Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.11.2019 року у справі №810/3642/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2019 року

Київ

справа №810/3642/17

адміністративне провадження №К/9901/48530/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А. Г.,

суддів: Єресько Л. О.,Соколов В. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року (суддя: Басай О. В. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року (судді: Србків Я. М., Петрик І. Й., Сорочко Є. О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Державної міграційної служби України в Київській області (далі - ДМС, відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення від 05 вересня 2017 року про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Азербайджану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач вважає рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання через надання, при її видачи 17 березня 2015 року, неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів протиправним, оскільки єдиним належним доказом того, що позивач надав до підрозділу УДМС України в Київській області завідомо неправдиві відомості щодо перетину державного кордону України є вирок суду, яким встановлена вина позивача у підробці документів.

При цьому вказав, що 24 лютого 2015 року уклав шлюб із громадянкою України ОСОБА_2.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року, залишеною без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про правомірність спірного рішення оскільки позивач, під час оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні надав до підрозділу УДМС України в Київській області завідомо неправдиві відомості щодо перетину державного кордону України 02 березня 2015 року.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року і постановити нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Скаргу обґрунтовує доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві.

Вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність прийняття рішення.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти задоволення касаційної скарги на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року та вважає рішення судів попередніх інстанцій законними і обґрунтованими.

ДМС у відзиві зазначила, що Департаментом захисту національної державності Управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом Служби Безпеки України отримана інформація про невідповідність проставлених штампів в національному паспорті позивача про перетин державного кордону, дані невідповідності підтверджуються листом Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України від 17 серпня 2017 року № 0.64-26315/0/15-17.

Зазначив, що позивач у заяві для отримання посвідки на тимчасове проживання від 14 березня 2015 зазначив дату в'їзду на територію України 02 березня 2015 року, проте Головним центром обробки спеціальної інформації ДПС України зафіксовано, що позивач не перетинав державний кордон України 02 березня 2015 року. При цьому 14 березня 2019 року іноземцем у заяві проставлено підпис під наступним текстом: "Я усвідомлюю що неправдиві відомості, подані мною в цій заяві, можуть бути причиною відмови у видачі (скасуванні раніше виданої) посвідки на тимчасове проживання" (а. с.39,40).

Тому, на переконання відповідача, управління Державної міграційної служби України в Київській області на підставі підпункт 1 пункту 19 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28. Березня 2012 №251 прийняло рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 квітня 2018 року (судді) Стрелець Т. Г., Білоус О. В., Желтобрюх І. Л., відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року (суддя:

Басай О. В. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року у справі за даним позовом.

За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: суддя-доповідач Загороднюк А. Г., суддів Єресько Л. О., Соколов В. М.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Азербайджанської Республіки.

24 лютого 2015 року між позивачем та громадянкою України ОСОБА_2 укладено шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 21 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1.

17 березня 2015 року УДМС України в Київській області видано посвідку позивачу на тимчасове проживання серії НОМЕР_2.

Термін дії тимчасової посвідки продовжено до 12 березня 2018 року.

05 вересня 2017 року до відповідача надійшло подання Управління контррозвідувальних заходів по боротьбі із тероризмом Департаменту захисту національної державності СБ України від 05.09.2017 №5/2/1-17178 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1, в звязку з тим, що під час оформлення посвідки на тимчасове проживання в України позивач надав до підрозділу УДМС України в Київській області завідомо неправдиві відомості щодо перетину державного кордону України (в паспорті проставлені штампи ДПС України про перетин державного кордону України).

Зазначена інформація підтверджується листом Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України від 17 серпня 2017 року № 0.64-26315/0/15-17 на запит контррозвідувальних заходів по боротьбі із тероризмом Управління Департаменту захисту національної державності СБ України від 25 липня 2017 №5/2/1-14419 (а. с. 51-52).

На підставі підпункту 1 пункту 19 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 № 251, УДМС України в Київській області 05 вересня 2017 року прийняло рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус, основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні і порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України регулюється Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 №3773-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до частини 13 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій-дванадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.

Приписами частини 3 статі 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частини 3 статі 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", отримують посвідку на тимчасове проживання.

Згідно з частиною 13 статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною 13 статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування.

Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".

Частиною 16 статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що технічний опис, зразки бланків посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, порядок їх оформлення, виготовлення та видачі встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання передбачений Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 №251.

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку №251, заяви для оформлення посвідок подаються іноземцями та особами без громадянства до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразки заяв та порядок їх розгляду визначаються МВС.

Підпунктом 1 пункту 19 Порядку № 251 визначено, що посвідка на тимчасове проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі, зокрема, отримання від органу Національної поліції, іншого органу виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів.

Рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання приймається начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для скасування посвідки.

Відповідно до пункту 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 №150 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в'їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС; на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.

Статтею 2 Закону України "Про Службу безпеки України" (чинного, на час спірних правовідносин) на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

Відповідно до пункту 13 статті 24 Закону України "Про Службу безпеки України" служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених частини 1 статті 77 КАС України.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Аналіз наведених норм законодавства вказує на те, що посвідка на тимчасове проживання може бути скасована уповноваженою на те посадовою особою за наявності підстав, визначених Порядком №251, зокрема, отримання від органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів.

Таким чином, дана норма чітко визначає, що посвідка на тимчасове проживання може бути скасована у разі подання іноземцем неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач, на підставі заяви іноземця та особи без громадянства для отримання посвідки на тимчасове проживання від 14 березня 2015 року №2, клопотання приймаючої сторони дружини громадянки України, та доданих до неї документів отримав посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 видану 17 березня 2015 року.

У вказаній заяві позивач зазначив дату в'їзду на територію України 02 березня 2015 року. Для підтвердження вказаного позивач надав копію сторінки паспорту, де містяться відмітки ДПС України від 28 лютого 2015 року про виїзд з території України через пункт пропуску Козача -Лопать та від 02 березня 2015 року про в'їзд на територію України через пункт пропуску Харків-Пасажирський.

Угодою між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Азербайджан про безвізові поїздки громадян від 14 лютого 2002 року, яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2002 №1565, передбачено, що громадяни держави однієї Сторони, незалежно від місця їх постійного проживання, можуть в'їжджати, прямувати транзитом, виїжджати та перебувати на території держави іншої Сторони без віз з дотриманням правил перебування і реєстрації, що діють в цій державі, по документах, зазначених у Додатках 1 та 2 до цієї Угоди.

Відтак, відомості про перетин державного кордону позивачем є важливим елементом заяви іноземця та особи без громадянства для отримання посвідки на тимчасове проживання від 14 березня 2015 року №2, оскільки підтверджують законність перебування позивача на території України.

Відповідно до листа Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України від 17 серпня 2017 року №0.64-26315/0/15-17, у базі даних "Відомості про осіб, які перетнули кордон України" відсутня інформація про перетин кордону України громадянином Республіки Азербайджан ОСОБА_1 28 лютого 2015 року та 02 березня 2015 року.

Поданням Управління контррозвідувальних заходів по боротьбі с тероризмом Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 05 вересня 2017 року про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено, що в рамках контррозвідувальної справи № 544, заведеної відповідно до статті 6 Закону України "Про контррозвідувальну діяльність" в поле зору управління потрапив позивач.

Встановлено, що позивач, під час оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні надав до підрозділу УДМС України в Київській області завідомо неправдиві відомості щодо перетину державного кордону України 02 березня 2015 року, а саме в паспорті проставлена підроблена дата -штампи ДМС України про перетин державного кордону України, що підтверджується відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України № 0.64-26315/0/15-17 від 17 серпня 2017 року на запит департаменту національної державності СБ України № 5/2/1/14419 від 25 липня 2017 року (а. с. 51,52).

Тому, управління контррозвідувальних заходів по боротьбі с тероризмом просило невідкладно прийняти рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні даному іноземному громадянину.

При цьому Державна міграційна служба України в Київській області не наділена повноваженнями оцінювати правомірність та обґрунтованість подання Управління контррозвідувальних заходів по боротьбі с тероризмом Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України.

Сам факт подання позивачем завідомо неправдивих відомостей щодо перетину державного кордону України 02 березня 2015 року під час оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні вже є тим юридичним фактом, з яким пов'язаний обов'язок відповідача скасувати рішення.

Відомостей щодо його оскарження позивачем до суду не надано, як і відсутні відповідні посилання на такі обставини у його позовній заяві та апеляційних і касаційних скаргах.

Крім того, 14 березня 2019 року іноземцем у заяві проставлено підпис під наступним текстом: "Я усвідомлюю що неправдиві відомості, подані мною в цій заяві, можуть бути причиною відмови у видачі (скасуванні раніше виданої) посвідки на тимчасове проживання" (а. с.39).

Таким чином, рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання прийняте відповідачем в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом.

Верховний Суд у постанові від 20 червня 2018 року у справі №825/1340/16 зазначив, що "подання про скасування посвідки на тимчасове проживання позивача в Україні, підготовлене службою в межах компетенції, визначеної Законом України "Про Службу безпеки України". Крім того, позивачем не оскаржувалось ані в адміністративному, ані в судовому порядку правомірність прийняття службою такого подання та не перевірялась достовірність встановлених у ньому обставин".

Таким чином, суб'єктом владних повноважень доведена правомірність прийнятого рішення, відповідно до частини 2 статті 77 КАС України.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Крім того, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29)

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. Г. Загороднюк

судді Л. О. Єресько

В. М. Соколов