Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.02.2019 року у справі №813/3894/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2019 року

Київ

справа №813/3894/16

адміністративне провадження №К/9901/35396/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Гулкевич І.З. від 26 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Довгої О.І., суддів Каралюса В.М., Запотічного І.І. від 27 березня 2017 року у справі за позовом Офісу великих платників податків ДФС в особі Львівського управління Офісу ВПП ДФС до Публічного акціонерного товариства «Шахта «Надія» про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року Червоноградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області (замінено судом апеляційної інстанції на Офіс великих платників податків ДФС в особі Львівського управління Офісу ВПП ДФС; далі - позивач/Офіс ВПП ДФС) звернулась до суду з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства «Шахта «Надія» (далі - відповідач/Товариство), в якому просила стягнути з відповідача суму податкового боргу у розмірі 510245,00 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість з податку на додану вартість (далі - ПДВ), яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов'язань, самостійно задекларованих платником.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2017 року, позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства податковий борг в сумі 510245,00 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що сума податкового зобов'язання з ПДВ, самостійно задекларована Товариством у 2016 році, є узгодженою та набула статусу податкового боргу, який не сплачений та обліковується за відповідачем, а тому позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими. При цьому зазначив, що дані особового рахунку платника по ПДВ підтверджують наявність у Товариства значної суми податкового боргу з цього податку, а тому погодився із законністю дій позивача щодо спрямування сплачених відповідачем коштів на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за 2016 рік в рахунок оплати податкового боргу за минулі періоди у хронологічному порядку його виникнення.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність податкового боргу та можливість його стягнення в судовому порядку, оскільки податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків, а тому самостійне зарахування позивачем сплачених Товариством коштів на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за 2016 рік у рахунок погашення податкового боргу за попередні періоди вважає неправомірним.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство зареєстровано як юридична особа та перебуває на податковому обліку як платник податків і зборів.

З метою погашення Товариством податкового боргу, що виник раніше, контролюючим органом в порядку пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» винесено першу податкову вимогу №1/7 від 23 жовтня 2001 року та другу податкову вимогу №2/6 від 16 листопада 2001 року, які отримані відповідачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Згідно картки особового рахунку станом на момент звернення із цим позовом до суду за відповідачем обліковується податковий борг по ПДВ в сумі в сумі 510245,00 грн., який виник наслідок несплати у встановлений законом строк самостійно задекларованих грошових зобов'язань з ПДВ, а саме: 65547,00 грн. згідно податкової декларації №9058063355 від 15 квітня 2016 року; 59225,00 грн. згідно податкової декларації №9081709781 від 20 травня 2016 року; 60359,00 грн. згідно податкової декларації №9101657954 від 16 травня 2016 року; 90007,00 грн. згідно податкової декларації №9125329010 від 19 липня 2016 року; 78977,00 грн. згідно податкової декларації №9150269216 від 18 серпня 2016 року; 68966,00 грн. згідно податкової декларації №9172830513 від 19 вересня 2016 року; 87164,00 грн. згідно уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ за червень 2015 року №9194916171 від 18 жовтня 2016 року.

Судами встановлено, що Товариством сплачувались кошти згідно платіжних доручень №1113 від 30 травня 2016 року, №1370 від 22 червня 2016 року, №1611 від 21 липня 2016 року, №1927 від 25 серпня 2016 року, №2117 від 22 вересня 2016 року, №2275 від 18 жовтня 2016 року, однак такі відповідно до пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючим органом спрямовані у рахунок погашення податкового боргу за попередні періоди, а тому сума податкового боргу відповідача у розмірі 510245,00 грн., що є предметом розгляду у цій справі, залишається не погашеною.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Як визначено підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

У відповідності з пунктом 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків (пункт 56.11 статті 56 ПК України).

Строки сплати податкового зобов'язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.1 якої передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 59.1статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).

Отже факт узгодження грошового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк. Невиконання обов'язку зі сплати узгодженого податкового зобов'язання призводить до набуття таким зобов'язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.

Право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

За правилами пункту 59.1 статті 59 ПК України порядок надіслання платникові податків податкової вимоги є тотожним порядку надіслання податкового повідомлення-рішення.

У той же час відповідно до пункту 59.5 цієї ж статті у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

В силу вимог підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 ПК України податкова вимога вважається відкликаною, якщо, зокрема, сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.

Відтак надіслана платнику податків податкова вимога на податковий борг, що не погашений, не втрачає своєї правової дії. При цьому податковим законодавством не передбачено необхідності повторного відправлення платнику податків податкової вимоги у разі збільшення податкового боргу. ПК України не містить також і приписів, які б дозволяли дійти висновку про недійсність податкових вимог, надісланих до моменту набрання цим Кодексом чинності в порядку пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Лише у разі, якщо платником податків податковий борг був погашений повністю (у певний період взагалі не існував), а через деякий час виник знову, контролюючий орган зобов'язаний направити (вручити) йому нову податкову вимогу на суму такого нового узгодженого грошового зобов'язання.

З урахуванням того, що узгоджена сума податкового зобов'язання, самостійно задекларована платником, набула статусу податкового боргу, а її розмір підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, беручи до уваги направлення Інспекцією податкових вимог у відповідності до норм Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та їх вручення Товариству, а також безперервності податкового боргу з моменту їх формування, що не спростовано відповідачем в ході розгляду справи, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність законних підстав для стягнення з Товариства спірної суми заборгованості, яка є предметом розгляду даної справи.

Доводи ж касаційної скарги про протиправне зарахування позивачем сплачених Товариством коштів на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за 2016 рік у рахунок погашення податкового боргу за попередні періоди є помилковими, оскільки згідно із приписами пункту 87.9 статті 87 ПК України (чинними у момент виникнення спірних відносин) у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що сплачені відповідачем кошти на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за 2016 рік контролюючим органом спрямовані у рахунок погашення податкового боргу за попередні періоди та згідно картки особового рахунку сума податкового боргу відповідача у розмірі 510245,00 грн. є непогашеною.

Наявність у Товариства станом на дати сплати грошових зобов'язань з ПДВ за 2016 рік попередньо непогашеної суми податкового боргу не спростовано відповідачем та підтверджується матеріалами справи, зокрема відомостями з інтегрованої картки платника податків.

Таким чином Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому прийняли рішення за правильного застосування відповідних норм матеріального права.

Частиною першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при ухваленні рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Шахта «Надія» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду