Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.01.2018 року у справі №826/20320/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 грудня 2020 року

Київ

справа №826/20320/16

адміністративне провадження №К/9901/3611/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Дашутіна І. В., Усенко Є. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу № 826/20320/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, правонаступником якої є Головне управління ДПС у м.

Києві, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року (головуючий суддя - Мєзенцев Є. І., судді: Бєлова Л. В., Літвіна Н. М. ),

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, правонаступником якої є Головне управління ДПС у м.

Києві (далі за текстом - відповідач, ДПІ), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10 жовтня 2016 року № 7409-13.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що зміни, внесені Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 року № 909-VIII (далі-Закон № 909-VIII) до об'єкта оподаткування транспортним податком, порушують принцип стабільності, визначений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України). На переконання позивача, міська рада повинна була встановити транспортний податок відповідним рішенням та оприлюднити його до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування такого податку.

Разом з тим, рішення Київської міської ради № 103/103 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку" в частині встановлення транспортного податку було прийняте лише 11 лютого 2016 року (далі - рішення від 11 лютого 2016 року №103/103). Також позивач наголошував на тому, що відповідач пропустив строки надіслання (вручення) спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки згідно з вимогами підпункту
267.6.2 пункту 267.2 статті 267 ПК України воно мало б бути надіслане та вручене до 1 липня 2016 року. Водночас, 15 листопада 2016 року останнє повернулось на адресу контролюючого органу за закінченням встановленого строку зберігання, а 23 листопада 2016 року позивач отримав копію податкового повідомлення-рішення від 10 жовтня 2016 року № 7409-13.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 4 грудня 2017 року апеляційну скаргу ДПІ задовольнив. Постанову Окружного адміністративного суду м.

Києва від 26 червня 2017 року скасував та відмовив в задоволенні адміністративного позову.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 (тимчасова посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 /НОМЕР_2, видана 17 квітня 2012 року ВГІРФО Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві) є власником легкового автомобіля марки TOYOTA, модель LAND CRUIZER 200, легковий універсал-В, з об'ємом двигуна 4461 куб. см, 2016 року випуску, дата реєстрації - 9 червня 2016 року, реєстраційний номер НОМЕР_3.

10 жовтня 2016 року відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 7409-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку у розмірі 14583,33 грн.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції вказав, що ~law32~ та прийнятим на його виконання рішенням від 11 лютого 2016 року №103/103 було лише конкретизовано один із критеріїв визначення об'єкта оподаткування, тому у відповідача у 2016 році були правові підстави для застосування наведених нормативно-правових актів. Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів легкового автомобіля, що перебуває у власності позивача, його вартість становить 1532950 грн, що перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня податкового (звітного) періоду. Разом з тим, всупереч приписів пункту 267.6.7 пункту 267.6 статті 267 ПК України спірне податкове повідомлення-рішення не було надіслано (вручено) позивачу до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). За позицією суду першої інстанції, такі обставини є самостійною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог та скасування спірного рішення контролюючого органу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд вказав, що наявність процедурного порушення з боку контролюючого органу в частині строку прийняття та вручення платнику податків податкового повідомлення-рішення не може бути самостійною та достатньою підставою для його скасування за умови існування правових підстав для прийняття такого рішення. Суд апеляційної інстанції зазначив, що податковий період як обов'язковий елемент податку, визначений у підпункті 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 ПК України, не означає, що платник транспортного податку повинен мати об'єкт оподаткування впродовж всього цього періоду. Для виникнення податкового обов'язку достатньо, щоб цей юридичний факт мав місце у календарному році, за який контролюючий орган уповноважений визначити податкове зобов'язання. Решта висновків суду першої інстанції щодо наявності у податкового органу правових підстав для нарахування позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку у 2016 році була підтримана апеляційним судом.

Не погодившись з постановою апеляційного суду, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2017 року.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує, що апеляційним судом було порушено норми матеріального права, а саме: неправильно застосовано підпункт
267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України. Указана правова норма встановлює імперативний припис щодо надсилання податкового повідомлення-рішення саме до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Контролюючим органом було порушено не тільки строк вручення податкового повідомлення-рішення, але і строк його прийняття. Враховуючи приписи статті 19 Конституції України, будь-які відхилення від законодавчо встановленого алгоритму дій тягнуть за собою скасування рішення суб'єкта владних повноважень.

Верховний Суд ухвалою від 22 січня 2018 року відкрив провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, проте, 10 січня 2019 року до суду надійшло клопотання про заміну відповідача у справі - Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на правонаступника - Головне управління ДФС у м. Києві.

18 червня 2020 року від Головного управління ДФС у м. Києві повторно надійшло клопотання про заміну сторони правонаступником. У вказаному клопотанні заявник зазначає, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року №296 "Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби" Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м.

Києві була реорганізована шляхом приєднання до Головного управління ДФС у м.

Києві. В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" Головне управління ДФС у м. Києві реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві. У зв'язку з наведеним просить замінити Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві.

Розглянувши клопотання про заміну відповідача у справі, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав, передбачених статтею 52 КАС України для заміни сторони у справі, у зв'язку з чим слід замінити відповідача Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві її правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві, для якого усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" ця касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (до 8 лютого 2020 року).

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України (тут і далі - в редакції, чинній до 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким введено новий податок - транспортний податок.

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Повноваження міських рад щодо податків та зборів визначені статтею 12 ПК України. Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 цієї статті рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами статтею 12 ПК України, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм статтею 12 ПК України із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (підпункт 12.3.5 пункту
12.3 статті 12 ПК України).

24 грудня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", який набрав чинності 1 січня 2016 року, яким внесено зміни до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, згідно з якими об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком судів, що ~law37~ не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, а конкретизовано критерії визначення об'єкта оподаткування.

Станом на 1 січня 2016 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378 грн (стаття 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік").

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що об'єктом оподаткування у 2016 році є легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1033500 грн та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно). При цьому, законодавець на 2016 рік не передбачив залежності нарахування транспортного податку від факту прийняття відповідною радою рішення про встановлення місцевих податків.

Доводів в частині наявності у контролюючого органу правових підстав для нарахування позивачу транспортного податку у 2016 році на належний йому автомобіль марки TOYOTA, модель LAND CRUIZER 200, легковий універсал-В, з об'ємом двигуна 4461 куб. см., 2016 року випуску, касаційна скарга не містить.

Під час вирішення справи в судах попередніх інстанцій позивач також не заперечував і правильності застосованого у спірному випадку розрахунку середньоринкової вартості належного йому автомобіля.

Щодо доводів касаційної скарги про прийняття та направлення спірного податкового повідомлення-рішення після 1 липня 2016 року, що, на думку позивача, є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування такого рішення суб'єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган згідно з податковим та іншим законодавством є особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України (пункт
54.5 статті 54 ПК України).

З аналізу наведеного слідує, що контролюючий орган дійсно зобов'язаний нарахувати платнику податків податкове зобов'язання з транспортного податку за відповідний рік та надіслати (вручити) таке податкове повідомлення-рішення до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Невиконання контролюючим органом такого обов'язку звільняє платника податків від відповідальності за, зокрема, своєчасність нарахування суми податкового зобов'язання, проте не звільняє від обов'язку сплати такого податку за наявності відповідних правових підстав.

Верховний Суд у постановах від 3 жовтня 2019 року (справи № 810/2777/16, № 802/2529/17-а) вказав, що пропуск податковим органом, встановленого підпунктом
267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України строку надсилання податкового повідомлення-рішення (до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року)), не є тим порушенням, яке спростовує правильність здійсненого податковим органом нарахування, та не може бути самостійною підставою для скасування оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Апеляційний суд правильно вказав на помилковість висновків суду першої інстанції в цій частині як підстави для задоволення позову.

Інших аргументів в обґрунтування вимог про скасування постанови апеляційного суду касаційна скарга не містить.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих сторонами та зібраних судами на підставі статті 9 КАС України.

Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною 1 статті 341 КАС України.

Відповідно до частин 1 -3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення у цій справі відповідає, а доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки суду є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року у справі № 826/20320/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

СуддіМ. М. Гімон І. В. Дашутін Є. А. Усенко