Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №826/25887/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2018 року

Київ

справа №826/25887/15

провадження №К/9901/18153/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, адміністративну справу № 826/25887/15

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Головного управління Національної поліції у місті Києві, за участю третьої особи - Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Качура І. А., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Глущенко Я. Б., суддів: Кузьмишиної О. М., Пилипенко О. Є.,

І. Суть спору

1. У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві (далі - ГУМВС України у м. Києві), Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі - ГУНП у м. Києві), за участю третьої особи - Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві (далі - Шевченківське РУ ГУМВС України у м. Києві), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України у м. Києві від 06 листопада 2015 року № 1017 о/с в частині звільнення його з органів внутрішніх справ;

1.2. поновити його на службі в органах внутрішніх справ України в Міністерстві внутрішніх справ України на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку 4-го відділу міліції (з обслуговування центральної частини міста) Шевченківського РУ ГУМВС України у м. Києві;

1.3. зобов'язати ГУМВС України у м. Києві розглянути рапорт, поданий ним в листопаді 2015 року про звільнення за пунктом 64 "з" у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, (установи, організації) згідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114, у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в поліції;

1.4. зобов'язати ГУНП у м. Києві розглянути його кандидатуру старшим оперуповноваженим сектору карного розшуку 4-го відділу міліції (з обслуговування центральної частини міста) Шевченківського РУ ГУМВС України у м. Києві для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" у ГУНП у м. Києві та видати відповідний наказ з цього приводу;

1.5. стягнути з ГУНП у місті Києві 50000,00 грн. завданої моральної шкоди;

1.6. зобов'язати ГУНП у м. Києві виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. В мотивування позову позивач зазначає, що з 15 серпня 2002 року він проходив службу в органах внутрішніх справ, обіймаючи станом на листопад 2015 року посаду старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку 4-го відділу міліції (з обслуговування центральної частини міста) Шевченківського РУ ГУМВС України у м. Києві, маючи спеціальне звання майора міліції.

2.1. Однак, 06 листопада 2015 року ГУМВС України у м. Києві видано наказ № 1017 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з 06 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), через скорочення штатів.

2.2. Позивач вказує, що ГУМВС України у м. Києві, звільняючи за скороченням штатів, не вчинено заходів для забезпечення працевлаштування на службі в органах внутрішніх справ України при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого органу, не з'ясував намір позивача подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та не було запропоновано, а ні аналогічну посаду, а ні нижчу, ніж ту, на якій він проходив службу.

2.3. Позивач стверджує, що, не запропонувавши йому продовжувати службу на іншій посаді, відповідачем порушено норми діючого законодавства України щодо можливості подальшого використання позивача на службі в органах внутрішніх справ України, оскільки позивач має достатній досвід у роботі, знання, відповідну кваліфікацію, бажання працювати в поліції та відповідає вимогам поліцейського, що передбачені діючим законодавством України.

2.4. Вважаючи дії ГУМВС України у м. Києві незаконними, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернувсь до суду з вимогою про скасування наказу щодо його звільнення.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 починаючи з 15 серпня 2002 року проходив службу в органах внутрішніх справ, обіймаючи на момент звільнення посаду старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку 4-го відділу міліції (з обслуговування центральної частини міста) Шевченківського РУ ГУМВС України у м. Києві, маючи спеціальне звання майора міліції.

4. Наказом ГУМВС України у м. Києві від 06 листопада 2015 року за № 1017 о/с звільнено ОСОБА_1 з 06 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення № 114, через скорочення штатів.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

5. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

5.1. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУМВС України у м. Києві № 1017 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.

5.2. Поновлено ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України в Міністерстві внутрішніх справ України на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку 4-го відділу міліції (з обслуговування центральної частини міста) Шевченківського РУ ГУМВС України у м. Києві.

5.3. Зобов'язано ГУМВС України у м. Києві розглянути рапорт поданий в листопаді 2015 року старшим оперуповноваженим сектору карного розшуку 4-го відділу міліції (з обслуговування центральної частини міста) Шевченківського РУ ГУМВС України у м. Києві про звільнення за пунктом 64 "з" у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, (установи, організації) згідно до Положення № 114, у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в поліції.

5.4. Зобов'язати ГУНП у м. Києві розглянути кандидатуру ОСОБА_1 старшим оперуповноваженим сектору карного розшуку 4-го відділу міліції (з обслуговування центральної частини міста) Шевченківського РУ ГУМВС України у м. Києві для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" у ГУНП у м. Києві та видати відповідний наказ з цього приводу.

5.5. Зобов'язано ГУНП у м. Києві виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 79371,36 гривень.

5.6. В решті позову - відмовлено.

6. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року змінено у частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виклавши абзац шостий резолютивної частини наступним чином:

6.1. Стягнуто з ГУНП у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 листопада 2015 року по 18 квітня 2017 року в сумі 79362,92 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів, які повинні з неї утримуватись.

6.2. В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року залишено без змін.

7. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ГУМВС України у м. Києві не було дотримано процедури звільнення, встановленою Положенням № 114, яке не втратило сили та є спеціальним законодавством, що регулює спірні правовідносини. Зокрема, не було запропоновано жодної посади для подальшого проходження служби, незважаючи на виявлене бажання позивача проходити службу в Національній поліції України. Крім того, на момент прийняття оскаржуваного наказу в частині звільнення позивача з 06 листопада 2015 року за пунктом 64 "г" Положення № 114, ГУНП у м. Києві ще не було утворено, що зумовило порушення права позивача на подання заяви особисто до такого органу поліції з висловленням бажання проходити службу саме у такому органі поліції та взагалі, розгляду його кандидатури на посаду в поліції.

8. Зазначена позиція була підтримана і Київським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції.

8.1. Водночас, змінюючи постанову суду першої інстанції в частині виплати вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неправильно зроблений розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

IV. Касаційне оскарження

9. У касаційній скарзі представник ГУНП у м. Києві, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

10. Свою касаційну скаргу мотивує неврахуванням судами попередніх інстанцій, що ГУМВС України у м. Києві, звільняючи позивача в межах наданих повноважень та компетенції дослідив обставини теоретичної можливості подальшого використання останнього на службі, однак, враховуючи, що всі штати ГУМВС України в м. Києві та його структурні підрозділи скасовані у зв'язку з ліквідацією на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388, констатував відсутність можливості подальшого проходження служби в органах міліції, що кореспондуються з пунктом 64 "г" Положення № 114.

10.1. Крім того вказує, що суд апеляційної інстанції, поновлюючи позивача у ГУМВС України у м. Києві, при цьому стягнувши середній заробіток за час вимушеного прогулу саме з ГУНП у м. Києві, прийшов до хибного висновку, оскільки позивач жодним чином не перебував у трудових відносинах з ГУНП у м. Києві.

11. Водночас позивач у запереченні вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

12. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

13. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

14. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", в редакції чинній на момент виникнення правовідносин.

18. Так, відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

19. За приписами пункту 64 "г" Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

20. Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію" втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ "Про Національну поліцію".

21. Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

22. Закон України "Про Національну поліцію" опублікований в газеті Голос України 06 серпня 2015 року за № 141-142 і набрав чинності 07 листопада 2015 року.

23. Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

24. Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

25. За правилом встановленим пунктом 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

26. Пунктом 10 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" обумовлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

27. Відповідно до пункту 64 "г" Положення № 114 звільнення у зв'язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

28. Пунктами 9, 10, 11 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, можуть були прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або неприйняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

29. Приписами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

31. Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

32. Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

33. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

VI. Позиція Верховного Суду

34. З матеріалів справ вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку 4-го відділу міліції (з обслуговування центральної частини міста) Шевченківського РУ ГУМВС України у м. Києві.

35. Наказом заступника Міністра внутрішніх справ України "Про організаційно-штатні питання" від 06 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штатні посади органів МВС України, в тому числі і у місті Києві.

36. Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв'язку зі скороченням штатів.

37. В той же час за змістом пункту 64 "г" Положення № 114 звільнення у зв'язку зі скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

38. Слід зазначити, що приписи норм Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" та Положення № 114, на які йдеться посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

39. Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

40. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження служби, а навпаки, виявив бажання проходити службу в поліції, подавши відповідний рапорт на ім'я начальника ГУМВС України у м. Києві генерал-майора міліції ОСОБА_4 від 04 листопада 2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ зі змістом "у зв'язку з переходом до Національної поліції згідно з пунктом 64 "з" (у зв'язку із переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства)" та рапорт аналогічного змісту на ім'я Міністра внутрішніх справ України Авакова А. Б. від 06 листопада 2015 року.

41. Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

42. Виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, Верховний Суд дійшов до висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

43. Крім того, Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

44. За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності оскаржуваного наказу ГУМВС України у м. Києві № 1017 о/с від 06 листопада 2015 року щодо звільнення позивача із займаної посади.

48. Разом з цим Верховний Суд звертає увагу, що поновивши позивача на службі в органах внутрішніх справ України в Міністерстві внутрішніх справ України на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку 4-го відділу міліції (з обслуговування центральної частини міста) Шевченківського РУ ГУМВС України у м. Києві, суд апеляційної інстанції стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу з ГУНП у м. Києві, не врахувавши при цьому, що на службу в органи поліції позивач не приймався, та відповідно, не отримував заробітної плати в ГУНП у м. Києві.

49. Вирішуючи питання про порядок обчислення належного до виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу та нормативно-правове урегулювання спірних правовідносин, Верховний Суд виходить з такого.

50. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

51. Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

52. Так, відповідно до пункту 4 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону.

53. Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є бланкетною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.

54. Такий "Порядок і умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання" затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016 року та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799.

55. Відповідно до пункту 2 наказу, він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

56. Вперше Закон № 580-VIII був опублікований в офіційному виданні - газеті "Голос України" 06 серпня 2015 року (№ 141-142), отже, відповідно до статті 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону, окремі положення закону набрали чинності 07 серпня 2015 року, а Закон в цілому - 07 листопада 2015 року.

57. Відповідно до частини сьомої статті 15 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

58. Порядок № 260 був опублікований та, відповідно, набрав чинності, 27 травня 2016 року (Офіційний вісник України від № 39).

59. Водночас, у справі, що розглядається, період вимушеного прогулу позивача тривав з 06 листопада 2015 року по 18 квітня 2017 року. Тобто у період, в який існували як загальний (з 06 листопада 2015 року по 26 травня 2016 року), так і спеціальний нормативно-правові акти (з 27 травня 2016 року по 18 квітня 2017 року).

60. Отже, у правовідносинах, що склались у цій справі є спірне питання щодо застосування Порядку № 260 як спеціального нормативно-правового акта чи застосування натомість Постанови КМУ № 100.

61. Верховний Суд ураховує приписи статті 57 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, а ті, що не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

62. Отже, навіть за умови надання в самому тексті наказу Міністерства внутрішніх справ України ретроспективної дії затвердженому ним Порядку № 260, таке не узгоджується з наведеними приписами Конституції України як норм прямої дії. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України (ч. 3 ст. 7 КАС України).

63. Водночас, залишається чинним загальний нормативно-правовий акт, що регулює однорідні правовідносини, - постанова Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", дія якої поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності (п. 2 Постанови), а затверджений нею Порядок застосовується в усіх випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати (ст. 1 Порядку).

64. Враховуючи, що на момент звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ, а саме 06 листопада 2015 року норми спеціального нормативно-правового акта не набрали законної сили, натомість на той момент існували норми загального нормативно-правового акту, що регулює однорідні правовідносини, - Постанова КМУ № 100, дія якої поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності, а затверджений нею Порядок застосовується в усіх випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку про неможливість застосування Порядку № 260 до спірних правовідносин та застосування у спірних правовідносинах саме Порядку № 100.

65. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді, що, в свою чергу, кореспондується з приписами абзацу другого пункту 8 Порядку № 100.

66. Як вбачається із довідки Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві від 07 вересня 2016 року № 361, середня заробітна плата позивача за два останні календарні місяці роботи складає 9593,40 грн. (5318,20 + 4275,20), отже, середньоденний заробіток складає 218,03 грн. (9 593,40/44). При цьому, кількість днів вимушеного прогулу позивача за період з 06 листопада 2015 року по 18 квітня 2017 року становить 364 робочі дні. Відтак, середній заробіток позивача, який підлягає стягненню на його користь, становить 79362,02 грн. (218,03*364).

67. Отже, враховуючи правильність проведеного розрахунку судом апеляційної інстанції, однак, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з ГУНП у м. Києві, не врахувавши при цьому, що на службу в органи поліції позивач не приймався, рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині.

68. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

69. З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права в частині, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 КАС України, Верховний Суд вважає необхідним змінити постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року в частині стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу, при цьому, залишивши судові рішення попередніх інстанцій в іншій частині - без змін.

Керуючись статтями 3, 260, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року змінити в зміненій частині постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року, виклавши пункт шостий резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року таким чином:

"Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві (ідентифікаційний код юридичної особи 08592201) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 листопада 2015 року по 18 квітня 2017 року в сумі 79362,92 грн. (сімдесят дев'ять тисяч триста шістдесят дві гривні дев'яносто дві копійки), без урахування обов'язкових податків та зборів, які повинні з неї утримуватись".

4. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець