Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 620/18380/23

адміністративне провадження № К/990/36313/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 620/18380/23,

за позовом ОСОБА_1 до Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дзундза Юрій Романович,

на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року, ухвалене в складі головуючої судді Соломко І.І.,

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2025 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Собківа Я.М., суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. 14.12.2023 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки [(Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач)] , в якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 07.08.2021 по 13.11.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»;

1.2. зобов`язати В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 07.08.2021 по 13.11.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що при звільненні відповідачем не проведено виплату індексацію грошового забезпечення, а остаточний розрахунок здійснено лише 14.11.2023 з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, тому, посилаючись на приписи статей 116 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) вважає, що на його користь підлягає виплата середнього грошового забезпечення за період з 07.08.2021 по 13.11.2023.

Установлені судами фактичні обставини справи

3. 06.08.2021 ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини, що підтверджується витягом з наказу В/ч НОМЕР_2 № 196 о/с, (на сьогодні В/ч НОМЕР_1 ).

4. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.11.2023 у справі № 620/2954/22 зобов`язано Державний науково-дослідний інститут випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, із застосуванням січня місяця 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); зобов`язано Державний науково-дослідний інститут випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 06.08.2021, з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

5. 14.11.2023, на виконання вказаного рішення суду, на картковий рахунок позивача зараховано суму в розмірі 83401,63 грн (а.с.15).

6. Вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено остаточний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

7. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.05.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 . Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 25000 грн, сума без виключення сум відрахування на податки. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

7.1. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (14.11.2023), до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». А відтак, за висновками судів попередніх інстанцій, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (звільнення зі служби 06.08.2021), проте не більш як за шість місяців, що становить 185 календарних днів (з 06.08.2021 по 06.02.2022).

7.2. Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, суди попередніх інстанцій установили, що розмір середньоденного заробітку позивача, розрахований виходячи з виплати за два місяці перед звільненням зі служби (червень - липень 2021 року), становить 955,48 грн [29142,12+29142,12=58284,24 грн/61].

7.3. Таким чином, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за вказаний період становить 176763,80 грн (955,48 грн - середньоденний заробіток позивача х 185 днів).

7.4. З урахуванням, зокрема висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц щодо принципів розумності, справедливості та пропорційності, співмірності ймовірних втрат позивача із-за неповного розрахунку при звільненні, суди виснували, що обґрунтованим є зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок пропорційно виплаченим із затримкою коштів, зважаючи, що затримка у виплаті спірної грошової компенсації становить 176763,80 грн (185 днів х 955,48 грн), а сума індексації - 83401,63 грн, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку у відсотковому співвідношенні складає 47,18% (83401,63/176763,80 х 100%), суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що сума, що підлягає відшкодуванню становить 83397,16 грн (955,48 грн х 185 днів х 47,18%).

7.5. Поряд із цим суди попередніх інстанцій зауважили, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням наведених показників та враховуючи введення воєнного стану в Україні, якій триває і на тепер, вважали за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 25000 грн, що буде достатньою компенсацію майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільнені, та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

8. До Верховного Суду (далі - Суд) надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дзундза Ю.Р., на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2025, у якій скаржник просить скасувати вказані рішення, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

8.1. Підставою перегляду оскаржуваних судових рішення скаржник указує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та зазначає, що судом першої та апеляційної інстанції застосовано норми статті 117 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від 10.04.2024 у справі № 360/380/23, від 30.04.2025 у справі № 520/22859/23, від 30.11.2023 у справі № 440/5543/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23, від 25.04.2024 у справі № 440/8467/23, від 30.04.2024 у справі № 560/6962/23 та від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23.

8.2. Мотиви скаржника загалом зводяться до того, що з урахуванням сталої позиції Верховного Суду, спірний період потрібно умовно поділити на дві частини: до 19.07.2022 (дати набрання чинності Законом № 2352-IX), у межах якого строк виплати не обмежується, проте при визначенні розміру суми середнього заробітку, належного до стягнення за необхідності, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити її розмір; а також після 19.07.2022, у межах якого середній заробіток стягується не більш як за шість місяців, проте без застосування принципу співмірності.

9. Суд ухвалою від 22.09.2025 відкрив касаційне провадження № К/990/36313/25 за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Дзундза Ю.Р., на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2025.

10. Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про відкриття касаційного провадження від 22.09.2025) доставлена в Електронний кабінет ОСОБА_1 , Дзундзи Ю.Р. та В/ч НОМЕР_3 23.09.2025 о 23:00 та 23:02, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.

11. Правом подати відзив на касаційну скаргу відповідач не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.

12. Ухвалою Суду від 12.11.2025 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог статей 340 та 345 КАС України.

Позиція Верховного Суду, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

13. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

14. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

15. Згідно із частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

16. Частиною четвертою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

17. Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 2232-XII (у цій же редакції) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

18. Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

19. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

20. Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у цій же редакції) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

21. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

22. Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

23. За змістом наведених положень, законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми. Невиконання цього обов`язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

24. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Касаційне провадження у цій справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме, з метою перевірки аргументів скаржника щодо застосування судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норми статті 117 КЗпП України без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цієї правової норми у подібних правовідносинах.

26. Зважаючи на висновки судів попередніх інстанцій та наведені у касаційній скарзі доводи й вимоги, ключове питання, яке має вирішити суд касаційної інстанції в цьому спорі, стосується застосування статті 117 КЗпП України у редакції до 19.07.2022 та у редакції Закону № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, в аспекті визначення розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

27. Отже, аналізуючи положення вказаних правових норм, колегія суддів зазначає, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX (з 19.07.2022) положення статті 117 КЗпП України (в попередній редакції) втратили чинність, внаслідок чого змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію цієї статті.

28. Тобто, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.

29. При цьому, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 3248-IV та були припинені на момент чинності дії цієї статті в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції), а у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми цієї статті (у новій редакції Закону № 2352-IX).

30. Тобто, спірний період щодо стягнення середнього заробітку у цій справі та застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України умовно варто поділити на дві частини: до 19.07.2022 (до набрання чинності Закону № 2352-IX) та після запроваджених до неї змін, що діють з 19.07.2022 .

31. Такий підхід узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.04.2024 у справі № 360/380/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22.

32. У цій справі спірним періодом є 07.08.2021 - 13.11.2023.

33. Датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 06.08.2021 року - дата звільнення позивача.

34. За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України, у редакції на момент їх виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

35. Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

36. Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 07.08.2021 по 13.11.2023, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

37. Період з 07.08.2021 до 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

38. Проте, період з 19.07.2022 до 13.11.2023 (до дати фактичного розрахунку з позивачем) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

39. Проте сума, яку постановили стягнути суди попередніх інстанцій, визначена без урахування наведеного, у зв`язку з чим висновки судів попередніх інстанцій щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є помилковими.

40. Таким чином, у межах цієї справи належить враховувати положення статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

41. Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями.

42. Щодо визначення розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні в аспекті застосування статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, варто зауважити, що після подання касаційної скарги в цій справі, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

43. Верховний Суд неодноразово роз`яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.

44. Вказаний висновок, від якого відступила Велика Палата, містився зокрема й у постановах касаційного суду, наведених скаржником на обґрунтування наявності передбаченої пунктом 1 частини четвертої КАС України підстави касаційного оскарження.

45. За правилами частини третьої статті 341 КАС України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

46. Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

47. Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

48. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

49. При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

50. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

51. Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

52. Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

53. Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

54. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

55. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

56. За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

57. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

58. Велика Палата повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

59. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

60. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

61. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою Верховного Суду постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

62. Зокрема, у пунктах 58- 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

63. Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

64. Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

65. Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

66. Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

67. У межах цієї справи належить враховувати положення статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022 щодо періоду з 07.08.2021 по 18.07.2022 без обмеження строком виплати у шість місяців та чинну редакцією статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 по 13.11.2023, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

68. Водночас здійснені судами обох попередніх інстанцій обчислення середнього заробітку позивача не відповідають згаданим висновкам Верховного Суду.

69. Зокрема, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що до спірних правовідносин за весь спірний період з 07.08.2021 по 13.11.2023 підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями та визначив розмір середнього заробітку за період, який охоплює лише шість місяців. Проте суди попередніх інстанцій не визначили та не обрахували середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення позивача (06.08.2021) по 19.07.2022.

70. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування статті 117 КЗпП України в аспекті визначення періоду та розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні не відповідає висновкам Верховного Суду з питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.

71. Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції (за весь спірний період до 19.02.2022 та за шість місяців щодо періоду після 19.07.2022) підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

72. Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

73. У постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а Верховний Суд наголошував, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи під час розгляду адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого статтею 2 та частиною четвертою статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд уживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

74. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

75. Оскільки суди попередніх інстанцій не вжили усіх визначених законом заходів та не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд уважає їх висновки передчасними.

76. За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

77. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

78. З огляду на положення частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

79. Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, надати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Дзундза Юрій Романович, задовольнити.

2. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2025 року скасувати, а справу № 620/18380/23 направити на новий судовий розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько М.В. Білак В.М. Соколов