Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.06.2018 року у справі №812/772/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 серпня 2018 року

Київ

справа №812/772/16

адміністративне провадження №К/9901/19609/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінвест» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.09.2016 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 у справі за позовом Головного управління ДФС у Луганській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінвест» про стягнення податкової заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

07.07.2016 Головне управління ДФС у Луганській області (надалі - позивач, ГУ ДФС, податковий орган) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінвест» (надалі - відповідач, Товариство, платник податків), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути податкову заборгованість за платежем мито на товари на загальну суму 1757911,06 гривень та за платежем податок на додану вартість на загальну суму 351582,23 гривень.

Обґрунтовуючи позовну заяву, податковий орган посилався на те, що Товариство не сплатило узгоджені суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки й податкова вимога на вказану суму відповідачем самостійно не виконана і не оскаржена, у зв'язку з чим за відповідачем обліковується податковий борг, який підлягає стягненню на користь держави.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19.09.2016, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016, позов задоволено повністю.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що податковий борг, у даному випадку, виник за узгодженими в порядку оскарження грошовими зобов'язаннями, але не сплаченими у встановлений Податковим кодексом України строк, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, зазначив про помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки податкові повідомлення-рішення, грошові зобов'язання за якими увійшли до складу податкового боргу, складені податковим органом за наслідками невиїзної документальної перевірки, проведеної з порушенням вимог законодавства, а отже є незаконними та протиправними й, як наслідок, на думку відповідача, відсутні правові підстави і для задоволення даного позову ГУ ДФС про стягнення спірної податкової заборгованості.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.11.2016 відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою та зупинено виконання оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У надісланих до Вищого адміністративного суду України запереченнях позивач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги Товариства, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права, а їх рішення, ухвалені за наслідками розгляду справи по суті спору, є законними та обґрунтованими.

В подальшому, відповідно до підпункту четвертого пункту першого Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дану справу передано до Верховного Суду.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що заборгованість, яку просить стягнути позивач, складається з сум за податковими повідомленнями-рішеннями від 10.09.2015 №0000032207 у розмірі 1465861,10 гривень (мито на товари, що ввозяться суб'єктами владних повноважень) та №0000042207 на суму 293172,24 гривень (ПДВ із ввезених на територію України товарів), які прийняті за результатами проведеної відповідачем невиїзної документальної перевірки за період з 01.09.2012 по 31.12.2012, за результатами якої 25.08.2015 складений акт перевірки № 12/12-32-22-05/34933894, а також пені, нарахованої у відповідності до статті 129 Податкового кодексу України за несплату цих сум, з урахуванням часткової переплати.

Вказані податкові повідомлення-рішення відповідачем було оскаржено у судовому порядку, однак, постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.02.2016 (справа №812/1516/15) рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову скасовано та відмовлено повністю у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізінвест" до Головного управління ДФС у Луганській області, третя особа: Луганська митниця ДФС про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.09.2015 №№0000032207, 0000042207.

Відповідач самостійно не сплатив вищевказані узгоджені грошові зобов'язання, у зв'язку з чим та на підставі пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України 17.03.2016 податковим органом на адресу Товариства надіслано податкову вимогу форми «Ю» №2-23 на суму податкового боргу, яка отримана уповноваженою особою платника податків 28.03.2016, однак, залишена без виконання і не оскаржена у судовому порядку.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ПК України) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Як визначено підпунктом 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За визначенням підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

У відповідності з підпунктом 14.1.175. пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 59.1статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Строки сплати податкового зобов'язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.3 якої передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Відповідно до вимог пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Таким чином, якщо рішення контролюючого органу про нарахування грошових зобов'язань за результатами судового оскарження не було скасовано і є чинним, такі зобов'язання вважаються узгодженими.

Згідно пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).

За правилами пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Отже, факт узгодження податкового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк. Невиконання обов'язку зі сплати узгодженого податкового зобов'язання призводить до набуття таким зобов'язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.

У справі, яка розглядається, суди виходили з того, що за результатами судового оскарження податкові повідомлення-рішення від 10.09.2015 №№0000032207, 0000042207 визнано правомірними постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.02.2016 (справа №812/1516/15), а тому визначена ними сума податкових зобов'язань станом на момент звернення до суду із даним позовом є узгодженою та набула статусу податкового боргу.

З урахуванням того, що узгоджена сума податкового зобов'язання набула статусу податкового боргу, а її розмір підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, беручи до уваги направлення позивачем податкової вимоги та відсутність доказів добровільної сплати відповідачем визначеної суми боргу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність законних підстав для стягнення з відповідача спірної суми заборгованості, яка є предметом розгляду даної справи.

Не спростовують висновків суду й доводи Товариства щодо протиправності дій контролюючого органу при здісненні ГУ ДФС перевірки, незаконності акту, складеного за наслідками її проведення, прийнятих податкових повідомлень-рішень, грошові зобов'язання за якими увійшли до складу спірного податкового боргу, оскільки це не є предметом спору і не підлягає доказування в межах даної адміністративної справи, про що правильно зазначили і суди попередніх інстанцій.

Згідно з частиною другою статті 72 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та зважаючи на те, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України, тощо.

При цьому питання правомірності нарахованих контролюючим органом зобов'язань не охоплюється предметом даного позову, оскільки податкові повідомлення-рішення суб'єкта владних повноважень не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому прийняли рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінвест» залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.09.2016 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

Л.І. Бившева

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду