Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.06.2020 року у справі №420/2157/20

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 червня 2021 року

Київ

справа №420/2157/20

адміністративне провадження №К/9901/14040/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н. М.,

суддів Жука А. В., Соколова В. М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №420/2157/20

за заявою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Качурки В'ячеслава Вікторовича

про забезпечення позову до подання позовної заяви

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України

на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року (постановлену у складі: головуючого судді Завальнюка І. В. )

і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2020 року (ухвалену у складі: головуючого судді Стас Л. В., суддів Турецької І. О., Шеметенко Л. П. ).

УСТАНОВИЛ:

І. Історія справи

Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Качурка В'ячеслав Вікторович у березні 2020 року звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просив:

зупинити дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців (далі - "Дисциплінарна комісія"), прийнятого за результатом розгляду скарги ОСОБА_1, в частині застосування до приватного виконавця Качурки В. В. дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця строком на шість місяців;

заборонити Міністерству юстиції України вносити запис в Єдиний реєстр приватних виконавців України про зупинення діяльності приватного виконавця Качурки В. В. на підставі рішення Дисциплінарної комісії, прийнятого за результатом розгляду скарги ОСОБА_1.

Обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову заявник зазначив, що всі дії, із якими не погоджувався ОСОБА_1 як сторона виконавчого провадження №60107252, були предметом судових розглядів, за результатами яких суд дійшов висновку про необґрунтованість одинадцяти поданих скарг. Здійснюючи переоцінку доводів, які вже були предметом судового розгляду, Міністерство юстиції України і Дисциплінарна комісія, на думку заявника, порушили наведений принцип юридичної визначеності, висловили неповагу до рішень судів з аналогічних питань, які набрали законної сили, що свідчить про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року, залишеною без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2020 року, заяву приватного виконавця Качурки В. В. про забезпечення позову задоволено частково.

Заборонено Міністерству юстиції України до вирішення справи по суті вчиняти запис в Єдиному реєстрі приватних виконавців України про зупинення діяльності приватного виконавця Качурки В. В. на підставі рішення Дисциплінарної комісії, прийнятого за результатом розгляду скарги ОСОБА_1.

В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.

При ухваленні судового рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що невжиття заходів задля попередження зупинення діяльності заявника, ймовірність якого перебуває у прямому зв'язку із внесенням Міністерством юстиції України запису в Єдиному реєстрі приватних виконавців України про зупинення діяльності приватного виконавця Качурки В. В. на підставі рішення Дисциплінарної комісії, очевидно може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів приватного виконавця Качурки В. В., стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль і витрат. Більше того, захищене в судовому порядку порушене право приватного виконавця Качурки В. В. (інтерес) взагалі може бути знівельовано наслідками застосування вчинення Міністерством юстиції України запису в Єдиному реєстрі приватних виконавців України про зупинення діяльності приватного виконавця Качурки В. В. Подібний розвиток подій для заявника цілком ймовірний, а тому дозволяє цілком обґрунтовано припускати необхідність вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб.

У касаційній скарзі Міністерство юстиції України просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині заборони Міністерству юстиції України вносити запис в Єдиний реєстр приватних виконавців України про зупинення діяльності приватного виконавця Качурки В. В. на підставі рішення Дисциплінарної комісії, прийнятого за результатом розгляду скарги ОСОБА_1, і прийняти нове судове рішення в цій частині про відмову в задоволенні заяви.

В обґрунтування вимог касаційної скарги представник Міністерства юстиції України вказує, що суди забезпечили позов шляхом заборони вчиняти дії, які не є предметом оскарження. Зазначене не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову і виходить за межі підстав забезпечення позову, передбачених пунктом 5 частини 3 статті 151 КАС України.

Крім того, Міністерство юстиції України вказує, що з аналізу норм КАС України вбачається, що поняття "захист права на майбутнє" чинним законодавством взагалі не передбачено.

Також скаржник зазначає, що судами не встановлено існування обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача та/або іншим особам до ухвалення рішення в адміністративній справі.

Міністерство юстиції України зазначає, що суди не взяли до уваги висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 6 лютого 2019 року в справі №826/13306/18, згідно з якими рішення суду про визнання протиправним та скасування акту індивідуальної дії (рішення Дисииплінарної комісії) не потребує виконання, оскільки воно встановлює лише його правомірність або неправомірність.

У відзиві на касаційну скаргу приватний виконавець Качурка В. В. повністю погоджується з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і викладеними у них мотивами, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Зокрема, зазначає, що до моменту надання судом правової оцінки рішенню Дисциплінарної комісії і наказу Міністерства юстиції України про введення його в дію, внесення запису про зупинення діяльності приватного виконавця до Єдиного реєстру приватних виконавців України є передчасним і може призвести до того, що рішення суду про задоволення позову не буде ефективним механізмом захисту прав приватного виконавця. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно дійшли висновку про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони Міністерству юстиції України вносити до Єдиного реєстру приватних виконавців України запис про зупинення діяльності приватного виконавця Качурки В. В.

Також заявник зазначив, що встановлена судом заборона вчинення певний дій пов'язана із рішенням, яке є предметом оскарження в межах цієї справи, у зв'язку з чим, вжиття заходів до забезпечення позову не порушує вимог пункту 5 частини 3 статті 151 КАС України.

Крім того, зазначив, що посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 6 лютого 2019 року в справі №826/13306/18, є необґрунтованими, оскільки в межах справи №826/13306/18 судом вирішувався спір за позовом користувача надр до Державної служби геології та надр України із позовними вимогами про визнання протиправним і скасування припису про усунення порушень законодавства у сфері користування надрами, у якій вжиті інші заходи до забезпечення позову й із інших підстав (очевидність незаконності оскаржуваного рішення), а також у інших правовідносинах, що не пов'язані з реалізацією Міністерством юстиції України своїх повноважень щодо застосування до приватних виконавців заходів дисциплінарної відповідальності.

Ознайомившись із доводами скаржника, Верховний Суд вважає необхідним задовольнити касаційну скаргу з огляду на таке.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Відповідно до вимог частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Вказані підстави для вжиття заходів забезпечення позову є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Пунктом 5 частини 3 статті 151 КАС України визначено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року в справі № 640/1305/20.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на засіданні Дисциплінарної комісії, яке відбулось 6 березня 2020 року і оформлено Протоколом №29, оголошено рішення про притягнення приватного виконавця Качурка В. В., до дисциплінарної відповідальності у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця на строк шість місяців.

Приватний виконавець Качурка В. В. у заяві про забезпечення позову до подання позовної заяви просив суд зупинити дію такого рішення і заборонити Міністерству юстиції України до вирішення справи по суті вчиняти запис у Єдиному реєстрі приватних виконавців України про зупинення діяльності заявника.

Суд першої інстанції, з судовим рішенням якого погодився апеляційний суд, заяву про забезпечення позову задовольнив частково. Заборонив Міністерству юстиції України до вирішення справи по суті вчиняти запис в Єдиному реєстрі приватних виконавців України про зупинення діяльності приватного виконавця Качурки В. В. на підставі рішення Дисциплінарної комісії.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що невжиття заходів задля попередження зупинення діяльності заявника, ймовірність якого перебуває у прямому зв'язку із внесенням Міністерством юстиції України запису до Єдиного реєстру приватних виконавців України про зупинення діяльності приватного виконавця Качурки В. В. на підставі рішення Дисциплінарної комісії, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів приватного виконавця Качурки В. В., щодо яких буде подано адміністративний позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль і витрат.

Також суди попередніх інстанцій зазначили, що незалежно від результатів вирішення майбутнього спору, вжиття заходів позову до його подання щодо збереження чинною діяльності приватного виконавця й убезпечення її від зупинення не взмозі завдати істотної шкоди, тоді як зупинення такої діяльності безумовно завдає більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Звернення заявника до суду із відповідною заявою обумовлено зупиненням дії дисциплінарного стягнення, законність чи протиправність накладення якого є предметом перевірки за результатами окремого судового розгляду.

Заява приватного виконавця Качурки В. В. про вжиття заходів забезпечення позову не містить обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам, що унеможливило б їхній захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, зокрема, шляхом заборони Міністерству юстиції України до вирішення справи по суті вчиняти запис в Єдиному реєстрі приватних виконавців України про зупинення діяльності приватного виконавця. Також до заяви не додано жодних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, часткове задоволення цієї заяви про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони реалізації правового акта індивідуальної дії про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця Качурки В. В. у дійсності призвело до продовження виконання заявником своїх службових обов'язків.

Ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою зміни таких правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 5 вересня 2019 року в справі №01-07/12/18, від 18 лютого 2021 року в справі №ЗД/380/35/20, від 17 березня 2021 року в справі №640/19167/20, від 31 березня 2021 року в справі №560/6068/20, від 19 травня 2021 року в справі №ЗД/380/54/20.

Також суд касаційної інстанції зазначає, що забезпечення позову шляхом заборони Міністерству юстиції України до вирішення справи по суті вчиняти запис в Єдиному реєстрі приватних виконавців України про зупинення діяльності приватного виконавця Качурки В. В. на підставі рішення Дисциплінарної комісії є вирішенням спору по суті, оскільки приватний виконавець в подальшому здійснює виконавчі дії, незважаючи на наявність чинного рішення про порушення приватним виконавцем вимог законодавства при здійсненні виконавчого провадження, що може в подальшому зашкодити правам третіх осіб.

Окрім того, Верховний Суд зауважує, що абзацом 13 пункту 2 розділу II "Порядку формування і ведення Єдиного реєстру приватних виконавців України", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 5 серпня 2016 року №2431/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 серпня 2016 року №1125/29255 (далі - "Порядок"), визначено, що підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру є рішення суду про скасування рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців про накладення на приватного виконавця дисциплінарного стягнення та наказу, яким введено в дію таке рішення.

Згідно з абзацом 5 пункту 3 розділу II Порядку при внесенні до Єдиного реєстру відомостей про рішення суду про скасування рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців щодо накладення на приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення або припинення його діяльності та наказу, яким його введено в дію таке рішення, стан діяльності приватного виконавця повертається до стану, який діяв до прийняття цього рішення.

Пунктом 4 Порядку визначено, що безпосереднє унесення відомостей до Єдиного реєстру забезпечується структурним підрозділом Міністерства юстиції України, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.

Отже, набрання судовим рішенням законної сили, яким скасовано рішення Дисциплінарної комісії при Міністерстві юстиції України про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця і наказу Міністерства юстиції України, яким його введено в дію, є підставою для останнього внести до Єдиного реєстру приватних виконавців України відповідні відомості про скасування відповідного дисциплінарного стягнення.

Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, пункту 5 частини 3 статті 151 КАС України, оскільки згідно з цим пунктом не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Ураховуючи, що саме рішення Дисциплінарної комісії від 6 березня 2020 року, оформлене протоколом №29, і наказ Міністерства юстиції України, яким введено в дію це рішення, є підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру приватних виконавців України про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, у судів першої та апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для застосування пункту 5 частини 3 статті 151 КАС України.

За таких обставин, а також за відсутності підстав, передбачених статтею 150 КАС України, висновки судів попередніх інстанцій про необхідність вжиття заходу забезпечення позову шляхом заборони Міністерству юстиції України до вирішення справи по суті вчиняти запис в Єдиному реєстрі приватних виконавців України про зупинення діяльності приватного виконавця є помилковими.

Відповідно до частини 1 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні рішень судами першої й апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що є підставою для скасування судових рішень в частині задоволення заяви про забезпечення позову і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині.

Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Враховуючи те, що в ході судового розгляду справи відповідачем витрати, пов'язані із залученням свідків і проведенням судових експертиз, не здійснювались, сплачена сума судового збору відповідачу як суб'єкту владних повноважень не компенсується.

Керуючись статтями 150, 151, 341, 345, 349, 351, 355, 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2020 року скасувати в частині вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Міністерству юстиції України до вирішення справи по суті вчиняти запис в Єдиному реєстрі приватних виконавців України про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Качурки В'ячеслава Вікторовича на підставі рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, прийнятого за результатом розгляду скарги ОСОБА_1.

У задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Качурки В'ячеслава Вікторовича про вжиття заходів забезпечення позову в цій частині відмовити.

У решті ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена................................................................

Н. М.

Мартинюк А. В.

Жук В. М. Соколов,

Судді Верховного Суду