Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 240/4101/22

адміністративне провадження № К/990/11374/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л.В.,

суддів: Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 240/4101/22за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє через представника - адвоката Виговську Ларису Вікторівну на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2023 (колегія у складі: головуючого судді: Матохнюка Д.Б., суддів Гонтарука В. М. Білої Л.М.),-

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 15.08.2021 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, у розмірі, що визначений статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон України №796-XII);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 15.08.2021 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09.08.2022 позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

26.12.2022 на адресу суду від представника позивача надійшла заява у порядку статті 383 КАС України, у якій вона просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вчинені на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09.08.2022 у №240/4101/22 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 15.08.2021 підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, передбаченого статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХП «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі, відмінному від двох мінімальних заробітних плат згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік, в якому здійснюється виплата;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли неналежному виконанню рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09.08.2022 у справі №240/4101/22, шляхом нарахування та виплати ОСОБА_1 з 15.08.2021 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік, в якому здійснюється виплата;

- постановити окрему ухвалу, якою зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону;

- установити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області строк для подання до суду доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 01.02.2023 залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статті 383 КАС України.

ОСОБА_1 звернулась до Сьомого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 01.02.2023

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2023 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 01.02.2023 відмовлено на підставі пункту 1 частини 1 статті 299 КАС України.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що виходячи зі змісту частини 6 статті 383 КАС України оскарженню підлягає ухвала суду у разі задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2023, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, позивач звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що відсутність у процесуальному законі можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України, не слугує безапеляційним аргументом щодо неможливості такого оскарження.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, відповідно до якої заперечує проти задоволення скарги позивача.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 05.04.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено строк на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання вказаної ухвали.

На виконання вимог ухвали Верховного суду від 05.04.2023, у встановлений судом строк, заявником касаційної скарги направлено заяву про усунення недоліків з клопотанням про звільнення від сплати судового збору у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем.

Ухвалою Верховного Суду від 08.05.2023 клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2023 у справі № 240/4101/22.

Цією ж ухвалою Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить із наступного.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, тобто ті загальні вимоги (принципи права), забезпечення дотримання яких судами є обов`язковим при здійсненні основної функції правосуддя - судового захисту прав і свобод людини і громадянина (стаття 55 Конституції України), у тому числі у сфері публічно-правових відносин (стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України). Серед цих засад однією з найважливіших є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України). Обов`язок реалізації цієї фундаментальної вимоги частина друга статті 129-1 Основного Закону покладає на державу, від імені якої контрольну функцію за виконанням судового рішення здійснює суд (частина третя зазначеної статті).

Принцип обов`язковості судового рішення (відомий як "принцип res judicata"), як неодноразово роз`яснював Європейський суд з прав людини, є складовою принципу юридичної визначеності - важливого аспекту основоположного принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.

Одним із правових засобів забезпечення безумовного дотримання принципу res judicata, зокрема, здійснення визначеного статтею 129-1 Конституції України контрольного повноваження суду щодо виконання судового рішення, є визнання права особи-позивача, на користь якої ухвалено рішення суду.

За результатами розгляду заяви, поданої відповідно до частини першої статті 383 КАС України, судом може бути ухвалено одно з трьох судових рішень (ухвал): про повернення заяви заявнику, про задоволення заяви, про відмову у задоволенні заяви. Однак КАС України по-різному регулює можливість оскарження таких судових рішень в апеляційному порядку.

В абзаці другому частини п`ятої статті 383 КАС України прямо вказано, що ухвала про повернення заяви підлягає (апеляційному) оскарженню.

Щодо ухвал про задоволення заяви та про відмову в її задоволенні стаття 383 КАС України прямих приписів не визначає.

Проте, у разі наявності підстав для задоволення заяви частина шоста статті 383 КАС України через відсилку до статті 249 цього Кодексу передбачає прийняття окремої ухвали, яка своєю чергою, відповідно до частини сьомої статті 249 КАС України, може бути оскаржена особами, яких вона стосується.

Однак щодо можливості оскарження судового рішення у третьому випадку (у разі відмови у задоволенні заяви) КАС України не містить прямих чи опосередкованих вказівок. Зокрема, така ухвала не зазначена у переліку ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, який наведено в статті 294 КАС України (і на який міститься посилання у частині другій статті 293 КАС України).

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у справі № 440/2582/20 (провадження № К/9901/9568/21) ухвалив постанову, у якій висловив з цього приводу правову позицію, відповідно до якої: «…відсутність у процесуальному законі можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, не слугує безапеляційним аргументом щодо неможливості такого оскарження з огляду на таке.

Згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Одна з основних засад судочинства, викладена у пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України, закріплює два подібні за змістом суб`єктивні права - на апеляційне та на касаційне оскарження. Ці важливі конституційні (внаслідок закріплення у Конституції України) суб`єктивні права водночас є складовими основоположного права на судовий захист прав людини і громадянина, закріпленого у статті 55 Конституції України та у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Право на судовий захист служить для реалізації одного з засадничих положень конституційного ладу України як правової держави - положення частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. У цьому контексті слід також зауважити, що засаднича вимога поваги і дотримання прав людини є одною з основних складових принципу верховенства права, який закріплений у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, на виконання функції ефективного захисту прав і свобод спрямована, зокрема, діяльність адміністративних судів.

Перегляд судового рішення в апеляційній інстанції спрямований на те, щоб мінімізувати вплив суб`єктивних факторів (неповного з`ясування обставин справи, неадекватного тлумачення норми права чи припису закону, іншої судової помилки), які могли б перешкодити винести обґрунтоване і справедливе судове рішення в суді першої інстанції. Таким чином, право на апеляційне оскарження є однією з гарантій, яка забезпечує повноцінну реалізацію права на судовий захист прав людини і громадянина, викладеного в частині першій статті 55 Конституції України, а отже, обов`язку держави гарантувати і захищати права і свободи як засади конституційного ладу відповідно до статті 3 Конституції України.

Отже, право на апеляційне оскарження слід розглядати як право на оскарження судового рішення, прийнятого судом першої інстанції при розгляді спору щодо рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Саме спір щодо рішень, дій і бездіяльності суб`єкта владних повноважень, на якого покладено виконання судового рішення, що набрало законної сили, ініціюється заявою, поданою у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (частина перша зазначеної статті).

Однак пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України містить істотну відмінність у визначенні обсягу такого закріплення: якщо право на касаційне оскарження може бути реалізоване лише у визначених законом випадках, то стосовно права на апеляційне оскарження (перегляд справи) таке обмеження відсутнє.

У зв`язку з цим слід взяти до уваги положення частини першої статті 64 Конституції України, відповідно до якого конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. Прикладом конституційної вказівки на можливість такого обмеження якраз і є застереження у пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України стосовно права на касаційне оскарження. Відсутність подібної вказівки стосовно права на апеляційне оскарження у контексті статті 64 Конституції України означає, що це право не може бути обмежене законом.

Отже, розуміння положень статей 294 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України у такому сенсі, який визнає неможливим оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, буде означати звуження обсягу конституційного права на апеляційний перегляд, а отже, як наслідок, права на судовий захист прав людини і громадянина, закріпленого і гарантованого частиною першою статті 55 Конституції України.

Крім того, частина друга статті 129 Конституції України у пункті 1 містить ще одну, принципово важливу основну засаду судочинства - вимогу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Ця вимога, яка є конкретизацією більш загального конституційного принципу рівності, закріпленого частиною першою статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Відповідно до частини шостої статті 383 та частини сьомої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала про задоволення заяви, поданої у порядку статті 383, може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таким чином, право на апеляційне оскарження з боку суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого при виконанні судового рішення визнані судом протиправними (заява задоволена), не викликає сумнівів. У цих умовах слід визнати, що визнання відсутності права суб`єкта, який звернувся зі скаргою, тобто який стверджує про порушення його прав відповідачем у процесі виконання судового рішення, на апеляційне оскарження ухвали суду про відмову у задоволенні його заяви ставить його як сторону у нерівні (істотно невигідні) умови, які порушують принцип рівності учасників справи перед законом і судом - одну з основних конституційних засад судочинства. Така нерівність сторін має ознаки дискримінації, забороненої з будь-яких підстав частиною другою статті 24 Конституції України, а також статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Звідси випливає висновок, що тлумачення положень статей 294 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України у такому сенсі, який визнає неможливим оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, буде порушенням принципу рівності учасників справи перед законом і перед судом.

Додатковим підтвердженням неможливості обмеження права на апеляційне оскарження ухвали суду про відмову у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, є більш буквальний текстуальний аналіз статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України, положення якої застосовано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні для заперечення права на таке апеляційне оскарження.

Відсутність згадки про ухвалу суду про відмову у задоволенні скарги, поданої у порядку статті 383, у переліку, наведеному у статті 294, змушує звернути увагу на фразу "окремо від рішення суду" у диспозиції абзацу першого статті 294 (і в частині другій статті 293), наявність якої наголошує на тому, що у випадках прийняття ухвал, зазначених у переліку, передбачається наявність (або, принаймні, можливість прийняття) рішення суду, окремо від якого (тобто незалежно від його прийняття) можуть бути оскаржені перелічені ухвали. Відповідно до пункту 13 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду - рішення суду першої інстанції, в якому вирішуються позовні вимоги. Однак заява, яка подається у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, не містить позовних вимог, а її розгляд не передбачає прийняття рішення суду; таким чином, вона не може належати до категорії ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, оскільки прийняття рішення суду з цього приводу не передбачається. Водночас така ухвала не може бути оскаржена разом із рішенням суду, оскільки змістовно пов`язана лише з рішенням суду у попередній справі, яке набрало законної сили, оскарженню не підлягає і повинно бути виконане безумовно.

Враховуючи все вищевикладене, Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду приходить до висновку, що неможливість апеляційного оскарження ухвали суду про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, може мати наслідком незабезпечення обов`язковості виконання судового рішення та дієвості судового контролю за його виконанням, і як наслідок, незабезпечення права особи на судовий захист».

У вказаному судовому рішення Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про необхідність відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 814/1171/17, від 11.07.2019 у справі № 821/11/18, від 17.06.2020 у справі № 420/4480/19, від 03.09.2021 у справі № 554/8244/17, від 16.09.2021 у справі № 520/5390/20, від 28.10.2021 у справі № 260/852/19 та у інших постановах, у яких суд дійшов аналогічних висновків, та висновує, що ухвала про відмову в задоволенні заяви, поданої на підставі статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути оскаржена в апеляційному порядку.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні рішення, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції та направлення справи для продовження розгляду.

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2023, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції - Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Головуючий: Л.В. Тацій

Судді: Т.Г. Стрелець

С.Г. Стеценко