Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.04.2020 року у справі №140/3020/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 140/3020/19

адміністративне провадження № К/9901/10448/20, К/9901/15450/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів: Данилевич Н. А., Радишевської О. Р.,

розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 140/3020/19

за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Волинської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,

за касаційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та прокуратури Волинської області

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року прийняте в складі головуючого судді Смокович В. І.,

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Улицького В. З., суддів Кузьмича С. М., Шавеля Р. М.,

УСТАНОВИЛ:

І. Суть спору

1. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до прокуратури Волинської області (далі - відповідач) в якому просив:

1.1 визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

1.2 зобов'язати виплатити середній заробіток за 691 день вимушеного прогулу, пов'язаного із затримкою виконання судового рішення від 14 листопада 2016 року, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді, у сумі 1 658 670 грн 32 коп.

2. На обгрунтування позову зазначив, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Волинської області із 30 червня 2016 року; стягнуто з прокуратури Волинської області на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу за період із 30 червня 2016 року по 14 листопада 2016 року включно у сумі 71 709 грн 80 коп.

2.1. Вказане судове рішення фактично виконане 23 серпня 2019 року (позивача поновлено на посаді начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Волинської області із 30 червня 2016 року на підставі наказу прокурора Волинської області від 23 серпня 2019 року № 305к).

Керуючись принципами обов'язковості судового рішення, статтею 236 Кодексу законів про працю України, позивач просить стягнути із відповідача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення за період із 15 листопада 2016 року по 22 серпня 2019 року (усього за 691 робочий день) у сумі 1 658 670
грн 32 коп. із застосуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу працівників органів прокуратури.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року (із урахуванням ухвал з питань внесення виправлення в судове рішення від 24 і 25 вересня 2019 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року у справі № 803/1157/16 та прийнято нову постанову про часткове задоволення позовних вимог; визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Волинської області від 30 червня 2016 року № 270к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Волинської області; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Волинської області із 30 червня 2016 року; стягнуто із прокуратури Волинської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період із 30 червня 2016 року по 14 листопада 2016 року включно у сумі 71 709 грн 80 коп., без урахування податків і зборів; постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Волинської області та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць (15 096 грн 80 коп. ) допущено до негайного виконання; вирішено питання про розподіл судових витрат. Дане судове рішення набрало законної сили 14 листопада 2016 року.

4. Розмір середньоденної заробітної плати позивача встановлено постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року у справі № 803/1157/16. Зазначеним судовим рішенням установлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 754 грн 84 коп.

5. Постановою Верховного Суду від 07 травня 2019 року касаційну скаргу прокуратури Волинської області залишено без задоволення; постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року у справі № 803/1157/16 залишено без змін.

6. На виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року, постанови про відкриття виконавчого провадження № 59768833 від 09 серпня 2019 року, наказом прокурора Волинської області від 23 серпня 2019 року № 305к, старшого радника юстиції ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Волинської області із 30 червня 2016 року.

7. Згідно з листів Мінсоцполітики Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2016-2019 роки судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що час затримки у поновленні на роботі позивача становить 693 робочих днів, із яких за 2016 рік - 34 робочих дні (листопад - 12, грудень - 22); за 2017 рік - усього 249 робочих дні; за 2018 рік - усього 250 робочих днів; за 2019 рік - 160 робочих днів (січень-липень - 144 робочих дні, серпень - 16 робочих днів).

ІІІ. Рішення судів у цій справі та мотиви їх ухвалення.

8. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

8.1. Визнано протиправною бездіяльність прокуратури Волинської області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

8.2. Стягнуто з прокуратури Волинської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у частині поновленні на роботі за період із 15 листопада 2016 року по 22 серпня 2019 року у сумі 523 104
грн 12 коп.

8.3. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

9. Задовольняючи частково позовні вимоги суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення, а саме за період з із 15 листопада 2016 року по 22 серпня 2019 року, оскільки постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року про поновлення позивача на посаді у зв'язку із його незаконним звільненням виконана прокуратурою Волинської області 23 серпня 2019 року, тому період із 15 листопада 2016 року по 22 серпня 2019 року є часом затримки виконання судового рішення щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді.

10. Відмовляючи в частині позовних вимог щодо стягнення із відповідача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період із 15 листопада 2016 року по 22 серпня 2019 року із застосуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу працівників органів прокуратури, суди попередніх інстанцій посилаючись на норми пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, дійшли висновку, що у розрахунковому періоді (квітень, травень 2016 року) не було підвищення окладу, а тому підстав для проведення коригування заробітної плати для обчислення середнього заробітку немає, оскільки підвищення окладів відбулось поза межами розрахункового періоду в період затримки виконання судового рішення.

10.1. Також суд першої та апеляційної інстанцій постановили рішення, в частині відмови в задоволенні позову, з урахуванням позиції викладеної Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2019 року у справі №823/726/16.

ІV. Касаційне оскарження

11. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції представник позивача подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 13 квітня 2020 року.

12. У касаційній скарзі представник позивача зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій постановлено рішення із неправильним застосуванням норми матеріального права. Так, представник позивача наголошує на тому, що суди попередніх інстанції помилково врахували позицію Верховного Суду викладену у постанові від 16 грудня 2019 року у справі №823/726/16, оскільки у вказаному рішенні від 16 грудня 2019 року предметом розгляду було стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Проте, суди першої та апеляційної інстанції при постановленні рішення в цій справі не врахували позицію Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 804/8042/17, від 06 серпня 2019 року в справі № 0640/4691/18 та від 20 червня 2018 року в справі № 825/203/16 та від 15 квітня 2020 року в справі № 826/15725/17, в яких викладена позиція щодо правовідносин про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі із урахування коефіцієнту підвищення посадового окладу.

12.1. За таких обставин представник позивача, з урахуванням уточень касаційної скарги, просить змінити рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та зобов'язати прокуратуру Волинської області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 691 робочий день вимушеного прогулу, пов'язаний із затримкою виконання постанови Львіського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року в частині поновлення його на посаді, в розмірі 1 658 670
грн 32 коп.

13.03 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів: головуючого судді Шевцової Н. В., суддів Данилевич Н. А., Радишевської О. Р. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника позивача та витребувано з Волинського окружного адміністративного суду справу № 140/3020/19.

14.19 червня 2020 року справа № 140/3020/19 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

15.22 червня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив прокуратури Волинської області на касаційну скаргу представника позивача, в якій відповідач спростовуючи її доводи просить відмовити у задоволенні касаційної скарги представника позивача.

16. Також не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції представник позивача подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 23 червня 2020 року.

17. У касаційній скарзі представник відповідача зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій постановлено рішення із неправильним застосуванням норми матеріального та процесуального права. Так, представник позивача наголошує на тому, що суди попередніх інстанції не звернули увагу на той факт, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року в справі № 876/7286/16 не виконана вчасно із поважних підстав, оскільки у вказаній постанові судом апеляційної інстанції було допушено описку у прізвище позивача, а саме "ОСОБА_1" замість "ОСОБА_1" у зв'язку із чим виконання вказаного рішення було неможливе.

17.1. Також представник відповідача звертає увагу, що позивач як зацікавлена особа у виконанні рішення не звернувся негайно до суду для отримання виконавчого листа, що свідчить про зловживання останнім своїми процесуальним права.

17.2. Із заявою про викоанння судових рішень та поновлення на посаді ОСОБА_1 звернуся до прокуратури Волинської області лише 09 серпня 2019 року (майже через три роки).

17.3. Таким чином, заявник касаційної скарги зауважує, що станом на 14 листопада 2016 року у прокуратури Волинської області були відсутні підстави для добровільного виконання рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді.

17.4. Додатково представник відповідача зауважує, що висновок суду в цій справі, щодо періодe невиконання судового рішення з 15 листопада 2016 року по 22 серпня 2019 року - 693 робочих дні є помилковим, оскільки правильним є - 692 робочі дні.

17.5. За таких обставин представник відповідача просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняту нову постанову про відмову в задоволенні позову.

18.28 липня 2020 року ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів: головуючого судді Шевцової Н. В., суддів Данилевич Н. А., Радишевської О. Р. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

19. Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

20. Приписами частини 1 статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Згідно з частиною 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

23. Відповідно до частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

24. Крім того, відповідно до положень частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

25. Згідно з частиною 7 статті 235 КЗпП України (у редакції на момент ухвалення постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року в справі № 876/7286/16) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняття органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

26. Відповідно частини 1 статті 235 КЗпП України у редакції на момент ухвалення постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року в справі № 876/7286/16) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

27. Згідно з статтею 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

28. Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

29. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

30. Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

31. Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

32. За змістом пункту 10 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.

VІ. Позиція Верховного Суду

33. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

34. Підставою для касаційного оскарження представником відповідача рішень судів попередніх інстанцій слугувало посилання відповідача на невиконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року в справі № 876/7286/16 із поважних причин (описка у прізвищі позивача та несвоєчасне звернення позивача із вимогою про виконання рішення суду) та не згода із розрахунком судів у частині кількості робочих днів невиконання судового рішення, а саме не 693, а 692 робочих дні, Верховний Суд зазначає наступне.

35. За загальним правилом в питаннях регулювання публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

36. Як вбачається з роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

37. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

38. Негайним виконанням судового рішення є його виконання не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу оголошення рішення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадянина.

39. Приписами статті 14 КАС України (в редакції на момент ухвалення постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року в справі № 876/7286/16) встановлено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

39.1. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

40. Аналогічна правова норма викладена у статті 14 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року). Так, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

40.1. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

41. Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи звільненого працівника, а тому Верховним Судом відхиляються доводи касаційної скарги про безпідставність вимог позивача через затримку виконання судового рішення з незалежних від відповідача причин, в тому числі бездіяльності самого позивача.

42. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

43. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

44. Таким чином, згідно зі статтею 236 КЗпП України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

45. Вищевказана стаття КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

46. Підсумовуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновку, що наявність вини у затримці виконання судового рішення не є обов'язковою для задоволення заявлених вимог.

47. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

48. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 243/2748/16-ц і від 27 червня 2019 року в справі № 821/1678/16.

49. До вимушеного прогулу прирівнюється затримка виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України).

50. Ураховуючи те, що постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року в справі № 876/7286/16 про поновлення позивача на посаді фактично виконано лише 23 серпня 2019 року (наказ прокурора Волинської області від 23 серпня 2019 року № 305к), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України.

51. Крім того, Верховний Суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 169 КАС України (в редакції на момент ухвалення постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року в справі № 876/7286/16) суд може з власної ініціативи або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

52. Отже, будь-яка особа, що брала участь у справі, чи інша заінтересована особа має право звернутися до суду із заявою про виправлення описки у постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року в справі № 876/7286/16, а не лише тільки позивач, як зазначає представник відповідача у касаційнйі скарзі.

53. Доводи касаційної скарги стосовно неправильного, на думку представника відповідача, розрахунку кількості робочих днів невиконання судового рішення висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено та проведено арифметичний розрахунок за період з 15 листопада 2016 року по 22 серпня 2019 року на підставі листів Мінсоцполітики Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2016-2019 роки, що час затримки у поновленні на роботі позивача становить 693 робочих днів, із яких за 2016 рік - 34 робочих дні (листопад - 12, грудень - 22); за 2017 рік - усього 249 робочих дні; за 2018 рік - усього 250 робочих днів; за 2019 рік - 160 робочих днів (січень-липень - 144 робочих дні, серпень - 16 робочих днів).

54. Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій що позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення, а саме за період з 15 листопада 2016 року по 22 серпня 2019 року, оскільки постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року про поновлення позивача на посаді у зв'язку із його незаконним звільненням виконана прокуратурою Волинської області 23 серпня 2019 року, тому період із 15 листопада 2016 року по 22 серпня 2019 року є часом затримки виконання судового рішення щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді.

55. Проте, Верховний Суд не погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, щодо відсутності підстав для стягнення із відповідача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період із 15 листопада 2016 року по 22 серпня 2019 року із застосуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу працівників органів прокуратури виходячи із наступного.

56. Верховний Суд зауважує, що предметом спору в цій справі є стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, пов'язаного із затримкою виконання судового рішення про поновлення на посаді.

57. Верховний Суд звертає увагу судів першої та апеляційної інстанцій на положення пункту 10 Порядку № 100, яким встановлено, що обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.

58. Отже, у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.

59. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 0640/4691/18 та від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17 і Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.

60. Проте, суд першої інстанції не врахував, а суд апеляційної інстанції не надав оцінку доводам апеляційної скарги щодо факту збільшення посадового окладу начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Волинської області.

61. Відмовляючи у задоволенні вказаної вимоги суди попередніх інстанцій постановили рішення, з урахуванням позиції викладеної Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2019 року у справі №823/726/16.

62. Проте, посилання судів попредніх інстанцій на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 16 грудня 2019 року у справі № 823/726/16 Верховний Суд в цій справі вважає помилковим, оскільки предметом розгляду у справі № 823/726/16 було стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в той час як предметом розгляду в цій справі є стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, пов'язаного із затримкою виконання судового рішення про поновлення на посаді. А отже вказані правовідносини не є аналогічними правовідносинам яким надана оцінка у справі № 823/726/16.

63. Відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

64. Таким чином, з огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду та на те, що суд першої та апеляційної інстанції не перевірив й не встановив ті фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення позовних вимог, рішення судів попередніх інстанцій підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, відповідно до статті 353 КАС України.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та прокуратури Волинської області задовольнити частково.

2. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року скасувати.

3. Адміністративну справу № 140/3020/19 за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Волинської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії направити на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н. В. Шевцова

Судді: Н. А. Данилевич

О. Р. Радишевська