Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.03.2019 року у справі №826/19563/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2019 року

м. Київ

справа №826/19563/15

адміністративне провадження №К/9901/6249/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Стародуба О.П., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2015 року (суддя Кротюк О.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року (головуючий суддя Троян Н.М., судді: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.) у справі №826/19563/15 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» Брайка Станіслава Анатолійовича, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач-1), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» Брайка Станіслава Анатолійовича (далі по тексту - відповідач-2), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо не внесення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Енергобанк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за Договором банківського рахунку НОМЕР_1 від 16 жовтня 2013 року, право вимоги на який було відступлено на користь ОСОБА_1 на підставі Договору про відступлення права вимоги від 22 січня 2015 року;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо не внесення позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Енергобанк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за Договором банківського рахунку НОМЕР_1 від 16 жовтня 2013 року, право вимоги на який було відступлено на користь ОСОБА_1 на підставі Договору про відступлення права вимоги від 22 січня 2015 року;

- зобов'язати відповідача-2 включити позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Енергобанк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за Договором банківського рахунку НОМЕР_1 від 16 жовтня 2013 року, право вимоги на який було відступлено на користь ОСОБА_1 на підставі Договору про відступлення права вимоги від 22 січня 2015 року;

- зобов'язати відповідача-1 включити позивача до загального реєстру вкладників для здійснення виплат коштів за вкладами в ПАТ «Енергобанк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за Договором банківського рахунку НОМЕР_1 від 16 жовтня 2013 року, право вимоги на який було відступлено на користь ОСОБА_1 на підставі Договору про відступлення права вимоги від 22 січня 2015 року.

Позов обґрунтовано тим, що правові підстави для не включення позивача до переліку і в подальшому до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Енергобанк» за рахунок Фонду, відсутні, а тому протиправна поведінка відповідачів порушує права позивача на отримання гарантованої суми відшкодування.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 16 жовтня 2013 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 та ПАТ «Енергобанк» був укладений Договір банківського рахунку НОМЕР_1, за умовами якого Банк зобов'язується відкрити поточний мультивалютний рахунок Клієнта НОМЕР_1 та здійснити розрахунково-касове обслуговування рахунку.

Відповідно до умов вказаного договору було залучено на рахунок у банку грошові кошти у розмірі 1 514 857,75 грн. Станом на 17 лютого 2015 року залишок грошових коштів на рахунку становив 1 514 857,75 грн.

22 січня 2015 року ФОП ОСОБА_5 відступила на користь восьми фізичних осіб право вимоги на кошти, що знаходяться на рахунку НОМЕР_1, а саме по 189 357,22 грн. кожній фізичній особі.

Зокрема, право вимоги частини коштів, що знаходяться на рахунку НОМЕР_1 в ПАТ «Енергобанк», ФОП ОСОБА_5 (Первісний кредитор) було відступлено ОСОБА_1 (Новий кредитор) на підставі договору про відступлення права вимоги від 22 січня 2015 року.

Згідно з умовами пункту 1.1 вказаного Договору від 22 січня 2015 року, Первісний кредитор передає Новому кредиторові, а Новий кредитор приймає право вимоги до ПАТ «Енергобанк», що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за Договором банківського рахунку НОМЕР_1 від 16 жовтня -2013 року, укладений між Первісним кредитором та ПАТ «Енергобанк».

Відповідно до пункту 1.2 Договору за цим Договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання зобов'язань за Основним договором щодо повернення частини коштів, внесених на рахунок Первісного кредитора, у розмірі 189 357,22 грн. у відповідності до умов Основного договору.

Постановою Правління НБУ від 12 лютого 2015 року № 96 ПАТ «Енергобанк» віднесено до категорії неплатоспроможних у зв'язку з порушенням вимог Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою НБУ від 03 грудня 2003 року № 516. Відповідно до постанови Правління НБУ від 12 лютого 2015 року № 96 віднесено ПАТ «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних та призначено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів на тимчасову адміністрацію ПАТ «Енергобанк».

Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Енергобанк» запроваджено строком на три місяці з 13 лютого 2015 року по 12 травня 2015 року включно.

30 квітня 2015 року Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 93 продовження строків здійснення тимчасової адміністрації та повноважень Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Енергобанк" до 11 червня 2015 року включно.

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 11 червня 2015 року №370 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Енергобанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 червня 2015 року № 115 про початок процедури ліквідації ПАТ «Енергобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» строком на 1 рік з 12 травня 2015 року по 11 червня 2016 року (включно).

31 липня 2015 року позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду із заявою, в якій просив включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Енергобанк», а саме за договором банківського рахунку НОМЕР_1 від 16 жовтня 2013 року, укладений між ФОП ОСОБА_5 та ПАТ «Енергобанк», право вимоги на які було відступлено на користь позивача.

31 липня 2015 року позивачем також подано заяву до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виплати гарантованої суми відшкодування.

Відповіді на вказані заяви на адресу позивача не надходили.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у розумінні положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позивач не є вкладником, оскільки ані позивачем, ані на його користь не укладались договори банківського вкладу (депозиту) або банківського рахунку, також позивач не є власником іменного депозитного сертифіката. ОСОБА_1 у даних правовідносинах виступає саме як кредитор по відношенню до банку. При цьому позовні вимоги до Фонду є передчасними, оскільки будь-яка інформація щодо позивача Уповноваженою особою до Фонду не подавалась.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, апеляційний суд додатково зазначив, що станом на дату укладення ФОП ОСОБА_5 з позивачем договору відступлення права вимоги за договором банківського вкладу існувала постанова НБУ від 04 листопада 2015 року №48/БТ «Про віднесення ПАТ «Енергобанк» до категорії проблемних», при цьому позивачем не надано пояснень щодо доцільності укладення договору відступлення права вимоги до неплатоспроможного банку, який на той момент вже не міг виконувати свої зобов'язання перед клієнтами.

Не погодившись з рішеннями судів, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновки судів стосовно того, що позивач не є вкладником у розумінні положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є помилковими, оскільки з положень статей 509, 512, 514 ЦК України слідує, що укладаючи договір відступлення права вимоги первісний кредитор (ФОП ОСОБА_5А.) передав новому кредитору (ОСОБА_1.) усі права, які належали їй за договором банківського рахунку НОМЕР_1, внаслідок чого позивач став саме вкладником ПАТ «Енергобанк».

У поданих запереченнях на касаційну скаргу Уповноважена особа просила залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, як законні та обґрунтовані. Наголошено на тому, що позивач за наслідками укладення договору про відступлення права вимоги не набув статусу вкладника банку, а є кредитором по відношенню до банку, і його вимоги мають задовольнятися в порядку, визначеному статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Інші учасники судового процесу правом подання відзиву на касаційні скарги не скористались.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Відповідно до пункту сьомого частини четвертої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд не відшкодовує кошти, розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку

Частинами третьою, п'ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

З огляду на вищенаведене, приписи Закону №4452-VI пов'язують виникнення права у особи на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з наявністю у особи статусу вкладника та наявності такого вкладу станом на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Відповідно до частини третьої статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Так, у статті 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора в зобов'язанні, відповідно до пункту 1 частини першої якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора в зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 513, стаття 514 ЦК України).

За змістом частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за загальним правилом заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів.

За своєю правовою природою договір про відступлення права вимоги є лише підставою для заміни кредитора у зобов'язанні іншою особою. Проте, укладення такого договору не замінює основного правочину, з якого виникли відносини сторін, у цьому випадку - договору банківського вкладу між ПАТ «Енергобанк» та вкладником ФОП ОСОБА_6 Відтак, на підставі договору про відступлення права вимоги позивач не набуває статусу вкладника в розумінні Закону №4452-VI та пов'язаного з цим статусом права на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який не був учасником зобов'язання, в межах якого відбулось відступлення права вимоги.

Так, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що маючи документально підтверджені грошові вимоги до банку (боржника) щодо його грошових зобов'язань позивач стає кредитором цього банку. Водночас кредиторські вимоги позивача, які ґрунтуються на договорі про відступлення права вимоги, не можуть бути задоволені за рахунок коштів Фонду гарантування, які мають інше призначення і спрямування (відшкодування вкладникам коштів за їхніми вкладами).

При цьому, статусу вкладника фізична особа набуває лише у випадку укладення договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку, а також, якщо такі договори укладено на її користь. Набуття статусу вкладника у зв'язку з відступленням права вимоги за вкладом, заміни кредитора у зобов'язанні, що випливає із договору вкладу (рахунку, депозиту), чи придбання частини вкладу за договором купівлі-продажу, нормативними актами, що регулюють спірні правовідносини, не передбачено.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 не набув статусу вкладника банку, який має право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, оскільки обставини, з якими Закон №4452-VI пов'язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками, не існували, зокрема саме на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних (12 лютого 2015 року) ні позивачем, ні на його користь не укладався договір банківського вкладу, натомість, ОСОБА_1 внаслідок укладення договору відступлення права вимоги набув статусу кредитора ПАТ «Енергобанк».

Колегія суддів касаційного суду зауважує при цьому, що позивач не позбавлений права заявити свої вимоги до банку саме як кредитор відповідно до положень статті 52 Закону №4452-VI.

В той же час, суд касаційної інстанції вважає помилковими посилання апеляційного суду на те, що станом на дату укладення ФОП ОСОБА_5 з позивачем договору відступлення права вимоги за договором банківського вкладу існувала постанова НБУ від 04 листопада 2015 року №48/БТ «Про віднесення ПАТ «Енергобанк» до категорії проблемних», при цьому позивачем не надано пояснень щодо доцільності укладення договору відступлення права вимоги до неплатоспроможного банку, який на той момент вже не міг виконувати свої зобов'язання перед клієнтами, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 9 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема з підстав здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Вказана підстава для визнання нікчемними договорів, які відповідають, умовній категорії "договори дроблення", з'явилася лише 12 серпня 2015 року одночасно з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 16 липня 2015 року № 629-VIII.

Натомість, договір відступлення права вимоги на користь ОСОБА_1 було укладено 22 січня 2015 року.

При цьому обов'язковою умовою для застосування наслідків нікчемності правочину, укладеного в період дії постанови НБУ про віднесення такого банку до категорії проблемних, є укладення такого договору саме банком. Разом з тим, ПАТ «Енергобанк» не був стороною у договорі відступлення права вимоги на користь ОСОБА_1 від 22 січня 2015 року.

Щодо посилань суду апеляційної інстанції на не наведення позивачем обґрунтування доцільності укладення останнім договору відступлення права вимоги, касаційний суд зазначає, що особи є вільними у володінні, користуванні та розпорядженні своїм майном та діють на власний розсуд, що відповідає положенням статей 12, 319 ЦК України.

Разом з тим, наведені висновки не вплинули на правильність вирішення судами спору по суті, а тому підстави для скасування судових рішень відсутні.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року у справі №826/19563/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

О.П. Стародуб

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду