Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2020 року

Київ

справа №826/23329/15

адміністративне провадження №К/9901/18013/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Уханенка С.А.,

суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом громадянина Сирії ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року (головуючий суддя Кучма А.Ю., судді Аліменко В.О., Безименна Н.В.),

У С Т А Н О В И В:

I. Суть спору

1. У жовтні 2015 року громадянин Сирії ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) про визнання неправомірним і скасування рішення від 30.07.2015 №470-15 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов′язання повторно розглянути подану ним заяву.

2. Позов обґрунтував тим, що він не може повернутися до країни свого походження (Сирії) внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань через політичні переконання (небажання служити в армії), а також внаслідок загрози його життю з причин загальнопоширеного насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини в Сирії. Вважав, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем без урахування всіх обставин, які мають юридичне значення і дають підстави для отримання ним захисту в Україні.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2016 року (головуючий суддя Добрянська Я.І., судді Аблов Є.В., Мазур А.С.) у задоволенні позову відмовлено.

4. Суд першої інстанції виходив з того, що позивачу правомірно відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки він не зазнав і не має обґрунтованих побоювань зазнати переслідувань за жодною з конвенційних ознак, тобто йому не загрожує небезпека в разі повернення в Сирію.

5. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року скасовано постанову окружного суду та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: скасовано рішення ДМС України від 30.07.2015 №470-15 про відмову у визнанні громадянина Сирії ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов′язано ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства України.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що висновок ДМС України не містить достатнього та належного аналізу ситуації, що склалася в Сирії, відповідачем не спростовано можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення до неї, що не відповідає вимогам статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

III. Провадження в суді касаційної інстанції

7. У касаційній скарзі ДМС України, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

8. У запереченні на касаційну скаргу представник позивача Журко О.С. просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, вказуючи на її законність і обґрунтованість.

9. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

ІV. Встановлені судами фактичні обставини справи

10. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирії, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин (алавіт).

11. 03.04.2012 позивач легально залишив Сирію, автомобілем виїхавши до Лівану, з Лівану авіарейсом Бейрут-Київ прибув до України на навчання.

12. 06.11.2014 позивач звернувся до Управління у справах біженців Головного управління ДМС України в м. Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебуваючи на той час в Україні нелегально.

13. У заяві повідомив, що він був змушений залишити країну свого походження через війну та через те, що не хотів служити в армії у 2012 році. Після того, як його рідне місто Хомс було повністю зруйноване, він утік до України. Зазначив, що не бажає повертатися в Сирію через побоювання отримати покарання від Уряду за ухилення від служби в армії, а також через триваючі там військові дії.

14. Під час співбесід позивач також повідомив, що навчається на третьому курсі в Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця. Строк дії його національного паспорту закінчився 09.11.2012 і для продовження цього строку та отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні йому потрібно було здійснити виїзд у Сирію, що стало неможливим.

15. Наказом Головного управління ДМС України в м. Києві від 25.11.2014 №699 прийнято в оформлення документи громадянина Сирії ОСОБА_1 для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

16. 25.02.2015 спеціалістом Головного управління ДМС України в м. Києві складено висновок з рекомендацією Державній міграційній службі України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, з огляду на велику ймовірність загрози його життю та безпеці через військово-політичну ситуацію в Сирії та в разі його участі в бойових діях як солдата Збройних Сил САР, а також імовірність ув′язнення заявника за ухиляння від служби в армії. Аналізуючи можливість внутрішнього переміщення, спеціалістом органу міграції зазначено, що заявник намагався скористатися цією можливістю, виїхавши з м. Хомс до м. Латакія, проте, враховуючи загальну несприятливу ситуацію по всій Сирії, яку охопила громадянська війна, внутрішнє переміщення можна вважати неефективним, оскільки на даний час не існує жодного безпечного місця для проживання в цій країні.

17. Натомість за результатами розгляду справи ОСОБА_1, яка надійшла з Головного управління ДМС України в м. Києві, Державною міграційною службою України для прийняття остаточного рішення 29.07.2015 складено висновок щодо відмови у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказаний висновок мотивований тим, що у цій справі може бути застосована альтернатива внутрішнього переміщення (до м. Латакія), тому у заявника відсутні умови для набуття додаткового захисту в Україні.

18. Рішенням ДМС України від 30.07.2015 №470-15 громадянину Сирії ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу п′ятого частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

19. Про прийняте рішення позивачу доведено повідомленням від 21.08.2015 №152.

V. Позиція Верховного Суду

20. За змістом частини п′ятої статті 10 Закону України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон№3671) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

21. Згідно з абзацом п′ятим частини першої статті 6 Закону №3671 не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

22. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671 біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

23. Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

24. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671 визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

25. Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

26. Директива Ради ЄС 2004/83/ЕС від 29.04.2004 у статті 15 визначає підстави для надання додаткового захисту як ризик отримання серйозної шкоди у формі: (А) смертної кари; (В) катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та (С) серйозної особистої загрози життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.

27. Таким чином, якщо повернення до країни походження є таким, що може порушувати статтю 3 Конвенції, то особа, якій загрожує повернення до цієї країни походження, має вважатися такою, що потребує додаткового захисту.

28. Численні міжнародні документи, зокрема резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН, рекомендації УВКБ ООН, доповіді Генерального секретаря ООН, Незалежної комісії ООН з прав людини в Сирії, вказують на засудження світовою спільнотою військових дій у Сирії, а триваючий там військовий конфлікт характеризують високою інтенсивністю загального насилля, серйозними порушеннями прав людини, існуванням реального ризику для життя та застосування поводження, забороненого статтею 3 Конвенції.

29. Згідно з офіційною позицією Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй, державам-членам ООН рекомендовано у зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і дотепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення (http://unhcr.org.ua/).

30. В Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту відносно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IV, листопад 2015 року) зазначено, що після видання УВКБ ООН у жовтні 2014 року "Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IІI)" ситуація в Сирії щодо безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб продовжує погіршуватися, сторони конфлікту вчиняють військові злочини та грубі порушення прав людини, в тому числі деякі рівнозначні злочинам проти людяності, ігнорують особливий режим захисту, наданий лікарням, школам, медичному персоналу, працівникам гуманітарних організацій, тощо.

31. Також у цих Рекомендаціях зазначено, що майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково взаємно накладаються один на одного. Країна сильно роздроблена, оскільки сторони конфлікту, в тому числі Збройні Сили Сирії, угруповання "Ісламська держава Іраку і аль-Шама", антиурядові збройні групи і курдські сили ("Загони народної самооборони", ЗНС), здійснюють контроль над різними регіонами країни, вчиняючи на них свій вплив. Оскільки міжнародні зусилля щодо припинення конфлікту в Сирії результатів досі не принесли, його активне продовження тягне за собою руйнівні наслідки для сирійського населення, в тому числі, зростання кількості жертв серед цивільного населення, масштабне переміщення людей всередині країни та за її межі, а також безпрецедентну за масштабами гуманітарну кризу. Кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту оцінюється від 145 до більш ніж 250 тисяч осіб. Найбільша кількість документально зафіксованих жертв було зареєстровано в провінції Риф Дамаск; далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.

32. У доповідях Генерального секретаря від 18.02.2015, 11.11.2015, 11.12.2015, 21.01.2016 про виконання резолюцій 2139(2014), 2165(2014), 2191(2014), 2258(2015) Ради Безпеки ООН вказується, що на всій території Сирійської Арабської Республіки триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля.

33. Ураховуючи ситуацію в Сирії та рішучість влади утримувати контроль над усією країною, Міністерство внутрішніх справ Великобританії зазначило, що альтернатива внутрішнього переміщення в основному не вважається реальним способом уникнути переслідувань, які підтримуються владою чи які дозволяються владою. Переміщення також не буде раціональною опцією в тих регіонах, де вираження народного незадоволення вирішується із застосуванням сили із смертельним результатом. Також все частіше з'являються дані про порушення прав людини з боку озброєних опозиційних груп, включаючи тортури та страти, в Алеппо, Ідлібі та інших містах. Також є повідомлення про використання опозиційними групами смертоносної сили, в тому числі й в житлових районах (Методичні рекомендації з розгляду справ шукачів притулку із Сирії. Січень 2013 року. United Kingdom: Home Office, Operational Guidance Note: Syria, 15 January 2013, Syria OGN v 8, доступно за адресою: http://www.refworld.org/docid/50f55c8d2.html [accessed 21 May 2013]).

34. Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини, яка має враховуватися при вирішенні справ адміністративної юрисдикції (частина друга статті 8 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017, частина друга статті 6 КАС України в чинній редакції), вислання осіб у країни, де вони можуть зазнати переслідувань, є порушенням статті 3 Конвенції.

35. Так, у рішенні від 28 червня 2011 року у справі Sufi and Elmi v.The United Kingdom (заяви 8319/07 і 11449/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

36. У рішенні ЄСПЛ від 15 жовтня 2015 року у справі L.M. and Others v.Russia (заяви 40081/14, 40088/14, 40127/14, п.122) Суд зазначив, що хоча критерії, перелічені у справі "Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства" не повинні розглядатися як вичерпний перелік, який слід застосовувати у всіх майбутніх випадках, вони сформували відповідне мірило, за допомогою якого можна оцінити рівень насильства в Могадішо в контексті конкретного випадку. Та обставина, що Суд ще не прийняв рішення щодо оцінки тверджень про небезпеку для життя чи жорстокого поводження в умовах триваючого конфлікту в Сирії, частково пояснюється тим, що, як випливає з відповідних документів УВКБ ООН, більшість європейських країн в даний час не проводять примусового повернення до Сирії. У жовтні 2014 року УВКБ ООН вітало позитивні тенденції захисту сирійських громадян багатьма європейськими державами, включаючи фактичний мораторій на повернення до Сирії, рішення більшості країн про розгляд заяв сирійців та високий рівень захисту. Останні звіти ООН описують ситуацію як "гуманітарну кризу" і говорять про "безмежні страждання" цивільних осіб, масові порушення прав людини та гуманітарного законодавства з боку всіх сторін, що має наслідком переселення майже половини населення країни. Виходячи з наведеного, Суд дійшов висновку, що заявники (молоді чоловіки родом з Алеппо та Дамаску) висунули обґрунтоване твердження, що їх повернення до Сирії було б порушенням статей 2 та/або 3 Конвенції. Уряд не надав жодних аргументів чи відповідної інформації, які могли би спростувати ці звинувачення, а також жодних особливих обставин, які могли би забезпечити достатній захист заявників у разі повернення.

37. Отже, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, де триває військовий конфлікт, що спростовує доводи відповідача про недоведеність тверджень шукача захисту в цій частині, а також щодо альтернативи його внутрішнього переміщення.

38. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не проведено всебічного вивчення і оцінки доводів позивача та ситуації по країні походження в аспекті наявності умов для визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.

39. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо необґрунтованості оскаржуваного рішення ДМС України та наявності підстав для його скасування.

40. Протилежний висновок щодо правомірності рішення ДМС України обумовлений наданням судом першої інстанції оцінки тверджень позивача виключно з позиції наявності умов для визнання його біженцем, без аналізу існування умов для надання йому статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

41. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 343, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий: С.А. Уханенко

Судді О.В. Кашпур

О.Р. Радишевська