ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2023 року

м. Київ

справа № 813/2901/16

адміністративне провадження № К/9901/39787/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Ханової Р.Ф., Гончарової І.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року (суддя Гулик А.Г.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року (головуючий суддя Гудим Л.Я., судді: Довгополов О.М., Ільчишин Н.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софтех" до Головного управління ДПС у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Софтех" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області (яку під час розгляду справи замінено правонаступниками - Личаківською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області та в подальшому - Головним управлінням ДПС у Львівській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001342201/12277 та №0001352201/12279 від 10 серпня 2015 року.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на помилковість висновків відповідача про порушення ним положень податкового законодавства та формування даних податкового обліку з врахуванням результатів господарських операцій із контрагентами (фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 ), які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними, а їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів (первинних документів); крім того відповідач не довів обставини спливу строку позовної давності по заборгованості позивача перед ТОВ «Торговий дім «Софі» (далі - ТОВ «ТД «Софі»), а тому безпідставно відніс таку заборгованість до безнадійної із необхідністю її включення до доходів у 2014 році.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року, адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Інспекції №0001342201/12277 та №0001352201/12279 від 10 серпня 2015 року.

Приймаючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, прийшли до висновку, що у відповідача не було підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки операції між позивачем та його контрагентами фактично проведені та належним чином документально оформлені; Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування податкових вигод; крім того у зв`язку із вчиненням позивачем дій, які свідчили про визнання боргу, строк позовної давності по його заборгованості перед ТОВ «ТД «Софі» переривався, а тому не пропущений, відтак у позивача відсутній обов`язок щодо її включення до складу доходів у 2014 році.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішень без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій з контрагентами ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 (юридичні послуги), ФОП ОСОБА_3 (транспортні послуги), ФОП ОСОБА_4 (послуги комерційного посередництва), на підставі яких позивачем формувались дані податкового обліку, а також про непідтвердження платником податку їх фактичного здійснення належними і допустимими доказами, оформленими у відповідності до вимог нормативних актів; до того ж того позивач занизив доходи, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, за 2014 рік, не включивши до їх складу безнадійну кредиторську заборгованість перед ТОВ «ТД «Софі».

Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Суди з`ясували, що Товариство 11 грудня 2008 року зареєстроване Львівським міським управлінням юстиції, код ЄДРПОУ 36312131, місцезнаходження: м.Львів, вул.Шевченка, 335; перебуває на обліку в Личаківській ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області.

В період з 09 червня 2015 року по 21 липня 2015 року посадовими особами Інспекції на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 77, пункту 82.1 статті 82 ПК України проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов`язкових платежів), дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 28 липня 2015 року №291/85/13-07-22-01-10/ НОМЕР_1 , в якому, в свою чергу, вказано про порушення позивачем, зокрема:

- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 14 300,00 грн. (за червень 2014 року - на 9 067,00 грн., за серпень 2014 року - на 5 233,00 грн.);

- пункту 135.1, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пунктів 44.1, 44.3, 44.6 статті 44, пунктів 138.1, 138.2, підпунктів 138.10.2, 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, у зв`язку із чим занижено податок на прибуток на суму 6 335 535,00 грн. за 2014 рік.

Такі висновки податковим органом зроблено з огляду на те, що з актів виконаних робіт (наданих послуг) по юридичним послугам, що надавались ФОП ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_2 , та послугам комерційного посередництва від ФОП ОСОБА_4 неможливо у повному обсязі перевірити їх зміст та пов`язаність із господарською діяльністю Товариства; крім того, в підтвердження наданих ФОП ОСОБА_3 транспортних послуг Товариством не представлено первинних товарно-транспортних документів, а подані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) містять дефекти форми (не вказано вантажоотримувача, відомостей про вантаж, адрес навантаження і розвантаження); до того ж ФОП ОСОБА_3 не подано до органу ДФС, в якому він перебуває на обліку, декларації з податку на додану вартість за червень та серпень 2014 року; також позивач не включив до складу доходів, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, за 2014 рік, безнадійну кредиторську заборгованість перед ТОВ «ТД «Софі», чим спричинив їх заниження.

На підставі акту перевірки Інспекцією 10 серпня 2015 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0001352201/12279, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 21 450,00 грн., у тому числі: 14 300,00 грн. - за основним платежем та 7 150,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0001342201/12277 про збільшення грошового зобов`язання позивача з податку на прибуток на 9 503 302,50 грн., з яких: 6 335 535,00 грн. - за основним платежем та 3 167 767,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

За результатами оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку останні рішеннями ГУ ДФС у Львівській області від 16 жовтня 2015 року №4903/10/13-01-10-07-05 та Державної фіскальної служби України від 17 грудня 2015 року №26945/6/99-99-10-01-01-25 залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як передбачено пунктом 135.1 статті 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи (підпункт 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України).

Підпункт 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає, що безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; б) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, що не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; в) заборгованість суб`єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв`язку з їх ліквідацією; г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості; ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв`язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

За змістом підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).

Відповідно до підпунктів 138.10.2, 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України до складу інших витрат включаються: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати; б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу; в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; ґ) витрати на оплату послуг зв`язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв`язок та інші подібні витрати); д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; е) витрати на врегулювання спорів у судах; є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; ж) інші витрати загальногосподарського призначення; витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов`язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов`язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у виді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

У справі, що розглядається, суди встановили, що між позивачем та ФОП ОСОБА_1 укладено договір №01/01/2013-1 від 01 січня 2013 року, відповідно до якого виконавець (ФОП ОСОБА_1 ) зобов`язався надати замовнику (позивачу) юридичні послуги.

Так, згідно умов договору послуги надаються замовнику шляхом усного та письмового консультування з юридичних питань, складання проектів необхідних процесуальних документів, скарг, претензій та позовних заяв тощо, надання консультаційних послуг щодо захисту інтересів замовника в органах судової влади, особистої участі та представництва в загальних та господарських судах; закінчення робіт з консультування визначається моментом підписання акту прийому-передачі виконаних робіт, а з питання представництва в загальних та господарських судах України - моментом набрання чинності рішенням відповідного органу судової влади або самостійним задоволенням відповідачем (суб`єктом оскарження) вимог замовника, або добровільним задоволенням замовником вимог третіх осіб; надання послуг, виконання робіт засвідчується підписанням акту виконаних робіт із вказанням вартості наданих послуг, виконаних робіт.

На підтвердження здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_1 позивач надав копії таких документів: договору №01/01/2013-1 від 01 січня 2013 року з додатком, актів виконаних робіт від 31 грудня 2014 року, 30 листопада 2014 року, 31 жовтня 2014 року, 30 вересня 2014 року, 31 серпня 2014 року, 31 липня 2014 року, 30 червня 2014 року, 31 травня 2014 року, 30 квітня 2014 року, звітів ФОП ОСОБА_1 за період з квітня по грудень 2014 року.

Також між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено договір від 01 лютого 2012 року, відповідно до умов якого виконавець (ФОП ОСОБА_2 ) зобов`язався надавати замовнику (позивачу) юридичні послуги, складати та передавати акти про їх надання.

В підтвердження реальності надання послуг позивач надав копії: договору від 01 лютого 2012 року та актів виконаних робіт №М-00000055/12 від 31 грудня 2014 року, №М-00000055/11 від 30 листопада 2014 року, №М-00000055/10 від 31 жовтня 2014 року, №М-00000055/09 від 30 вересня 2014 року, №М-00000055/08 від 31 серпня 2014 року, №М-00000055/07 від 31 липня 2014 року, №М-00000055/06 від 30 червня 2014 року, №М-00000055/05 від 31 травня 2014 року, №М-00000055/04 від 30 квітня 2014 року, №М-00000055/03 від 31 березня 2014 року, №М-00000055/02 від 28 лютого 2014 року, №М-00000055/01 від 31 січня 2014 року.

Оплата послуг за договорами з вказаними контрагентами підтверджується картками рахунку 6851 за 2014 рік.

Крім того між позивачем та ФОП ОСОБА_3 укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг №1/227-1 від 02 червня 2014 року, відповідно до умов якого виконавець (ФОП ОСОБА_3 ) зобов`язався своєчасно доставити ввірений йому для перевезення вантаж до пункту призначення відповідно до поданих заявником (позивачем) заявок, які є невід`ємними частинами договору, і видачі його уповноваженій на одержання вантажу особі, а замовник (позивач) - оплатити перевезення товару.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_3 позивач надав копії: договору про надання транспортно-експедиційних послуг №1/227-1 від 02 червня 2014 року, актів здачі-приймання робіт (надання послуг) від 17 серпня 2014 року №06, від 13 серпня 2014 року №05, від 05 серпня 2014 року №04, від 04 серпня 2014 року №03, від 27 червня 2014 року №02, від 17 червня 2014 року №01, договорів-заявок про надання послуг з перевезення вантажів та товарно-транспортних накладних до них, заявок про надання транспортно-експедиційних послуг, податкових накладних, карток рахунку 6442 за 2014 рік (щодо здійснення оплати за надані послуги).

01 серпня 2014 року між позивачем та ФОП ОСОБА_4 укладено договір про надання послуг комерційного посередництва, відповідно до умов якого замовник (позивач) доручив й зобов`язався оплатити, а виконавець (ФОП ОСОБА_4 ) - надати послуги з пошуку потенційних клієнтів серед юридичних та фізичних осіб для надання їм замовником транспортних послуг.

З метою підтвердження виконання умов договору позивач надав копії таких документів: договору про надання послуг комерційного посередництва від 01 серпня 2014 року, актів прийому-передачі наданих послуг за період з 30 вересня 2014 року по 31 грудня 2014 року, заявок, замовлень, договорів-замовлень та договорів-заявок на перевезення вантажів, а також карток рахунку 6851 за 2014 рік (щодо здійснення оплати за надані послуги).

При цьому, оцінюючи наслідки спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами, суди вказали, що наявні первинні документи дають можливість визначитися з їх суттю, змістом та обсягом, ідентифікувати учасників та перевірити правильність відображення операцій в податковому обліку, а відтак, дійшли переконання, що у ході перевірки Товариством подана вся необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами, а також того, що укладені угоди мали на меті настання дійсних правових наслідків, що обумовлені ними.

Також суди відмітили, що відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами, як і не доведено, що зміст укладених між ними угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів, або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Не підтверджено відповідачем й невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

В той же час, слід зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати їх дійсне вчинення.

Разом з тим, доводи касаційної скарги в частині невизнання податковим органом реальності господарських операцій Товариства із вищепереліченими контрагентами фактично дублюють висновки акту перевірки та зміст заперечень на позовну заяву й апеляційної скарги, яким, в свою чергу, судами попередніх інстанцій вже надавалась оцінка.

Так, суди відмітили, що детальний аналіз послуг ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 із змістовними, часовими та вартісними показниками наведений в щомісячних звітах, які долучені до матеріалів справи, в яких також зазначалось про розробку правниками для Товариства типових договорів, які в подальшому використовувались ним в господарській діяльності.

Крім того суди з`ясували, що необхідність замовлення Товариством юридичних послуг у суб`єктів підприємницької діяльності - ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 зумовлена тим, що у нього у 2014 році виникла необхідність аналізу, укладення, візування та супроводу великої кількості договорів, великим обсягом позовної роботи, адміністративних оскаржень податкових повідомлень-рішень та складністю юридичних питань, які виникали й не відповідали кваліфікації юрисконсульта підприємства.

Водночас з приводу тверджень податкового органу про недоцільність укладення Товариством договорів про надання юридичних послуг у зв`язку із тим, що згідно штатного розпису у нього передбачена посада юриста, суди взяли до уваги, що сама лише ця обставина не може спростовувати реальності господарських операцій Товариства з ФОП ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_2 як такої; до того ж податковим органом не доведено ані того, що обсяги юридичної роботи на Товаристві не потребували залучення третіх осіб, ані того, що посада юриста Товариства у час спірних відносин не була вакантною.

Визнали безпідставними суди й посилання контролюючого органу на те, що в деяких актах здачі-приймання робіт (надання послуг) не зазначено відомостей, які, на його думку, останні повинні містити, адже сама лише ця обставина не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій за умови їх підтвердження сукупністю інших належних доказів, у яких така інформація відображена.

Стосовно ж доводів відповідача про неподання ФОП ОСОБА_3 до органу ДФС, в якому він перебуває на обліку, декларацій з податку на додану вартість за червень та серпень 2014 року, суд першої інстанції зауважив, що у випадку, якщо контрагент не виконав такого свого зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи й не може бути підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Що ж до висновків акту перевірки про заниження позивачем доходів, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, за 2014 рік, внаслідок невключення до їх складу безнадійної кредиторської заборгованості перед ТОВ «ТД «Софі» в сумі 27 086 119,00 грн. суди вказали наступне.

Відповідно до статей 256 та 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

При цьому, як відмітили суди, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Матеріали справи свідчать, що позивач визнав кредиторську заборгованість перед ТОВ «ТД «Софі» за період з 31 грудня 2009 року по 31 грудня 2011 року в сумі 27 086 119,00 грн., що підтверджується, зокрема, актом звірки взаєморозрахунків між ними станом на 31 грудня 2011 року.

Відтак суди прийшли до висновку, що оскільки строк позовної давності за вказаним зобов`язанням переривався, то з 31 грудня 2011 року він почав обчислюватися заново й час, що минув до переривання, до нового строку не зараховується, у зв`язку із чим у позивача був відсутній обов`язок по включенню кредиторської заборгованості перед ТОВ «ТД «Софі» як безнадійної до доходів у 2014 році.

Враховуючи наведене та зважаючи на положення частини 1 статті 341 КАС України, яка передбачає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи ж касаційної скарги не впливають на правильність прийнятих судами рішень й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник Р.Ф. Ханова І.А. Гончарова