Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.09.2019 року у справі №813/6369/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 вересня 2019 року

Київ

справа №813/6369/15

адміністративне провадження №К/9901/12407/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шевцової Н. В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року (головуючий суддя - Гавдик З. В. )

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року (головуючий суддя - Глушко І. В., судді - Большакова О. О., Макарик В. Я.)

у справі № 813/6369/15

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Бориславського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області,

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

Короткий зміст позовних вимог.

В грудні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - відповідач 1, скаржник, ГУМВС України у Львівській області), Бориславського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - відповідач 2, Бориславський МВ ГУМВС України у Львівській області), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив:

скасувати наказ № 848 о/с від 06.11.2015 року начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в частині звільнення ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого сектору карного розшуку Бориславського міського відділу ГУМВС у Львівській області та поновити на роботі;

стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 року до дня поновлення на роботі.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Протокольною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2016 року замінено відповідача Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на Бориславський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Бориславського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано наказ № 848 о/с від 06.11.2015 року начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в частині звільнення ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого сектору карного розшуку Бориславського міського відділу ГУМВС у Львівській області.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Бориславського міського відділу ГУМВС у Львівській області.

Зобов'язано Бориславський міський відділ ГУМВС у Львівській області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з врахуванням отриманих коштів.

В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Бориславського міського відділу ГУМВС у Львівській області та стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 2932,24 грн. допущено до негайного виконання.

Стягнуто з бюджетних асигнувань Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) 487,20 грн. судового збору.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи частково позов, виходили з того, що ОСОБА_1 виявив бажання проходити службу в поліції, що підтверджується наявними у справі копіями рапорту за вх. № 4752 від 06.11.2015 року начальникові ГУ МВС України у Львівській області та заяви за вх. № 4753 від 06.11.2015 року т. в. о. начальникові ГУ МВС України у Львівській області, відповідач жодними доказами не спростував відповідності позивача вимогам до поліцейських, визначеним Законом України "Про Національну поліцію". Оскільки позивач, як працівник міліції, не відмовлявся від проходження служби в поліції, то у відповідача не було правових підстав звільняти його зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Крім того, суди вказали, що, зважаючи на ненадання позивачем, на вимогу суду, належних та допустимих доказів розміру отриманого ним доходу з дня звільнення, то вимога щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає задоволенню частково, а саме - шляхом зобов'язання Бориславського міського відділу ГУМВС у Львівській області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з врахуванням отриманих коштів, тобто без визначення її розміру.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

02 грудня 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, в якій скаржник просить скасувати зазначені рішення судів та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В обґрунтування поданої касаційної скарги Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області вказує на те, що судами попередніх інстанцій не враховано практику Верховного Суду України щодо з'ясування чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, при розгляді справ, пов'язаних із звільненням за скороченням штатів. Оскільки, Бориславський МВ ГУМВС України як юридична особа ліквідована, то немає підстав поновлювати позивача у даному державному органі, в зв'язку з відсутністю у ньому жодної штатної посади. Крім того, скаржник зазначив, що судами неправомірно зобов'язано ГУМВС як окрему юридичну особу поновити ОСОБА_1 в Бориславському МВ ГУМВС, оскільки в останньому наявна окрема, від ГУМВС України у Львівській області, ліквідаційна комісія. Відтак, ліквідаційна комісія ГУМВС України у Львівській області не вправі цього робити по відношенню до іншої юридичної особи - Бориславського МВ ГУМВС України у Львівській області. Також скаржником вказано, що до ГУМВС України у Львівській області надходив рапорт від позивача про його звільнення за п. 64 "з", однак, враховуючи відсутність листів - запитів від інших державних органів про витребування особової справи позивача, було прийнято рішення про звільнення останнього за п. 64 "г", у зв'язку з скороченням штатів.

Крім того, скаржник вказує, що суди не взяли до уваги той факт, що ГУМВС України у Львівській області, приймаючи оскаржуваний наказ про звільнення позивача, дослідив обставини теоретичної можливості подальшого його використання на службі, однак, констатував відсутність такої можливості, що кореспондується з приписами п. 64 "г" Положення про проходження служби. Також скаржником стверджується, що ним вжито усіх дій щодо працевлаштування, необхідних при масовому вивільненні працівників, у зв'язку з ліквідацією, а саме - надіслано повідомлення у місцевий центр зайнятості. ГУМВС України у Львівській області також зазначає, що ОСОБА_1, як на підставу поновлення на посаді, посилається виключно лише на порушення процедури звільнення. Однак, на думку скаржника, саме порушення процедури звільнення не може вплинути на матеріально - правовий спосіб захисту порушеного права і полягає в неможливості поновлення на посаді ліквідованого державного органу, який припинив всі свої права і обов'язки без визначення правонаступника.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

13 лютого 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшло заперечення позивача на вказану касаційну скаргу, в якому він дану скаргу вважає безпідставною та просить залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

06.11.2015 року начальником ГУМВС України у Львівській області прийнято наказ № 848 о/с, яким згідно положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України: старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 /НОМЕР_2 /, оперуповноваженого сектору карного розшуку Бориславського МВ ГУМВС України у Львівській області, виплативши йому грошову компенсацію за невикористану відпустку в період роботи з 01 січня до 06 листопада 2015 року в кількості 22 календарних днів.

Позивач виявив бажання проходити службу в поліції, що підтверджується наявними у справі копіями рапорту за вх. № 4752 від 06.11.2015 року начальникові ГУ МВС України у Львівській області та заяви за вх. № 4753 від 06.11.2015 року т. в. о. начальникові ГУ МВС України у Львівській області.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 6 статті 43 Конституції України: Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Пункт 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі-Закон № 580-VIII): Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі-Закон № 580-VIII набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім:

1) пунктів 1,2,3,7-13,15,17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі-Закон № 580-VIII, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування;

2) Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі-Закон № 580-VIII, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Пункт 8 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення ~law13~: З дня опублікування ~law14~ всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Пункт 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення ~law15~:

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним ~law16~, упродовж трьох місяців з дня опублікування ~law17~ можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Пункт 10 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення ~law18~:Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Пункт 4 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення ~law19~:До приведення законодавства України у відповідність із ~law20~ акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить ~law21~.

Підпункт "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114): Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Абзац 1 пункту 24 Положення № 114: У разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Суд, аналізуючи приписи пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень ~law22~, зауважує, що працівнику міліції, який виявив бажання проходити службу в поліції, упродовж трьох місяців з дня опублікування ~law23~, гарантоване право бути прийнятим на службу до поліції за умови його відповідності вимогам до поліцейських та надання згоди на призначення на дану посаду, або у разі успішного проходження конкурсу.

Проте, надання згоди працівником міліції на призначення на посаду в органі поліції, неможливе без його обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад в даному органі.

Тобто, наданню згоди повинна була передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, а саме - ініціатива керівництва, оскільки згода особи, по своїй суті, є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком такої згоди є призначення особи на посаду у відповідності до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення внаслідок скорочення штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу, і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.

Така ініціатива є обов'язковою, оскільки без неї не може бути встановлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту "г" пункту 63 Положення.

Стосовно другого з наведених вище випадків - то необхідна ініціатива особи щодо участі в конкурсі. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).

Таким чином, лише в разі, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для застосування ~law24~ і звільнення особи за скороченням штатів.

Слід зауважити, що Верховний Суд України в постанові від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14 визначив правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

З огляду на приписи ч.2 ст.77 КАС України, Суд вважає, що під час розгляду цієї справи відповідачами не надано жодних належних доказів, які б підтверджували пропонування позивачу посади в органах Національної поліції і його відмови від цих посад. До того ж судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано відповідачами, що ОСОБА_1 у формі рапорту звертався з приводу продовження служби в поліції.

Доводи скаржника щодо констатації відсутності можливості подальшого використання позивача на службі в міліції зокрема в частині подачі Управлінням внутрішньої безпеки у Львівській області заперечень щодо продовження служби (роботи) ОСОБА_1. спростовуються наявними в матеріалах справи листами Департаменту внутрішньої безпеки про те, що запити з ГУНП, ГУМВС у Львівській області щодо ОСОБА_1 до Управління внутрішньої безпеки у Львівській області та Департаменту внутрішньої безпеки НПУ (МВС) не надходили.

Вимоги щодо порядку та розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не є предметом касаційного оскарження, відтак, не підлягають касаційному перегляду.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені в касаційній скарзі доводи Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області безпідставними та правомірно спростованими судами першої та апеляційної інстанцій, а висновки судів - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, п.1 ч.1. ст.349, ст.350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н. А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

Н. В. Шевцова