Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.01.2020 року у справі №826/417/16
Ухвала КАС ВП від 18.04.2018 року у справі №826/417/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2019 року

Київ

справа №826/417/16

адміністративне провадження №К/9901/47849/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року (головуючий суддя Кузьменко В.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року (головуючий суддя Парінов А.Б., судді - Беспалов О.О., Губська Л.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Спеціального полку "Титан" Управління державної службової охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Голови комісії з припинення та ліквідатора Спеціального полку "Титан" Управління державної службової охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про стягнення грошового забезпечення та відшкодування моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Спеціального полку «Титан» Управління державної службової охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - Спеціальний полк «Титан» УДСО при ГУ МВС України в місті Києві), Голови комісії з припинення та ліквідатор Спеціального полку «Титан» Управління державної службової охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з Спеціального полку «Титан» УДСО при ГУ МВС України в місті Києві на користь позивача недоплачене грошове забезпечення, компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 198583 грн та стягнути відшкодування моральної шкоди у розмірі 30000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року, у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків судів обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги .

Спеціальний полк «Титан» УДСО при ГУ МВС України в місті Києві скористався своїм правом та надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення першої та апеляційної інстанцій в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 29 грудня 2012 року був призначений на посаду молодшого інспектора супроводження 2 відділення охорони об'єктів в СПМО «Титан» УДСО при ГУ МВС України в місті Києві, з посадовим окладом у розмірі 720 грн, що підтверджується наказом УДСО при ГУ МВС України в місті Києві від 2 січня 2013 року №3 о/с. Також цим наказом позивачу відповідно до наказу МВС України від 31 грудня 2007 року № 499 було встановлено надбавку у розмірі 50 відсотків та підвищення до посадового окладу за особливі умови служби, пов'язані з підвищеним ризиком умов життя, у розмірі 15 відсотків.

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звільнено зі служби з Спеціального полку «Титан» УДСО при ГУ МВС України в місті Києві.

Після звільнення позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами щодо виплати йому недоплаченого грошового забезпечення, вказуючи на те, що останнє виплачувалося у меншому, ніж передбачено законодавством розмірі, а також не виплачувалися кошти за відпрацьовані понаднормові години та за роботу у вихідні та святкові дні.

Працівниками внутрішніх розслідувань відділу кадрового забезпечення УДСО при ГУ МВС України в місті Києві було проведено службове розслідування, за результатами якого складено Висновок службового розслідування за фактом скарги сержанта міліції ОСОБА_2 на неправомірні дії керівництва, затверджений начальником УДСО при ГУ МВС України в місті Києві Андрієвським А.М. 28 вересня 2015 року.

У висновку зазначено, що за період проходження служби ОСОБА_2 у Спеціальному полку «Титан» УДСО при ГУ МВС України в місті Києві у період з 1 січня 2015 року по 31 липня 2015 нараховано та виплачено грошове забезпечення: за січень - 6346,21 грн (доплата за роботу в понаднормовий час - 47,70 грн), за лютий - 3392,10 грн (доплата - 120,79 грн), за березень - 5346,35 грн (доплата - 130,95 грн), за квітень - 4065,27 грн (доплата 575,03 грн), за червень - 3675,40 грн (доплата 36,63 грн), за липень - 3760,08 грн.

Позивач у період з 10 січня 2015 року по 9 лютого 2015 року перебував у черговій відпустці за 2014 рік, у зв'язку з чим 5 лютого 2015 року на його особовий рахунок перераховано матеріальну допомогу по виходу у відпустку. У період з 10 березня 2015 року по 8 квітня 2015 року перебував у черговій відпустці за 2015 рік на підставі чого 3 квітня 2015 року на його особовий рахунок було перераховано відповідну матеріальну допомогу. З 16 лютого 2015 року по 2 березня 2015 року ОСОБА_2 перебував у навчальній відпустці, а з 15 травня 2015 року по 19 травня 2015 року та з 20 травня 2015 року по 12 червня 2015 року - на лікарняному. Тобто, протягом семи місяців поточного року з 212 днів позивач 121 день перебував поза службою.

Відповідно до матеріалів перевірок протягом 2014-2015 року позивачу тричі було знижено суму преміальної надбавки. Так, у березні 2014 року - за неприбуття до підрозділу за сигналом «тривога», у лютому 2015 року - за неналежне відвідування занять зі службової підготовки, у липні 2015 року - за порушення заходів особистої безпеки під час несення служби.

У межах розслідування здійснено звірку відомостей, викладених у добових книгах нарядів СП «Титан» УДСО при ГУ МВС України в місті Києві, з даними табелів обліку основного робочого часу працівників підрозділу.

Під час звірки виявлено, що у вказаний період 2014 року позивач відпрацював 28 годин (у квітні 4 години та у травні 24), які не були вказані у табелі обліку основного робочого часу, що призвело до невиплати ОСОБА_2 відповідних грошових коштів за фактично відпрацьований час. Аналогічні випадки зафіксовані у вказаний період 2015 року. Позивач відпрацював 50 годин понад 1,5 встановленої норми (у січні - 6 годин, у березні 16, у травні - 28 годин). Загальна кількість відпрацьованих годин, які не вказані у табелі, складає 78 годин.

Згідно з наказом Спеціального полку «Титан» УДСО при ГУ МВС України в місті Києві від 26 червня 2014 року №53, оплату за понаднормово відпрацьовані у квітні та травні 2014 року години проведено позивачу у червні 2014 року у сумі 278 грн.

Щодо недоплати грошового забезпечення за 2015 рік, то завідувачу ВФЗБО - головному бухгалтеру Спеціального полку «Титан» УДСО при ГУ МВС України в місті Києві Малинці А.Г. вказано на необхідність у термін до 31 грудня 2015 року здійснити донарахування та виплату ОСОБА_2 коштів за відпрацьовані понад 1,5 години встановленої норми за 2015 рік у кількості 50 годин.

Спеціальний полк «Титан» УДСО при ГУ МВС України в місті Києві провів розрахунок недоплачених за січень, березень і травень 2015 року коштів за 2015 рік за 50 годин, відпрацьованих понад 1,5 встановленої норми.

Позивач вважаючи, що розрахунки з ним відповідачем проведено не в повному обсязі, звернувся до суду з даним позовом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що розмір його грошового забезпечення був меншим від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законами про державний бюджет України на відповідні роки у погодинному розмірі. Зазначає про те, що розмір його грошового забезпечення не може відрізнятися за місяцями. За весь час роботи (32 місяці) він напрацював 93 дні над нормованого часу, дні щотижневого відпочинку та святкові дні, з яких кожен день повинен був відмічатися в табелі по 22 години, а кожна година - оплачуватися по 14 грн. Отже за 93 дні над нормованого часу та роботи протягом 22 годин в день він відпрацював 2046 годин (93 дні х 22 годин у день). Таким чином, сума заборгованості за відпрацьований позивачем понаднормовий час складає 28644 грн (2046 годин х 14 грн). ОСОБА_2 також вказує, що Спеціальний полк «Титан» УДСО при ГУ МВС України в місті Києві після проведення службового розслідування провів розрахунок недоплачених за січень, березень і травень 2015 року коштів за 2015 рік за 50 годин, відпрацьованих понад 1,5 встановленої норми, копія якого наявна в матеріалах справи, та виплатив недоплачені кошти. З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди у розмірі 30000 грн, яка була завдана йому протиправною бездіяльністю відповідачів щодо невиплати грошового забезпечення, що вплинуло на життєвий рівень його сім'ї та завдало моральних страждань.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог, оскільки відповідачем за наслідками проведеного службового розслідування було здійснено з позивачем повний розрахунок недоплаченого грошового забезпечення. Крім того, в обґрунтування рішення суд зазначив, що оплата праці атестованих працівників органів внутрішніх справ регламентується Законом України «Про міліцію», постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - постанова №1294), Інструкцією "Про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499 (далі - Інструкція №499), постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 "Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу", постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 1991 року №197 "Про порядок компенсації особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за службу понад установлений законодавством робочий час, а також у дні щотижневого відпочинку та святкові дні", постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей".

Зазначена позиція підтримана Київським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив постанову суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду частково погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міліцію», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Форми та розміри грошового забезпечення працівників міліції, його структуру, мінімальні розміри посадового окладу в залежності від займаних посад, окладів за спеціальним званням, а також розміри різних видів надбавок та додаткових виплат встановлюються Постановою №1294 та Інструкцією №499.

Відповідно до підпункту 2.2.1 пункту 2.2 Інструкції №499 посадові оклади встановлюються залежно від штатних посад у розмірах, визначених схемами посадових окладів, затверджених наказом МВС від 31 грудня 2007 року №499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", для курсантів навчальних закладів органів внутрішніх справ згідно з додатком 1, для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ згідно з додатками 4-19, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ згідно з додатком 20.

Пунктом 2.2.2 пункту 2.2 Інструкції №499 визначено, що конкретний розмір посадового окладу особі рядового чи начальницького складу встановлюється наказом про особовий склад одночасно з призначенням на відповідну посаду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 був атестованим працівником органів внутрішніх справ і оплата його праці здійснювалась у виді грошового забезпечення, в порядку та розмірах встановлених Постановою №1294 та Інструкцією №499.

Відповідно до частини дванадцятої статті 22 Закону України "Про міліцію" для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні.

Аналогічні приписи містить пункт 21 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), яким передбачено, що для осіб рядового і начальницького складу встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках вони несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в понадурочний, нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до законодавства.

Тобто, на зазначених осіб у випадку несення служби понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні, розповсюджуються правила загального законодавства, якщо інше не передбачено спеціальним.

За правилами, викладеними у підпунктах 3.7.1., 3.7.2. 3.7.3 пункту 3.7 розділу ІІІ Інструкції № 499, при залученні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ до несення служби понад установлений законодавством робочий час виплата грошового забезпечення проводиться з розрахунку посадового окладу й окладу за спеціальним званням. Годинна ставка обчислюється шляхом поділу місячного посадового окладу та окладу за спеціальним званням на кількість годин робочого часу в поточному місяці. При цьому понаднормові роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів і 120 годин на рік. Служба осіб рядового і начальницького складу у дні щотижневого відпочинку та святкові дні може компенсуватися за їхньою згодою шляхом надання їм іншого дня відпочинку або в грошовій формі. Компенсація понаднормових робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14 вересня 1991 року №197 "Про порядок компенсації особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за службу понад установлений законодавством робочий час, а також у дні щотижневого відпочинку та святкові дні" (чинної на час виникнення спірних відносин), при залученні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які утримуються за рахунок коштів республіканського та місцевих бюджетів, а також коштів, що надходять за договорами від міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій і громадян, до несення служби понад установлений законодавством робочий час оплата їхньої праці за цей час провадиться у розмірах, передбачених законодавством України про працю, з розрахунку посадового окладу й окладу за спеціальним званням. Служба осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у дні щотижневого відпочинку та святкові дні може компенсуватися за їхньою згодою наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі у подвійному розмірі.

Зважаючи на те, що служба в органах внутрішніх справ, є спеціальним видом публічної служби, то порядок її проходження врегульовано нормами спеціального законодавства. Норми загальних законів застосовуються до таких правовідносин у випадку, якщо ці правовідносини не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Встановивши фактичні обставини справи та аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відхилення доводів позивача щодо необхідності при розрахунку погодинної оплати праці застосовувати положення Закону України «Про оплату праці».

Таким чином, колегія суддів Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення з Спеціального полку «Титан» УДСО при ГУ МВС України в місті Києві недоплаченого грошового забезпечення.

Також колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди, з огляду на таке.

Відповідно до положень частини другої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншими порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом. Якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)" (зі змінами та доповненнями), під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Згідно з частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Аналізуючи встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позовні вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню з підстав недоведеності її спричинення саме діями відповідача, відсутності належних доказів, що підтверджують сам факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та завданням йому моральної шкоди, що виразилася у вигляді погіршення фізичного здоров'я, душевних стражданнях, змінах в способі життя, тривалості протиправних дій з боку відповідача.

Що стосується висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову в частині стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 1 серпня 2015 року по 7 серпня 2017 року, то колегія суддів касаційної інстанції вважає їх передчасними, з огляду на таке.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1.18. Інструкції № 499, при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.

Разом з тим, а ні Законом України "Про міліцію", а ні Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника з органів внутрішніх справ.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Частиною першою статті 117 КЗпП визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вже раніше зазначалося у цій постанові, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

З огляду на викладене, враховуючи зміст статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника.

Суди попередніх інстанцій в обґрунтування рішень в цій частині зазначили, що вказана вимога не підлягає задоволенню у зв'язку з тим, що при розгляді справи не було встановлено фактів несвоєчасного розрахунку відповідача з позивачем при виплаті йому грошового забезпечення за період з 1 серпня 2015 року по 7 серпня 2017 року, оскільки під час розгляду справи судом не встановлено наявність належних позивачу сум, які б не були виплачені йому відповідачем при звільненні.

Однак, такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, оскільки під час розгляду справи судами було встановлено, що Спеціальний полк «Титан» УДСО при ГУ МВС України в місті Києві після проведення службового розслідування мав заборгованість перед позивачем недоплачених за січень, березень і травень 2015 року коштів за 50 годин, відпрацьованих понад 1,5 встановленої норми, які підлягали до виплати на момент звільнення позивача. При звільненні ці кошти ОСОБА_2 не були виплачені.

Разом з тим, як вбачається з позовної заяви, позивач в обґрунтування вимог щодо стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні зазначав, що вказані кошти виплачені відповідачем йому лише 8 грудня 2015 року.

Судами першої та апеляційної інстанцій вказані доводи ОСОБА_2 не перевірені та не надано їм належної оцінки.

Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За правилами частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною другою статті 353 вказаного Кодексу передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Враховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_2 скасувати, а справу у цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий О.В. Білоус

Судді І.Л. Желтобрюх

Т.Г.Стрелець