Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.05.2019 року у справі №320/6360/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 320/6360/18

провадження № К/9901/13440/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року, ухвалене у складі судді Харченко С. В., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: Бєлової Л. В., Безименної Н. В., Кучми А. Ю.

І. Суть спору

1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (надалі також Орган ДВС, відповідач), у якому просив:

1.1. визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Органу ДВС Качанова М. О. від 19 вересня 2018 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 57259613;

1.2. визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Органу ДВС Качанова М. О. від 19 вересня 2018 року про арешт майна боржника ВП №
57259613.

2. Підставами позову є:

2.1. фактичне добровільне виконання позивачем рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2013 року у справі № 2-242/13, невчинення виконавчих дій щодо примусового виконання і, відповідно, протиправність постанови державного виконавця Органу ДВС від 25 липня 2015 року ВП № 44045219 про стягнення з боржника виконавчого збору, якою постановлено втягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 110634,05 гривень і яка у зв'язку з поверненням виконавчого документу виконувалась у виконавчому провадженні ВП № 57259613;

2.2. пропуск річного строку пред'явлення до виконання постанови державного виконавця від 25 липня 2015 року ВП № 44045219 про стягнення з боржника виконавчого збору;

2.3. відсутність постанови про стягнення виконавчого збору, винесеної після закінчення виконавчого провадження ВП № 44045219;

2.4. порушення з боку державного виконавця строків направлення постанови від 19 вересня 2018 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 57259613;

2.5. протиправність постанови від 19 вересня 2018 року про арешт майна боржника ВП № 57259613 з огляду на її невідповідність вимогам статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" в частині справедливості, неупередженості, об'єктивності, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

3. Відповідач відзиву на позов не надав.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. В Органі ДВС на виконанні перебувало виконавче провадження № 44045219 з примусового виконання виконавчого листа № 2-24213, виданого 26 лютого 2014 року Обухівським районним судом Київської області, в рамках якого державним виконавцем винесено постанову від 25 липня 2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 110634,05 гривень.

5. У подальшому згаданий виконавчий лист постановою Органу ДВС від 19 вересня 2018 року ВП № 44045219 за заявою стягувача (АТ "ПроКредит Банк") повернуто на підставі положень пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі-Закон України "Про виконавче провадження"). Відповідно до цієї постанови стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій буде проведено в рамках окремого виконавчого провадження.

6. Цього ж дня державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 57259613 з примусового виконання постанови від 25 липня 2015 року ВП № 44045219 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 110634,05 гривень і зобов'язав боржника подати декларацію про доходи та майно.

7. Крім того, постановою Органу ДВС від 19 вересня 2018 року ВП № 57259613 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно позивача.

8. Вважаючи наведені постанови від 19 вересня 2018 року протиправними, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

9. Київський окружний адміністративний суд рішенням від 22 січня 2018 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року, в позові відмовив.

10. Такі свої рішення суди мотивували правомірністю спірних постанов, дійшовши висновків про те, що:

10.1. правомірність винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 25 липня 2015 року ВП № 44045219 не є предметом розгляду даної адміністративної справи;

10.2. відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з позивача виконавчого збору на підставі постанови від 25 липня 2015 року ВП № 44045219 не є новим пред'явленням до виконання даного документа, а є лише належним способом його повного виконання, оскільки виконавчий збір за виконавчим документом у рамках виконавчого провадження № 44045219 не стягнуто, а основний виконавчий лист повернуто стягувачу за його заявою;

10.3. позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження власних доводів про направлення на його адресу постанови від 19 вересня 2018 року ВП № 57259613 про відкриття виконавчого провадження з порушенням строків, визначених чинним законодавством;

10.4. постанова від 19 вересня 2018 року про арешт майна боржника ВП № 57259613 є правомірною, адже після відкриття виконавчого провадження державний виконавець повинен у повному обсязі вчиняти виконавчі дії, спрямовані на виконання виконавчого документа, у тому числі здійснювати накладення арешту на майно боржника.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

11. Позивач, покликаючись на неповноту судового розгляду та неправильне застосування з боку судів першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, подав касаційну скаргу.

12. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити рішення про задоволення його позовних вимог.

13. Відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

V. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду

14. Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

15.8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

16. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

17. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

Щодо постанови від 25 липня 2015 року ВП № 44045219

18. Як правильно зазначили суди, зазначена постанова не є предметом оскарження у цій адміністративній справі.

19. Відтак, наведені у позові, апеляційній і касаційній скаргах аргументи щодо її протиправності не можуть бути прийняті судом.

20. З цих підстав Верховний Суд погоджується з позицією судів першої й апеляційної інстанцій у цій частині.

Щодо пред'явлення постанови від 25 липня 2015 року ВП № 44045219 до виконання

21. Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. До 5 жовтня 2016 року умови і порядок виконання рішень судів у разі невиконання їх у добровільному порядку визначав Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (надалі - ~law24~), відповідно до частини першої статті 28 якого у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ~law25~ для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому ~law26~.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених ~law27~.

23. Згідно з ~law28~ постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред'явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

24. Відповідно до ~law29~ розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

25. ~law30~ передбачено, що у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених ~law31~, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

26. Згідно з ~law32~ розподіл стягнутих державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаної від реалізації майна боржника) здійснюється у такому порядку:

1) у першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на організацію та проведення виконавчих дій;

2) у другу чергу компенсуються витрати державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб;

3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми;

4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені державним виконавцем відповідно до вимог ~law33~.

27. ~law34~ передбачено, що строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання.

28.5 жовтня 2016 року набрав чинності ~law35~, відповідно до ~law36~ підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів - постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору.

29. Відповідно до ~law37~ строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію.

Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного ~law38~.

30. Згідно з ~law39~ виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

31. ~law40~ передбачено, що строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання.

32. У Розділі XIII "Прикінцеві та перехідні положення" ~law41~ закріплено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності ~law42~, пред'являються до виконання у строки, встановлені ~law43~.

33. Відповідно до ~law44~ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

34. Згідно з ~law45~ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

35. ~law46~ передбачено, що у разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

36. Відповідно до ~law47~ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ~law48~.

37. Згідно з ~law49~ виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

38. Відповідно до ~law50~ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ~law51~, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ~law52~), 11,14 і 15 ~law53~, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому ~law54~.

39. Отже, у розмінні ~law55~ постанова про стягнення виконавчого збору є різновидом виконавчого документу, примусове виконання якого здійснюється з певними особливостями, обумовленими правовою природою виконавчого збору як плати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

40. З аналізу ~law56~ випливає, що про стягнення виконавчого збору державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження, а його безпосереднє стягнення здійснюється без виокремлення в інше виконавче провадження за рахунок стягнутих із боржника грошових сум одночасно із задоволенням вимог стягувача.

41. Винятком з цього правила є випадки, передбачені ~law57~, зокрема закінчення виконавчого провадження з підстав фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, якщо виконавчий збір не стягнуто.

42. У такому випадку виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує на загальних підставах в окремому виконавчому провадженні, у тому числі урахуванням вимог щодо строку пред'явлення такого виконавчого документа до виконання.

43. Таким чином, якщо стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) достатньо для задоволення вимог стягувача за виконавчим документом, але недостатньо для сплати виконавчого збору, його стягнення продовжується на загальних підставах, а вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору необхідно перевіряти, зокрема, чи не пропущений строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

44. Як убачається з вищенаведених обставин справи, постанова про стягнення виконавчого збору була прийнята до набрання чинності ~law58~.

45. Водночас ~law59~, який був чинний на момент прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, спірні правовідносини врегульовував у інший спосіб.

46. Так, аналіз ~law60~ дає підстави для висновку, про те, що про стягнення виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначав у постанові, яку приймав після закінчення строку для самостійного виконання рішення суду, за умови, що рішення не було виконано. При ~law61~ № 606-XIV передбачав тотожний визначеному у ~law62~ механізм безпосереднього стягнення виконавчого збору: за рахунок стягнутих із боржника грошових сум одночасно із задоволенням вимог стягувача в межах основного виконавчого провадження.

47. Аналогічним за змістом чином, як у ~law63~, ~law64~ були врегульовані випадки, коли виконавчий збір за наслідками фактичного виконання у повному обсязі рішення суду з тих чи інших причин залишався не стягнутим.

48. За змістом ~law65~ у разі закінчення виконавчого провадження з підстав фактичного виконання у повному обсязі рішення суду (~law66~), якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після закінчення такого виконавчого провадження зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

49. Отже, як ~law67~, так і у ~law68~ передбачено, що нестягнута сума виконавчого збору у випадку закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення суду підлягає стягненню (продовжує стягуватися) в окремому виконавчому провадженні на підставі постанови про стягнення виконавчого збору.

50. Відмінність полягає у тому, що відповідно до ~law69~ таку постанову державний виконавець виносить одночасно з початком примусового виконання рішення, яким є сплив строку для самостійного його виконання, тоді як відповідно до ~law70~ така постанова виноситься після закінчення виконавчого провадження з указаних підстав.

51. Проте часткова зміна механізму стягнення виконавчого збору не означає, що у ситуації, що розглядається, коли тривалість основного виконавчого провадження перевищувала визначений у законі строк пред'явлення постанови про стягнення виконавчого збору, остання не може бути пред'явлена до виконання через закінчення такого строку.

52. Відповідно до ~law71~ і ~law72~ строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання.

53. Ураховуючи, що до набрання чинності ~law73~ постанова про стягнення виконавчого збору приймалася одночасно з початком примусового виконання рішення і виконувалася за рахунок стягнутих із боржника грошових сум одночасно із задоволенням вимог стягувача в межах основного виконавчого провадження, правильними є висновки судів про те, що постанова про стягнення виконавчого збору від 25 липня 2015 року ВП № 44045219 є такою, що автоматично пред'явлена до виконання з дати її прийняття.

54. Отже, строк її пред'явлення до виконання був перерваний, у зв'язку з чим його початок після переривання у спірних правовідносинах необхідно обчислювати з моменту закінчення виконавчого провадження, у межах якого вона виконувалася (була пред'явлена до виконання), - ВП № 57259613.

55. Аналогічна правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 826/7708/17.

Щодо іншої частини аргументів ОСОБА_1.

56. Відповідно до частин 1 -3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

57. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

58. Європейський суд з прав людини (надалі - Суд) неодноразово у своїх рішеннях наголошував на необхідності надання оцінки аргументам учасників справи, які мають значення для розгляду справи в суді.

59. З-поміж іншого, у пункті 25 Рішення у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, Суд зазначив, що у цій справі заявниця зверталась до національних судів з вимогою вирішити її спір щодо пенсії з органами соціального забезпечення. Заявниця посилалася, зокрема, на положення статті 46 Конституції, заявляючи, що її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. Не у компетенції Суду вирішувати, який шлях міг би бути найадекватнішим для національних судів при розгляді цього аргументу. Однак, на думку Суду, національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції. Відповідно, було порушення цього положення.

60. Відповідно до Висновку Консультативної ради європейських суддів від 18 грудня 2008 року № 11 (2008) до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, якість судового рішення залежить, головним чином, від якості його обґрунтування, при цьому викладення підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але є насамперед гарантією проти свавілля, оскільки, по-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати доводи, що становлять основу рішення та забезпечують його правомірність; по-друге, дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими та давати можливість читачеві прослідкувати логіку міркувань, що призвели до ухвалення суддею рішення. До того ж, обґрунтування повинно засвідчувати дотримання суддею принципів, проголошених Європейським судом з прав людини (а саме додержання прав сторони захисту та права на справедливий суд). Крім того, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам'ятати також і про обов'язок судді сприяти встановленню юридичної визначеності, адже вона гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи.

61. Суди першої й апеляційної інстанцій наведеного дотримались не у повній мірі.

62. Так, відповідно до абзаців першого та третього ~law74~ копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених ~law75~, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням.

Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

63. При цьому згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

64. В порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи суди не вжили заходів щодо витребування у відповідача матеріалів виконавчого провадження для їх дослідження в аспекті вказаних аргументів позивача, обмежившись констатацією не доведення останнім відповідних фактичних обставин.

65. При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 9 січня 2019 року, з-поміж іншого: відкрив провадження в адміністративній справі та зобов'язав відповідача надати суду належним чином засвідчені копії документів виконавчих проваджень № 44045219 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Обухівським районним судом Київської області в цивільній справі № 2-242/13, та № 57259613 з примусового виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 25 липня 2015 року. Цією ж ухвалою суд постановив копію позовної заяви та доданих до неї документів направити відповідачу на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - електронною поштою, якщо така відома суду, або надати для ознайомлення в судовому засіданні.

66. Копію зазначеної ухвали направлено на електронну адресу відповідача, однак у матеріалах справи наявний звіт про неуспішне вручення електронного листа адресатові. Жодних інших заходів із метою витребування у відповідача згаданих виконавчих проваджень суд першої інстанції не вживав.

67. Апеляційний суд також залишив це питання поза увагою.

68. Крім того, відповідно до ~law76~ виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:

1) верховенства права;

2) обов'язковості виконання рішень;

3) законності;

4) диспозитивності;

5) справедливості, неупередженості та об'єктивності;

6) гласності та відкритості виконавчого провадження;

7) розумності строків виконавчого провадження;

8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями;

9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

69. За змістом ~law77~ арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

70. Суди обох інстанцій проігнорували аргументи позивача про те, що спірною постановою від 19 вересня 2018 року про арешт майна боржника ВП № 57259613 державний виконавець наклав арешт на все рухоме та нерухоме майно позивача, тоді як відповідно до виконавчого документу стягненню підлягала заборгованість за кредитними договорами в сумі 1104731,00 гривень у межах вартості одержаного спадкового майна.

71. Відтак, рішення судів першої й апеляційної інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

VІ. Висновки по суті вимог касаційної скарги

72. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про порушення норм процесуального права та недотримання судами принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи під час зібрання доказів у справі та їх дослідження, а так само під час оцінки аргументів учасників справи, що унеможливило належне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

73. Своєю чергою, суд касаційної інстанції у силу приписів статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.

74. Отже, покладені в основу обґрунтування касаційної скарги аргументи позивача щодо порушення з боку судів норм процесуального права частково знайшли своє підтвердження.

75. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

76. Судам під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і мотивів та надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини 2 статті 2 КАС України та з урахуванням установленого частини 2 статті 2 КАС України принципу верховенства права.

VІI. Судові витрати

77. Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.

Керуючись пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року у справі № 320/6360/18 скасувати.

3. Справу № 320/6360/18 направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий М. І. Смокович

Судді М. В. Білак

О. В. Калашнікова