Історія справи

Постанова КАС ВП від 04.09.2018 року у справі №820/477/17
Ухвала КАС ВП від 07.06.2018 року у справі №820/477/17

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 вересня 2018 року

Київ

справа №820/477/17

адміністративне провадження №К/9901/51574/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

за участю секретаря - Калініна О.С.;

учасники справи:

представник позивача - Рись В.Г.

представник відповідача - Биков В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2017 (головуючий суддя - Мар'єнко Л.М.)

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 (колегія суддів: головуючий суддя - Бегунц А.О., судді - Старостів В.В., Резнікова С.С.)

у справі №820/477/17

за позовом Комунального підприємства «Харківське ремонтно-будівельне підприємство»

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Харківське ремонтно-будівельне підприємство» звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.12.2016 №0002281401, №0002291401, №0002301401.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017, позов задоволено повністю, оскаржувані податкові повідомлення-рішення скасовано.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій встановили, що придбання позивачем підрядних робіт у контрагентів ТОВ "ТЕРРА -БУД КОМПАНІ", ТОВ "ВІНДЕРРА", ТОВ "ЕЛІТАН КОМПАНІ", ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "БУДГЕРМЕС", ТОВ "СФЕРА-А", ПП "ЛАВІНА -2005", ТОВ "БУДПРОМСИСТЕМА" необхідно було позивачу для здійснення господарської діяльності шляхом виконання зобов'язань з поточного та капітального ремонтів житлових будинків, а також надання послуг допоміжних, комбінованих щодо різних об'єктів (закриття контурів) в житлових будинках комунальної власності комунальної громади м. Харкова, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними договорами, додатковими угодами, актами приймання-передачі робіт, податковими накладними, договірними цінами, локальними кошторисами, відомостями ресурсів тощо. Придбання підрядних робіт у контрагентів безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю підприємства, оскільки придбані товари забезпечують умови для виконання зобов'язань за генеральними договорами підряду.

Судами першої та апеляційної інстанції підтверджено, що позивачем надано належні первинні документи, що підтверджують реальність та факт придбання підрядних робіт, у зв'язку з чим позивачем було повністю дотримано вимоги Податкового кодексу України з реалізації права на податковий кредит та відображення собівартості реалізованої продукції по заявлених операціях.

Відхиляючи доводи контролюючого органу суди зазначили, що належних доказів того, що своїми умисними діями контрагенти позивача сприяли складанню первинних бухгалтерських документів, які мають на меті формування штучних податкових зобов'язань по господарським операціям, що були предметом перевірки, податковим органом не надано, матеріали справи таких даних також не містять, отже фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій та правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ.

Не погодившись з судовими рішеннями контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, неврахування правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 26.06.2017 у справі №21-3418а16, від 06.12.2016 у справі №21-1440а16, від 29.11.2016 у справі №816/5072/14, від 22.03.2016 у справі №810/6201/14, від 12.04.2016 у справі №826/17617/13-а, 26.04.2016 у справі 2а-4201/11/2670, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 у справі №820/477/17 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги та не надали оцінку його доводам про відсутність у контрагентів позивача фактичної можливості виконати роботи з капітального та поточного ремонту великої кількості об'єктів, як за обсягом так і за змістом робіт у заявлені періоди часу за відсутності найманих працівників та осіб, які б могли виконати роботи згідно цивільно-правових договорів, наявності кримінальних проваджень, тощо.

Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПК України.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено наступним: придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV.

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Ці обставини відповідно до частини 1 статті 138 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення оскаржуваних судових рішень) входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із ПДВ та податку на прибуток.

Висновки судів попередніх інстанцій щодо реальності здійснених операцій та підтвердження виконання субпідрядниками заявленого обсягу робіт не можуть вважатися такими, що відповідають правильно встановленим у справі обставинам, оскільки оцінка судами доказів у справі, на підставі якої зроблено відповідні висновки, не відповідає в повній мірі вимогам статті 86 КАС України (у редакції, чинній на дати прийняття оскаржуваних судових рішень). Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Повідомлені контролюючим органом фактичні обставини, що ставлять під сумнів реальний характер виконання робіт з капітального та поточного ремонту заявленими контрагентами із посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих обставин, мали отримати належну оцінку судами першої та апеляційної інстанцій, так як вони є належними доказами, оскільки стосуються обставин щодо реальності виконання робіт.

Маючи дані щодо джерела такої інформації, суд, в разі виникнення сумнівів у її достовірності, повинен був її перевірити з використанням передбачених частиною 2 статті 69 КАС України засобів доказування в адміністративному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Судами попередніх інстанцій не надано оцінку доводам контролюючого органу щодо фактичної можливості виконання заявленого обсягу робіт залученими позивачем субпідрядниками як за обсягом, періодом та змістом їх виконання.

Зокрема, судами не надано оцінку доводам контролюючого органу щодо не звітування ТОВ «ТЕРРА-БУД КОМПАНІ», здійснення робіт у лютому 2016 році на 31 об'єкті за наявності загальної кількості працівників 15 осіб; ТОВ «ЕЛІТАН КОМПАНІ» щодо здійснення робіт на 48 об'єктах у лютому 2016 року за наявності 3 працівників; ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДГЕРМЕС» щодо здійснення робіт на 22 об'єктах у липні 2015 року за наявності 4 працівників; ТОВ «СФЕРА-А» щодо здійснення робіт на 212 об'єктах у лютому-квітні 2016 року за наявності 1 працівника директора підприємства; ПП «ЛАВІНА-2005» щодо здійснення робіт на 52 об'єктах у травні-червні 2016 року за наявності 1 працівника директора підприємства; ТОВ «БУДПРОМСИТСТЕМА» щодо здійснення робіт на 305 об'єктах у травні-червні 2016 року за наявності 3 працівників; ТОВ «ВІНДЕРРА» щодо здійснення робіт на 6 об'єктах у вересні 2015 року за наявності 3 працівників, у зв'язку із чим судами не досліджена реальність виконання заявленого обсягу робіт із врахуванням відображених у кошторисній документації та актах виконаних робіт витрат часу працівників, виражених у людино-годинах, а також не надано належної правової оцінки тому, що надані позивачем копії документів не засвідчені у встановленому законом порядку.

Суди не звернули увагу на те, що місцезнаходженням окремих контрагентів позивача є м. Київ та не надали оцінку можливості виконання робіт за вказаною ознакою.

Таким чином, суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 86 КАС України не дали належної оцінки всім обставинам справи, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на відображення заявлених операцій у податковому обліку.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ "МТС Україна" до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

При цьому, висловлюючи свою позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Судами попередніх інстанцій при розгляді спору не було враховану вищевикладену позицію Верховного Суду України, тоді як обов'язковість такого врахування передбачалась статтею 244-2 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 244-2 КАС України (в редакції, що була чинною на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів (частина друга цієї статті).

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною першої статті 71 КАС України (редакції, чинна на дату ухвалення оскаржуваних судових рішень) обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового зобов'язання.

Оцінюючи докази надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріпленого у частині четвертої статті 9 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017).

Частиною першою статті 242 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017) встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вищенаведені порушення судами норм процесуального права призвели до передчасних висновків щодо суті спору, отже судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам належить надати оцінку доводам сторін та встановити, чи підтверджуються належними та допустимими доказами здійснення контрагентами позивача спірних робіт та послуг із урахуванням витрат робочого часу робітників, який обліковується у людино-годинах та відображений в актах виконаних робіт, із урахуванням періодів фактичного виконання заявлених робіт (дата укладання договору, дата складення акту приймання виконаних будівельних робіт), встановити, які працівники фактично виконали спірний обсяг робіт, чи є роботодавцями вказаних осіб субпідрядники позивача, задля чого належить, у тому числі, витребувати від контролюючого органу відомості щодо працевлаштованих осіб (1-ДФ), відомості нарахувань та утримань з доходів працівників, оскільки в актах виконаних робіт відображається витратна частина на оплату праці зайнятих робітників.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити частково.

Скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 у справі №820/477/17, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Повний текст постанови виготовлено 06 вересня 2018 року.

Судді І.А. Гончарова

І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова