Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.03.2018 року у справі №813/434/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 813/434/17

адміністративне провадження № К/9901/29111/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А. Ю.,

суддів: Мороз Л. Л., Рибачука М. М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Туристично-готельний комплекс "Дністер" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року (колегія суддів: Гуляк В. В., Коваль Р. Й., Судова-Хомюк Н. М. ) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Туристично-готельний комплекс "Дністер" до Головного управління Держпраці у Львівській області про скасування постанови,

УСТАНОВИЛ:

У лютому 2017 року ПАТ Туристично-готельний комплекс "Дністер" звернулося до суду з адміністративним позовом до ГУ Держпраці у Львівській області, в якому просило визнати незаконною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №13011012560-0012 від 05.01.2017 про накладення на ПАТ Туристично-готельний комплекс "Дністер" штрафу в розмірі 48000
грн. за порушення вимог ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.10.2017 позов задоволено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2018 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.10.2017 скасовано і прийнято нову постанову. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Туристично-готельний комплекс "Дністер" відмовлено.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати її та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови не у повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішеннях суду, не відповідають обставинам справи. Вказує, що між ПАТ ТГК "Дністер" та ОСОБА_1 було укладено цивільно-правові договори підряду №123 від 06.09.2016 та №147 від 01.10.2016.

Відповідно до умов цих договорів, виконавець - ОСОБА_1 надавав консультаційні послуги для інженерної служби ПАТ ТГК "Дністер" у вересні 2016 року, а в жовтні 2016 року - надавав консультаційні послуги у відділі електротехнічного обладнання. Відтак позивачем не здійснено фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), у зв'язку з чим на нього покладено відповідальність за абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України у вигляді стягнення штрафу у розмірі 48000 гривень.

Ухвалою Верховного Суду від 28.02.2018 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив в задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що 21.11.2016 ОСОБА_1 подано до ГУ Держпраці у Львівській області звернення щодо грубого порушення ПАТ ТГК "Дністер" вимог трудового законодавства.

На підставі вказаного звернення ОСОБА_1, за згодою Держпраці на проведення перевірки, було призначено проведення позапланової перевірки додержання законодавства про працю ПАТ ТГК "Дністер".

На підставі наказу №1713-П від 05.12.2017 та направлення №1696 від 05.12.2017, в період з 15.12.2016 по 16.12.2016 головним державним інспектором Сироїжко О. Є. було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування ПАТ ТГК "Дністер".

За результатами проведення вказаної вище перевірки ГУ Держпраці у Львівській області було складено Акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №13/01/101/2560.

Із змісту вказаного акту перевірки видно, що перевіркою встановлено те, що ПАТ
ТГК "Дністер" допустило порушення вимог ст.24 КЗпП України, що виявилось у фактичному допуску до роботи у листопаді 2016 року гр. ОСОБА_1 без укладення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За результатами вказаної перевірки, на підставі акту перевірки, ГУ Держпраці у Львівській області, відповідно до абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, за порушення вимог частин 1, 3 ст.24 КЗпП України, було застосовано до ПАТ ТГК "Дністер" штраф в сумі 48000 грн., про що винесено постанову №13011012560-0012 від
05.01.2017.

Не погоджуючись з наказом про проведення перевірки та постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 надавав послуги за цивільно-правовими договорами, які належним чином оформлені, наявні акти приймання - передачі робіт, проведено відповідний розрахунок.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується факт допуску ОСОБА_1 до роботи без укладення письмових трудових договорів, тобто, без офіційного оформлення трудових відносин відповідно до вимог законодавства, а відтак постанова про накладення штрафу є правомірною та скасуванню не підлягає.

Дослідивши, в межах касаційної скарги, спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 № 96 (далі - Положення № 96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (Статтею 24 КЗпП України);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства.

Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18.

Колегія суддів зазначає, що з аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є:

- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;

- обов'язок роботодавця надати робоче місце;

- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Взаємовідносини фізичної особи і суб'єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З аналізу наведених норм, Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17,06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18.

Позивач посилається на укладення між ПАТ ТГК "Дністер" та ОСОБА_1 цивільно-правових договорів підряду №123 від 06.09.2016 та №147 від 01.10.2016 року на період вересня і жовтня 2016 року щодо надання консультаційних послуг в інженерній службі та надання консультаційних послуг у відділі електротехнічного обладнання, а тому вважає, не може бути підставою для висновків про правомірність дій ПАТ ТГК "Дністер" щодо допуску ОСОБА_1 до роботи протягом листопада 2016 року без укладеного письмового трудового договору та без повідомлення ДФС України про прийняття працівника на роботу.

Однак судом апеляційної інстанції встановлено, що допущення працівника ОСОБА_1 до роботи без укладення трудового договору підтверджується: його поясненням, копією трудової книжки ОСОБА_1, яка на час проведення позапланової перевірки зберігалась в ПАТ ТГК "Дністер" і до якої заявнику не було внесено запис про прийняття на роботу; листом ПАТ ТГК "Дністер" від 07.09.2016 в якому генеральний директор ПАТ ТГК "Дністер" ОСОБА_3 просить начальника ЗЕТЦ ОСОБА_2 провести навчання з охорони праці та атестувати ОСОБА_1 по програмі відповідального за електрогосподарство; витягом із протоколів № 02-310 та 02-302 ДП "Західний експертно-технічний центр Держпраці" від 23.09.2016 із яких слідує, що ОСОБА_1 успішно пройшов навчання з охорони праці та обіймає посаду начальника електровідділу; відповіддю ДП "Західний ЕТЦ" на письмовий запит ГУ Держпраці у Львівській області із якої слідує, що ПАТ ТГК "Дністер" оплачувало навчання з охорони праці ОСОБА_1.

Верховний Суд вказує, що зазначені вище угоди, укладені позивачем з фізичною особою ОСОБА_1, не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов'язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій. Отже, за своїм характером такі правовідносини фактично є трудовими, оскільки не містять конкретних фізичних величин або ж об'ємів робіт; в свою чергу, працівник виконує певні функції за конкретною посадою, а не індивідуально-визначену роботу.

Зазначене спростовує висновки суду першої інстанції, про визначення відносин між позивачем та вказаними особами як цивільно-правових.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації права фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та КЗпП України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки тощо.

Згідно частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що оскаржувана постанова №13011012560-0012 від 05.01.2017 винесена на підставі, у спосіб та в межах повноважень, встановлених чинним законодавством.

Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Туристично-готельний комплекс "Дністер" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді Л. Л. Мороз

А. І. Рибачук