Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.01.2020 року у справі №814/2078/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 січня 2020 року

Київ

справа № 814/2078/16

адміністративне провадження № К/9901/21705/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 814/2078/16

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання протиправним і скасування наказу в частині звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Князєва В.С.,

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді - Шляхтицького О.І., суддів Запорожана Д.В., Романішина В.Л.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - відповідач) в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 12 червня 2016 року за № 255 о/с в частині звільнення його зі служби в поліції, поновити його на посаді оперуповноваженого Заводського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області або на іншій рівнозначній посаді з переліку вакантних посад згідно штатного розкладу за вибором позивача з 12 вересня 2016 року;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу;

- стягнути з відповідача усі судові витрати по справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 12 червня 216 року 3255 о/с його звільнено зі служби в органах внутрішніх справ за пунктом 4 частини 1 статті 77 (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів) на підставі наказу відповідача від 31 травня 2016 року № 440.

В день звільнення позивач потрапив до лікарні та перебував там на стаціонарному лікуванні до 26 вересня 2016 року, про що керівництву Головного управління Національної поліції в Миколаївській області було відомо.

Всупереч вимогам статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» відповідач не призначив його на будь-яку іншу посаду, хоча на офіційному веб-сайті Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на той час була розміщена інформація про вакантні посади: слідчого - 45 вакансій, дільничного офіцера - 3 вакансії. Відповідачем було порушено вимоги статті 49-2 Кодексу законів про працю України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року, позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 12 вересня 2016 року № 255 о/с в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Поновлено майора поліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого Заводського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за час вимушеного прогулу з 12 вересня 2016 року до дати винесення судового рішення в розмірі 7934,36 грн без відрахування податків та зборів та без врахування середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 3874,93 грн без відрахування податків та зборів.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій зазначили, що звільнення позивача на підставі пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» є незаконним. Під час судового розгляду справи відповідачем не доведено що, у нього мали місце зміни в організації виробництва і праці, що позивачу пропонувались посади з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження. Також не надано доказів, що під час вирішення питання про звільнення позивача відповідачем було оцінено та враховано можливе переважне право позивача на залишення на посаді.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

26 червня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, в якій скаржник просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністратвиного суду від 17 травня 2017 року та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції порушено норми матеріального права у вигляді неправильного їх застосування, норми процесуального права - у вигляді не належної оцінки доказів, що призвело до неправильного з`ясування фактичних обставин і винесення незаконного та необґрунтованого рішення.

Судами першої та апеляційної інстанції зроблені невірні висновки про недоведеність відповідачем факту скорочення тимчасових посад у Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області, оскільки в матеріалах справи наявні накази Голови Національної поліції України від 28 квітня 2016 року № 360 дск «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області» та наказ Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 31 травня 2016 року № 440 дск «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області» з яких вбачається, що всі тимчасові посади в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області чисельністю 3263 особи скорочено.

На думку скаржника, судами попередніх інстанцій також зроблені невірні висновки про наявність вакантних посад у Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області посилаючись тільки на відкриті джерела.

Положення статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», яка у даному випадку є спеціальною нормою, передбачено порядок призначення поліцейський на інші посади у зв`язку із скороченням штатів. У такому випадку у разі вирішення питання про призначення на іншу посаду, керівництвом зокрема враховується досвід роботи та ставлення до виконання службових обов`язків. У даному випадку керівництвом було взято до уваги, що протоколом атестаційної комісії від 04 березня 2016 року, яким встановлено його службову невідповідність. Дане рішення атестаційної комісії ніким скасовано не було.

Крім того, судами попередніх інстанцій задоволено позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 11 809,28 грн, однак не навів розрахунку такої суми. На думку відповідача сума, яка підлягає стягненню на користь позивача як середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 11 440,24 (62 робочі дні Х 184,52 грн = 11 440,24 грн), а не 11 809,28 грн як задовольнили суди попередніх інстанцій.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ).

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

13 лютого 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Стрелець Т.Г., Білоус О.В., Желтобрюх І.Л.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року № 627/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Стрелець Т.Г. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 15 січня 2020 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог частини 1 статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

Від позивача заперечень на касаційну скаргу не надійшло, що відповідно до положень статті 338 КАС України не є перешкодою для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року працював на посаді оперуповноваженого Заводського відділу поліції Головного управління Національної поліції України поліції в Миколаївській області.

11 липня 2016 року позивач отримав попередження про можливе наступне звільнення зі служби в поліції.

Надалі наказом ГУ НП в Миколаївській області від 12 вересня 2016 року за № 255 о/с позивача звільнено зі служби за статтею 77 частини 1 пункту 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) на підставі наказу ГУ НП в Миколаївській області № 440 від 31 травня 2016 року.

Після цього позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням призначити його на вакантні посади. Ці звернення позивача були залишені відповідачем без задоволення.

Наказом ГУ НП в Миколаївській області від 12 вересня 2016 року за № 255 о/с позивача звільнено зі служби за статтею 77 частина 1 пункт 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Не погодившись з вказаними наказом позивач звернувся до суду.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені у Законі України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 580-VIII).

Статтею 3 Закону № 580-VIII визначено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Порядок призначення поліцейських на посади під час здійснення реорганізації визначено у статті 66 Закону № 580-VIII.

У разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення (частина 1 статті 68 Закону № 580-VIII).

Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті (частина 2 статті 68 ).

Відповідно до частини 3 статті Закону № 580-VIII поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини 1статті 77 цього Закону.

Відповідно до пункту 4 статті 1 статті 77 Закону № 580-VIII Поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк (частина 4 статті 68 Закону № 580-VIII).

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підставі позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

З матеріалів справи слідує, що позивач постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 червня 2016 року, ухваленою у справі № 814/647/16, був поновлений на посаді оперупоноваженого Заводського відділу поліції Головного упраління Національної поліції в Миколаївській області. Підставою для поновлення позивача на цій посаді були висновки суду про порушення Головним управаління Національної поліції в Миколаївській області вимог чинного законодавства під час проведення атестатції позивача, рішення за результатами якої і були підставою для звільнення. відповідно до пунтку 5 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність).

На виконання цього судового рішення відповідач поновив ОСОБА_1 на службі на посаді, передбаченій тимчасовим штатним розписом.

У цій справі встановлено, що ОСОБА_1 12 вересня 2016 року звільнено з посади оперуповноваженого Заводського відділу поліції Головного упрааління Національної поліції в Миколаївській області у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Для вирішення питанння про правомірність таких дій відповідача необхідно зокрема встановити, чи мало місце скорочення штату у Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області.

При цьому слід врахувати, що у випадку скорочення тимчасового штату з одночасним введенням постійного штату, звільнення зі служби в поліції, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності штатних одиниць у новому штаті. При цьому, саме по собі скорочення чисельності штатних одиниць у новому штаті не є підставою для звільнення зі служби в поліції чи зміни істотних умов її проходження, якщо у новому штаті зберігається посада, яку поліцейський обіймав у попередньому штаті, у тому числі тимчасовому штаті.

Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів до і після реорганізації.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 05 грудня 2018 року у справах № 814/805/17 та № 814/2081/16, від 23 липня 2019 року у справі № 814/1636/16, від 06 серпня 2019 року у справі № 814/2305/16. Підстав для відступу від такої правової позиції під час розгляду даної справи Верховний Суд не вбачає.

З огляду на приписи частини 2 статті 71 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) відповідач, як суб`єкт владних повноважень мав обов`язок довести факт скорочення штату.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачем не виконано покладений на нього обов`язок доказування та не надано належних доказів правомірності наказу про звільнення позивача зі служби у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказ Національної поліції України від 06 листопада 2015 року № 6 та наказ Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 31 травня 2016 року №440дск не містять інформації про скорочення тимчасової посади оперуповноваженого заводського відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області, яку обіймав позивач. Дані накази містять лише загальну інформацію щодо кількості скорочення тимчасових посад Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області (всього 3263 посади).

Відповідачем не виконано вимоги ухвали Миколаївського окружного адміністратиивного суду від 19 жовтня 2016 року щодо надання інформації про наявність вакантних посад в Головному управління Національної поліції в Миколаївській області та його територіальних підрозділах.

Вирішуючи спір на підставі наданих сторонами доказів та наявних у справі матеріалів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків про те, що у Головному управлінні Національної поліції України в Миколаївській області не відбулося реорганізації, пов`язаної зі скороченням штатів. Замість тимчасового штату у кількості 3263 посади введено таку ж кількість посад постійного штату. Таким чином відбулася зміна тимчасового штатного на постійний штатний розпис.

Відповідач під час судового розгляду у даній справі не заперечував, що позивачу інші посади не пропонувалися та не зазаначав про відсутність інших посад, які могли бути запропоновані позивачу уразі скорочення штату.

Натомість свою позицію відповідач обґрунтовує неможливість подальшого проходження позивачем служби в поліції наявністю негативного висновку атестаційної комісії (протокол від 04 березня 2016 року), який не був ніким скасований.

Верховний Суд зазначає, що результати атестації, викладені у протоколі від 04 березня 2016 року був предметом правової оцінки у справі № 814/647/16, за результатами якої такі висновки атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Миколаївській області визнані протиправними, а наказ про звільнення позивача зі служби, виданий на їх підставі визнано протиправним та скасовано.

За таких обставин Верховний Суд зазначає, що наявність такого висновку атестаційної комісії не може бути підставою для повторного звільнення позивача зі служби у звязку із скороченням штату.

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції при вирішенні питання про стягнення виплат за час вимушеного прогулу не виконав вимоги пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Постанова № 100) щодо здійснення таких розрахунків виходячи з кількості робочих днів Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

На час виникнення спірних правовідносин (12 вересня 2016 року) порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання були затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ від 06 квітня 2016 року № 260 (далі -Порядок № 260), відповідно до умов якого обрахування середнього грошового забезпечення поліцейських за час вимушеного прогулу слід здійснювати виходячи з кількості саме календарних днів, а не робочих як зазначає відповідач.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду та на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

..........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду