Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №815/2505/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2019 року

Київ

справа №815/2505/17

адміністративне провадження №К/9901/18404/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/2505/17

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Бутенка А.В., суддів: Аракелян М.М., Стефанов С.О.) та на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Федусика А.Г., суддів: Зуєвої Л.Є., Шевчук О.А.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №104-17 від 29 березня 2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додатково захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення, яким визнати ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додатково захисту.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач був змушений залишити країну походження через побоювання за своє життя та здоров'я. Відповідачем не було належним чином досліджено інформацію по країні походження. Посилається на те, що його заява відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У зв'язку з цим, оскаржуване рішення вважає незаконним.

Короткий зміст рішення суду інстанції

3. 31 серпня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України - відмовити.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Державної міграційної служби України, яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням інформації по країні походження та дослідженням всіх обставин справи і є правомірним. Під час перебування на Батьківщині, або перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності, позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за ознаками расової належності, віросповідання, національності, громадянства чи підданства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Наведені позивачем підстави для надання йому статусу біженця або визнання особою, що потребує додаткового захисту не впливають на кваліфікацію останніх в якості критеріїв визначення статусу біженця або визнання особи, що потребує додаткового захисту у розумінні вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 17 січня 2018 року Одеський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року - без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 08 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року. Прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року та на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року .

8. Державна міграційна служба України надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

9. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (позивач у справі):

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

ОСОБА_1 зазначає, що судами неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи. Інформація по країні походження підтверджує наявність у позивача цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Однак судами попередніх інстанцій не були враховані наведені обставини.

10. Доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу (відповідача у справі):

Державна міграційна служба України посилається на те, що рішення судів попередніх інстанцій є обґрунтованими та прийняті з врахуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення даної справи.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Киргизстану, уродженцем м. Джалал-Абад, за національністю - узбек, за віросповіданням - мусульманин - суніт, рідна мова узбецька, вільно володіє російською. За сімейним станом перебуває в шлюбі з громадянкою Киргизстану, з якою має спільного неповнолітнього сина.

12. З Киргизстану до України позивач виїхав 15 червня 2010 року офіційно на підставі паспортного документу, потягом сполученням Киргизстан (ОШ) - РФ (Москва) - Україна (Одеса). В Україну (м. Одеса) позивач прибув 16 червня 2010 року. 03 травня 2014 року шукач захисту виїхав з України до Киргизстану (м.Джалал-Абад), де перебував до 20 липня 2014 року. Повторний приїзд до України відбувся 21 липня 2014 року на підставі паспортного документу, потягом сполученням Киргизстан (Ош) - РФ (Москва) - Україна (Одеса).

13. 08 вересня 2016 року до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області надійшла заява-анкета ОСОБА_1 про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту.

14. Причиною виїзду позивача з країни громадянської належності за даними анкетування та співбесіди з ним була відсутність житла, яке згоріло через військові дії 2010 року між киргизами та узбеками. Через відсутність майна та роботи позивач прийняв рішення виїхати з Киргизстану до України, куди його запросив друг. Під час проживання та тимчасового перебування в Киргизстані (м.Джалал - Абад) позивач не зазнавав жодних переслідувань або дискримінації ані з боку офіційної влади Киргизстану, ані з боку недержавних організацій.

15. За результатами розгляду особової справи громадянина Киргизстану ОСОБА_1 Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області 15 березня 2017 року було складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

16. Рішенням Державної міграційної служби України від 29 березня 2017 року №104-17 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

17. 26 квітня 2017 року ОСОБА_1 отримав повідомлення, видане Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області №114 від 25 квітня 2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

18. Вважаючи відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, необґрунтованою, позивач звернувся з даним позовом до суду.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

19. Конституція України.

19.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

20.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

20.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

21. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

21.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

21.2. Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

21.3. Частини1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.

21.4. Частина шоста статті 8. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

21.5. Частина сьома статті 8. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

21.6. Частина восьма статті 8. У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

21.7. Частина друга статті 12. Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.

22. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.

22.1. Пункти 45. Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

22.2. Пункт 62. Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, рухома бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

22.3. Пункт 195. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

23. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04.

23.1. Пункт п'ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

24. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (зі змінами та доповненнями).

24.1. Пункт 23. При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

26. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог.

27. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивач перебував з 2014 року до 08 вересня 2016 року на території України нелегально, з порушенням національного законодавства, а саме частини 5 статті 5 закону України «Про біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». За змістом вказаної правової норми особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

28. ОСОБА_1 зазначав, що не бажає повертатися до Киргизстану, через відсутність житла для проживання, відсутність та неможливість оформитися на роботу за фахом, через постійні утиски з боку представників етнічних киргизів, яких підтримує офіційна влада.

29. В матеріалах особової справи, зокрема, в протоколі співбесіди та анкеті позивач не зазначає про будь-які переслідування його або членів його родини, він не є членом будь-якої політичної партії, релігійної та іншої організації та не наводить будь-яких прикладів або обставин, які б свідчили про загрозу його життю та здоров'ю в Киргизстані.

30. В Киргизстані проживають родичі позивача, які не зазнають будь-яких переслідувань та їх життю нічого не загрожує. Позивач приїжджав на Батьківщину, проживав там певний час та повертався в Україну разом з родиною, що свідчить про відсутність небезпеки для життя та здоров'я позивача в країні громадянської належності.

31. Приймаючи до уваги обставини перебування позивача у Киргизстані та його виїзду з країни громадянської належності, а також враховуючи, що підчас розгляду справи позивачем не було надано жодного доказу щодо його переслідування в Киргизстані і наявності загрози його життю та свободі в цій країні, зокрема, і станом на час звернення до відповідача про отримання відповідного статусу, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у позивача ознак біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, які визначені в пунктах 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

32. Безпідставним є посилання касатора на те, що інформація по країні походження підтверджує наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Киргизстану, з огляду на наступне.

33. Інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що керівництвом з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН надано загальний аналіз поняття «цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона психічний стан, який пов'язаний із характеристикою особистості заявника, а тому, зазначається, що висновок про стан у країні-походження не є визначальним. Під впливом суб'єктивної оцінки ситуації, що склалась навколо, особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Судами попередніх інстанцій були враховані матеріали по країні походження ОСОБА_1, однак, зазначена інформація в сукупності з іншими обставинами справи та поведінкою позивача, які підлягають дослідженню та оцінюванню, не дає підстав вважати, що він прибув в Україну саме із метою уникнення стати жертвою переслідувань у країні своєї громадянської належності.

34. За інформацією по країні походження позивача, в квітні 2010 року відбувалися революційні дії в Киргизстані, які закінчилися та з жовтня 2010 року ситуація в країні стабілізувалась, було проведено референдум з прийняттям нової конституції країни. На даний час будь-яких військових дій на території країни не відбувається.

35. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

36. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року та на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року у справі №815/2505/17- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх