Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.05.2018 року у справі №820/1335/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 вересня 2018 року

Київ

справа №820/1335/17

адміністративне провадження №К/9901/4590/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017

у справі № 820/1335/17 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_2 звернулась з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про застосування фінансових санкцій від 01.03.2017 № 0000394002, яким зобов'язано ФОП ОСОБА_2 сплатити штраф у розмірі 6 800 грн. за реалізацію алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці в господарському об'єкті, що не має статусу суб'єкту господарювання громадського харчування.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 позовні вимоги задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач оскаржив його у касаційному порядку до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 - залишити без змін.

В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що оскільки судом апеляційної інстанції було допущено невідповідність висновків суду обставинам справи, не надано належної правової оцінки фактам та доказам, що призвело до неправильного вирішення спору. На думку ФОП ОСОБА_2 факт продажу позивачем алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці, зазначений апеляційним судом як такий, що вже встановлений, не підтверджується належними та допустимими доказами. Окрім того, чек, який міститься в матеріалах справи лише підтверджує факт продажу алкогольного напою на розлив, однак, не підтверджує факт продажу напою саме з метою споживання на місці.

Також, позивач стверджує, що суд апеляційної інстанції прийшов до необґрунтованого висновку без посилання на докази щодо відповідності/невідповідності приміщення вимогам законодавства, де вона здійснює підприємницьку діяльність. У письмових доповненнях до касаційної скарги ФОП ОСОБА_2 звертає увагу суду на те, що заклад, який забезпечує харчуванням невизначену кількість осіб, в силу вимог закону автоматично набуває статусу закладу громадського харчування. З огляду на зазначене, позивач вважає, що постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2018 прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а правова оцінка фактичних обставин, викладена у судовому рішенні справи не відповідає дійсності.

В свою чергу, відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, де останній зазначає про зафіксований актом перевірки, підтверджений виданим чеком факт реалізації алкогольного напою на розлив для споживання на місці. Крім того, оскільки павільйон, що знаходиться на ринку (належить позивачу) не може бути віднесений до закладів ресторанного господарства, не маючи відповідного статусу, а отже позивач не має права здійснювати в ньому продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці. Також, відповідач просить суд врахувати, що позивачем не надано документів, які б підтверджували отримання підприємцем відповідного статусу або, що відкриття зазначеного об'єкту було узгоджене з органами місцевого самоврядування та установами державної-санітарно-епідеміологічної служби, яке є обов'язковим для відкриття об'єкту ресторанного господарства. На думку відповідача при розгляді справи суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм права при ухваленні рішення, що є підставою для відмови в задоволенні касаційної скарги.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками податкового органу у період з 10.02.2017 по 17.02.2017 проведена фактична перевірка ФОП ОСОБА_2 з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні виробництва і обігу підакцизних товарів.

За результатами перевірки було складено акт про результати фактичної перевірки, яким зафіксовано, що на момент перевірки встановлено факт реалізації алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці в павільйоні особою, що не має статусу суб'єкта господарювання громадського харчування чим порушено вимоги статті 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

Відповідачем 01.03.2017 прийнято рішення № 0000394002 про застосування фінансових санкцій та зобов'язано ФОП ОСОБА_2 сплатити штраф у розмірі 6 800, 00 грн. за реалізацію алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці в господарському об'єкті, що не має статусу суб'єкту господарювання громадського харчування.

На думку відповідача, позивач допустив порушення, передбачене статтею 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», яким встановлена заборона щодо продажу алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці, який дозволяється тільки суб'єктам господарювання громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус суб'єктів господарювання громадського харчування, суб'єктів господарювання з універсальним асортиментом товарів.

Розглянувши справу суд першої інстанцій прийшов до висновку, що встановлено факт продажу алкогольного напою на розлив, проте у даному випадку відсутня друга ознака, яка має визначальне значення для кваліфікації порушення, закріпленого в статті 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а саме споживання таких напоїв на місці, оскільки в даному акті не вказано, з яких саме підстав посадові особи податкового органу області дійшли висновку, що позивачем продаж алкогольних напоїв здійснювався для споживання кінцевим споживачем на місці. Зазначене лише підтверджує факт продажу алкогольних напоїв на розлив, однак, не підтверджує факту продажу алкогольних напоїв на розлив саме для споживання на місці, а отже спірне рішення підлягає скасуванню.

Скасовуючи постанову Харківського адміністративного суду від 17.07.2017 та відмовляючи в задоволенні адміністративного позову апеляційний суд виходив з того, що матеріалами справи встановлено факт реалізації алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці в павільйоні, яке підтверджується фіскальним чеком від 10.02.2017 № 0277 про продаж товару (50 мл горілки) на суму 7,00 грн.

Також, суд апеляційної інстанції резюмував, що павільйон, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 не може бути віднесений до закладів (підприємств) ресторанного господарства.

Спеціальним нормативним актом, який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом - сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України є Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.2015 № 481/95-ВР.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів у невизначених для цього місцях торгівлі.

Частиною дванадцятою статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» визначено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

Відповідно до частини шостої статті 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволяється тільки суб'єктам господарювання громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус суб'єктів господарювання громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів.

Згідно з абзацом десятим частини другої статті 17 Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі порушення вимог статті 15-3 цього Закону у розмірі 6800 гривень.

Норми законодавства встановлюють, що торгівля алкогольними напоями з метою їх споживання на місці дозволена лише суб'єктам господарювання, що мають статус закладів ресторанного господарства, підприємств з універсальним асортиментом товарів, недотримання таких умов є підставою для застосування штрафних санкцій у розмірі визначеному Законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивач має належним чином оформлені необхідні документи для здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями, зокрема ліцензію на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями № 162032648899.

Відмовляючи в задоволенні позову, рішення суду апеляційної інстанції висновувалось на встановленому факті реалізації алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці в павільйоні згідно фіскального чеку від 10.02.2017 № 0277.

Касаційний суд не погоджується з такими висновками суду попередньої інстанції та приймає доводи позивача до уваги стосовно того, що чек, який міститься в матеріалах справи лише підтверджує факт продажу алкогольного напою на розлив, однак, не підтверджує факт продажу напою саме з метою споживання на місці.

Верховний Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази про продаж позивачем алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці, у позивача наявна ліцензія на здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та, водночас, відсутні умови і обладнання, які б надавали можливість покупцям споживати алкогольні напої за місцем його реалізації.

Акт перевірки не є беззаперечним доказом вчиненого правопорушення в межах спірних правовідносин. Такий акт повинен оцінюватись судом у сукупності з іншими доказами.

Суд відхиляє доводи відповідача, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт продажу позивачем алкогольного напою для його споживання на місці, оскільки останній може підтверджувати лише факт продажу алкогольного напою, проте не факт споживання його на місці реалізації. Таким чином, в даному випадку має місце продаж алкогольних напоїв на розлив, який є різновидом роздрібної торгівлі, а не продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці.

Під час перевірки посадовими особами не було встановлено факту продажу позивачем алкогольного напою на розлив саме для споживання на місці, а матеріалами справи, зокрема, актом перевірки, підтверджується право позивача на здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями (пивом), оскільки позивач має відповідну ліцензію.

У відповідності до положень частини шостої статті 15-3 цього Закону продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволяється тільки суб'єктам господарювання громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус суб'єктів господарювання громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів.

Згідно положень пункту 1.3 Правил роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 № 219 (далі - Правила роботи) ресторанне господарство - вид економічної діяльності суб'єктів господарської діяльності щодо надавання послуг відносно задоволення потреб споживачів у харчуванні з організуванням дозвілля або без нього.

Дану норму слід застосовувати з урахуванням того, що наказом Міністерства економіки України від 09.10.2006 № 309 «Про внесення змін до деяких наказів» у назві та тексті Правил слова «громадське харчування» в усіх відмінках замінено словами «ресторанне господарство».

Пунктом 1.5 Правил роботи визначено, що заклади (підприємства) ресторанного господарства поділяються за типами: фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, ресторани, бари, кафе, їдальні, закусочні, буфети, магазини кулінарних виробів, кафетерії, а ресторани та бари - також на класи (перший, вищий, люкс).

Відповідно до пункту 1.6 Правил роботи відкриття закладу (підприємства) ресторанного господарства узгоджується з органами місцевого самоврядування, установами державної санітарно-епідеміологічної служби в установленому законодавством порядку.

Роздрібна торгівля алкогольними напоями регулюється також Правилами роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.1996 № 854 (далі - Правила торгівлі).

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 Правил торгівлі роздрібна торгівля алкогольними напоями здійснюється через спеціалізовані підприємства, в тому числі фірмові, спеціалізовані відділи (секції) підприємств з універсальним асортиментом продовольчих товарів, а також заклади ресторанного господарства.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що здійснювати продаж алкогольних напоїв на розлив має право виключно підприємство ресторанного господарства або спеціалізований відділ, що має статус суб'єкта господарювання громадського харчування, суб'єкта господарювання з універсальним асортиментом товарів за умови наявності ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та зареєстрованими видами економічної діяльності за кодами класифікації КВЕД-2010 - 56.10-56.30.

Як досліджено апеляційним судом та вбачається з матеріалів справи ліцензія на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями була надана ФОП ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, павільйон.

Згідно з Інструкцією щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства, затвердженої Наказом Держкомстату від 24.10.2005 № 327 (далі - Інструкція) павільйон - це різновид об'єкта роздрібної торгівлі, який розташований в споруді легкого, некапітального будівництва з невеликою торговою залою і допоміжними приміщеннями.

У відповідності до Наказу Міністерства з питань надзвичайних ситуацій від 17.01.2005 № 30, яким затверджено Правила пожежної безпеки на ринках України", павільйон - це торгівельний об'єкт у роздрібній торгівлі, який призначається для організації продажу товарів кінцевим споживачам, розміщується в окремій споруді полегшеної конструкції та має торговельну залу для покупців.

Пунктом другим розділу 2 Інструкції визначено, що об'єкт ресторанного господарства - місцева одиниця (структурний підрозділ) суб'єкта господарювання, що розміщується в окремій будівлі або приміщенні, має обладнаний столами та стільцями для споживання їжі зал і необхідні виробничі та побутові приміщення, у яких здійснюється продаж продукції власного виготовлення і купування товарів для споживання на місці.

Отже, зважаючи на викладені положення нормативних актів, суд касаційної інстанції відхиляє доводи позивача стосовно того, що суд апеляційної інстанції прийшов до необґрунтованого висновку щодо невідповідності приміщення вимогам законодавства, де вона здійснює підприємницьку діяльність, адже заклад, який забезпечує харчуванням невизначену кількість осіб, не може автоматично набувати статусу закладу громадського харчування (ресторанного господарства) або спеціалізованого відділу, що мають статус суб'єктів господарювання громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів.

Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» чітко зазначено щодо необхідності мати відповідний спеціальний статус, який надає право здійснювати діяльність з продажу алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці, з обов'язковою умовою споживання реалізованих алкогольних напоїв на місці, а факт продажу позивачем алкогольних напоїв для споживання їх саме на місці продажу не доведено відповідачем належними доказами при розгляді даної справи, то застосування фінансових санкцій за порушення статті 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» є протиправним.

Частиною першою-другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Недоведеність з боку відповідача належними доказами складу правопорушення передбаченого статтею 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», та як наслідок відсутності підстав для застосування визначеного абзацом десятим частини другої статті 17 цього Закону штрафної (фінансової) санкції у сумі у сумі 6800 грн., внаслідок чого спірне - рішення не є законним та обґрунтованим.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що Харківський апеляційний адміністративний суд скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 про задоволення позову, яка відповідає закону та безпідставно підтримав доводи контролюючого органу про правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Пунктом 4 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду