Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.05.2018 року у справі №826/13271/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 826/13271/16

адміністративне провадження № К/9901/901/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В. М.,

суддів: Білак М. В., Єресько Л. О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року (головуючий суддя - Бояринцева М. А., судді:

Аверкова В. В., Шевченко Н. М. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року (головуючий суддя - Степанюк А. Г., судді: Губська Л. В., Епель О. В. ) у справі №826/13271/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України) про скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просила:

- скасувати наказ ДФС України від 25 липня 2016 року №2724-о "Про звільнення ОСОБА_1";

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митно-логістичної інфраструктури управління митної логістики та систем митного контролю Департаменту розвитку митної справи ДФС України з 26 липня 2016 року;

- стягнути з ДФС України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 липня 2016 року по день винесення судом рішення про поновлення на роботі;

- стягнути з ДФС України на користь позивача середній заробіток за час затримки проведення розрахунку тривалістю чотири робочих дні з 26 липня 2016 року по 29 липня 2016 року.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що станом на час попередження її про наступне вивільнення, а також на момент її звільнення у ДФС України існували вакантні посади, що підтверджується штатним розкладом і табелями обліку робочого часу. З урахуванням своєї кваліфікації позивачка вважає, що в порушення вимог частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) та частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" вакантні посади позивачці запропоновані не були, не враховано положення статті 42 КЗпП України щодо рівня її кваліфікації та продуктивності праці.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

У мотивувальній частині постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року розглянуто питання про стягнення судових витрат на правову допомогу. Проте у резолютивній частині постанови не вирішено питання про стягнення судових витрат на правову допомогу.

03 квітня 2018 року до суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття додаткового рішення щодо стягнення з ДФС України за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивачки судових витрат на правову допомогу в розмірі 9439,33 грн.

На обґрунтування заяви зазначено, що в мотивувальній частині постанови суду вказано про задоволення у повному обсязі вимоги позивача стосовно стягнення з відповідача витрат, понесених на правову допомогу, проте в резолютивній частині постанови питання про розподіл витрат не вирішено.

Позивачкою надано докази на підтвердження загальної суми понесених нею витрат на правову допомогу в справі у розмірі 9439,33 грн (пояснення від 16 листопада 2017 року), що підтверджується договором про правову допомогу з додатковою угодою, актом від 01 листопада 2016 року №1, прибутковими касовими ордерами від 03 серпня 2016 року №5 та від 01 листопада 2016 року №9, актом від 02 лютого 2017 року №2, прибутковим касовим ордером від 02 лютого 2017 року № 2, актом від 25 липня 2017 року №3, прибутковим касовим ордером від 25 липня 2017 року №17, актом прийняття-передачі наданої правової допомоги від 15 листопада 2017 року №4 та оригіналом квитанції до прибуткового касового ордеру № 34.

Згідно з актом від 02 лютого 2017 року №2 сторонами погоджено надання правової допомоги в обсязі 1 год 32 хв, що становить 889,33 грн (квитанція від 02 лютого 2017 року №2).

Згідно з пунктом 1.1 додаткової угоди від 10 січня 2017 року розмір гонорару за надання правової допомоги розраховується за формулою: вартість 1 години = ПМПО/100х40.

Згідно з актом від 25 липня 2017 року №3 погоджено надання правової допомоги в обсязі 2 годин на суму 1280 грн (квитанція від 25 липня 2017 року №17).

Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 9439,33 грн за рахунок бюджетних асигнувань ДФС України.

Обґрунтовуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи містять документальне підтвердження понесених позивачкою витрат на правову допомогу, вартість однієї години надання якої не перевищує встановлений Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу, тобто загальна сума понесених позивачкою витрат на правову допомогу складає (600,00 грн * 5 год).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2018 року додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року скасовано.

Скасовуючи додаткове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачкою не надано суду жодного належного доказу про понесення її представником витрат, пов'язаних з прибуттям до суду, то відсутні підстави для задоволення вказаної вимоги. Також суд дійшов висновку, що витрати на правову допомогу за складання, друк підписання та подання до суду клопотань та пояснення, які позивачка просить стягнути з відповідача, відповідно до частини 3 статті 87, частини 1 статті 90 КАС України, не входять до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи і адміністративним процесуальним законодавством не передбачено можливості їх відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що у поданих позивачкою документах жодним чином не обґрунтовано заявлену фахівцем у галузі права вартість послуг з посиланням на первинні документи.

Додатково суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на правила відшкодування витрат на професійну правничу допомогу для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідно привести укладені до 15 грудня 2017 року договори у відповідність до вимог чинного КАС України та довести відображення фахівцем у галузі права доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів України від 16 вересня 2013 року №481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення". Проте позивачкою не надано вказаних доказів.

Не погодившись із зазначеним рішення апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду складі Верховного Суду з касаційною скаргою.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при постановленні рішення в справі помилково зробив висновок про те, що витрати на правову допомогу за складання, друк підписання та подання до суду клопотань та пояснень відповідно до частини 3 статті 87, частини 1 статті 90 КАС України (у редакції, що була чинною на момент надання відповідної правової допомоги) не належить до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи, і адміністративним процесуальним законодавством не передбачено можливості їх відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2018 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Приймаючи таке рішення суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанцій помилково дійшов висновку щодо необхідності приведення укладених до 15 грудня 2017 року договорів про надання професійної правничої допомоги відповідно до вимог КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) та доведення відображення фахівцем у галузі права доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів України від 16 вересня 2013 року №481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та порядку її ведення".

Водночас, Верховний Суд підкреслив на правильності висновків Київського апеляційного адміністративного суду про те, що розмір витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтвердженою вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом.

З урахуванням наведених вище висновків Верховний Суд вказав на те, що під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно дослідити питання чи наявні в матеріалах справи документи, на які посилається позивачка у заяві про стягнення судових витрат на правову допомогу та в акті від 01 листопада 2016 року № 1 про передачу-прийняття послуг з надання правової допомоги, а саме: пояснення щодо розміру належного до стягнення середнього заробітку від 10 жовтня 2016 року, пояснення щодо розміру належного до стягнення середнього заробітку від 01 листопада 2016 року, клопотання про розподіл судових витрат з відповідними первинними документами від 01 листопада 2016 року та чи відповідають вказані докази встановленим правилам оформлення відповідних первинних документів.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року скасовано додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 судових витрат в сумі 1280,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ДФС України та прийнято в цій частині нове рішення, яким у стягненні судових витрат в сумі 1280,00 грн відмовлено.

В іншій частині додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року залишено без змін.

Стягнуто з ДФС України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи

03 січня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ДФС України на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу відмовити.

У касаційній скарзі міститься посилання на статті 132 та 134 КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, а також на те, що повернення витрат на професійну правничу допомогу можливо тільки, якщо її надано адвокатом із зазначенням норм щодо визначення розміру таких витрат. Скаржник також зазначає, що в договорі про надання правничої допомоги немає посилання на конкретну адміністративну справу.

У відзиві на касаційну скаргу представник позивачки - адвокат Зудінов О. О просить касаційну скаргу ДФС України залишити без задоволення, а додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року залишити без змін.

Крім того, у відзиві на касаційну скаргу адвокат Зудінов О. О. просить стягнути з ДФС України за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції у розмірі 1000,00 грн.

Рух касаційної скарги

03 січня 2020 року вказана касаційна скарга надійшла до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду склад колегії суддів такий: головуючий суддя - Соколов В. М., судді: Білак М. В., Губська О. А.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДФС України на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року у справі №826/13271/16.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1.

Визнано протиправним та скасовано наказ ДФС України від 25 липня 2016 року №2724-о "Про звільнення ОСОБА_1";

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митно-логістичної інфраструктури управління митної логістики та систем митного контролю Департаменту розвитку митної справи ДФС України з 26 липня 2016 року;

Стягнуто з ДФС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 липня 2016 року по 15 листопада 2017 року у розмірі 161239,47 грн;

Стягнуто з ДФС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки проведення розрахунку тривалістю чотири робочих дні з 26 липня 2016 року по 29 липня 2016 року в розмірі 1575,80 грн.

У мотивувальній частині постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року розглянуто питання про стягнення судових витрат на правову допомогу. Проте у резолютивній частині постанови не вирішено питання про стягнення судових витрат на правову допомогу.

До суду першої інстанції 03 квітня 2018 року надійшла заява про прийняття додаткового рішення стосовно стягнення з ДФС України за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивачки судових витрат на правову допомогу в розмірі 9439,33 грн.

На обґрунтування заяви представник позивачки зазначив, що в мотивувальній частині постанови суду вказано про задоволення у повному обсязі вимог позивачки стосовно стягнення з відповідача витрат, понесених на правову допомогу, проте в резолютивній частині постанови питання про розподіл витрат не вирішено.

До заяви докази на підтвердження загальної суми понесених позивачкою витрат на правову допомогу в справі у розмірі 9439,33 грн (пояснення від 16 листопада 2017 року), що підтверджується договором про правову допомогу з додатковою угодою, актом від 01 листопада 2016 року №1, прибутковими касовими ордерами від 03 серпня 2016 року №5 та від 01 листопада 2016 року №9, актом від 02 лютого 2017 року №2, прибутковим касовим ордером від 02 лютого 2017 року № 2, актом від 25 липня 2017 року №3, прибутковим касовим ордером від 25 липня 2017 року №17, актом прийняття-передачі наданої правової допомоги від 15 листопада 2017 року № 4 та оригіналом квитанції до прибуткового касового ордеру № 34.

Згідно з актом від 02 лютого 2017 року №2 сторонами погоджено надання правової допомоги в обсязі 1 год 32 хв, що становить 889,33 грн (квитанція від 02 лютого 2017 року №2).

Згідно з пунктом 1.1 додаткової угоди від 10 січня 2017 року розмір гонорару за надання правової допомоги розраховується за формулою: вартість 1 години = ПМПО/100х40.

Згідно з актом від 25 липня 2017 року №3 погоджено надання правової допомоги в обсязі 2 годин на суму 1280,00 грн (квитанція від 25 липня 2017 року №17).

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law32~), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law33~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law34~.

Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Оскільки питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу було заявлено позивачкою і розглянуто судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року до зазначених правовідносин застосовується положення КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Частиною 2 статті 16 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) встановлено, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються Частиною 2 статті 16 КАС України та іншими законами.

Згідно з частиною 3 статті 87 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

У Рішенні від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Також Конституційний Суд України зазначив, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини 2 статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Отже, до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" у редакції до 01 січня 2017 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У редакції, яка набрала чинності з 01 січня 2017 року, приписи статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" визначали, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Таким чином, компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді.

При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Документи, які не відповідають встановленим вимогам є недопустимими.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

02 серпня 2016 року між ФОП Зудіновим О. О. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги за №08/16 ТІВ.

Згідно додаткової угоди від 02 серпня 2016 року №1 ціна правової допомоги складає 40% встановленої законом на день надання правової допомоги мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину роботи фахівця в галузі права.

У подальшому, згідно додаткової угоди від 10 січня 2017 року пункт 1.2 додаткової угоди №1 від 02серпня 2016 року до договору про надання правової допомоги від 02 серпня 2016 року №08/16 ТІВ викладено у наступній редакції, за якою розмір гонорару за надання правової допомоги, визначеної у п. 1.1 цієї додаткової угоди до 31 грудня 2016 року розраховується за формулою: вартість 1 години роботи фахівця в галузі права = МЗП/100*40, а з 01січня 2017 року - ПМПО/100*40.

З огляду на викладене, беручи до уваги установлені Законами України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" та "Про Державний бюджет України на 2017 рік" мінімальну заробітну плату та прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року, судом апеляційної інстанції, під час нового розгляду цієї справи, здійснено розрахунок наданої позивачці правової допомоги, а саме: зазначеної у пунктах 1-4 акту передачі-прийняття послуг з надання правової допомоги від 01 листопада 2016 року №1 на суму 5510,00 грн, у пунктах 1-3 акту передачі-прийняття послуг з надання правової допомоги від 02 лютого 2017 року №2 на суму 889,33 грн, пункті 1 акту передачі-прийняття послуг з надання правової допомоги від 25 липня 2017 року №3 на суму 1280,00 грн та пунктах 2-3 акту передачі-прийняття послуг з надання правової допомоги від 15 листопада 2017 року №4 на суму 480,00 грн, що разом складає 8159,33 грн.

Крім цього, під час нового розгляду, з урахуванням висновків Верховного Суду у цій справі, суд апеляційної інстанції зазначив таке.

За приписами статті 91 КАС України у редакції чинній на момент подання заяви, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно додатку до постанови Кабінету Міністрів України "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" від 27 квітня 2006 року №590 витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Водночас, розмір витрат визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтвердженою вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом.

Ураховуючи, що позивачкою не надано до суду належних і допустимих доказів понесення її представником витрат, пов'язаних з прибуттям до суду, то суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної вимоги (в сумі 1280,00 грн), що було залишено поза увагою судом першої інстанції.

Перевіривши правильність здійсненого судом апеляційної інстанції розрахунку розміру компенсації витрат на правову допомогу, яка підлягає відшкодуванню на користь ОСОБА_1, колегія суддів дійшла висновку, що такий розрахунок здійснений правильно, на підставі належних та допустимих доказів та з дотриманням норм чинного законодавства України.

Верховний Суд зауважує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Касаційна скарга не спростовує правильність доводів, якими мотивовано судові рішення, ґрунтується на неправильному тлумаченні норм права, що регламентують спірні правовідносини, відтак не дає підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Зважаючи на правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції, з урахуванням виправлених порушень допущених судом першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Представником позивачки - адвокатом Зудіновим О. О. заявлено клопотання про стягнення з ДФС України за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн.

Клопотання мотивоване тим, що представником позивачки було підготовлено відзив на касаційну скаргу відповідача. Вартість підготовки відзиву на касаційну скаргу склала 1000,00 грн. Отже, позивачкою були понесені додаткові судові витрати, які позивачка понесла за надання їй фахової правничої допомоги адвокатом Зудіновим О. О.

Вирішуючи зазначене клопотання, колегія суддів виходить з такого.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина 1 статті 132 КАС України).

Згідно з частина 1 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.

Так, відповідно до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №07/18 ТІВ від 10 липня 2019 року передбачено, що вартість допомоги складає 1000,00 грн за одну годину.

На підтвердження оплати надання правничих послуг представником позивачки надано квитанцію до прибуткового касового ордеру №05/20 від 08 квітня 2020 року на суму 1000,00 грн, рахунок № 08-04 від 08 квітня 2020 року, відповідно до якого представником позивачки надано послуги з професійної правничої допомоги у справі №826/13271/16 обсягом 1 година вартістю 1000,00 грн, а саме: складання, друк та направлення до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу ДФС України на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року.

Поданий представником позивачки відзив на касаційну скаргу свідчить про проведену адвокатом роботу, а доводи цього відзиву були оцінені та враховані при постановленні судового рішення за результатами касаційного перегляду справи.

Тому, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, колегія суддів вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачкою витрати на правничу допомогу.

На підставі викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що надані представником позивачки документи доводять факт понесення позивачкою витрат за складання та подання відзиву до Верховного Суду саме в адміністративній справі №826/13271/17 на загальну суму 1000,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що клопотання представника позивачки - адвоката Зудінова О. О. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених відповідачем у зв'язку з переглядом оскаржуваного судового рішення в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law39~ та статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.

Додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року у справі №826/13271/16 залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (ЄДРПОУ 39292197) судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. М. Соколов М. В. Білак Л. О. Єресько