виконано, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржувана постанова від 02.02.2016 № НОМЕР_2 про стягнення виконавчого збору прийнята державним виконавцем у відповідності до вимог діючої на той час частини першої статті 28 Закону № 606-XIV.

38. Суд апеляційної інстанції відхилив Доводи ОСОБА_1 про те, що відповідач не здійснив фактичного виконання судового рішення у ВП № НОМЕР_2, а тому він не мав правових підстав для стягнення з неї виконавчого збору без реального стягнення суми боргу за виконавчим документом, урахувавши висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 04.10.2018 у справі №819/2389/15, відповідно до яких Закон № 606 не ставить можливість застосування таких санкцій у залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду.

39. Надаючи оцінку доводам ОСОБА_1 , які стали підставою для відкриття цього касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України з посиланням на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування частини першої статті 31 Закону № 606-XIV у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №756/9582/14-ц, а також у постанові Вищого господарського суду України від 29.03.2017 у справі № 910/1587/13, Суд виходить із такого.

40. Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

41. Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

42. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

43. Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

44. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).

45. Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

46. Проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру і юридичної природи правовідносин, з яких виникли спори у перелічених скаржником справах, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень по суті, колегія суддів зазначає таке.

47. Так у справі № 756/9582/14-ц предметом оскарження була протиправна бездіяльність державного виконавця щодо ненадіслання боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення на порушення вимог статті 31 Закону № 606-ХІV. За обставинами указаної справи судами встановлений факт не направлення скаржнику, як боржнику у виконавчому провадженні, постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення, у зв`язку з чим судом визнано оскаржувану бездіяльність державного виконавця протиправною.

48. Натомість у справі, що розглядається [320/11622/22], предметом оскарження визначено постанову державного виконавця від 02.02.2016 ВП № НОМЕР_2 про стягнення виконавчого збору. При цьому бездіяльність державного виконавця щодо ненадіслання боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення не була предметом оскарження ні в цьому судовому провадженні, ні окремо. Факту не направлення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення в обсязі встановлених у цій справі обставин не встановлено.

49. У справі № 910/1587/13 предметом оскарження була постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 04.11.2016 ВП № 48838866 винесена виконавцем на підставі норм Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ у виконавчому провадженні, порушеному за правилами, визначеними Законом №606-ХІV. Вирішуючи питання норми якого закону повинні були б застосовуватися в цьому випадку, господарські суди дійшли висновку, що оскільки стягнення виконавчого збору, як окрема виконавча дія, здійснена державним виконавцем після набрання чинності Законом України від 02.06.2016 № 1404-VIII, то в даному випадку підлягали застосуванню положення саме цього закону, стаття 27 якого, у чинній на той час редакції, визначала інший розмір виконавчого збору, ніж той, який був передбачений статтею 28 Закону № 606-ХІV (10 відсотків суми, що підлягає стягненню), а саме - 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

50. Натомість у справі, що розглядається [320/11622/22], виконавчі дії як щодо відкриття виконавчого провадження, так і стягнення виконавчого збору вчинені державним виконавцем в період дії Закону № 606-ХІV, то, як правильно виснував суд апеляційної інстанції, саме норми цього Закону є застосовними до спірних правовідносин.

51. Узагальнюючи викладене, колегія суддів констатує, що у справі, яка переглядається, та у наведених скаржником справах (№ 756/9582/14-ц, №910/1587/13) відмінними є предмет позову і зміст позовних вимог, фактичні обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права.

52. Отже, дослідивши зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності з урахуванням обставин кожної зазначеної справи, колегія суддів дійшла висновку про помилковість доводів касаційної скарги в частині посилань на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у вищевказаних справах, оскільки вони не можуть слугувати прикладом (не)правильного застосування норм матеріального права через неподібність правовідносин.

53. З урахуванням наведеного Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

54. Інші доводи та аргументи скаржниці зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про її незгоду із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

55. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

56. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, який виправив помилку суду першої інстанції в частині неправильного застосування до спірних правовідносин положень Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII.

57. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

58. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

59. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

60. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв?язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року у незміненій частині та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов