Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року

м. Київ

справа № 140/10454/24

адміністративне провадження № К/990/12698/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Блажівської Н. Є., Яковенка М. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року, ухвалену колегією суддів у складі Качмара В. Я., Гудима Л. Я., Кузьмича С. М., у справі № 140/10454/24 за позовом Головного управління ДПС у Волинській області до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир про стягнення податкового боргу,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

У вересні 2024 року до Волинського окружного адміністративного суду звернулося Головне управління ДПС у Волинській області (далі - позивач, контролюючий орган, податковий орган) з позовною заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир (далі - відповідач, скаржник, КЕВ м. Володимир), в якій просило стягнути з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів послуг/емітентів електронних грошей юридичної особи КЕВ м. Володимир в дохід бюджету податковий борг в сумі 2 874 675,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач зобов`язаний своєчасно сплачувати податки та збори у строки й розмірах, визначених законодавством. Однак за ним обліковується податковий борг із земельного податку з юридичних осіб у загальному розмірі 2 874 675,01 грн. Вжиті контролюючим органом заходи зі стягнення податкового боргу, зокрема надсилання податкової вимоги, не призвели до його погашення. Тому позивач просить стягнути зазначену суму за рахунок коштів, що належать платнику податків на праві власності, а саме тих, які знаходяться на рахунках у банках та інших установах.

Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 13 листопада 2024 року відмовив у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем у справі є державна установа, щодо якої погашення податкового боргу здійснюється за спеціальною процедурою, передбаченою статтею 96 Податкового кодексу України. Згідно з цією нормою, перед зверненням до суду контролюючий орган зобов`язаний подати відповідне подання до органу державної влади, до сфери управління якого належить майно боржника. Лише в разі відмови у задоволенні такого подання або відсутності відповіді на нього контролюючий орган має право звертатися до суду з позовною заявою про стягнення податкового боргу. Оскільки у даному випадку такої процедури дотримано не було, звернення до суду є передчасним, що і стало підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 лютого 2025 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нову постанову, якою позов задовольнив частково: стягнув з відповідача податковий борг у розмірі 2 871 167,80 грн, а в решті позовних вимог відмовив.

Суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновків місцевого суду щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень статті 96 Податкового кодексу України, оскільки визначена вказаною статтею процедура застосовується тоді, коли процедура стягнення боргу за рахунок коштів, які знаходяться у власності самого платника, передбачена статтею 95 цього Кодексу, не призвела до погашення податкового боргу.

Разом із тим апеляційний суд зауважив, що станом на день подання позовної заяви податкове повідомлення-рішення від 31 липня 2024 року № 0208180407 на суму 3 507,21 грн не набуло статусу узгодженого, а відтак ця сума не є податковим боргом і не підлягає стягненню. Натомість решта заявленої до стягнення суми - 2 871 167,80 грн - є узгодженою, а доказів сплати податкового боргу відповідачем під час розгляду справи надано не було.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили:

За КЕВ м. Володимир обліковується податковий борг по земельному податку з юридичних осіб на загальну суму 2 874 675,01 грн, а у розрізі адміністративно-територіальних одиниць у таких розмірах.

1. По місту Володимир.

Згідно із самостійно поданою податковою декларацією за 2023 рік № 9015952255 від 07.02.2023 платник не забезпечив сплату на суму 51,36 грн, зокрема по термінах сплати: 30.08.2023, 02.10.2023, 30.10.2023, 30.11.2023, 02.01.2024, 30.01.2024, де щомісячні нарахування становлять 8,56 грн.

Згідно із самостійно поданою податковою декларацією за 2024 рік № 9016294190 від 02.02.2024 платник не забезпечив сплату на суму 63,00 грн, зокрема по термінах сплати: 01.03.2024, 01.04.2024, 30.04.2024, 30.05.2024, 01.07.2024, 30.07.2024, 30.08.2024, де щомісячні нарахування становлять 9 грн.

Згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0089700405 від 18.04.2024 відповідачу нараховано штрафні санкції в розмірі 61 694,60 грн. Також, відповідачу нараховано пеню у розмірі 761 235, 18 грн.

2. По селу Овадне, Володимирського району.

Згідно із самостійно поданою податковою декларацією за 2024 рік № 9012705672 від 30.01.2024 платник не забезпечив сплату на суму 13 010,06 грн, зокрема по термінах сплати: 01.03.2024, 01.04.2024, 30.04.2024, 30.05.2024, 01.07.2024, 30.07.2024, 30.08.2024, де щомісячні нарахування становлять 1 858,58 грн.

Згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0089720405 від 18.04.2024 нараховано штрафні санкції в сумі 67 802,33 грн. Також, відповідачу нараховано пеню у розмірі 609 142,68 грн.

3. По місту Устилуг Володимирського району.

Згідно із самостійно поданою податковою декларацією за 2023 рік №9015008851 від 06.02.2023 платник не забезпечив сплату на суму 28 770,73 грн, зокрема по термінах сплати: 30.08.2023, 02.10.2023, 30.10.2023, 30.11.2023, 02.01.2024, де щомісячні нарахування становлять 4 795,12 грн, та по терміну сплати 30.01.2024, де нарахування становить 4 795,13 грн.

Згідно із самостійно поданою податковою декларацією за 2024 рік № 9012705955 від 30.01.2024 платник не забезпечив сплату на суму 35 277,69 грн, зокрема по термінах сплати: 01.03.2024, 01.04.2024, 30.04.2024, 30.05.2024, 01.07.2024, 30.07.2024, 30.08.2024, де щомісячні нарахування становлять 5 039,67 грн.

Згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0089730405 від 18.04.2024 нараховано штрафні санкції в сумі 6 229,52 грн. Також, відповідачу нараховано пеню у розмірі 551 602,96 грн.

4. По смт Локачі Володимирського району.

Згідно із самостійно поданою податковою декларацією за 2023 рік № 9014376209 від 03.02.2023 платник не забезпечив сплату на суму 245,36 грн, зокрема по термінах сплати: 30.08.2023, 02.10.2023, 30.10.2023, 30.11.2023, 02.01.2024, де щомісячні нарахування становлять 40,89 грн, та по терміну сплати 30.01.2024, де нарахування становить 40,91 грн.

Згідно із самостійно поданою податковою декларацією за 2024 рік № 9011663883 від 29.01.2024 платник не забезпечив сплату на суму 300,86 грн, зокрема по термінах сплати: 01.03.2024, 01.04.2024, 30.04.2024, 30.05.2024, 01.07.2024, 30.07.2024, 30.08.2024, де щомісячні нарахування становлять 42,98 грн.

Згідно з податковим повідомленням-рішенням №0089710405 від 18.04.2024 нараховано штрафні санкції в сумі 2,98 грн. Також, відповідачу нараховано пеню у розмірі 171,29 грн.

5. По селу Зимне Володимирського району.

Згідно із самостійно поданою податковою декларацією за 2023 рік № 9014373896 від 03.02.2023 платник не забезпечив сплату на суму 6 678,22 грн, зокрема по термінах сплати: 30.08.2023, 02.10.2023, 30.10.2023, 30.11.2023, 02.01.2024, де щомісячні нарахування становлять 1 113,04 грн, та по терміну сплати 30.01.2024, де нарахування становить 1 113,02 грн.

Також, відповідачу нараховано пеню у розмірі 3 209,07 грн.

6. По місту Ківерці Луцького району відповідачу нараховано пеню у розмірі 71 021,33 грн.

7. По смт Ратне Ковельського району відповідачу нараховано пеню у розмірі 699,21 грн.

8. По місту Ковель Ковельського району відповідачу нараховано пеню у розмірі 50 388,18 грн.

Крім того, згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0208180407 від 31.07.2024 нараховано штрафні санкції у розмірі 3 507,21 грн.

9. По місту Луцьк.

Згідно із самостійно поданою податковою декларацією за 2023 рік № 9018351064 від 09.02.2023 платник не забезпечив сплату на суму 77 920,32 грн, зокрема по термінах сплати: 30.08.2023, 02.10.2023, 30.10.2023, 30.11.2023, 02.01.2024, 30.01.2024, де щомісячні нарахування становлять 12 986,72 грн.

Згідно із самостійно поданою податковою декларацією за 2024 рік № 9034371871 від 20.02.2024 платник не забезпечив сплату на суму 97 444,06 грн, зокрема по термінах сплати: 01.03.2024, 01.04.2024, 30.04.2024, 30.05.2024, 01.07.2024, 30.07.2024, 30.08.2024, де щомісячні нарахування становлять 13 920,58 грн.

Крім того, відповідачу нараховано пеню у розмірі 428 206,81 грн.

Оскільки відповідач в добровільному порядку суму податкового боргу не сплатив, контролюючий орган звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

КЕВ м. Володимир, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Відповідач посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, та зазначає, що суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи не застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 серпня 2021 року у справі № 803/1931/16, від 12 липня 2023 року у справі № 140/890/21, в яких встановлено, що погашення податкового боргу державної установи регулюється виключно приписами статті 96 Податкового кодексу України.

Скаржник також наголошує, що у заявах по суті справи звертав увагу й на інші аргументи, яким не була надана оцінка судом апеляційної інстанції.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є обґрунтованою та законною, а тому просить залишити їх без змін та відмовити у задоволенні касаційної скарги.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Пункт 57.1 статті 57 ПК України встановлює, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків, крім фізичних осіб, регулюється статтями 95-99 ПК України.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи позовні вимоги у цій справі, дійшли протилежних висновків щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах положень статті 96 ПК України, яка визначає особливий порядок погашення заборгованості державних або комунальних підприємств перед бюджетом.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що стаття 96 ПК України встановлює особливий, окремий порядок стягнення податкового боргу з державних та комунальних підприємств, у зв`язку з чим загальний порядок стягнення заборгованості, встановлений статтею 95 цього Кодексу, не застосовується. Водночас для звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу державного або комунального підприємства контролюючий орган перед цим має здійснити низку заходів і тільки якщо такі заходи виявилися безрезультатними, то податковий орган звертається до суду.

Натомість, за висновком суду апеляційної інстанції, описана у статті 96 ПК України процедура стосується тих випадків, коли податковий борг не вдалося погасити за рахунок коштів та майна безпосередньо платників податків, у зв`язку з чим контролюючий орган звертається до державного органу, у віданні якого знаходиться підприємства, за рахунок коштів якого і відбувається погашення податкового боргу.

Надаючи оцінку зазначеним висновкам судів попередніх інстанцій щодо застосування у межах спірних правовідносин статей 95 та 96 ПК України, колегія суддів зауважує на такому.

Пунктом 95.1 статті 95 ПК України визначено, що орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 ПК України).

Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 30 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

Відповідно до підпункту 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

У свою чергу, у пункті 96.2 статті 96 ПК України визначено, що у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, контролюючий орган зобов`язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

- надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків;

- досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету;

- ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії;

- виключення платника податків із переліку об`єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку, встановленому законодавством України.

Пунктом 96.3 статті 96 ПК України передбачено, що відповідь щодо прийняття одного із зазначених у пункті 96.1 цієї статті рішень надсилається контролюючому органу протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення.

У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог контролюючий орган зобов`язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу чи органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що статтею 95 ПК України встановлено загальний порядок погашення заборгованості платників податків, який застосовується для всіх без винятку платників податку (серед іншого, державних або комунальних підприємств) перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: стягнути кошти, які перебувають у власності боржника, а в разі їх недостатності - здійснити заходи щодо продажу майна боржника, яке перебуває у податковій заставі.

Регламентований статтею 96 ПК України особливий порядок погашення податкового боргу державних та комунальних підприємств не змінює послідовності реалізації стадій стягнення податкового боргу, визначених статтею 95 цього Кодексу.

Це випливає із зазначеного у статті 96 ПК України формулювання, яке прямо встановлює передумову для її застосування, а саме - у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна відповідного державного або комунального підприємства, не покриває суму податкового боргу.

Тобто законодавець презюмує, що на момент застосування спеціального механізму, визначеного статтею 96 ПК України, контролюючим органом вже було здійснено заходи, передбачені статтею 95 цього Кодексу, зокрема, стягнуто наявні кошти та звернуто стягнення на майно підприємства, яке перебуває у податковій заставі, проте ці заходи виявилися недостатніми для повного погашення податкового боргу.

Отже, застосування статті 96 ПК України є логічно наступною стадією примусового стягнення податкового боргу, що має додатковий, субсидіарний характер стосовно загального порядку, встановленого статтею 95 цього Кодексу.

Іншими словами, норми статті 96 ПК України стосуються лише тих випадків, коли контролюючий орган не зміг стягнути податковий борг безпосередньо з державного чи комунального підприємства у порядку статті 95 цього Кодексу. У зв`язку з цим контролюючий орган вимушений звернутися до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків.

Так, положеннями статті 96 ПК України встановлено особливий порядок погашення заборгованості державних та комунальних підприємств перед бюджетами та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: звернутися до суду з вимогою про стягнення коштів з рахунків у банку; отримати судовий дозвіл на погашення усієї суми боргу за рахунок майна; провести торги з продажу майна, внесеного в податкову заставу.

Якщо усі перелічені заходи не мали результатом погашення податкового боргу державного підприємства, то контролюючий орган вчиняє дії, передбачені статтею 96 ПК України, для залучення коштів (майна) органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, для погашення податкового боргу останнього.

Отже, визначена статтею 96 ПК України процедура застосовується лише тоді, коли процедура стягнення боргу за рахунок коштів, які знаходяться у власності самого платника, передбачена статтею 95 цього Кодексу, не призвела до погашення податкового боргу.

Таким чином, місцевий суд помилково застосував до спірних правовідносин статтю 96 ПК України, оскільки позовна заява пред`явлена не до органу місцевого самоврядування, у віданні якого перебуває відповідач, а безпосередньо до самого підприємства у порядку статті 95 цього Кодексу.

Суд повторно акцентує увагу, що та обставина, що боржником є державне чи комунальне підприємство, не означає, що стягнення податкового боргу з такого платника податків має відбуватися виключно за особливою процедурою, передбаченою статтею 96 ПК України. А механізм, передбачений статтею 96 ПК України, є лише додатковим способом погашення податкового боргу такої категорії підприємств, оскільки держава або територіальна громада має певні права, інтереси та обов`язки щодо таких суб`єктів господарювання.

Отже, надавати оцінку дотриманню процедури, необхідної для звернення до суду у порядку статті 96 ПК України (в тому числі, щодо наявності усіх передумова для звернення з позовною заявою у такому порядку), необхідно лише в тому випадку, коли позов пред`явлено до органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, у віданні якого перебуває відповідне підприємство, тоді як позовна заява у межах спірних правовідносин пред`явлена безпосередньо до платника податків.

Разом з тим, як вже було зазначено вище реалізація контролюючим органом положень статті 96 ПК України можлива лише у разі, коли процедура стягнення коштів безпосередньо з комунального підприємства виявилася безрезультатною.

Відповідно, поданий Головним управлінням ДПС у Волинській області позов у цій справі про стягнення коштів безпосередньо з платника податків і є тією необхідною передумовою для подальшої реалізації права на звернення до суду у порядку статті 96 ПК України з позовом до органу державної влади, у віданні якого перебуває відповідач.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про помилковість позиції суду першої інстанції щодо того, що податковий орган звернувся до суду без належних правових підстав та не у спосіб, встановлений законом, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Разом з тим, зі змісту рішення суду апеляційної інстанції вбачається, що задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд не перевірив правильність нарахування відповідачу вказаної суми пені відповідно до пункту 129.1 статті 129 ПК України.

Відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України нарахування пені розпочинається при нарахуванні контролюючим органом податкового зобов`язання у встановлених цим Кодексом випадках, не пов`язаних з проведенням перевірки, або при нарахуванні контролюючим органом грошового зобов`язання, визначеного за результатами перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків такого зобов`язання, визначеного в податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

Згідно з положеннями пункту 129.2 статті 129 ПК України у разі скасування нарахованого контролюючим органом грошового зобов`язання (його частини) у порядку адміністративного та/або судового оскарження пеня, нарахована на таке грошове зобов`язання (його частину) або на виявлене заниження податкового зобов`язання, скасовується.

Відповідно до пункту 129.3 статті 129 ПК України нарахування пені закінчується (крім пені, передбаченої підпунктами 129.1.2, 129.1.4 пункту 129.1 цієї статті): 129.3.1. у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів на відповідний рахунок платника податків та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов`язань; 129.3.2. у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов`язань відповідного бюджету перед таким платником податків; 129.3.3. у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України); 129.3.4. при прийнятті рішення щодо скасування або списання суми податкового боргу (його частини).

Так, у справі, що розглядається, відповідний розрахунок нарахування пені (із зазначенням відповідних періодів її нарахування) до матеріалів справи позивачем не долучений та судами попередніх інстанцій витребуваний не був.

Колегія суддів зазначає, що в контексті вказаного вище судам, зокрема, необхідно встановити дату початку нарахування пені та дату закінчення її нарахування.

Окрім цього, Законом України від 17 березня 2020 № 533-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-2019)" (набрав чинності 18 березня 2020 року) підрозділ 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України доповнено пунктом 52-1.

Згідно з положеннями абзацу одинадцятого пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.

Однак, суд апеляційної інстанції не дослідив та не встановив, за який саме період було нараховано пеню, як і не встановив суму пені, нарахованої у період дії вказаної вище норми. Не було досліджено вказані обставини й судом першої інстанції, який, як вже було зазначено, помилково застосував до спірних правовідносин статтю 96 ПК України.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що для виконання завдань адміністративного судочинства впроваджено принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, який полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Положення статі 341 КАС України не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 КАС України).

Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно дослідити докази, надати належну правову оцінку як кожному окремому доказу та сукупності доказів, які міститься в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно статті 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, що свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, не вжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі № 140/10454/24 скасувати.

Указану справу направити на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді: Н. Є. Блажівська

М. М. Яковенко