Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2023 року

м. Київ

справа № 240/15540/20

адміністративне провадження № К/990/20881/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Калашнікової О.В.,

суддів: Губської О.А., Білак М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу №240/15540/20

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дубка Сергія Миколайовича на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2022 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Пліша М.А., суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 , скаржник) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - також відповідач), у якому просив суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо утримання із одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 суми коштів за завдані державі збитки у сумі 36701,34 грн;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 невідкладно виплатити ОСОБА_1 36701,34 грн. незаконно утриманих із одноразової грошової допомоги при звільненні.

1.1 Позовні вимоги мотивовані наступним: ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира В/Ч НОМЕР_1 від 17 вересня 2018 року № 238 позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу з 17 вересня 2018 року. На день виключення зі списків особового складу В/Ч НОМЕР_1 позивач не отримав у повному обсязі кошти, на які має право на час проходження військової служби. В червні 2020 року позивач звернувся до командира військової частини з адвокатським запитом про надання інформації про виплачені позивачу при звільненні суми та здійсненні із цих сум відрахування та утримання. На своє звернення отримав лист від 21 серпня 2020 року № 5050/1, яким Військова частина НОМЕР_1 надіслала довідку про нараховане грошове забезпечення б/н і дати. У вказаній довідці зазначено, що із нарахованої одноразової грошової допомоги при звільненні, яка виплачена позивачу утримано 36701,34 грн. за збитками завданими державі.

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо утримання при звільненні ОСОБА_1 з військової служби з його грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги коштів у сумі 36701,34 грн. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 не виплачені при звільненні з військової служби кошти у розмірі 36701,34 грн.

3. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, просила скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволені позову.

4. В апеляційній скарзі скаржник зазначив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17 вересня 2018 року виключений із списків особового складу військової частини.

4.1 Відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

4.2 ОСОБА_1 17 вересня 2018 року виключений із списків особового складу військової частини, а звернувся до адміністративного суду у 2020 році, тобто з пропуском встановленого законодавством строку.

4.3 Військова частина НОМЕР_1 вважає, що позивач при виключені із списків особового складу військової частини не міг не знати про утримання коштів, особливо зважаючи на розмір суми коштів.

5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2022 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року по справі № 240/15540/20 скасовано, позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду.

6. Скасовуючи рішенні суду першої інстанції та залишаючи позовну заяву без розгляду, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що суд першої інстанції поза увагою залишив ту обставину, що відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

7. Не погоджуючись з таким судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

8. У скарзі він просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

9. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що предметом розгляду справи є стягнення з відповідача невиплаченої при звільненні позивачу частини одноразової грошової допомоги при звільненні. На думку сторони позивача, одноразова допомога при звільненні є складовою грошового забезпечення, а тому позивач має право звернутися до суду без обмеження будь яким строком.

9.1. При цьому скаржник послався на постанови Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №807/363/18, від 25 вересня 2018 року у справі №815/4421/15, від 25 квітня 2019 року у справі 804/496/18, від 26 червня 2019 року у справі №820/4748/17, а також на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі 1-13/2013.

10. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність і просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

IV. Джерела права й акти їх застосування

11. За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

11.1. Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

11.2. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

11.3. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

12. Водночас частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

13. Відповідно до частини 3 статті 123 КАС України у разі якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

V. Оцінка Верховного Суду

14. Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

15. Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.

16. Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

17. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

18. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

19. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

20. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

21. Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

22. Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

23. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

24. Отже, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.

25. Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

26. Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі за контрактом, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

27. Отже, в аспекті спірних правовідносин, Суд дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці».

28. Подібну правову позицію було неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року в справі №815/4421/15, від 13 березня 2019 року у справі №807/363/18, від 25 квітня 2019 року у справі №804/496/18, від 26 червня 2019 року в справі №820/4748/17, від 04 грудня 2019 року у справі №813/8469/13-а, від 22 травня 2020 року у справі №808/3200/17, від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19, від 10 лютого 2022 року у справі №420/13606/21 та інших.

29. Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що у спірних правовідносинах вимоги позивача не обмежені будь - яким строком у відповідності до частини 2 статті 233 КЗпП України.

30. В ухвалі про відкриття касаційного провадження судом відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2022 року у справі №240/15540/20 до закінчення розгляду справи в касаційній інстанції..

31. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

32. Враховуючи вищенаведені висновки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, а тому у Верховного Суду відсутні підстави для стягнення судового збору з позивача за подання касаційної скарги.

33. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

34. Згідно з частиною четвертою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

35. Оскільки судом апеляційної інстанції не вирішувався спір по суті позовних вимог, з огляду на залишення позовної заяви без розгляду, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2022 року - скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

VІ. Судові витрати

36. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дубка Сергія Миколайовича задовольнити частково.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2022 року у справі №240/15540/20 скасувати, а справу направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіО.В. Калашнікова О.А. Губська М.В. Білак