Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.12.2018 року у справі №818/1223/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

04 грудня 2018 року

справа №818/1223/16

адміністративне провадження №К/9901/19124/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року

у складі судді Гелета С.М.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року

у складі суддів Бартош Н.С., Присяжнюк О.В., Русанової В.Б.

у справі №818/1223/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області

про скасування вимоги,

У С Т А Н О В И В :

28 вересня 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про скасування вимоги податкового органу про сплату боргу (недоїмки) від 09 серпня 2016 року № Ф-1633-23 на суму 80419 грн. 58 коп., з мотивів безпідставності її прийняття.

01 грудня 2016 року постановою Сумського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено, скасовано вимогу податкового органу про сплату боргу (недоїмки) від 09 серпня 2016 року № Ф-1633-23 на суму 80419 грн. 58 коп.

Ухвалюючи судові рішення у справі суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що контролюючим органом при визначенні недоїмки з єдиного соціального внеску не було взято до уваги того факту, що позивачем самостійно нараховувався та сплачувався ЄСВ щоквартально протягом 2015 року, у допустимих розмірах, що визначені чинним законодавством і такі суми були визначені та сплачені позивачем самостійно та на підставі бухгалтерських і інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Відповідач не мав права визначати суму ЄСВ, виходячи з максимально допустимого розміру без врахування наведених вище обставин справи.

02 березня 2017 року податковим органом подана касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволені позову.

30 березня 2017 року позивачем на касаційну скаргу податкового органу подані заперечення до Вищого адміністративного суду України, в яких позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

03 березня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача та витребувано справу №818/1223/16 з Сумського окружного адміністративного суду.

28 травня 2017 року справа № 818/1223/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

08 лютого 2018 року справу №818/1223/16 разом із матеріалами касаційного провадження К/9901/19124/18 передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває на спрощеній системі оподаткування 2-ої групи, як особа, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, повинен щоквартально самостійно визначати та сплачувати суму ЄСВ, але не нижче та не більше встановленого розміру, а по закінченню календарного року подати Звіт про суми самостійно визначених зобов'язань протягом року, такий висновок зумовлений системним аналізом норм пункту 4 частини 1 статті 4, пункту 3 частини 1 статті 7, абзацом третім частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнодержавне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464), пункту 6 розділу 4 Наказу Мінфіна № 449 від 20 квітня 2015 року «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

02 лютого 2016 року позивачем до контролюючого органу подано Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску 2015 рік (форма - Д5), (далі Звіт).

У таблиці 2 вказаного Звіту, графа «самостійно визначена сума, на яку нараховується єдиний внесок» позивач помилково зазначив суму валового доходу від здійснення господарської операції у розмірі 460 895,00 грн., і як наслідок визначив зобов'язання зі сплати ЄСВ за 2015 у розмірі 149 748,69 грн., що свідчить про те, що при поданні Звіту за формою Д5 платником ЄСВ допущено помилку. 11 березня 2016 року та 17 березня 2016 року, позивач звертався до контролюючого органу з проханням вважати звіт недійсним.

Крім того, позивач щоквартально самостійно нараховував та сплачував ЄСВ.

07 квітня 2016 року контролюючим органом винесено вимогу № Ф-1633-23 про сплату боргу в сумі 149 748,69 грн., яка в процедурі адміністративного оскарження за результатами розгляду скарги позивача 03 серпня 2016 року відкликана рішенням Головного управління ДФС в Сумській області.

Податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2015 рік, за результатами якої складений акт від 27 травня 2016 року № 1174/18-19-13-04/НОМЕР_1 (далі - акт перевірки), яким встановлено завищення єдиного внеску за 2015 рік у сумі 69935 грн. 43 коп.

09 серпня 2016 року на підставі акта перевірки, керівником податкового органу, відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи доходів і зборів, прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1633-23 від. на суму 80419,58 грн., станом на 31 липня 2016 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в акті перевірки зазначено про те, що платником податку у Звіті відображено завищену суму ЄСВ, що підлягає сплаті, тому податковою інспекцією прийнято рішення скоригувати суму ЄСВ за 2015 рік з розрахунку максимально допустимого розміру, але як було встановлено в ході розгляду справи, відповідачем при проведенні перевірки та коригуванні суми ЄСВ не враховано того, що позивачем відповідно до вимог законодавства самостійно щоквартально нараховувався та сплачувався ЄСВ, що підтверджується квитанціями про оплату.

Судами попередніх інстанцій системно проаналізовані норми порушення яких визначені пунктом першим акту перевірки, оскільки спірною вимогою підстави визначення (донарахування) недоїмки не зазначені, в основу прийняття покладено виключно стаття 25 Закону України 2464, посилання на акт перевірки, жодні ознаки його ідентифікації не наведені. Долучений до матеріалів справи акт перевірки утримує в собі дату від 27 червня 2016 року, натомість предметом посилання сторін є акт від 25 травня 2016 року, належним чином виправлення помилки податковим органом не доведене.

Висновками акта перевірки наголошено на завищенні позивачем суми єдиного внеску у розмірі 69935 грн. 43 коп. за 2015 рік, при цьому предметом спірної вимоги є сума 80419 грн. 58 коп., розрахунок якої податковим органом до вимоги не наданий.

Дослідження складу правопорушення покладеного в основу збільшення недоїмки та визначення її як заборгованості позивача зумовило необхідність аналізу положень частини третьої статті 7 Закону № 2464, за приписами якої нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, пунктами 4 та 5 статті 1 цього Закону, якими передбачена максимальна величина бази нарахування єдиного внеску та мінімальний страховий внесок, частинами 2, 3 статті 9 цього Закону, які передбачають порядок обчислення єдиного внеску, зокрема те, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Судами попередніх інстанцій проаналізована та застосована до оцінки спірних правовідносин процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, встановлена Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905 (далі - Порядок), зокрема положення частини першої розділу 5 цього Порядку, з буквального аналізу якого зумовлено єдиний у межах спірних відносин спосіб виправлення помилки позивачем звернення до податкового органу із проханням вважати поданий звіт за формою Д5 недійсним.

Оцінюючи спір у частині формування предмету вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1633-23 від 09 серпня 2016 року на суму 80419,58 грн., судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом скориговано суму ЄСВ за 2015 рік з розрахунку максимально допустимого розміру, а не з розміру, з якого позивачем сплачувався ЄСВ своєчасно та в повному обсязі авансовими платежами на протязі 2015 року.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про порушення податковим органом вимог пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464, яке полягає у тому, що відповідач самостійно визначив суму ЄСВ за 2015 рік з розрахунку максимально допустимого розміру, в той час як чинним законодавством право визначення розміру ЄСВ надане виключно платнику податків.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивач, як платник єдиного податку відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України № 2464 самостійно, в межах мінімального та максимального розміру ЄСВ нараховував та вчасно щомісяця авансовими платежами сплачував єдиний соціальний внесок.

Одночасно під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що у таблиці 2 Звіту за формою Д5, графа «самостійно визначена сума, на яку нараховується єдиний внесок» позивач помилково зазначив не суму, на яку нараховується єдиний внесок та суму цього внеску, нараховану та сплачену за 2015 рік в розмірі 8835,76 грн. за рік, а суму валового доходу від здійснення господарської діяльності у сумі 460895,00 грн., що призвело до помилкового визначення зобов'язання зі сплати ЄСВ за 2015 у розмірі 149748,69 грн. При цьому, сума 460895,00 грн. помилково взята позивачем з Книги обліку доходів, а також ця сума відображена в податковій декларації платника єдиного податку, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

За результатами проведеної перевірки, якою встановлюються збільшення/ зменшення зобов'язання, платники внеску формують і подають до органів доходів і зборів Звіт згідно з таблицею 3 додатка 6 до пункту 16 розділу 4 Порядку протягом одного календарного місяця після здійснення відповідних розрахунків.

Актом перевірки встановлено завищення єдиного внеску у сумі 69935 грн. 43 коп. за 2015 рік, що не кореспондує з предметом спірної вимоги.

Доводи податкового органу, які різняться з дослідженнями акту перевірки на стадії касаційного провадження є неприйнятними з огляду на положення частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції яка діє з 15 грудня 2017 року.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлення та оцінки обставин справи, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною першою та частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року у справі №818/1223/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер