Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 560/8127/25

провадження № К/990/29384/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.

розглянув у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року, постановленої у складі головуючого судді Шевчук О. П., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Курка О. П., суддів: Ватаманюка Р. В., Боровицького О. А. ,

І. Обставини справи

1. У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради, в якому просила:

1.1. визнати протиправними дії Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради - відділ реєстрації місця проживання щодо відмови у реєстрації місця проживання дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до заяви від 22 квітня 2025 року;

1.2. зобов`язати відповідача здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до заяви від 22.04.2025 року, без згоди батька.

2. Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 19 травня 2025 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, відмовив у відкритті провадження у справі за пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

3. Ухвалюючи таке рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач звернувся до суду з цим позовом, який не містить публічно-правового характеру, оскільки спір щодо проведення реєстрації місця проживання має цивільно-правову природу, а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

4. Позивач, вважаючи судові рішення такими, що ухвалені з порушенням вимог процесуального закону, подала касаційну скаргу.

5. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Аргументи скарги зводяться до того, що підставою звернення до суду з цим позовом слугувала відмова саме суб`єкта владних повноважень у реєстрації місця проживання дитини за місцем проживання його матері, яка і є власником житлового приміщення та надала відповідну згоду на реєстрацію місця проживання свого сина.

Стверджує, що суди попередній інстанцій безпідставно не врахували, що спірні правовідносини стосуються оскарження рішення суб`єкта владних повноважень з процедурних питань та не пов`язаний зі спором про будь-яке речове право.

6. Верховний Суд ухвалою від 11 серпня 2025 року відкрив касаційне провадження з підстав, передбачених частиною другою, пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі та прийнята за наслідками її перегляду в апеляційному порядку постанова суду апеляційної інстанції; підставою касаційного оскарження є порушення судами норм процесуального права.

ІІІ. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду

7. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

8. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

9. За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

10. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

11. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

12. За усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

13. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

14. Як зазначено вище, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтували свої рішення тим, що спір у правовідносинах, пов`язаних із правом користування та розпорядження майном, є приватноправовим, а тому ініційований позивачем спір щодо проведення реєстрації місця проживання ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 по адресі: АДРЕСА_1 , має цивільно-правову природу, та підлягає розгляду за правилами цивільної юрисдикції.

15. Варто зазначити, що характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їхнього виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

16. Натомість у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

17. Водночас до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

18. Статтею 9 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо реєстрації місця проживання (перебування) особи.

Відповідно до частини другої вказаної статті Закону до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються: 1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; 2) свідоцтво про народження - для дітей віком до 14 років; 3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України); 4) документи, що посвідчують особу законного представника (представника); 5) документи, що підтверджують повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, якщо законними представниками дитини є її батьки чи один із батьків; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору; 7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

19. Згідно з частинами другою, третьою статті 7 вказаного Закону дитина віком від 14 до 18 років самостійно декларує місце свого проживання за місцем проживання її батьків або інших законних представників чи одного з них без надання згоди такими особами.

20. Пунктом 3 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 (далі - Порядок № 265) передбачено, що декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.

21. За приписами пунктів 31, 32 Порядку № 265 особи, які досягли 14-річного віку, самостійно подають заяву про реєстрацію місця проживання (перебування).

У разі подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особою, яка не досягла 18-річного віку, реєстрація місця проживання (перебування) здійснюється за згодою батьків або інших законних представників такої особи. Згода не надається у разі коли особа є здобувачем освіти та здійснює реєстрацію свого місця проживання (перебування) в гуртожитку, що належить до сфери управління закладу освіти.

22. Пункт 87 Порядку № 265 встановлює підстави відмови органу реєстрації в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування).

23. Звертаючись з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала позовні вимоги положеннями Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», а також приписами Порядку № 265.

Зі змісту позову висновується, що відповідач вийшов за межі своїх повноважень та діяв не у спосіб, передбачений законодавством, чим порушив права та інтереси позивача, неправомірно відмовивши у наданні послуги з реєстрації місця проживання дитини за місцем проживання позивача, тобто його матері, яка і є власником житлового приміщення та надала відповідну згоду на реєстрацію місця проживання свого сина.

Таке рішення відповідача зумовило позивача звернутися до суду в порядку адміністративного судочинства для захисту своїх прав та інтересів шляхом оскарження рішення про відмову у наданні адміністративної послуги. Належним способом захисту прав та інтересів у цьому випадку позивач вважав визнання протиправним та скасування рішення відповідача та зобов`язання зняти здійснити реєстрацію місця проживання дитини.

24. Натомість суди попередніх інстанцій вважали, що звернення позивача до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту його житлових та майнових прав, а саме, а не прав у сфері публічно-правових відносин.

До такого висновку суди першої та апеляційної інстанцій дійшли з огляду на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, відображених у її постановах від 16 травня 2018 року у справі №337/2535/2017, від 12 грудня 2018 року у справі № 826/8687/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 826/3620/17.

25. Проте варто зауважити, що у наведених правових позиціях Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання незаконною та скасування (зняття) з реєстрації місця проживання не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

26. У випадку ж, який склався у цій справі, позивач, яка є власником житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , та матір`ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 і просила визнати протиправною відмову відповідача та зобов`язати провести державну реєстрацію місця проживання її сина за вказаною вище адресою. При цьому позивач не посилалася у позові на порушення чи невизнання майнових прав на житло та/або наявності у неї потреби у захисті його власності чи іншого права у площині приватно-правових відносин, або що наслідки ухвалення суб`єктом владних повноважень оскаржуваного рішення призводять до загроз порушення або вже порушення її прав приватно-правового характеру, звужують права власника або іншим чином впливають на цивільні права.

Тобто у позивача не виникало спору з відповідачем щодо права користування, розпоряджання або володіння своїм майном - квартирою, також вона не зазначала про перешкоди у реалізації своїх приватно-правових прав.

Отже, право позивача було порушено саме оскаржуваним рішенням суб`єкта владних повноважень, яким відмовлено у наданні адміністративної послуги.

При цьому права позивача, порушені відповідачем у зазначений в позовній заяві спосіб, не можуть бути захищені жодним із способів захисту прав, передбачених для розгляду в порядку цивільного судочинства, зокрема відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України та статті 5 Цивільного процесуального кодексу України.

У цій справі спір виник не у зв`язку з тим, що інша особа набула право користування житлом, а позивач це не визнає, оспорює або вважає за необхідне припинити в судовому порядку, маючи на меті здобуття одного із наслідків позбавлення права користування житлом у вигляді зняття із задекларованого місця проживання.

Водночас позивач, надавши згоду, в силу положень Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та Порядку № 265 має право на отримання адміністративної послуги - реєстрації місця проживання неповнолітньої дитини в житлі, яке є власністю позивача, на підставі передбаченої законодавством заяви, а відповідач як суб`єкт надання адміністративної послуги вчинив протиправні дії, які унеможливили реалізацію цього права, і саме внаслідок цього виник спір.

27. Таким чином, спірні правовідносини, які склались у цій справі, не мають цивільно-правового компоненту, адже спір між сторонами виник виключно у площині публічно-правових відносин, а саме надання адміністративних послуг органом державної влади.

28. Відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом, який виник виключно у площині публічно-правових відносин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків про те, що звернення позивача до суду зумовлене необхідністю захисту його житлових та майнових прав, а тому справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

29. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладених у постановах від 25 липня 2025 року у справі № 320/15356/23, від 28 червня 2023 року у справі № 420/12209/22, від 11 липня 2019 року у справі № 296/8597/16-а.

30. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

31. Приписами частини четвертої статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

32. Ураховуючи те, що вказані порушення норм процесуального права під час розгляду справи допущені як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, тому справа належить направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

VІ. Судові витрати

33. З огляду на результат касаційного розгляду у силу частини шостої статті 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 480/5508/24 скасувати, а справу направити до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. Е. Мацедонська

О. Р. Радишевська