Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2025 року

м. Київ

справа №420/9164/21

адміністративне провадження № К/990/15199/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційній інстанції адміністративну справу № 420/9164/21,

за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами в адміністративній справі № 420/9164/21 за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про визнання протиправними рішень та зобов`язання вчини певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2025, ухвалену колегією судів у складі: головуючого-судді Яковлева О.В., суддів: Єщенка О.В., Крусяна А.В.,

УСТАНОВИВ:

Суть спору

1. У червні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих, далі - Комісія), у якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати рішення № 60 від 23.11.2020 Комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області;

1.2. визнати протиправним та скасувати наказ в.о. керівника Одеської обласної прокуратури № 3035к від 23.12.2020 про звільнення позивача з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020;

1.3. поновити позивача в органах прокуратури на посаді прокурора Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області або на посаді, що є рівнозначною (рівноцінною) в Суворовській окружній прокуратурі міста Одеси з 30.12.2020;

1.4. стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30.12.2020 по день винесення судового рішення.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом в.о. керівника Одеської обласної прокуратури № 3035к від 23.12.2020 його звільнено з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020. Підставою для винесення вказаного наказу слугувало рішення № 60 Комісії від 23.11.2020 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 . Позивач вважав рішення Комісії та наказ про своє звільнення незаконними та такими, що порушують його права та встановлені Конституцією та законами України гарантії, а відтак є такими, що підлягають визнанню протиправними і скасуванню в судовому порядку. Позивач зауважив, що в оскаржуваному наказі підставою для звільнення його із займаної посади визначено пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», тобто у зв`язку з ліквідацією або реорганізацією установи. Проте вважав, що вказане не відповідає фактичним обставинам, оскільки ані на момент проходження атестації, ані на момент звільнення кількість адміністративних посад у штаті Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області не змінювалося, питання щодо скорочення штатної чисельності місцевих прокуратур не вирішено; Одеська місцева прокуратура № 4 Одеської області не перебуває в процесі припинення, реорганізації тощо. Відтак, на думку позивача, спірний наказ не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» Кодексу законів про працю України та Конституції України, що є підставою для його скасування.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення № 60 від 23.11.2020 Комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області ОСОБА_1 ; визнано протиправним та скасовано наказ в.о. керівника Одеської обласної прокуратури № 3035к від 23.12.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020. Поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області з 31.12.2020 та стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 354582,40 грн (триста п`ятдесят чотири тисячі п`ятсот вісімдесят дві грн 40 грн).

3.1. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі в ході судового розгляду справи не довели правомірність рішення про звільнення позивача з органів прокуратури, оскільки оспорюване рішення кадрової комісії, а саме його мотивувальна частина, не містить інформації та посилання на порушення прокурором певних стандартів професійної етики та доброчесності, тобто є невмотивованим. За висновками суду першої інстанції, посилання Комісії лише на засоби встановлення відповідності прокурора займаній посаді та кількість виставлених за результатами кваліфікаційного оцінювання балів не дають змоги встановити, за яким конкретно критерієм позивач не відповідає займаній посаді та жодним чином не дозволяє встановити дійсних підстав, з яких виходила кадрова комісія під час ухвалення оспорюваного рішення і мотивів його прийняття. Невиконання суб`єктом владних повноважень вимог законодавства стосовно позивача призвело до втрати легітимності процедури проведення атестації відносно нього та, як наслідок, прийнятих за результатами атестації рішень, що стало підставою для визнання судом протиправним та скасування рішення Комісії № 60 від 23.11.2020 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 . Встановивши незаконність звільнення позивача суд першої інстанції, з урахуванням вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, поновив позивача на посаді прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області та в органах прокуратури.

4. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 23.02.2022 апеляційні скарги Одеської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задовольнив, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовив повністю.

4.1. Суд апеляційної інстанцій виходив з того, що оскаржуване позивачем рішення Комісії є обґрунтованим, мотивованим, містить посилання на нормативно-правові акти, обґрунтування щодо набрання позивачем за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора 58 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, а тому підстави для його скасування відсутні.

4.2. Посилаючись не правові позиції висловлені у постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 200/5038/20-а, від 21.09.2021 у справі № 160/6204/20 та від 29.09.2021 у справі № 440/2682/20, апеляційний суд зазначив, що за наявності відповідного рішення Комісії про неуспішне проходження позивачем атестації керівник Одеської обласної прокуратури правомірно видав оспорюваний наказ від 23.12.2020 № 3035к. Апеляційний суд виснував про те, що відповідачем обґрунтовано визначено звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з підстав, передбачених підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

5. У січні 2025 року ОСОБА_1 подав заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України № 11-р(ІІ)/2024 від 18.12.2024 у справі № 3-157/2023(290/23), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, на підставі якого позивача було звільнено з прокуратури.

6. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2025 заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2022 у справі № 420/9164/21 залишено без задоволення.

6.1. Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18, суд апеляційної інстанції зазначив, що підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2022 відмовлено у задоволенні позовних вимог, а як наслідок відповідна постанова не може вважатись невиконаною у розумінні приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, оскільки рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання.

6.2. Крім того цей суд зазначив, що Рішення Конституційного Суду України № 11-р(ІІ)/2024 від 18.12.2024, у справі № 3-157/2023(290/23), не може вплинути на спірні правовідносини, оскільки вони виникли до прийняття відповідного судового рішення.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг та їх рух у касаційній інстанції

7. ОСОБА_1 , не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні його заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2025 у справі № 420/9164/21 та винести нову постанову, якою задовольнити його заяву про перегляд постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2022 за виключними обставинами, у зв`язку із встановленням Конституційним Судом України у Рішенні від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 неконституційності закону.

7.1. На обґрунтування підстав касаційної скарги скаржник доводив, що судом апеляційної інстанції не враховано той факт, що його звільнено з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури № 4 та органів прокуратури саме на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», який Рішенням Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 по справі № 3-157/2023 (290/23) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

7.2. Скаржник посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21 та переконував, що вони є застосовними у цій справі, у якій Верховний Суд зокрема зазначив, що на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.

7.3. Касатор зазначив, що судом апеляційної інстанції проігноровано вимоги Конституції України та той факт, що позивач покликався, серед іншого, на невідповідність пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» вимогам Конституції України (тобто прямо вказував, що даний пункт є неконституційним та не може бути застосований), що, у подальшому, підтверджено Рішенням Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 по справі № 3-157/2023 (290/23).

7.4. Скаржник наполягав на тому, що висновок Конституційного Суду України про невідповідність пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» частині першій статті 8, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 131-1 Конституції України фактично скасовує відповідальність (звільнення) особи, у зв`язку з чим мають бути застосовані саме принципи та вимоги Конституції України, як норми прямої дії.

8. Ухвалою Суду від 01.05.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2025.

9. Ухвалою Суду від 04.09.2025, з урахуванням ухвали від 04.09.2025 про виправлення описки, закінчено підготовчі дії у справі № 420/9164/21 та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог статей 340 та 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

10. Від Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

10.1. Заперечуючи проти задоволення касаційної скарги, відповідач зазначив, що Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(II)/2024 не може вплинути на правовідносини, що виникли до його прийняття. До того ж, воно не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

10.2. Відповідач підкреслив, що Рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Зазначене в сукупності, на переконання Офісу Генерального прокурора, не може бути підставою для перегляду (зміни) правової позиції суду в спорі, щодо якого постановлене остаточне судове рішення.

Позиція Верховного Суду

Нормативно-правове регулювання. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

11. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.

12. У цій справі суд апеляційної інстанції установив, що позивач подав заяву про перегляд постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2022 за виключними обставинами у зв`язку з прийняттям Рішення Конституційного Суду України № 11-р(ІІ)/2024 від 18.12.2024 у справі № 3-157/2023(290/23) у якій зазначив, що звільнення позивача з прокуратури відбулось протиправно на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», оскільки відповідну норму визнано такою, що не відповідає Конституції України.

13. У цьому контексті суд апеляційної інстанції зауважив, що оскільки постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2022 відмовлено у задоволенні позовних вимог, таке рішення не передбачає примусового виконання, тому відповідна постанова не може вважатись невиконаною у розумінні приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України.

14. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що Рішення Конституційного Суду України № 11-р(ІІ)/2024 від 18.12.2024 у справі № 3-157/2023(290/23) не може вплинути на спірні правовідносини, оскільки вони виникли до прийняття відповідного рішення.

15. За таких обставин суд апеляційної інстанції уважав, що підстав для перегляду постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2021 у цій справі № 420/9164/21 за виключними обставинами немає.

16. Надаючи оцінку доводам позивача щодо наявності підстав для задоволення його заяви про перегляд за виключними обставинами вказаної постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду, Суд зазначає таке.

17. Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

18. Частиною шостою статті 361 КАС України передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

19. Відповідно до частини другої статті 365 КАС України заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.

20. Зважаючи на підстави звернення ОСОБА_1 із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2022 у справі № 420/9164/21, Суд звертає увагу на те, що питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв`язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, уже було предметом розгляду Верховного Суду, у тому числі у відносинах, у яких виник спір.

21. Зокрема, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду аналізував зазначене питання в аспекті того, які судові рішення можуть переглядатися за виключними обставинами із указаної правової підстави.

22. Так, у постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18 об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду висловила позицію, згідно з якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому воно не може вважатися «не виконаним», у розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативної підстави.

23. У цій постанові також зазначено, що Рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин і не доводить факту допущення судом помилки під час вирішення спору, адже на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення суду першої інстанції положення відповідної норми були чинними та підлягали застосуванню.

24. Аналогічна позиція щодо застосування приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України підтримана об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21.12.2022 у справі № 140/2217/19, у якій вирішувалося питання відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18.

25. Передаючи справу № 140/2217/19 на розгляд об`єднаної палати, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 28.09.2022 виходив з того, що викладений у справі № 808/1628/18 підхід унеможливлює ефективний захист і поновлення прав особи, якій відмовлено у задоволенні позову внаслідок застосування закону, визнаного згодом неконституційним.

26. Вирішуючи питання відступу від указаних висновків, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 21.12.2022 зазначив, що особливості перегляду за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв`язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону було предметом розгляду не тільки об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, від висновку якої (у справі № 808/1628/18) пропонується відступити, але й Великої Палати Верховного Суду.

27. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 зазначено, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, уже встановленої остаточним судовим рішенням.

28. З урахуванням викладеного, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21.12.2022 у справі №140/2217/19 дійшла висновку, що немає достатніх і необхідних підстав відступати від правової позиції, висловленої у постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18.

29. Ці ж самі висновки об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду повторила в ухвалі від 22.12.2022 у справі № 805/1312/16-а, в якій вдруге вирішувалося питання можливості відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18.

30. Аналогічний підхід Верховний Суд застосував і під час розгляду заяв про перегляд за виключними обставинами судових рішень у справах за позовами прокурорів, що були звільнені з прокуратури, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», у разі неуспішного проходження атестації, зокрема у справі № 600/1450/20-а (ухвала від 13.04.2023), у справі № 140/11713/20 (ухвала від 27.04.2023), у справі № 240/35883/21 (ухвала від 27.04.2023), у справі № 200/5229/20-а (ухвала від 27.04.2023), у справі № 420/1255/21 (ухвала від 03.05.2023), у справі № 160/6238/20 (ухвала від 03.05.2023), у справі № 420/1319/21 (ухвала від 04.05.2023), у справі № 420/4572/20 (ухвала від 03.05.2023), у справі № 380/21729/21 (ухвала від 09.05.2023), у справі № 580/2313/20 (ухвала від 10.05.2023), у справі № 620/4397/20 (ухвала від 11.05.2023), у справі № 160/5839/20 (ухвала від 10.02.2025) та у справі № 420/4589/20 (ухвала від 06.03.2025) та інш.

31. Таким чином, дотримуючись зазначеної правової позиції щодо перегляду судових рішень, які набрали законної сили, з підстави, визначеної пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, Суд зазначає, що постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2022 у справі № 420/9164/21, щодо перегляду якої за виключними обставинами звернувся ОСОБА_1 , є рішенням суду, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, а, відповідно, це рішення суду не підлягає примусовому виконанню, тому у значенні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.

32. Окрім наведених мотивів необхідно також зазначити, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII. Водночас у частині першій статті 97 указаного Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

33. Аналіз норм Розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави для висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі та застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі та виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, проте продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

34. Таким чином, Рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

35. У резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 №11-р(ІІ)/2024 у справі № 3-157/2023 (290/23) (пункт 3) визначено, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, відповідно станом на момент подання заяви про перегляд судового рішення за виключеними обставинами у цій справі (17.01.2025) пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не втратив чинність.

36. За таких обставин, Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2022 у справі № 420/9164/21.

37. Щодо посилань скаржника на неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21, Суд звертає увагу, що такий висновок стосується застосовування процесуального механізму, передбаченого частиною четвертою статті 7 КАС України, при вирішення справи по суті. Однак у цій справі спірним є питання наявності/відсутності підстав для перегляду судового рішення за виключними обставинами.

38. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

39. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

40. Отже, оскільки при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанцій порушень норм процесуального права не допустив, тому Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

41. З огляду на результат касаційного розгляду у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у справі № 420/9164/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько М.В. Білак В.М. Соколов