Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2020 року

Київ

справа №501/28/17

касаційне провадження №К/9901/15717/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Саприкіної І.В., Тацій Л.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2017 (головуючий суддя: Косцова І.П., судді: Стас Л.В., Турецька І.О.) у справі №501/28/17 за позовом ОСОБА_1 до Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про зобов`язання здійснити перерахунок та поновлення виплати пенсії,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася до суду з позовом до Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (далі - відповідач), в якому просила зобов`язати Чорноморське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області здійснити перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 із врахуванням пільгового стажу, всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни у відповідності до вимог чинного пенсійного законодавства України на визначений пенсіонером банківський рахунок.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що хоча і проживає постійно за кордоном, однак є громадянкою України, а тому має такі ж конституційні права, як й інші громадяни держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Постановою Іллічівського міського суду Одеської області від 02.03.2017 адміністративний позов задоволено частково: зобов`язано відповідача здійснити поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2016.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковою постановою від 06.03.2017 суд першої інстанції зобов`язав відповідача здійснити перерахунок та поновлення виплати позивачці пенсії за віком з 07.10.2009 до 27.03.2014 із урахування індексації, визначеної частиною першою статті 42 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), а також здійснити нарахування та виплату пенсії за віком з 28.03.2014 до 01.12.2016.

Ухвалюючи такі рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, як громадянка України, має право на виплату раніше призначеної їй пенсії в незалежності від фактичного місця проживання. Належним способом захисту порушених прав позивачки є зобов`язання пенсійний орган здійснити поновлення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2017 скасовано постанову Іллічівського міського суду Одеської області від 02.03.2017 та додаткову постанову Іллічівського міського суду Одеської області від 06.03.2017 та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову: зобов`язано Чорноморське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області розглянути подану представником позивачки заяву від 01.12.2016 про перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачка, як і інші громадяни держави, має гарантоване конституційне право на належне соціальне забезпечення, незалежно від місця проживання. Поряд з цим, з огляду на те, що пенсійним органом рішення в порядку та у спосіб, встановлений законодавцем щодо поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії не приймалось, належним способом захисту порушених прав позивачки є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про поновлення виплати пенсії.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судом норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначене судове рішення, а справу направити на новий розгляд. Касаційна скарга обґрунтована тим, що для вирішення порушеного у заяві питання з поновлення виплати позивачці пенсії останній необхідно особисто звернутися до пенсійного органу із заявою.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.06.2017 відкрито касаційне провадження у справі.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 10.06.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04.02.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Позивачка правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалася.

Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка є громадянкою України, яка до жовтня 1993 року отримувала пенсію за віком, виплата якої була припинена у зв`язку з її виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.

01.12.2016 представник позивачки звернувся до Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області із заявою про перерахунок та поновлення виплати призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до вимог чинного законодавства, як непрацюючому пенсіонеру.

До заяви про поновлення та перерахунок пенсії додано нотаріально посвідчені копії довіреності та паспорту, акт встановлення пільгового стажу, копія довідки УСП Іллічівської міської ради, заяву про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок; нотаріально посвідчену копію картки платника податків; копію паспорта представника.

Листом від 15.12.2016 року №106/Р-01 позивачку повідомлено, що для поновлення виплати пенсії їй необхідно особисто звернутися до пенсійного органу з паспортом громадянина України або посвідкою на постійне місце проживання.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що безумовно позивачка, як громадянка України, має право на виплату призначеної їй пенсії незалежно від фактичного місця проживання.

Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 11.07.2019 у справі №812/564/18.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного Фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 N 13-1) (далі - Порядок №22-1).

За змістом пунктів 1.2, 1.5 Порядку № 22-1 заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Тобто, законодавцем передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.

Судом апеляційної інстанції на підставі матеріалів справи встановлено, що до відповідача звертався представник позивачки на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем.

За таких обставин, висновок відповідача щодо порушення позивачкою вимог пункту 1.5 Порядку №22-1 та необхідності особисто звернутися з заявою на поновлення пенсії, суд касаційної інстанції вважає безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №757/12134/14-а, від 01.10.2019 у справі №826/3943/16.

Пунктом 4.1 Порядку №22-1 передбачено, що орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Пунктом 4.3 цього Порядку визначено, що орган, який призначає пенсію, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для поновлення виплати пенсії розглядає подані документи та приймає рішення щодо поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

У спірному випадку рішення за результатами розгляду заяви позивачки щодо поновлення їй виплати пенсії відповідачем не приймалось, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про передчасність вимог про зобов`язання пенсійного органу поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Обраний у даному випадку судом апеляційної інстанції спосіб захисту порушеного права позивачки шляхом зобов`язання відповідача розглянути питання про перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії відповідає вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивачки в правах.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом апеляційної інстанції. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в запереченнях на позов, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суд апеляційної інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга відповідача не містить.

Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2017 у справі №501/28/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

І. В. Саприкіна

Л. В. Тацій