Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.06.2018 року у справі №754/6086/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2018 року

Київ

справа №754/6086/17

адміністративне провадження №К/9901/160/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білоуса О.В.,

суддів - Шарапи В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника відповідача інспектора роти № 9 батальйону № 4 Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Денисюка Василя Миколайовича - ОСОБА_2 на постанову Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Грегуль О.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року (головуючий суддя - Федотова І.В., судді - Ганечко О.М., Губська Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_3 до інспектора роти № 9 батальйону № 4 Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Денисюка Василя Миколайовича про визнання незаконною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора роти № 9 батальйону № 4 Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Денисюка Василя Миколайовича, в якому просив:

- визнати незаконною та скасувати постанову від 29 квітня 2017 року серії АР №416404 про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП);

- закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3

Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, адміністративний позов задоволено частково:

визнано протиправною та скасовано постанову від 29 квітня 2017 року серії АР №416404 про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем не надано належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, а тому притягнення його до відповідальності є необґрунтованим та протиправним.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржником зазначено, що висновки судів попередніх інстанцій є помилковими, оскільки відповідачем дотримано порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення та притягнення позивача до адміністративної відповідальності, що підтверджується наданим до суду відеозаписом, тому підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).

Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Підпунктом 8.4. «ґ» ПДР України визначено, що інформаційно-вказівні знаки запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила.

Відповідно до підпункту 5.16 пункту 33.5 «інформаційно-вказівні знаки» розділу 33 ПДР України - «Напрямки руху по смугам», дорожній знак 5.16 показує кількість смуг на перехресті і дозволені напрямки руху по кожній з них.

Згідно з частиною першою статті 122 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, що тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Згідно з статтею 31 Закону №580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону №580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:

1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;

2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 квітня 2017 року відповідачем, стосовно позивача, винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії АР №416404, якою його визнано винним за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень.

У постанові зазначено, що 29 квітня 2017 року о 11 год. 50 хв. у місті Києві, по вулиці В.Гетьмана 39, водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем «BMW 520» номерний знак НОМЕР_1, не виконав вимоги дорожнього знаку 5.16 «Рух прямо», а саме здійснив поворот праворуч, чим порушив чим порушив підпункт 5.16 пункту 33.5 розділу 33 ПДР України.

Суди першої та апеляційної інстанцій, досліджуючи відеозапис з нагрудного реєстратора інспектора патрульної поліції, встановили, що наданим відеозаписом не зафіксовано факт порушення позивачем вимог підпункту 5.16 ПДР України. Позивач заперечував вчинення ним порушення передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, при цьому вказаний відеозапис твердження позивача з цього приводу не спростовує. Враховуючи наведене та відсутність інших доказів вини позивача, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що правомірність прийняття оскаржуваної постанови відповідачем не доведена.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за порушення підпункту 5.16 ПДР України, у зв'язку із відсутністю належних доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові від 29 квітня 2017 року серії АР №416404.

Відповідно до статті 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин Верховний Суд погоджується висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3

За приписами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості перевіряти правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, інакше, аніж на підставі встановлених ними фактичних обставин справи. При цьому будь-яких обставин, які б свідчили про допущення судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, що дозволяли б суду вийти за межі доводів касаційної скарги та слугували обов'язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, Верховним Судом не встановлено.

Більшість доводів касаційної скарги, по суті, зведені до переоцінки доказів та встановлених по справі обставин, а тому, в силу вимог статті 341 КАС України, не можуть бути предметом дослідження суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника відповідача інспектора роти № 9 батальйону № 4 Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Денисюка Василя Миколайовича - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді В.М.Шарапа

Н.А.Данилевич