Історія справи

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2022 року

м. Київ

справа №140/3035/21

адміністративне провадження № К/9901/46695/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року (судді: Шинкар Т.І., Кухтей Р.В., Шевчук С.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Волинської області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області про стягнення суддівської винагороди,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

19 березня 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Господарського суду Волинської області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, просив стягнути з Господарського суду Волинської області недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 268 872,10 грн (з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів), головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що починаючи з 18 квітня 2020 року розмір виплати суддівської винагороди позивачу не відповідає розміру суддівської винагороди, встановленої нормами чинного законодавства України, за період квітень-серпень 2020 року позивачу не виплачена суддівська винагорода у відповідних розмірах.

Кошторисом видатків Господарського суду Волинської області, згідно з довідкою від 18 березня 2021 року №03-23/1724/21, по КЕКВ 2111 «Заробітна плата» кошти для виплати суддівської винагороди на 2020 рік були передбачені та профінансовані у повному обсязі, однак із запровадженням карантинних обмежень відповідно до Закону №294-ІХ в редакції Закону №553-ІХ, застосовано обмеження максимального розміру виплат суддівської винагороди на місяць в період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.

Позивач вказує, що норми статті 130 Конституції України, частини другої статті 4, частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) мають імперативний характер та чітко визначають те, що розмір суддівської винагороди визначається виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, а фінансова складова є невід`ємною частиною забезпечення належного судочинства.

Позивач покликається на висновки, викладені у рішенні Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року №4-р/2020, які полягають у тому, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, та звертають увагу, що до статті 135 Закону №1402-VIII не вносилося жодних змін щодо розміру суддівської винагороди шляхом прийняття закону про внесення змін саме до цього Закону №1402-VIII. Отже, положення Закону №553-ІХ про обмеження максимального розміру місячної суддівської винагороди є фактично зміною гарантій, передбачених спеціальним законом, та має негативний вплив на фінансове забезпечення судів і суддів, що є невід`ємною складовою як незалежності окремого судді, так і незалежності всієї судової влади.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Господарського суду Волинської області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 в обмеженому розмірі за квітень - серпень 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ, в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.

Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 268872,10 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону №1402-VIII, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ), який має іншу сферу регулювання. Суд першої інстанції вказав, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ) було неправомірним, оскільки розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, тому позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість). Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки Господарський суд Волинської області, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, тому позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача Господарського суду Волинської області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди в обмеженому розмірі за квітень-серпень 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування, передбаченого статтею 29 Закону №294-ІХ в редакції Закону №553-ІХ, належить задовольнити.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року скасовано рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року у справі №140/3035/21 та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Господарського суду Волинської області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області про стягнення суддівської винагороди відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної судової адміністрації України на користь Держави до спеціального фонду Державного бюджету України 4 033,10 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідно до рішення Ради суддів України №73 від 24 грудня 2020 року звернення суддею, який обіймає в суді посаду голови, до адміністративного суду з позовом про стягнення недоотриманої суддівської винагороди, відповідачем в якому визначено суд, в якому названа особа обіймає адміністративну посаду, та одночасне прийняття цією особою управлінських рішень стосовно наведеного предмету чи підписання процесуальних документів у такій справі (наприклад, відзив на позов, пояснення, апеляційна та касаційна скарга) є неприпустимим, а тому усунення приватного інтересу здійснюється таким чином: скликання загальних зборів суддів відповідного суду, на яких розкривається інформація про звернення до суду з відповідним позовом та вирішується питання про покладення певних повноважень на заступника голови суду або іншому судді (наприклад, судді, який має найбільший стаж роботи).

Із урахуванням установлених обставин у справі, а саме того, що позивач є головою суду та рекомендацій, викладених у рішенні Ради суддів України №73 від 24 грудня 2020 року, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про наявність конфлікту інтересів у цій справі, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі. Скаржник просить суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, зазначивши підставами касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі №160/12091/20, від 12 жовтня 2021 року у справі №160/12154/20, від 20 жовтня 2021 року у справі №508/4201/20, від 22 жовтня 2021 року у справі №200/6491/20-а.

Скаржник указує на те, що у наведених постановах Верховний Суд дійшов однозначного висновку про те, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», який з огляду, як на свою назву та і на сферу правового регулювання (означену у преамбулі) є законом про судоустрій у значенні статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, у період у який мовиться у позовній заяві (з квітня по серпень 2020 року) не вносились, тож законних підстав для обмеження її (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).

Також позивач не погоджується із судом апеляційної інстанції в частині тлумачення поняття «управлінське рішення» в розрізі рішення Ради суддів України №73 від 24 грудня 2020 року та долучених до адміністративного позову довідок, які суд апеляційної інстанції повважав управлінськими рішеннями.

Позиція інших учасників справи

Від Державної судової адміністрації України до суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просить залишити без задоволення касаційну скаргу відповідача, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 травня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

На підставі постанови Верховної Ради України від 10 червня 1992 року, наказом по арбітражному суду Волинської області від 26 червня 1992 року №26 прийнято ОСОБА_1 на посаду арбітра арбітражного суду Волинської області з 26 червня 1992 року (а.с.24 зворот).

Як у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, так і на час звернення із позовом до суду позивач перебуває на посаді судді Господарського суду Волинської області та здійснював повноваження голови цього суду, що підтверджується наказом Господарського суду Волинської області від 13 квітня 2020 року №3/02-2 (а.с.25 зворот).

Відповідно до довідки Господарського суду Волинської області від 11 березня 2021 року №03-23/1536/21 розмір суддівської винагороди судді Господарського суду Волинської області ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року складає 624 294,01 грн (нараховано без застосування обмеження), фактично нараховано 355 421,91грн, сума обмеження суддівської винагороди відповідно до Закону №553-ІХ з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року складає 268 872,10 грн (а.с.24).

Як убачається із довідки Господарського суду Волинської області від 18 березня 2021 року №03-23/1724/21, яка підписана позивачем, кошторисом видатків суду по КЕКВ 2111 «Заробітна плата» кошти для виплати суддівської винагороди на 2020 рік передбачені та профінансовані в повному обсязі, проте із запровадженням карантинних обмежень відповідно до норм Закону №294-ІХ в редакції Закону №553-ІХ, наказу Господарського суду Волинської області від 27 квітня 2020 року №11/02-1, нарахування оплати праці суддів в період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року здійснювалося з врахуванням обмежень максимального розміру виплати на місяць 47 230,00 грн (10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року) (а.с.10 зворот).

Уважаючи протиправними дії щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Нормативне регулювання

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За частинами першою, другою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ (далі - Закон № 553-ІХ), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі - Закон № 294-IX) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут мовиться про редакцію Закону № 294-IX, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)» (частина третя).

Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-IX.

За текстом цього Рішення, указані положення законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до частини третьої статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції (частина сьома статті 48 КАС України).

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Надаючи оцінку оскаржуваному судову рішенню у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову у справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у цій справі виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб`єктний склад спірних правовідносин, але пам`ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20) у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.

Верховний Суд у цій постанові висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону №553-ІХ, яким Закон №294-ІХ було доповнено статтею 29 (текст якої написано вище).

Так Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).

Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин Верховний Суд наголосив, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону №1402-VIII (пункт 56). <…> Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).

У постановах від 22 липня 2021 року у справі №160/12091/20, від 12 жовтня 2021 року у справі №160/12154/20, від 20 жовтня 2021 року у справі №508/4201/20, від 22 жовтня 2021 року у справі №200/6491/20-а, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі №340/1916/20, дійшов висновку про те, що у ситуації, яка склалася у зв`язку із прийняттям Закону №553-ІХ і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним.

Поміж тим у постанові від 03 березня 2020 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про те, який суб`єкт владних повноважень повинен відповідати у такій-от ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу (№ 340/1916/20) на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.

Суд першої інстанції у цій справі дійшов висновку про визнання протиправними дії Господарського суду Волинської області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 в обмеженому розмірі за квітень - серпень 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ, в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ та стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 268872,10 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».

Суд апеляційної інстанції, уважав висновки суду першої інстанції неправомірними та, посилаючись на рішення Ради суддів України №73 від 24 грудня 2020 року, відповідно до якого звернення суддею, який обіймає в суді посаду голови, до адміністративного суду з позовом про стягнення недоотриманої суддівської винагороди, відповідачем в якому визначено суд, в якому названа особа обіймає адміністративну посаду, та одночасне прийняття цією особою управлінських рішень стосовно наведеного предмету чи підписання процесуальних документів у такій справі (наприклад, відзив на позов, пояснення, апеляційна та касаційна скарга) є неприпустимим, а тому усунення приватного інтересу здійснюється таким чином: скликання загальних зборів суддів відповідного суду, на яких розкривається інформація про звернення до суду з відповідним позовом та вирішується питання про покладення певних повноважень на заступника голови суду або іншому судді (наприклад, судді, який має найбільший стаж роботи), дійшов висновку про те, що у цьому випадку наявний конфлікт інтересів. З огляду на те, що долучені до матеріалів справи довідки Господарського суду Волинської області від 11 березня 2021 року №03-23/1536/21 про розмір суддівської винагороди судді Господарського суду Волинської області ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року та Господарського суду Волинської області від 18 березня 2021 року №03-23/1724/21 подані за підписом позивача як голови суду.

Верховний Суд зазначає, що для наявності конфлікту інтересів у цьому випадку має бути визначено одразу дві складові - це звернення суддею, який обіймає в суді посаду голови, до адмінсуду з позовом про стягнення недоотриманої суддівської винагороди, відповідачем в якому визначено суд та одночасне прийняття цією особою управлінських рішень стосовно наведеного предмета чи підписання процесуальних документів у такій справі.

Судами попередніх інстанцій установлено, що у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, так і на час звернення із позовом до суду ОСОБА_1 перебуває на посаді судді Господарського суду Волинської області та здійснює повноваження голови цього суду, що підтверджується наказом Господарського суду Волинської області від 13 квітня 2020 року №3/02-2 (а.с.25 зворот).

З матеріалів справи убачається, що позивач звернувся з позовом до суду 19 березня 2021 року. Процесуальних документів від Господарського суду Волинської області таких як відзив на позовну заяву, пояснення на заперечення до відзиву, апеляційна скарга, відзив на апеляційну скаргу, заперечення на відзив до апеляційної скарги, відзив на касаційну скаргу до судів попередніх інстанцій та суду касаційної інстанції не надходило.

Позивачем до касаційної скарги додано Витяг з протоколу №3 зборів суддів Господарського суду Волинської області від 25 березня 2021 року, у якому зазначено, серед іншого, про те, що необхідно покласти обов`язки щодо прийняття управлінських рішень стосовно позову ОСОБА_1 до Господарського суду Волинської області про стягнення недоотриманої суддівської винагороди чи підписання процесуальних документів у цій справі на суддю Господарського суду Волинської області Якушеву І.О .

Однак, указаний Витяг з протоколу зборів суддів був відсутній у матеріалах справи при розгляді цієї справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а тому суд апеляційної інстанції був позбавлений можливості надати оцінку наявності/відсутності конфлікту інтересів позивача у цій справі.

Верховний Суд у силу вимог частини другої статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, ураховуючи те, що докази скликання загальних зборів суддів Господарського суду Волинської області, на яких би вирішувалося питання про покладення адміністративних повноважень позивача на заступника голови суду або іншого суддю (наприклад, суддю, який має найбільший стаж роботи), в матеріалах справи у суді першої та апеляційної інстанцій були відсутні, то суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування ухваленого судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді: М.В. Білак

В.М. Соколов