Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.11.2019 року у справі №826/28177/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 листопада 2019 року

Київ

справа №826/28177/15

адміністративне провадження №К/9901/19291/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В. В.,

суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ Софт" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2016 (суддя - Кузьменко В. А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2016 (головуючий суддя - Ганечко О. М., судді: Коротких А. Ю., Хрімлі О. Г. ) у справі № 826/28177/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-впроваджувальна фірма "ТМ Софт" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТМ Софт" (далі - ТОВ "НВФ "ТМ Софт") звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві) від 05.08.2015 №35026552207 та від 18.11.2015 №74726552207.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2016, в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ТОВ "НВФ "ТМ Софт" оскаржило їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2016, та направити справу на новий розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог ТОВ "НВФ "ТМ Софт" зазначає про необґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що подані первинні документи не розкривають змісту господарської операції з надання спірних послуг.

Відповідач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м.

Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "НВФ "ТМ Софт" з питань правильності нарахування та сплати до бюджету України податків по взаємовідносинах з ТОВ "Камфод Есгейт" за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 17.07.2015 № 191/26-55-22-07/25411856, в якому відображено висновок про порушення позивачем: статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту
139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 166630,00 грн. ; пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на суму 175400,00 грн. з огляду на непідтвердження реального виконання господарських операцій з придбання послуг у ТОВ "Камфод Есгейт" та їх використання у власній господарській діяльності.

На підставі названого акту перевірки, та за результатами адміністративного оскарження, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.08.2015 №35026552207, згідно з яким ТОВ "НВФ "ТМ Софт" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 219250,00 грн., в тому числі за основним платежем - 175400,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 43850,00 грн. та від 18.11.2015 №74726552207, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 54813,00 грн., в тому числі за основним платежем - 43850,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 10963,00 грн. ).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб'єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний доход на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов'язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

В свою чергу, господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

За правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недотримання позивачем наведених вимог при відображенні у податковій звітності операцій з придбання спірних послуг.

Судами встановлено, ТОВ "НВФ "ТМСофт" (замовник) та ТОВ "Камфод Есгейт" (виконавець) укладено договір на надання послуг з розроблення програмного забезпечення від 28.08.2013 №2013/08-1, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе надання послуг з розроблення програмного забезпечення за темою: "Надання послуг щодо розроблення окремих програмних модулів спеціалізованої системи формування та обробки первинних документів комерційної роботи спеціалізованими підрозділами за визначені станції, у тому числі за довіреностями відправників та одержувачів вантажів, а також інших учасників перевізного процесу".

З початку дії договору замовник повинен створити робочу групу з числа осіб, яким делеговані необхідні повноваження для узгодження з виконавцем питань, пов'язаних з виконанням робіт за даним Договором, та повідомити про це виконавця.

На підтвердження виконання зазначеного договору позивачем було надано акт здачі-прийняття надання послуг, податкову накладну, банківські виписки про оплату послуг.

Однак, наданий акт здачі-приймання виконаних робіт має загальний характер, в якому зазначено про надання послуг щодо розроблення окремих програмних модулів спеціалізованої системи формування та обробки первинних документів комерційної роботи спеціалізованими підрозділами за визначені станції, у тому числі за довіреностями відправників та одержувачів вантажів, а також інших учасників перевізного процесу.

З акту не вбачається можливим встановити осіб, які виконували зазначені послуги, що виключає можливість підтвердження реальності розглядуваних операцій та їх зв'язку з господарською діяльністю платника.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази створення замовником робочої групи з числа осіб, яким делеговані необхідні повноваження для узгодження з виконавцем питань, пов'язаних з виконанням робіт за договором та докази повідомлення про це виконавця, які є обов'язковими, згідно пункту 4.1 Договору від 28.08.2013 №2013/08-1.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД є комп'ютерне програмування. Проте, доказів ділової та економічної доцільності укладання договору із ТОВ "Камфод Есгейт", або неможливості виконання відповідного обсягу робіт власними силами позивачем суду не надано.

Отже, за спірною операцією з контрагентом лише оформлялися окремі первинні документи без фактичного виконання обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди. Наведене, у свою чергу, вказує на юридичну дефектність первинних/облікових/ податкових документів.

Таким чином, слід погодитися з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач під час розгляду справи не навів суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про відповідність господарської операції цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, звичність цих операцій для цих осіб, цін за спірними операціями або про їх прибутковість, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про реальність вчинених операцій, наявність факту надання послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання обґрунтованої податкової вигоди.

За правилами частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Як встановлено пунктом 1 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ Софт" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2016 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.........................................

В. В. Хохуляк

Л. І. Бившева

Т. М. Шипуліна,

Судді Верховного Суду