Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.10.2020 року у справі №520/6175/19
Постанова КАС ВП від 14.09.2023 року у справі №520/6175/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 520/6175/19

провадження № К/9901/14944/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів - Мартинюк Н.М., Мельник Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за №520/6175/19 за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення суми, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року (головуючий суддя (суддя-доповідач) Бідонько А.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року (колегія суддів у складі головуючого судді (судді доповідача) Рєзнікової С.С., суддів - Мельнікової Л.В., Бегунца А.О.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. У червні 2019 року Харківський національний університет внутрішніх справ звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 витрати, пов`язані з утриманням, а саме грошові кошти в сумі 48 847,30 грн.

2. Аргументи позивача зводяться до того, що оскільки відповідачку було звільнено зі служби в поліції за власним бажанням до сплину встановленого трирічного терміну перебування на службі після закінчення нею навчання, вона має відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року, позов задоволено.

4. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивував свої висновки тим, що оскільки наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУНП в Харківській області) від 14 травня 2019 року №136 о/с ОСОБА_1 звільнено відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) до закінчення встановленого трирічного терміну перебування на службі, а також враховуючи положення пункту 3.5 контракту від 01 листопада 2017 року про здобуття освіти у вищому навчальному закладі зі специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, укладеного між відповідачкою, Харківським національним університетом внутрішніх справ та ГУНП в Харківській області, відповідачка зобов`язана відшкодувати зазначеному вищому навчальному закладу фактичні витрати на підготовку в сумі 48847,30 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

5. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

6. Підставою касаційного оскарження скаржниця зазначила пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

7. Зокрема, скаржниця послалася на те, що станом на дату подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості стягнення з колишнього курсанта (рядового складу міліції/поліції) винагороди за службу поліцейського, яка підпадає під охорону статті 43 Конституції України і не може бути повернена за жодних умов, оскільки грошове забезпечення є правовим аналогом заробітної плати.

8. Крім цього, відповідачка зауважила на явній та очевидній, на її думку, невідповідності приписів пункту 3 Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року №261 (далі - Порядок №261), приписам статті 43 Конституції України і положенням Закону України «Про Національну поліцію», якими передбачено загальне правило про оплатність будь якої роботи (служби) фізичної особи громадянина.

9. На її переконання, у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду з питання застосування протиправного пункту 3 Порядку №261 в судовій практиці існує юридична невизначеність та суперечність судових рішень.

10. Також як підставу касаційного оскарження судових рішень відповідачка зазначила пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

11. Зокрема, скаржниця, посилаючись на пункти 1 та 3 частини другої статті 353 КАС України, вказала на те, що питання відсутності повідомлення від позивача про добровільне відшкодування судами попередніх інстанцій не досліджені, що дає підстави для висновку про порушення норм процесуального права.

12. Крім цього, зауважила, що суди попередніх інстанцій не дали жодної оцінки обґрунтуванням та запереченням відповідачки проти позову і безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про витребування доказів та зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №640/28880/20, яким можуть бути встановленні обставини, що мають суттєве значення для справи, яка переглядається.

13. Скаржниця переконана, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки через відсутність висновку Верховного Суду стосовно правової природи грошового забезпечення поліцейського, курсанта чи військовослужбовця, в судовій практиці існує протиріччя та правова невизначеність, що свідчить про необхідність вирішення Верховним Судом питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

14. Вважає, що для вирішення питання неоднозначності судових рішень в аналогічних справах необхідний правовий висновок Верховного Суду, який стане орієнтиром для всіх інших судів.

15. До того ж, ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки майнова вимога позивача перевищує річний дохід відповідача за 2020 рік, що підтверджується відомостями з Пенсійного Фонду України та даними Державної податкової служби України.

16. Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

17. 26 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року.

18. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Жук А.В., судді Мартинюк Н.М., Мельник Томенко Ж.М.

19. Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху з огляду на незазначення у ній підстав касаційного оскарження та надано скаржниці десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених в мотивувальній частині ухвали недоліків касаційної скарги.

20. 24 травня 2021 року до Верховного Суду від скаржниці надійшло клопотання про зміну чи доповнення касаційної скарги із зазначенням підстав касаційного оскарження відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

21. Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2021 року відкрито провадження за поданою відповідачкою касаційною скаргою. Цією ж ухвалою задоволено клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору.

22. Ухвалою Верховного Суду від 13.09.2023 закінчено підготовчі дії у цій справі та призначено її до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

23. ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ України та Національній поліції України з 18 серпня 2014 року до 14 травня 2019 року (т.2, а.с.81 83).

24. Наказом Харківського національного університету внутрішніх справ від 11 серпня 2014 року №174 о/с відповідачку прийнято на службу в органи внутрішніх справ і зараховано курсантом Харківського національного університету внутрішніх справ з 18 серпня 2014 року та присвоєно звання «рядовий міліції» (т.1, а.с.7).

25. 01 вересня 2014 року на виконання вимог Закону України «Про міліцію» та Наказу Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) від 14 травня 2007 року №150 «Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України» між ОСОБА_1 , Харківським національним університетом внутрішніх справ та Головним управлінням МВС України в Харківській області укладено тристоронній договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України (т.1, а.с.13 14).

Пунктом 2.3.6. цього договору передбачено, що в разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ України по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі з підстав, зазначених у пункті 3 договору, ОСОБА_1 зобов`язана відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з її утриманням у вищому навчальному закладі згідно з затвердженим розрахунком (т.1, а.с.13).

Відповідно до пункту 3.2 договору підставою відшкодування фактичних витрат на підготовку є відмова від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання (т.1, а.с.13 звор.).

26. На підставі наказів Харківського національного університету внутрішніх справ від 31 серпня 2015 року №355, 29 серпня 2016 року №585, 11 серпня 2017 року №402 відповідачку було переведено відповідно на 2-й, 3-й та 4-й навчальний курс (т.1, а.с.8 10).

27. 01 листопада 2017 року між ОСОБА_1 , Харківським національним університетом внутрішніх справ та ГУНП в Харківській області укладено тристоронній контракт про здобуття освіти у вищому навчальному закладі зі специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських (т.1, а.с.15 16).

Відповідно до пункту 3.5 цього контракту у разі дострокового розірвання контракту, а також звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання особа зобов`язана відшкодувати МВС України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до пункту 4 статті 74 Закону України «Про національну поліцію» (т.1, а.с.15 звор.).

28. На підставі наказу Харківського національного університету внутрішніх справ від 23 червня 2018 року №246 о/с відповідачку було відраховано зі складу курсантів та відкомандировано до ГУНП України в Харківській області для подальшого проходження служби (т.1, а.с.11).

29. Наказом ГУНП в Харківській області від 14 травня 2019 року №136 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) (т.1, а.с.12).

ІІІ. Позиція Верховного Суду

30. За правилами частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

31. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

32. Згідно зі статтею 18 Закону України «Про міліцію» (у редакції, чинній на момент укладення договору між учасниками справи) порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах МВС України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням МВС України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує МВС України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Курсанти вищих навчальних закладів МВС України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують МВС України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

33. Відповідно до пункту 3 Розділу 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 23 грудня 2015 року №901ІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» вищі навчальні заклади із специфічними умовами навчання, що належать до сфери управління МВС України і здійснювали навчання курсантів, слухачів, ад`юнктів та докторантів за державним замовленням з підготовки фахівців для потреб міліції, продовжують їх навчання та підготовку як фахівців для Національної поліції в межах раніше доведеного державного замовлення для потреб міліції.

34. За змістом частини другої статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається.

35. Відповідно до частини четвертої статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують МВС України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

36. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку (частина п`ята статті 74 Закону України «Про Національну поліцію»).

37. Відповідно до пункту 1 Порядку №261, цей Порядок визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням (далі - особи) у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - вищі навчальні заклади), витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах (далі - витрати), у разі:

дострокового розірвання контракту про здобуття освіти (далі - контракт) з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в Національній поліції (далі - поліція) через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

звільнення із служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в поліції через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

38. Відповідно до пункту 2 Порядку №261 витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалася. У разі коли особа є неповнолітньою, установлення правових відносин здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України.

Типову форму контракту затверджує МВС.

39. Пунктом 3 Порядку №261 передбачено, що відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергія).

Розрахунок витрат на утримання осіб (грошове, продовольче, речове та медичне забезпечення) у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до встановлених норм за їх фактичною вартістю.

Розрахунок комунальних послуг та спожитих енергоносіїв здійснюється виходячи із середнього обсягу споживання у відповідному вищому навчальному закладі на одну особу за добу за період її фактичного перебування в такому закладі.

Під час проведення розрахунків застосовуються тарифи, що встановлені для населення і діють у місцевості, в якій розташований вищий навчальний заклад, у відповідному навчальному році.

На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи.

40. Витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання (пункт 4 Порядку №261).

41. Згідно з пунктом 8 цього Порядку у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, а також у разі порушення особою умов договору, укладеного відповідно до пункту 6 цього Порядку, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

42. Надаючи оцінку спірним правовідносинам у контексті наведених в касаційній скарзі доводів колегія суддів зазначає таке.

43. Спір у справі, яка переглядається, виник щодо відшкодування коштів, які витрачено на утримання ОСОБА_1 у вищому навчальному закладі, у зв`язку з тим, що вона звільнився за власним бажанням зі служби в органах Національної поліції менш, аніж через три роки відколи закінчила навчання (що є порушенням умов контракту).

44. Зокрема, судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами договору від 01 вересня 2014 року та контракту від 01 листопада 2017 року, укладених між відповідачкою, Харківським національним університетом внутрішніх справ та територіальним органом внутрішніх справ, ОСОБА_1 зобов`язалася відшкодувати МВС України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, у разі звільнення з органів внутрішніх справ (зі служби в поліції) протягом трьох років після закінчення навчання.

45. Наказом ГУНП в Харківській області від 14 травня 2019 року №136 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) (т.1, а.с.12).

46. Зазначені обставини зумовлюють виникнення у відповідачки обов`язку відшкодувати витрати пов`язані з її утриманням у вищому навчальному закладі, який вона добровільно взяла на себе, власноручно підписавши договір від 01 вересня 2014 року та контракт від 01 листопада 2017 року.

47. Однак, колегія суддів звертає увагу, що за правилами положень статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 8 Порядку №261 право на звернення до суду у позивача у цій категорії справ може виникнути лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати.

48. Тобто, відповідно до Порядку №261 позивач має вручити під підпис або надіслати відповідачу повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту отримання такого повідомлення відшкодувати витрати із зазначенням їхнього розміру та реквізитів рахунку для перерахування коштів, за для того, щоб забезпечити можливість добровільно відшкодувати витрати на навчання і лише, у разі відмови відповідача, може звернутися до суду.

49. Саме із відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі, законодавцем пов`язано можливість звернення навчального закладу, із позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку.

50. Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 30 серпня та 14 грудня 2022 року у справах №480/8200/20 та №520/5837/2020 відповідно.

51. Як убачається з матеріалів справи, відповідачка, обґрунтовуючи свої доводи, неодноразово наголошувала на тому, що повідомлення про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням в закладі вищої освіти їй не надавались та не направлялись. Зокрема, про це йдеться у відзиві на позовну заяву (т.1, а.с.87 98), запереченнях на відповідь на відзив (т.1, а.с.134 139), апеляційній скарзі (т.1, а.с.177 201), неодноразово наданих додаткових поясненнях тощо, однак, ні суд першої інстанції, ані апеляційний суд у своїх судових рішеннях жодної оцінки цим аргументам не надали, оминувши з`ясування цих обставин.

52. Більше того, як убачається з матеріалів справи, задовольняючи позов про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача грошових коштів в сумі 48 847,30 грн, суд першої інстанції у своєму рішенні взагалі не відобразив та не надав юридичної оцінки жодному з наведених нею у відзиві на позов, запереченнях на відповідь на відзив та додаткових поясненнях доводів.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, залишив це поза увагою і так само проігнорував абсолютно всі мотиви відповідачки, якими вона обґрунтувала апеляційну скаргу та додаткові пояснення.

З матеріалів справи також убачається, що 16 січня 2021 року відповідачка заявила клопотання, у якому просила суд апеляційної інстанції витребувати у Харківського національного університету внутрішніх справ докази, зокрема, щодо обґрунтування позовних вимог стосовно стягнення грошового забезпечення у розмірі 11874,09 грн; щодо підтвердження направлення відповідачці та отримання нею повідомлення із зобов`язанням відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням в закладі вищої освіти, а також інші докази, які, на переконання відповідачки, потрібні для правильного вирішення спору. Зазначене клопотання було отримано апеляційним судом 18 січня 2021 року (т.2, а.с.87 89) та поставлено на обговорення у засіданні 04 березня 2021 року (т.2, а.с.122), однак матеріали справи не містять процесуального рішення суду щодо результатів його розгляду.

53. Із цього приводу колегія суддів наголошує, що одними із основних засад адміністративного судочинства нарівні з верховенством права є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справ (частина третя статті 2 КАС України).

54. Згідно із частинами першою-третьою статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

55. З огляду на викладене, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції, очевидно, цим вимогам не відповідають.

56. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

57. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява №18390/91, §29, від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (Proninа.), заява №63566/00, §23).

58. Водночас за позицією цього ж Суду ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» (Kraska v. Switzerland), заява №13942/88, §30, від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands), заява №16034/90, §59, від 12 лютого 2004 року у справі «Перез проти Франції» (Perez v. France), заява №47287/99, §80).

59. Колегія суддів констатує, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу не надали оцінки жодному з аргументів відповідачки та фактично самоусунулися від встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, зокрема, щодо факту вручення або надіслання на її адресу повідомлення із зобов`язанням відшкодувати витрати на утримання у вищому навчальному закладі.

60. Таким чином, наведені у касаційній скарзі на обґрунтування визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження доводи, знайшли своє підтвердження під час перегляду цієї справи.

61. Інші наведені у касаційній скарзі доводи та аргументи, враховуючи встановлення під час розгляду справи порушення судами норм процесуального права та зважаючи на наведені мотиви, Верховним Судом не аналізуються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

62. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

63. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

64. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

IV. Висновки щодо судових витрат

65. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

66. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 327 341 345 349 353 355 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року - скасувати.

3. Справу №520/6175/19 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Харківського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А. В. Жук

Н. М. Мартинюк

Ж. М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду