Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.01.2020 року у справі №813/4330/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року

Київ

справа №813/4330/14

адміністративне провадження №К/9901/8267/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М.,

Хохуляка В.В.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська інвестиційна компанія» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова подала до суду позов, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.12.2013 № 0000932210 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 111284,00 грн за основним платежем та в сумі 27821,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що не включення до складу доходу операції з ліквідації основних засобів та списання їх з балансу у 4 кварталі 2012 року на суму 415216 грн зумовлено тим, що витрати, пов`язані з придбанням основних засобів, не були враховані підприємством у складі витрат в цілях податкового обліку. Витрати в сумі 114709,00 грн є витратами позивача зі сплати орендної плати, яка підтверджена платіжними дорученнями, тому позивач правомірно відніс такі витрати до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування.

Львівський окружний адміністративний постановою від 05.09.2014 відмовив в задоволенні адміністративного позову повністю.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 16.06.2015 скасував постанову суду першої інстанції, скасував податкове повідомлення-рішення від 03.12.2013 № 0000932210.

ДПІ у Франківському районному суді м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального і процесуального права. Зазначає, що пункт 189.9 статті 189 Податкового кодексу України не розмежовує вид податку, якого ця норма стосується, тому позивач мав віднести операції з ліквідації основних засобів до операцій з постачання товарів та надати до контролюючого органу відповідний документ про знищення, розібрання, створення основних виробничих або невиробничих засобів. Наданий позивачем документи на підтвердження такого факту - акти на списання основних засобів типової форми № 03-3 за змістом не відповідають вимогам Типових форм актів, установлених наказом Мінстату України від 29.12.1995 № 352 «Про затвердження типових форм первинного обліку», тому позивач не виконав вимог пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України. Позивач протиправно включив до складу інших витрат, що включаються до витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, витрат зі сплати орендної плати за 2011 рік.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22.07.2015 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд ухвалою від 13.01.2020 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на так

Суди попередніх інстанцій установили такі обставини.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 03.12.2013 № 0000932210 грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 111284,00 грн за основним платежем та в сумі 27821,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті від 25.10.2013 № 278/22-10/34045725 позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, про порушення вимог підпункту 135.5.15, пункту 138.5 статті 138, пункту 189.9 статті 189, пункту 138.2, підпункту «в» пункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

Згідно з актом перевірки порушення позивачем вимог підпункту 135.5.15, пункту 138.5 статті 138, пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України полягало у невключенні за 4 квартал 2012 року до складу інших доходів, що належать до доходів, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, доходів, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, в сумі 415216,00 грн за операціями зі знищення основних засобів. При цьому контролюючий орган виходив з того, що позивач у порушення вимог пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України не подав до контролюючого органу документів про знищення, розібрання та перетворення основних засобів (нерухомого майна та списання їх з балансу).

Порушення позивачем вимог пункту 138.5 статті 138, підпункту «в» пункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України полягало у тому, що позивач не надав до перевірки документів на підтвердження різниці в сумі 114709,00 грн між сумою - 267990,00 грн, задекларованою у 2012 року у складі інших витрат як сплата податків і зборів (орендної плати за землю), та фактично визначеною за договором оренди землі сумою орендної плати - 153281,28 грн.

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 01.11.2007 ТОВ «Київська інвестиційна компанія» придбала та згідно з актами прийому-передачі від 04.12.2007 прийняла нерухоме майно за адресою м. Львів, вул. Жасминова 5, а саме: цех ТНВ літ М-2 вартістю 141250,00 грн; склад ПММ літ Е-1 вартістю 12500,00 грн; склад матеріальний з навісом літ Д-1 вартістю 253750,00 грн.; транспортний цех вартістю 627500, 00 грн. Загальна вартість придбаних та поставлених позивачем на баланс основних засобів становить 1035000,00 грн.

У грудні 2012 року цех ТНВ, склад ПММ, склад матеріальний з навісом позивач зніс. Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради, «БТІ та ЕО» скасувало реєстрацію зазначених об`єктів нерухомості в державному реєстрі прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційними довідками від 19.12.2012 та від 22.12.2012. Балансова вартість знесених об`єктів нерухомості на момент знесення становила 415216,45 грн.

З моменту придбання вказаних об`єктів позивач не здійснював господарської діяльності з використанням цих об`єктів, придбане та поставлене на баланс нерухоме майно не використовував, амортизацію не нараховував.

Згідно з оборотно - сальдовою відомістю по рах. 103 на суму списаних основних засобів - 415216,45 грн позивач зменшив балансову вартість основних засобів та здійснив в бухгалтерському обліку проводку - Дт рах. 976 «Списання необоротних активів» Кт 103.

Відповідно до підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПКУ) визначено, що доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 ПКУ доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.2 статті 135 ПКУ доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 135.5.15 пункту 135.5 статті 135 ПКУ інші доходи включають інші доходи платника податку за звітний податковий період, ніж визначені у підпунктах 135.5.1 - 135.5.14 ПКУ.

Відповідно до підпункту 146.16 статті 146 Податкового кодексу України у разі ліквідації основних засобів за рішенням платника податку або в разі якщо з незалежних від платника податку обставин основні засоби (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних засобів внаслідок загрози чи неминучості їх заміни, руйнування або ліквідації, платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об`єкта основних засобів.

Суд апеляційної інстанції установив, що позивач не відносив до складу витрат витрати на придбання нерухомого майна та не проводив його амортизацію.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для збільшення інших доходів на суму балансової вартості основних засобів, які були ліквідовані за рішенням платника податків.

Висновок суду апеляційної інстанції про помилкове застосування судом першої інстанції положень пункту 189.9 статті 189 ПКУ є правильним, оскільки стаття 189 цього Кодексу визначає особливості визначення бази оподаткування податком на додану вартість у разі постачання товарів/послуг в окремих випадках, і не регулює питання оподаткування операцій податком на прибуток підприємств.

При цьому суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що віднесення за положеннями 189.9 статті 189 ПКУ для цілей оподаткування ліквідації основних виробничих або невиробничих засобів за самостійним рішенням платника податку до операцій з постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів передбачено з метою оподаткування таких операцій податком на додану вартість, що зумовлено тим, що у відповідності до вимог пункту 198.3 ПКУ при придбанні основних засобів платник податків має право на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаних основних засобів. Проте позивач не був платником податку на додану вартість у спірному періоді.

Натомість відповідно до підпункту 139.1.5 пункту 139.1 статті 139 ПКУ не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів, які підлягають амортизації.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до установлених обставин та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність з боку позивача порушень вимог підпункту 135.5.15 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, що б полягало у заниженні інших доходів, що включаються до доходів, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПКУ визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з підпунктом «в» підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138 ПКУ до складу інших витрат включаються інші операційні витрати, що включають, зокрема: інші витрати операційної діяльності, пов`язані з господарською діяльністю, у тому числі, але не виключно суми нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених цим Кодексом), єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також інших обов`язкових платежів, встановлених законодавчими актами, за винятком податків та зборів, передбачених підпунктами 139.1.6 і 139.1.10 статті 139 цього Кодексу, та пені, штрафів, неустойки, передбачених підпунктом 139.1.11 статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.11 статті 138 ПК України до складу витрат включаються, зокрема, суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах у зв`язку з допущенням помилок та виявлені у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов`язання. Зазначені в цьому пункті витрати, здійснені в минулі звітні роки, відображаються у складі інших витрат, а ті, які здійснені у звітному податковому році, - у складі витрат відповідної групи (собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат тощо).

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «Київська інвестиційна компанія» (орендар) та Львівська міська рада (орендодавець) уклали договір від 01.08.2011 за №Л-1419 оренди земельної ділянки площею 1,0379 га для будівництва та обслуговування житлового комплексу за адресою: м. Львів, вул. Жасминова, 5. У договорі розмір орендної плати визначено в сумі 383203,06 грн на рік.

Окрім того, умовами договору передбачено, що з урахуванням ухвал Львівської міської ради від 16.12.2010 № 37 та від 31.03.2011 № 369 зменшено розмір орендної плати на 60% від суми орендної плати, тобто з 383203,06 грн до 153281,28 грн.

Суд апеляційної інстанції установив, що позивач задекларував у декларації з податку на прибуток за 2012 рік суму витрат, пов`язаних зі сплатою орендної плати за землю в сумі 267990,00 грн, до яких, окрім визначеного розміру оренди земельної ділянки за 2012 рік в сумі 153281,28 грн, включив також сплачену за фактичне землекористування земельною ділянкою за період з 31.03.2011 до 31.08.2011 згідно з договором від 01.08.2011 №8030 плату в сумі 51093,74 грн, сплачену орендну плату за землю в сумі 63867,20 грн за період від 01.08.2011 по 31.12.2011 згідно з договором від 01.08.2011 № 8030. Сплата зазначених платежів підтверджується платіжними дорученнями та не заперечуються контролюючим органом. Позивач надав усі необхідні первинні документи (договори, платіжні доручення) на підтвердження сплати в 2011 році орендної плати за землю на загальну суму 114709,00 грн.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неправомірне виключення контролюючим органом з витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, за 2012 рік, сплачену позивачем у 2011 році орендну плату в загальній сумі 114709,00 грн, та неправомірне збільшення у зв`язку з цим грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах у зв`язку з допущенням помилок та виявлені у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов`язання пункт 138.11 статті 138 ПК України дозволяє відобразити у складі інших витрат у звітному податкову періоді. Тому, доводи контролюючого органу про звищення таких витрат є безпідставними.

Суд касаційної інстанції, з огляду на положення статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права і не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів на іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до встановлених цими судами на підставі безпосередньо досліджених та оцінених ними доказів обставин і не має права досліджувати та додатково перевіряти докази, надавати їм власну оцінку тощо.

Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного їх застосування. Доводи відповідач, наведені в касаційній скарзі, є такими, що не спростовують правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права до встановлених на підставі безпосередньо досліджених та оцінених судами доказів обставин.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 351, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду