Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.12.2018 року у справі №826/377/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

04 грудня 2018 року

справа №826/377/16

адміністративне провадження №К/9901/23555/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року

у складі судді Келеберди В.І.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року

у складі суддів Шурка О.І., Василенка Я.М., Степанюка А.Г.

у справі №826/377/16

за позовом Приватного акціонерного товариства «Укрвуглебуд»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, -

У С Т А Н О В И В :

11 січня 2016 року Приватне акціонерне товариство «Укрвуглебуд» звернулося до суду з позовом, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 11 квітня 2016 року, до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-384-22 від 06 серпня 2015 року з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 470287 грн. 30 коп., станом на 31 липня 2015 року та №Ю-384-22 від 02 вересня 2015 року з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 477749 грн. 30 коп., з мотивів безпідставності їх прийняття.

19 жовтня 2016 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року, позов Товариства задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною та скасовано вимоги винесені податковим органом № Ю-384-22 від 06 серпня 2015 року та № Ю-384-22 від 02 вересня 2015 року, в частині визначення Товариству боргу з єдиного внеску в сумі 420480 грн., відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

Ухвалюючи судові рішення у справі суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що позивач сплатив єдиний внесок в сумі 420480 грн. у визначений законодавством строк, проте на рахунок одержувача зазначена сума не надійшла не з вини позивача, а з вини банку, отже позивач звільняється від відповідальності по сплаті єдиного внеску, що вказує на необґрунтованість та протиправність оскаржених податкових вимог в частині визначення недоїмки в сумі 420480 грн.

15 травня 2017 року податковим органом подана касаційна скарга, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволені позову.

Відповідач наводить стан розрахунків по сплаті єдиного внеску Товариством на 22 березня 2016 року, відповідно до облікових даних карток особового рахунку Товариства, вказує, що саме за інформацією цих карток ним сформовані спірні вимоги відповідно до абзацу другого, третього пункту 2 та пункту 3 Розділу 6 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449.

За позицією податкового органу наведеній касаційною скаргою з наданих платником єдиного внеску платіжних доручень не вбачається списання коштів з його розрахункового рахунку №26002039789801 коштів, що ставить під сумнів здійснення зазначеної операції банком, зазначає що позивачем на підтвердження здійснення сплати не надана банківська виписка, що спростовує на його думку наявність обставин обумовлених абзацом десятим частини десятої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464 (далі Закон 2464).

Одночасно касаційною скаргою наведено, що 16 березня 2015 року позивачем надано до відділення №151 м. Димитрова платіжні доручення про сплату ЄСВ за травень-грудень 2014 року, січень - лютий 2015 року на загальну суму 420480 грн., чим зобов'язання по сплаті внеску, штрафів та пені виконано.

Товариством заперечення або відзив на касаційну скаргу податкового органу до суду не надавались, що не перешкоджає її розгляду по суті.

16 травня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача та витребувано справу №826/377/16 з Окружного адміністративного суду м. Києва.

08 червня 2017 року справа № 826/377/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

15 лютого 2018 року справу № 826/377/16 разом із матеріалами касаційного провадження К/9901/23555/18 передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій оцінюючи спірні правовідносини висновувалися на тому, що Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України". Прийняття вищевказаного Указу Президента України зумовило початок проведення антитерористичної операції (АТО) на сході України (частина території Луганської, Донецької і Харківської областей), значення якої наведено частиною другою статті 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та з врахуванням того, що місто Дружківка Донецької області знаходиться в зоні проведення АТО, відповідно включене до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р.

Суди попередніх інстанцій виклали редакцію пункту 9-3 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, яким запроваджено те, що тимчасово на період дії особливого правового режиму, визначеного Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", зупиняється застосування до платників єдиного внеску із місцезнаходженням (місцем проживання) на тимчасово окупованій території України норм статей 25 і 26 цього Закону. Положеннями частини 1 пункту 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону встановлено, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Пославшись на те, що відповідно до довідки ГУ статистики у Донецькій області від 16 травня 2014 року Товариство зареєстровано у м. Донецьку, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що сума заборгованості позивача по сплаті єдиного внеску виникла за період, що передував березню 2015 року, тобто коли позивач перебував на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території, де проводилася антитерористична операція (Державна податкова інспекція у м. Дружківка ГУ Міндоходів у Донецькій області).

Судами попередніх інстанцій також викладена редакція частини другої пункту 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" та зазначено про те, що позивачем не надано сертифікату Торгово-промислової палати України, яким засвідчено факт настання форс-мажорних обставин.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем направлено платіжні доручення від 16 березня 2015 року № 24 про сплату єдиного внеску за період травень - грудень 2014 року, січень - лютий 2015 року на загальну суму 420 480 грн. та від 16 березня 2015 року №25 про сплату штрафних санкцій та пені в сумі 105 914 грн. з розрахункового рахунку 26002039789801 належного позивачу у відділенні 151 м. Димитрова АТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Здійснивши системній аналіз пункту 8.1 статті 8, пункту 22.4 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що конституційний обов'язок платника зі сплати податків слід вважати виконаним з часу подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджетної системи України на відповідний рахунок Державного казначейства грошових коштів з рахунку платника у банку за наявності у нього достатнього грошового залишку на день платежу.

При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків до бюджету.

Отже, за наявності у платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового зобов'язання слід визнати виконаним незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій вирішуючи спір у даній справі неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Щодо норм матеріального права, має місце комплексне порушення, а саме неправильне тлумачення Закону №2464 (в редакції Закону №1669) та незастосування окремих норм цього Закону, які підлягають застосуванню.

Суд визнає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Згідно з частиною другою статті 2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, зокрема, частиною восьмою зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02 вересня 2014 року, який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає серед іншого тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669-VII внесено зміни до Закону № 2464-VІ, а саме підпункт б) розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 9-3 (пункт 9-4 в редакції Закону з 13 березня 2015 року) такого змісту: "9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Стаття 25 Закону № 2464-VІ регламентує заходи впливу та стягнення, і частиною першої цієї статті передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Саме за положеннями частини четвертої цієї статті орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Спірні у справі вимоги сформовані відповідно до статті 25 Закону №2464-VІ, яка визначає заходи впливу та стягнення.

Суд зазначає, що для застосування викладених положень необхідним є саме факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція, це є підставою для зупинення застосування до таких платників, зокрема заходів впливу за порушення Закону № 2464-VІ, якими є спірні вимоги.

Спірні вимоги сформовані відповідачем у справі Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва, яка не підпадає під правове регулювання цих норм. Належність міста Дружківка яке входить до Переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, на території якого розташована податкова інспекція, на обліку у якій, як платник єдиного внеску перебував позивач не позбавляє відповідача у справі права на формування Вимог, за наявності недоїмки.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не застосували повною мірою Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме абзац 10 частини 10 статті 9 Закону України, яким закріплено, що днем сплати єдиного внеску вважається зокрема у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Оцінюючи спір у цій частині суди попередніх інстанцій встановили, що Товариством направлені платіжні доручення про сплату ЄСВ, штрафу та пені, при цьому долучені до матеріалів справи світлокопії платіжних доручень не досліджені та не встановлений факт списання банком суми платежу з рахунку платника (аркуш справи 9, з відбитком копій платіжних доручень від 16 березня 2015 року №24 та №25, на звороті), що доводить порушення судами попередніх інстанцій правил дослідження доказів.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок не дослідження зібраних у справі доказів, при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанції скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року у справі №826/377/16 скасувати.

Справу №826/377/16 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер