Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 520/29083/24

адміністративне провадження № К/990/26406/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Рибачука А.І.

суддів: Коваленко Н.В., Єзерова А.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 520/29083/24

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (далі - ТУ ДБР) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2025, ухвалене суддею Шляховою О.М.

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025, ухвалену судом у складі колегії суддів: головуючого судді - П`янової Я.В., суддів: Присяжнюк О.В., Русанової В.Б.

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. 18.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправними відмови ТУ ДБР від 25.04.2024 №У-1891/п-24/15-06-1968/24 та від 06.09.2024 №У-4496/п-24/15-06-4095/24 щодо видачі йому направлення для проходження медико-соціальної експертної комісії для встановлення ступеня втрати працездатності у відсотках;

- зобов`язати ТУ ДБР видати йому направлення для проходження медико-соціальної експертної комісії для встановлення ступеня втрати працездатності у відсотках;

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань встановлення одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності особи рядового і начальницького складу ТУ ДБР від 16.08.2024 щодо відмови йому у виплаті одноразової грошової допомоги в разі втрати працездатності (далі - рішення Комісії від 16.08.2024) згідно із частиною другою статті 19 Закону України від 12.11.2015 № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань», пунктом 4 частини першої статті 97 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» та Інструкцією про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови її виплати, затвердженою наказом Державного бюро розслідувань від 24.12.2020 № 867 зі змінами;

- зобов`язати ТУ ДБР нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу в разі втрати працездатності.

2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що встановлення йому II групи інвалідності у зв`язку з захворюванням, яке пов`язане з проходженням служби у ДБР, є підставою для виплати одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України «Про національну поліцію», а тому вважає, що відповідач протиправно відмовив йому у видачі направлення для проходження медико-соціальної експертної комісії для встановлення ступеня втрати працездатності у відсотках та прийняв рішення Комісії від 16.08.2024.

3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

4. 18.06.2025 ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Верховний Суд ухвалою від 08.07.2025 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

6. 21.07.2025 від ТУ ДБР надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом ТУ ДБР від 15.03.2021 №18-о/дск ОСОБА_1 прийнято на службу до ДБР на посаду начальницького складу оперативного підрозділу ТУ ДБР з подальшим укладанням контракту з 16.03.2021 та присвоєно спеціальне звання капітана ДБР.

05.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з рапортом про надання йому направлення на військово-лікарську комісію (далі - ВЛК) та медико-соціальну експертну комісію (далі - МСЕК) для встановлення ступеня втрати працездатності.

12.02.2024 ТУ ДБР надало позивачу направлення на медичний огляд для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи.

Зі змісту свідоцтва про хворобу позивача, виданого медичною (військово-лікарською) комісією (далі - ВЛК) Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» від 25.03.2024 № 17 видно, що за результатами лікарської та військово-лікарської експертизи ВЛК прийняло такі постанови:

про причинний зв`язок захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва) із формулюванням «Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням служби в ДБР»;

про придатність до військової служби із формулюванням «Непридатний до служби в ДБР».

Наказом директора ДБР від 03.04.2024 № 27-о/дск позивача звільнено зі служби в ДБР у запас за станом здоров`я з достроковим припиненням (розірванням) контракту з 04.04.2024.

Згідно із довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 327185 від 03.04.2024 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, причиною якої є захворювання пов`язане з проходженням служби в ДБР.

30.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із втратою працездатності.

16.08.2024 Комісією ТУ ДБР, за результатом розгляду заяви позивача від 30.05.2024, прийнято рішення про відмову у виплаті йому одноразової грошової допомоги в разі втрати працездатності, що оформлено протоколом № 4, з підстав, що перебіг хвороби позивача, яка призвела до встановлення інвалідності, почався до початку служби в ДБР, а також у зв`язку із тим, що позивачем не надано до цієї заяви повного пакету документів, оскільки відсутня довідка МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт проходження позивачем служби в ДБР не має правового значення та не створює у відповідача обов`язку з призначення і виплати одноразової грошової допомоги, оскільки висновком МСЕК встановлено, що перебіг хвороби у позивача почався у 2018 році, до початку проходження служби у ТУ ДБР у 2021 році.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

9. Касаційна скарга позивача обґрунтована посиланням на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень пункту 7 частини першої Розділу IV Порядку проведення медичної (лікарської) експертизи кандидатам на службу та особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, у тому числі особам, звільненим зі служби в Державному бюро розслідувань, у закладах охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань та Міністерства внутрішніх справ України від 25.04.2023 № 225/323, положень Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про державне бюро розслідувань» щодо визначення належного органу, до компетенції якого входить призначення та виплата одноразової грошової допомоги особі, звільненій зі служби в ДБР та якій встановлено групу інвалідності з причини захворювання, пов`язаного з проходженням служби в ДБР.

10. У відзиві на касаційну скаргу ТУ ДБР вказує на її необґрунтованість, у зв`язку з чим просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів виходить із такого.

12. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (стаття 1 Основного Закону України).

13. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

14. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

15. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша); це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина друга); пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя).

16. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

17. За приписами частин першої та другої статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» до працівників ДБР належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із ДБР. Служба в ДБР є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в ДБР зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

18. За правилами частини шостої статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

19. Приписами частин першої та другої статті 19 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» закріплено, що держава забезпечує соціальний захист працівників ДБР відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Особи рядового і начальницького складу ДБР користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

20. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги урегульовано розділом ІХ Закону України «Про Національну поліцію».

21. Так, згідно із пунктом 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - ОГД) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

22. Аналіз змісту положень пункту 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» свідчить про те, що держава гарантує поліцейському, який визнаний особою з інвалідністю (за певних умов), одноразову грошову допомогу, яка відповідно до абзацу першого частини першої статті 97 Закону № 580-VIII є соціальною виплатою. Отримання одноразової грошової допомоги законодавець зумовлює неможливістю подальшого виконання поліцейським своїх обов`язків за станом здоров`я саме як особи, яка перебуває на службі в Національній поліції України.

23. Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 99 Закону України «Про Національну поліцію» розміри ОГД поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених, зокрема, у пункті 4, інвалідності II групи - 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

24. Визначення інвалідності та ступеня втрати працездатності без визначення інвалідності поліцейським здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до закону та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 100 Закону України «Про Національну поліцію»).

25. При цьому, згідно із частиною шостою статті 100 Закону України «Про Національну поліцію» особи, які мають право на отримання ОГД, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права.

26. З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97-101 Закону України «Про Національну поліцію», наказом директора Державного бюро розслідувань від 23.08.2023 № 427 затверджено Інструкцію про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності особи рядового і начальницького складу ДБР, порядок та умови її виплати (далі - Інструкція № 427).

27. Підпунктом 4 пункту 3 розділу I Інструкції № 427 встановлено, що ОГД у разі загибелі (смерті) чи визначення втрати працездатності особи рядового і начальницького складу ДБР є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які мають право на її отримання відповідно до положень статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» та частини другої статті 19 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», а саме у разі визначення особі рядового і начальницького складу ДБР інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних із проходженням нею служби в системі ДБР, протягом шести місяців після її звільнення з системи ДБР внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

28. Розділом II Інструкції № 427 визначено, що днем виникнення права на отримання ОГД у разі встановлення особі рядового і начальницького складу ДБР інвалідності - дата, з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати, з якої встановлено інвалідність, - дата видачі довідки до акта огляду медико- соціальної експертної комісії (підпункт 2 пункту 1 Розділу II Інструкції №427).

29. ОГД призначається та виплачується у випадках, зазначених у пункті 3 розділу І цієї Інструкції, в розмірах, передбачених статтею 99 Закону України «Про Національну поліцію», з урахуванням особливостей, визначених розділами IV-VI цієї Інструкції, особам, які мають право на її отримання.

30. Розділом V Інструкції №427 передбачено, що Комісія ДБР, яка утворюється в центральному апараті або територіальному управлінні ДБР і діє на підставі положення, затвердженого наказом Директора ДБР (або особи, яка виконує його повноваження) або наказом директора територіального управління ДБР (або особи, яка виконує його обов`язки), розглядає питання призначення особі рядового і начальницького складу ДБР ОГД в разі загибелі (смерті) чи визначення втрати працездатності.

31. Формування пакета документів для призначення та виплати ОГД в разі визначення втрати працездатності особи рядового і начальницького складу ДБР здійснює секретар Комісії, який є головою (представником) служби охорони праці або працівником ДБР, визначеним відповідальним за охорону праці (далі - секретар Комісії), у взаємодії з кадровим підрозділом, фінансовим підрозділом, підрозділом правового забезпечення або працівником ДБР, визначеним відповідальним за правове забезпечення, а також фахівцями ВЛК.

32. Комісія (спеціальна комісія) з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку визначає обставини настання події та відповідає за правильність кваліфікації нещасних випадків, які призвели до втрати працездатності, згідно із законодавством України.

33. ВЛК відповідають за перевірку матеріалів на відповідність діагнозу, за яким установлено втрату працездатності, переліку хвороб, отриманих під час проходження служби, згідно із законодавством України.

34. Кадрові підрозділи відповідають за достовірність інформації про періоди служби згідно з даними, зазначеними в особовій справі.

35. Комісія відповідальна за правильність визначення випадків та оформлення документів для виплати грошової допомоги згідно із законодавством України.

36. Фінансові підрозділи відповідають за правильність обчислення та перерахування до установ банку ОГД в разі загибелі (смерті) чи визначення втрати працездатності особи рядового і начальницького складу ДБР згідно з реквізитами, зазначеними в заяві (рапорті) особою, яка має право на цю виплату відповідно до законодавства України.

37. Працівники центрального апарату або територіальних управлінь ДБР у межах своїх повноважень повинні сприяти особам, які мають право на призначення і отримання ОГД в разі загибелі (смерті) чи визначення втрати працездатності особи рядового і начальницького складу ДБР відповідно до законодавства України, в отриманні та оформленні ними документів, необхідних для своєчасного ухвалення рішення про призначення і виплату зазначеної допомоги.

38. Заява (рапорт) про виплату ОГД в разі втрати працездатності особою рядового і начальницького складу ДБР подається Директору ДБР, директору територіального управління ДБР (або особам, які виконують їх повноваження) за останнім місцем проходження служби особою рядового і начальницького складу ДБР або за останнім місцем проходження особою рядового і начальницького складу ДБР служби перед відрядженням до інших органів.

39. Аналіз наведених норм права щодо порядку реалізації особою права на отримання одноразової грошової допомоги в разі визначення втрати працездатності особи, яка проходить службу в ДБР свідчить про те, що таке право виникає виключно за обов`язкової одночасної наявності щонайменше трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):

1) причиною інвалідності є захворювання, поранення (контузія, травма або каліцтво), пов`язані з проходженням служби в ДБР;

2) інвалідність повинна бути встановлена до моменту звільнення або не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи зі служби в ДБР;

3) причина звільнення такої особи повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в ДБР.

40. При цьому пунктом 5 розділу V Інструкції № 427 визначено, що для виплати ОГД у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності особа рядового і начальницького складу ДБР подає:

заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності;

довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках);

довідку органу, установи, організації, підрозділу, яким попередньо було здійснено виплату ОГД у разі часткової втрати працездатності із зазначенням підстави та дати її призначення, розміру виплати (у разі отримання такої виплати);

копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією;

копію рішення відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання. При цьому у випадку визнання особи рядового чи начальницького складу ДБР не придатною до служби в ДБР надається копія Свідоцтва про хворобу, яке складається за формою, наведеною у додатку 14 до Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2017 № 285. В інших випадках надається копія рішення відповідної ВЛК, яке оформлюється Довідкою (форма наведена у додатку 13 до Положення) або Постановою (форма наведена у додатку 18 до Положення);

копію акта (актів) розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) особи рядового і начальницького складу ДБР за встановленою формою, зокрема про те, що цей випадок не пов`язаний з учиненням нею кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;

копію посвідчення інваліда війни (за наявності);

копії сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я, по батькові та місце реєстрації;

копію документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку в паспорті).

41. Таким чином цей перелік документів передбачений одночасно для двох різних випадків:

1) у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності;

2) у разі встановлення інвалідності.

42. Тобто зі змісту вказаних норм убачається, що в осіб, яким встановлено певну групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в ДБР відсутній обов`язок надання відповідачу довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках), оскільки відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 99 Закону України «Про Національну поліцію» розмір ОГД визначається відповідно до встановленої групи інвалідності.

43. При цьому, питання встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, що мало наслідком встановлення особі певної групи інвалідності належить до компетенції відповідної ВЛК і відображається в її рішенні, яке разом з іншим документами подається зацікавленою особою для виплати їй одноразової грошової допомоги.

44. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що інвалідність позивачу встановлено внаслідок захворювання, перебіг якого розпочався ще під час його служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України. Однак такі висновки є помилковими, оскільки сам по собі факт початку перебігу захворювання немає правового значення у правовідносинах, пов`язаних із отриманням одноразової грошової допомоги. Правовим фактом, із яким закон пов`язує виникнення такого права, є саме встановлення особі певної групи інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби.

45. З огляду на такі висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що в силу приписів статті 6 Конституції України та статті 2 КАС України адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Суд не втручається та не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією та законами України, оскільки це не відповідає ані принципу розподілу влади в державі, ані завданню та основним засадам адміністративного судочинства.

46. Враховуючи зазначене, Верховний Суд констатує, що визначення причинного зв`язку між захворюванням та проходженням служби в ДБР є дискреційним повноваженням відповідної військово-лікарської комісії (ВЛК). Відтак, суди не мали правових підстав перебирати на себе функції цього органу, а могли дійти певних висновків лише на підставі дослідження належних і допустимих доказів.

47. Разом із тим, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, зокрема, свідоцтву про хворобу від 25.03.2024 № 17, довідці до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 327185 від 03.04.2024 та наказу директора ДБР від 03.04.2024 № 27-о/дск про звільнення позивача зі служби у контексті встановлення трьох обов`язкових умов, з якими закон пов`язує право на отримання одноразової грошової допомоги, а саме:

1) причинного зв`язку інвалідності із проходженням служби в ДБР;

2) часу настання інвалідності;

3) причини звільнення зі служби.

48. З огляду на це, Суд наголошує, що суди попередніх інстанцій не обґрунтовано та передчасно дійшли висновку про відсутність підстав для зобов`язання ТУ ДБР здійснити виплату позивачу ОГД у зв`язку з встановленням йому інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в ДБР.

49. Без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалене у справі рішення не можна вважати законним та обґрунтованим.

50. При цьому, Верховний Суд як суд касаційної інстанції в силу вимог частини другої статті 341 КАС України не наділений повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

51. Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

52. Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

53. При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

54. Таким чином, для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

55. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що без установлення вищевказаних обставин на підставі належних та допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку та прийняли рішення, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості.

56. За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

57. Зважаючи на те, що допущені судами попередніх інстанцій порушення норм права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та не були ними досліджені, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові та встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам, аргументам учасників справи та постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025 у справі №520/29083/24 скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач А.І. Рибачук

Судді: А.А. Єзеров

Н.В. Коваленко