Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 квітня 2019 року

м. Київ

справа №826/19830/16

адміністративне провадження №К/9901/5023/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.06.2017 (суддя - Федорчук А.Б.) та ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21.11.2017 (судді - Федотова І.В., Ганечко О.М., Губська Л.В.) у справі за позовом Підприємства з іноземними капіталом "Індраяні оверсіз" (далі - Підприємство) до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ форми "Ш" від 12.05.2016 № 001147 про застосування штрафу (фінансової санкції) за порушення строку сплати суми зобов'язання з податку на прибуток.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що застосування до підприємства фінансових санкцій згідно з вказаним податковим повідомленням - рішенням є безпідставними, оскільки податковим органом допущено порушення процедури організації, проведення камеральної перевірки та оформлення її результатів. Зокрема, камеральна перевірка проведена з порушенням строку її проведення, посадові особи контролюючого органу, які проводили камеральну перевірку, вийшли за межі предмету (об'єкту) перевірки, акт камеральної перевірки підприємство отримало одночасно із податковим повідомленням - рішенням, позбавивши позивача протягом 5 робочих днів, наступних за днем його отримання, надати контролюючому органу заперечення. Крім того, позивач зазначив, що податок на прибуток підприємство сплатило своєчасно у вигляді авансових внесків за відповідні періоди і сума сплачених авансових внесків є більшою ніж сума грошового зобов'язання на 725`539,90 грн.

Суди встановили, що 29.02.2016 товариство подало до ДПІ податкову річну звітність з податку на прибуток підприємств за 2015 рік, у якій самостійно обчислило податок на прибуток у сумі 4`176`198,00 грн (рядок 06 декларації). Згодом, 16.03.2016, позивач подав уточнюючу податкову декларацію за цей же період, якою зменшив нараховану суму податку на 4`798`388,00 грн.

12.05.2016 ДПІ провела камеральну перевірку з питання своєчасності сплати Підприємством податку на прибуток за 2015 року, авансових внесків з податку на прибуток у лютому, квітні 2015 року.

За результатами перевірки ДПІ склала акт від 12.05.2016 № 1147/26-55-12-05 про порушення підприємством вимог пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (далі - ПК України) внаслідок несвоєчасної сплати самостійно узгодженої суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 4`517`333,10 грн із затримкою до 30 календарних днів.

На підставі цього акту ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір.

Суди також встановили, що позивач у період з 01.01.2015 по 31.12.2015 щомісяця проводив оплату узгодженої суми грошового зобов'язання з авансового внеску з податку на прибуток, що підтверджується копіями платіжних доручень, доданих до матеріалів справи. Загальна сума авансових внесків впродовж 2015 року, сплачених завчасно, складає 4`822`145,00 грн, що на 725`539,90 грн більше ніж розмір визначеного грошового зобов'язання за 2015 рік (-622`190,00 грн).

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 27.06.2017, залишеною без змін ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.11.2017, позов Підприємства задовольнив: скасував податкове повідомлення - рішення ДПІ від 12.05.2016 № 001147.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену у справі № 810/6086/13-а виходили з того, що податковий орган як суб'єкт владних повноважень, безпосереднім обов'язком якого є контроль за правильністю нарахування та сплати податків і зборів суб'єктами господарювання, під час визначення розміру грошового зобов'язання мав врахувати переплату підприємства зі сплати щомісячних авансових внесків з податку на прибуток. Також суди зазначили, що акт перевірки та податкове повідомлення - рішення складені в один день, внаслідок чого позивач був позбавлений права на подання заперечень до акта перевірки, що є порушенням вимог статей 82, 86 ПК України, а системний аналіз положень пункту 75.1 статті 75, пункту 76.1 статті 76 ПК України дає підстави для висновку, що камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних податкової звітності суцільним порядком, а тому під час проведення камеральної перевірки відсутні правові підстави для перевірки термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання.

ДПІ подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані посиланням на те, що переплата виникла внаслідок подання підприємством уточнюючої податкової декларації 16.03.2016, внаслідок чого на суму погашеного боргу автоматично була розрахована штрафна санкція в сумі 409`660,81 грн, а в результаті злиття з 2015 року карток в індивідуальну картку платника за платежем 11021000 "податок на прибуток приватних підприємств" перенесено залишок автоматично розрахованої та незастосовної штрафної санкції за порушення сплати платежу 11024000 "авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств" у сумі 8840,00 грн (строк сплати 28.02.2015) та 411`885,00 грн (строк сплати 30.04.2015).

Верховний Суд, керуючись статтею 334, частиною п'ятою статті 338, частиною п'ятою статті 355, підпунктом 12 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою від 15.01.2018 відкрив касаційне провадження у цій справі.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення як безпідставну.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

У свою чергу камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального (підпункт 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 76.1 статті 76 ПК України встановлено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу (пункт 76.2 статті 76 ПК України).

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що метою камеральної перевірки є виявлення в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування арифметичних та/або методологічних помилок, або інших відомостей, які призвели до заниження/завищення податкових зобов'язань або свідчать про допущені платником податків порушення термінів, порядку реєстрації податкових накладних, акцизних накладних або про неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності, відповідальність за що передбачена статтями 120, 120-1, 120-2 ПК України.

Отже, надані контролюючому органу повноваження на момент проведення камеральної перевірки не охоплювали питання термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання.

Своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до підпункту 75.1.2 ПК України є предметом документальної перевірки.

Відповідно до пункту 86.2 статті 86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

У разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях (пункт 86.7 статті 86 ПК України).

Згідно з пунктом 86.8 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Як встановили суди попередніх інстанцій податкове повідомлення - рішення та акт камеральної перевірки складені в один день.

Протиправність проведення камеральної перевірки, висновки якої безпідставно покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, обумовлює безпідставність визначення податкового правопорушення і, як наслідок цього, безпідставність застосування штрафу.

Доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, щодо виявлених порушень під час камеральної перевірки та зафіксовані актом перевірки, є безпідставними, оскільки відповідач до 01.01.2017 не був наділений правом перевіряти своєчасність справляння платником податків узгоджених сум грошового зобов'язання в межах камеральної перевірки, чим порушив вимоги підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України, відтак акт перевірки у розумінні статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України є недопустимим доказом на підтвердження наявності складу податкового правопорушення як підстава для прийняття податкового повідомлення-рішення.

При цьому слід наголосити, що з урахуванням положень пункту 57.1 статті 57, пункту 87.1 статті 87, пункту 126.1 статті 126 ПК України податковим законодавством передбачена можливість погашення платником податків грошових зобов'язань за рахунок наявної переплати з інших платежів в автоматичному режимі. А аналіз положень пункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 50.1 статті 50, пункту 126.1 статті 126 ПК України дає підстави для висновку, що зменшення суми податкового зобов'язання не тотожне його погашенню. А відтак відсутнє прострочення сплати податкового зобов'язання, що є підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій, оскільки відсутнє саме податкове зобов'язання в цій сумі.

З 01.01.2017 до статті 76 ПК України додано новий пункт (пункт 76.3), згідно з яким камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання. Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.

До цього обмеження строків проведення камеральної перевірки були встановлені пунктом 200.10 ПК України лише для перевірок декларацій з ПДВ (30 календарних днів після граничного строку подання).

Отже, висновки судів про порушення контролюючим органом строків проведення камеральної перевірки є безпідставними. Однак помилковість висновків судів щодо строків застосування фінансових санкцій не призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи те, що у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а рішення судів попередніх інстанцій є помилковими лише щодо мотивувальної частини, відповідно до частини четвертої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити рішення судів в цій частині.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 351, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.06.2017 та ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21.11.2017 змінити в мотивувальній частині, в іншій частині - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду