Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 серпня 2018 року

Київ

справа №826/20795/14

адміністративне провадження №К/9901/9077/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіна постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року (суддя В.І. Келеберда)та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року (колегія у складі суддів: Ю.А. Ісаєнко, О.М. Оксененко, І.В. Федотов)у справі№826/20795/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Вектор»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Вектор» (далі - Товариство) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 23 грудня 2014 року № 0018022213.

Позов обґрунтовано тим, що господарські операції спрямовані на реальне настання правових наслідків; волевиявлення сторін договорів були вільними і відповідали їх внутрішній волі; зміст договорів не суперечить Господарському кодексу України, Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особи, які уклали договори, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Дані, наведені у деклараціях, відповідають даним бухгалтерського та податкового обліку платника і відповідають їх дійсному економічному змісту.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року, позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23 грудня 2014 року № 0018022213.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що реальність господарських операцій підтверджена належним чином складеними первинними документами суб'єктів господарювання, які на час вчинення спірних господарських операцій мали необхідний обсяг правоздатності та були зареєстровані платниками податку на додану вартість, та за відсутності фактів вчинення позивачем нікчемних угод або угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про реальність виконання спірних угод, оскільки за умовами цих договорів передбачено ряд обов'язкових документів, які не були надані до перевірки та суду, такі як: сертифікати якості, паспорти на товари, акти приймання-передачі товарів, акти введення в експлуатацію, пакувальні листи, інструкції по експлуатації, посібники з обслуговування, сертифікати походження, рахунки-фактури, товарні чи товарно-розпорядчі документи, товарно-супровідні документи, письмові заявки на партію товарів, документи на транспортування.

Заперечення на касаційну скаргу надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, касаційний суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що посадовими особами ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства позивача фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Еліт Консалтінг Груп», ТОВ «Вентус Компані», ТОВ «Інформ груп 2014», ТОВ «Айдхімпром», ТОВ «ВІП», ТОВ «Сітіопт», ТОВ «Київбілдінгстел», за період з 01 лютого 2014 року по 31 серпня 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 08 грудня 2014 року №1756/22-13/37616546, яким встановлено порушення п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 4225207,00 грн.

В обґрунтування заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість контролюючий орган посилається на непідтвердження реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Еліт Консалтінг Груп», ТОВ «Вентус Компані», ТОВ «Інформ груп 2014», ТОВ «Айдхімпром», ТОВ «ВІП», ТОВ «Сітіопт», ТОВ «Київбілдінгстел», за період з 01 лютого 2014 року по 31 серпня 2014 року у зв'язку із надходженням від територіальних податкових органів довідок щодо неможливості проведення зустрічних перевірок вказаних підприємств, оскільки останні відсутні за місцезнаходженням.

Окрім того, стосовно контрагента ТОВ «Вентус Компані» в акті перевірки зазначено, що згідно довідки ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 31.07.2014 року №401/26-56-22-01-05/39156471 «Про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.04.2014 року по 30.06.2014 року» та висновку про результати відпрацювання ризикового платника допитаний правоохоронними органами ОСОБА_3, який рахується як директор, бухгалтер та засновник, заперечує свою причетність до господарської діяльності товариства у період 2014 року, який пояснив, що товариство зареєстрував за грошову винагороду; на товаристві відсутні трудові та матеріальні ресурси, складські та офісні приміщення, транспортні засоби.

Відносно ТОВ «Айдхімпром» посадовими особами в акті перевірки встановлено, що під час проведення слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у м. Києві досудового розслідування кримінального провадження №32014100000000211 встановлено, що вказане товариство створено невстановленими слідством особами, з метою прикриття незаконної діяльності, використовуючи підроблені документи ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Стосовно контрагента ТОВ «Сітіопт» посадовими особами контролюючого органу встановлено, що під час оперативного супроводження кримінального провадження №32014100060000090 від 18.04.2014 встановлено, що ТОВ «Сітіопт» зареєстровано/придбано невстановленими особами з метою використання в схемах ухилення від сплати податків; товариство зареєстровано за адресою масової реєстрації, має в своєму штаті одного співробітника, який одночасно є директором та бухгалтером, не володіє жодними виробничими потужностями та фактично використовується одним і тим самими підприємствами - вигодонабувачами для мінімізації податкових зобов'язань.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 грудня 2014 року №0018022213, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 6337813 грн. (за основним платежем 4225207 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2112606 грн.).

Касаційний суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вирішуючи спір по суті, попередні судові інстанції, посилаючись на положення Податкового кодексу України дійшли правильного висновку, що наведеними правовими нормами, в першу чергу, регламентовано пряму взаємозалежність правильності врахування платником податку у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента товарів/робіт/послуг від підтвердження проведених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Однак, поза увагою судів залишено те, що розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту, суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним та дослідити їх в тому обсязі поки не виникне повне переконання в обставинах справи.

Між тим, суди першої та апеляційної інстанцій жодних висновків щодо достовірності чи не достовірності даних, вказаних в первинних документах, та наявності в них обов'язкових реквізитів, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, не зробили, а лише, перелічивши їх, обмежилися висновками про їх наявність.

З метою підтвердження реальності спірних господарських операцій, судам попередніх інстанцій необхідно дослідити не лише наявність або відсутність відповідних первинних документів, але й їх форму та зміст, фактичне здійснення оподатковуваних операцій позивача з контрагентом.

Разом з тим, згідно статті 1 Закону України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно з приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Отже, в силу вимог наведених норм податкові накладні виписані від імені підприємства та від особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11) також міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили фактичні дані щодо підписання, виданих контрагентами податкових накладних, повноважними особами.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду