ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 826/5761/18

адміністративне провадження № К/9901/34686/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

секретар судового засідання - Носенко Л.О.,

за участі:

представників позивача - Богун Н.М., Тіняєвої В.А. ,

представника відповідача - Пожара В.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року (суддя Васильченко І.П.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року (головуючий суддя Пилипенко О.Є., судді: Бєлова Л.В., Глущенко Я.Б.)

у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТриМоб»

до Офісу великих платників податків ДПС

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТриМоб» (надалі також - ТОВ «ТриМоб», Позивач) звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС (надалі також - Офіс, Відповідач; правонаступник - Офіс великих платників податків ДПС), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 11 січня 2018 року №0000324209, №0000334209, №0000344209.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «ТриМоб» зазначало, що висновок, покладений Офісом в основу оскаржуваних рішень, про необхідність оподаткування різниці між собівартістю наданих Позивачем послуг та ціною їх реалізації, є необґрунтованим. На переконання Позивача, норми Податкового кодексу України не пов`язують визначення бази оподаткування з постачання товарів/послуг податком на додану вартість з їх собівартістю та не встановлюють залежність від собівартості рівня звичайних цін. Крім того, оскільки придбання товарів, робіт/послуг, необоротних активів у даному випадку необхідне для здійснення господарської діяльності Позивача, останній не має підстав для нарахування податкових зобов`язань відповідно до абзацу «г» пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України та складення і реєстрації податкових накладних.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року, позов задоволено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили із того, що висновки Офісу про завищення ТОВ «ТриМоб» суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, та суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку, не ґрунтуються на вимогах чинного податкового законодавства.

Суди зазначили, що ТОВ «ТРИМОБ» здійснює постачання самостійно виготовлених телекомунікаційних послуг, база оподаткування яких відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України не може бути нижче звичайних цін, у зв`язку з чим Відповідачем безпідставно зроблено висновок, що база оподаткування послуг не може бути нижче їх виробничої собівартості, визначеної відповідно до П(С)БО 16 «Витрати».

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права просив судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу Позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення ? без змін. Вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не допущено порушень норм матеріального чи процесуального права.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТриМоб» з питань відповідності формування від`ємного значення з податку на додану вартість у декларації за вересень 2017 року Відповідачем складено акт від 19 грудня 2017 року №4892/28-10-42-09/37815221, яким встановлено порушення вимог:

- пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, абзацу «г» пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість (надалі також - ПДВ) на суму 18 284 730,00 грн, що призвело до:

а) завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, в сумі 17227337,00 грн.;

б) завищення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку всього в сумі 1 057 393,00 грн., в тому числі за вересень 2017 року в сумі 1 057 393,00 грн.;

- пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у зв`язку з відсутністю реєстрації податкових накладних на суму ПДВ 7 474 236,00 грн.

На підставі акта перевірки Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11 січня 2018 року:

- №0000324209, яким Позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 057 393,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 264 348,25 грн.;

- №0000334209, яким Позивачу зменшено від`ємне значення суми податку на додану вартість у розмірі 17 227 337,00 грн.;

- №0000344209, яким до Позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 3 737 118,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Позивач є оператором зв`язку, який надає послуги рухомого (мобільного) зв`язку стандарту UMTS/WCDMA. Основним видом діяльності підприємства відповідно до класифікації видів економічної діяльності, зазначених у відомостях з Єдиного державного реєстру про юридичну особу, є діяльність у сфері безпроводового електрозв`язку.

Для забезпечення безперебійної роботи мережі та надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв`язку абонентам Позивачем щомісячно здійснюється придбання товарів/послуг, а саме - орендуються майданчики для розміщення обладнання базових станцій, приміщення для розташування персоналу, забезпечується електроживлення мережі, запчастин для елементів мережі, послуг технічного обслуговування обладнання мережі, оплачується доступ до мереж технологічних партнерів та послуги радіочастотного моніторингу тощо.

Підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ згідно з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями стало те, що Позивач, надаючи у спірному періоді послуги рухомого (мобільного) зв`язку за ціною нижче собівартості, не оподатковував різницю між доходами від їх реалізації та їх собівартістю податком на додану вартість.

Так, актом перевірки зафіксовано, що за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності Позивача, а саме - регістрів бухгалтерського обліку по рахунках 70, 80, 90, ТОВ «ТриМоб» у звітному періоді продавало послуги мобільного зв`язку нижче їх собівартості та, відповідно, не виписувало і не реєструвало податкові накладні.

Усього перевіркою встановлено заниження податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 18 284 730,00 грн., у т.ч.: - за березень 2014 року в сумі 299388,00 грн., - за червень 2014 року в сумі 1251357,00 грн., - за лютий 2016 року в сумі 472410,00 грн., - за березень 2016 року в сумі 568150,00 грн., - за квітень 2016 року в сумі 640199,00 грн., - за травень 2016 року в сумі 657911,00 грн., - за червень 2016 року в сумі 670375,00 грн., - за липень 2016 року в сумі 882293,00 грн., - за серпень 2016 року в сумі 875709,00 грн., - за вересень 2016 року в сумі 1043348,00 грн., - за жовтень 2016 року в сумі 1114903,00 грн., - за листопад 2016 року в сумі 1138548,00 грн., - за грудень 2016 року в сумі 1195903,00 грн., - за січень 2017 року в сумі 1079679,00 грн., - за лютий 2017 року в сумі 1294414,00 грн., - за березень 2017 року в сумі 1120699,00 грн., - за квітень 2017 року в сумі 1 342 186,00 грн., - за травень 2017 року в сумі 1350319,00 грн., - за серпень 2017 року в сумі 1 286 939,00 грн.

Вказане порушення призвело до завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 17 227 337,00 грн. та суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку на 1 057 393,00 грн.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що протягом 2014, 2016, 2017 років ТОВ «ТриМоб» реалізовано послуги зв`язку нижче їх собівартості, що в результаті призвело до виникнення від`ємного значення з податку на додану вартість та неправомірного формування сум, що підлягають бюджетному відшкодуванню. До того ж Позивачем не складено та не зареєстровано податкові накладні на суму такого заниження.

В обґрунтування позиції Відповідач звертає увагу на правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду України у справі №817/2197/13-а.

В судовому засіданні представник Відповідача підтримав вимоги касаційної скарги.

3.2. Доводи Позивача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)

У відзиві на касаційну скаргу Позивач зазначає, що скаржником не наведено жодної норми права, яку було порушено або неправомірно застосовано судами під час розгляду позову.

Висновки контролюючого органу про проведення Позивачем операцій, які не пов`язані з господарською діяльністю ТОВ «ТриМоб», у зв`язку із продажем послуг нижче їх собівартості, як вважає Позивач, не ґрунтуються на доказах та суперечать сталій судовій практиці (постанови Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі №816/2270/16, від 16 квітня 2019 року у справі №808/3587/13-а), адже збитковість не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 6 КАС України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема податку на додану вартість врегульовані положеннями Податкового кодексу України (надалі також - ПК України).

Порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг визначений статтею 188 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

В редакції, чинній протягом 2014 року, абзац перший пункту 188.1 статті 188 ПК України встановлював, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

В редакції, чинній протягом 2015 року, абзац другий пункту 188.1 статті 188 ПК України передбачав, що база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Законом України від 24 грудня 2015 року №909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який набрав чинності 1 січня 2016 року, внесено зміни, зокрема, до абзацу другого пункту 188.1 статті 188 ПК України і слова «їх собівартості» замінено словами «звичайних цін».

Відповідно до визначень понять, наданих пунктом 14.1 статті 14 ПК України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу (підпункт 14.1.71); ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах (підпункт 14.1.219).

Варто зазначити, що собівартість - це витрати підприємства на виробництво (виробнича собівартість) та реалізацію (собівартість реалізації) власної продукції. Сума витрат на виробництво і реалізацію товару називається повною собівартістю. Собівартість формується безпосередньо на підприємстві і відображає індивідуальні витрати та умови виробництва, а також конкретні результати господарювання цього виробничого підприємства.

Стаття 10 Закону України від 21 червня 2012 року № 5007-VI «Про ціни і ціноутворення» встановлює, що суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 11 наведеного Закону вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що суб`єкти господарювання реалізують продукцію за цінами, самостійно визначеними сторонами договору. Така ціна, якщо не доведено зворотне, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.

У 2014 році редакція 188.1 статті 188 ПК України не ставила у залежність базу оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг від їх собівартості.

Натомість Податковий кодекс України передбачав обов`язок визначати базу оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг виходячи з розміру, який не може бути нижче їх собівартості, у період з 1 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року. У разі продажу їх нижче собівартості складалося і реєструвалося дві податкові накладні на одну господарську операцію. Перша - на суму фактичної реалізації, друга - на суму перевищення собівартості.

З 1 січня 2016 року змінено порядок обчислення бази оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг. Встановлено, що база оподаткування цих операцій не може бути нижче звичайних цін, за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року №1307 затверджено форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (далі - Наказ №1307, Порядок №1307 відповідно).

Відповідно до пункту 15 Порядку №1307 у разі постачання товарів/послуг, база оподаткування яких, визначена відповідно до статей 188 і 189 Податкового кодексу України, перевищує фактичну ціну постачання таких товарів/послуг (зокрема, якщо база оподаткування визначається виходячи із ціни придбання товарів/послуг, звичайної ціни самостійно виготовлених товарів/послуг або балансової (залишкової) вартості необоротних активів і перевищує суму постачання таких товарів/послуг, необоротних активів, визначену виходячи з їх договірної вартості, тобто ціна придбання / звичайна ціна / балансова (залишкова) вартість перевищує фактичну ціну (договірну вартість) постачання), постачальник (продавець) складає дві податкові накладні: одну - на суму, розраховану виходячи з фактичної ціни постачання, іншу - на суму, розраховану виходячи з перевищення ціни придбання / звичайної ціни / балансової (залишкової) вартості над фактичною ціною, або може скласти не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням сум податку, розрахованих виходячи з перевищення бази оподаткування над фактичною ціною, визначених окремо за кожною операцією з постачання товарів/послуг.

У податковій накладній (в тому числі зведеній), яка складена на суму такого перевищення, робиться позначка відповідно до пункту 8 цього Порядку (15 - Складена на суму перевищення бази оподаткування, визначеної відповідно до статей 188 і 189 Податкового кодексу України, над фактичною ціною постачання). Така податкова накладна отримувачу (покупцю) не надається. При цьому у рядках такої податкової накладної, відведених для зазначення даних покупця, постачальник (продавець) зазначає власні дані.

Отже, датами виникнення податкових зобов`язань у такому випадку були:

1) дата першої події (дата зарахування коштів або дата відвантаження товарів);

2) дата визначення бази оподаткування ПДВ за цими операціями, виходячи з суми перевищення звичайних цін над фактичною вартістю, якщо реалізація самостійно виготовлених товарів/послуг відбувалась за цінами меншими за звичайні (ринкові).

Особливо важливе значення має факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів/послуг за цінами, які не відповідають ринковим. Цей факт має доводити особа, яка вважає, що ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, не відповідає ринковим.

Вказаний висновок узгоджується із постановою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі №200/12345/18-а.

Так, підпункт «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України передбачає, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Разом з тим, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), значення якої наведене в підпункті 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності. В той же час, не обов`язково що б економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитись збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте із визначеного в Податковому кодексі України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності.

З`ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.

Разом із тим, у ході розгляду справи судами попередніх інстанцій належним чином не перевірено обставин щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) при реалізації продукції власного виробництва за цінами нижче виробничої собівартості та не перевірено обставин щодо наявності факторів, які зумовили збитковість господарських операцій.

Аналогічного підходу дотримувався Верховний Суд при ухваленні постанови від 27 лютого 2020 року у справі №440/1503/20.

Суд звертає увагу на те, що продаж товарів та послуг за ціною, нижчою за їх виробничу собівартість, може бути як відхиленням від звичайних цін, так і усвідомленою маркетинговою політикою підприємства, а також наслідком впливу ринкових факторів (наприклад, зниженням або недосягненням такого обсягу продажу, який би забезпечив досягнення точки беззбитковості, і покриття водночас постійних та змінних витрат). Разом з тим, вирішення справи в кожному окремому випадку вимагало б вивчення фактичних доказів, що стосуються всіх факторів, які впливають на ціну або собівартість.

Разом з тим, як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, такі обставини судами попередніх інстанцій, як того вимагають правила Кодексу адміністративного судочинства України, не встановлювалися.

Наведене вище свідчить про те, що рішення судів як першої, так і суду апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права, що унеможливило повне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що в силу норм процесуального закону є підставою для скасування рішень та направлення справи на новий розгляд.

Тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з порушенням процесуальних норм, що унеможливило встановлення обставин, необхідних для вирішення спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням наведеного, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати з передачею справи на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 3, 344, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі №826/5761/18 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх

Повний текст постанови виготовлено 14 серпня 2020 року