Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.03.2019 року у справі №814/2777/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

05 березня 2019 року

справа №814/2777/16

адміністративне провадження №К/9901/38134/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 березня 2017 року у складі судді Біоносенка В.В.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року у складі колегії суддів Федусика А.Г., Шевчук О.А., Зуєвої Л.Є.

у справі №814/2777/16

за позовом Державної податкової інспекції у Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області

до ОСОБА_1

про стягнення податкового боргу,

У С Т А Н О В И В :

У грудні 2016 року Державна податкова інспекція у Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - платник податків, відповідач у справі) про стягнення податкового боргу в сумі 173611,89 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року, позов задоволено, стягнуто на користь Державної податкової інспекції у Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області податковий борг у сумі 173611,89 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій висновувалися з того, що враховуючи відсутність факту сплати відповідачем податкового боргу, що зумовлює наявність у відповідача заборгованості з відповідного податку, тому позовні вимоги про стягнення податкового боргу у розмірі 173611,89 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У серпні 2017 року відповідачем подано до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

У касаційній скарзі платник податку зазначає, що судами не встановлювався правовий статус усієї суми прощеної заборгованості за кредитом, яка може включати в себе тіло кредиту, відсотки та/або пеню, що відповідно зумовлює настання для позивача різних правових наслідків у межах спірних правовідносин.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача після усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі цього ж суду від 08 серпня 2017 року, та витребувано справу № 814/2777/16 з Миколаївського окружного адміністративного суду.

12 грудня 2017 року справа № 814/2777/16 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.

14 березня 2018 року матеріали касаційного провадження №К/9901/38134/18 передані з Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу відповідача від податкового органу не надходив, що не перешкоджає перегляду судового рішення.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що відповідачем подано податкові декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік від 20 січня 2016 року №927393293, у якій він самостійно вказав суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 596,10 грн та суму військового збору в розмірі 59,61 грн, від 20 квітня 2016 року №16-11583, у який самостійно вказав суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 238607,44 грн, які підлягають сплаті до бюджету, а також уточнюючу податкову декларацію від 08 вересня 2016 року №16-21661, у якій зменшено суму податку на 77187,43 грн.

Перевіривши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги Суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для їх скасування, виходячи з наступного.

За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 179.7 статті 179 Податкового кодексу України фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними з підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання вимог цієї норми податковим органом сформовано податкову вимогу форми "Ф" до ОСОБА_1 від 15 серпня 2016 року №Ф-5451-17 на суму 256584,27 грн (без урахування уточнюючої податкової декларації від 08 вересня 2016 року № 16-21661, яка була подана пізніше).

Розмір податкового боргу, визначений податковим органом для стягнення, що є предметом розгляду цієї справи, встановлений з урахуванням зазначеної уточнюючої декларації від 08 вересня 2016 року.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що суму самостійно узгодженого (шляхом подання декларації) податкового зобов'язання, визначену в податковій вимозі від 15 серпня 2016 року №Ф-5451-17 та саму вимогу відповідачем в судовому порядку не оскаржено, тобто вказане податкове зобов'язання у визначеному у позові розмірі мало статус узгодженого, зокрема, і на момент розгляду справи судом.

Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, аналізуючи положення Податкового кодексу України, враховуючи відсутність факту сплати відповідачем податкового боргу, що зумовлює наявність у відповідача заборгованості з відповідного податку, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав у податкового органу для стягнення з відповідача боргу в загальному розмірі 173611,89 грн у судовому порядку.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанції не досліджено правовий статус усієї суми прощеної заборгованості за кредитом, що є доказом того, що у позивача наявні будь-які витрати за погашеними кредитними зобов'язаннями перед кредитором, є безпідставними, оскільки такі обставини не відносяться до предмету доказування у цій справі і не впливають на правильне вирішення спору.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 березня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року у справі №814/2777/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер